Першоджерела
Фільтрувати за темами:
Першоджерела
Вільний час трудящих очима радянського дисидента: Олекса Тихий про практики читання
Олекса Тихий (1927–1984) був сільським вчителем, працював неподалік від донбаського містечка Дружківка. 1956 року через критику агресивного вторгнення радянських військ до Угорщини потрапив до мордовських виправних таборів на сім років. Там брав участь у повстанні проти тюремної адміністрації, рік просидів у карцері. Під час знаходження у таборі познайомився з багатьма дисидентами, зокрема, подружився з Левком Лук’яненком. Повернувшись до України 1964 року, Тихий зіткнувся із забороною на інтелектуальну працю, змушений був полишити вчителювання та працював як робітник фізичної праці – типовий шлях радянських дисидентів. На цей період припадає написання більшості його публіцистичних статей: “Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області” (1972), “Думки про рідний донецький край” (1972), “Вільний час трудящих” (1974) та...
Показати ще
Згорнути все
“Дати освіту у глухім куточку”: конкурсна світлина Марка Залізняка 1929 року
Марко Залізняк (1893–1982) – сільський фотоаматор, відомий своїми світлинами з фронтів Першої світової та фотографіями періоду колективізації 1930-х років у селах теперішнього Покровського району Донецької області України. Прологом до конкурсної світлини Марка Залізняка 1929 року, про яку йтиметься далі, можна вважати відкриття у 1927 році початкової школи на хуторі Романівському в його хаті. Цього ж року мешканці хутора вирішили власним коштом звести окрему шкільну будівлю. Відкриття нової школи відбулося 1928 року, до 11-ї річниці Жовтневої революції. Радянське керівництво взяло будівлю на свій облік і доправило до хутора персонал в особі учительки і прибиральниці. Навчатися до новоствореної школи приходили діти з навколишніх хуторів [2]. Під час урочистого відкриття сільський фотограф зробив світлину, де зображені...
Приватизація та економічна трансформація на пострадянському просторі: Фотоархів Дружківської газети “Окно” з 1990-х
Представлені тут фотографії з архіву газети “Окно” показують творчу роботу редакції видання, яка у художній алегоричний спосіб намагалася критично осмислити реалії економічних трансформацій в Україні у 1990-х. Газета була заснована 1994 р. підприємцями міста, що відчували готовність вступити в політику на противагу старим комуністичним номенклатурникам, які тоді за інерцією керували місцевими органами самоврядування, паразитуючи на настроях розчарування і розгубленості після розпаду Радянського Союзу. Засновниками газети були страхова компанія “АСКО-Донбас Північний” (з 1991 р.) та створена нею поліграфічна фірма “ПримаПрес”. Поява нової газети поклала край монополії місцевої влади на інформаційний простір, даючи майданчик для критики влади та радянського минулого. Газета мала фокус на проблеми бізнесу, культури та історії, через що заслужила у опонентів ярлик...
Обкладинки неопублікованих випусків журналу ДіПі “ХОРС”, 1945-1951 рр.
"ХОРС", як рух та журнал, виник з ініціативи українського табору ДіПі у Німеччині. Ідея визрівала багато років: втім, налагодити видання журналу, який спершу планувався як щоквартальник, так і не вдалося, – вийшов лише один випуск у 1946 році. Наведені нижче обкладинки ніколи не були опубліковані, однак дають нам уявлення про використані матеріали, мистецькі методи, особливості дизайну, і смисли, що в них вкладали їх творці. Ці обкладинки, разом з іншими документами про ХОРС, зберегіються у архіві Дослідницького центру східноєвропейських студій Бременського університету. У 1945 році, одразу після війни, першу заплановану обкладинку намалювала художниця Галина Мазепа простою фарбою на шматку картону. Її дизайн мав на меті розкрити ідею майбутнього видання. На цій палітурці назва журналу...
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Показати ще
Згорнути все
“Богдан Хмельницький”, радянський пропагандистський фільм 1941 року
“Богдан Хмельницький” - український радянський історичний пропагандистський фільм 1941 року режисера Ігоря Савченка. У ньому йдеться про життя гетьмана запорізьких козаків Богдана Хмельницького та перші роки козацької визвольної боротьби проти польської шляхти під його проводом. Фільм був знятий Київською кіностудією (нині кіностудія ім. О. Довженка). В основі сценарію - однойменна п’єса українського радянського драматурга і публіциста Олександра Корнійчука 1939 року.
Аматорські медіа та життя в “черьомушках”
Окрім офіційних медіа (екклезіа) з уявленими історіями та міфами – театральними виставами, фільмами та іншими офіційними репрезентаціями, які радянська людина сприймала на агорі (наприклад, у кінотеатрах як частині публічного простору, чи через телевізор як вікно у публічну сферу) — існувала також приватна сфера (ойкос). Як можна дізнатися яким було повсякденне життя звичайних людей? Одним із джерел доступу до цієї реальності можуть стати аматорські кінозаписи, що зберігають моменти життя у “черьомушках” та “хрущовках”. У Радянському Союзі існувала особлива ідеологічна система, яка одночасно обмежувала і заохочувала аматорські медіа. Держава заохочувала аматорське кіно через офіційні клуби, зокрема при Всесоюзній центральній раді професійних спілок (ВЦРПС) чи через організації, афілійовані із Спілкою кінематографістів (окрема секція...
Радянський фільм “Іронія долі, або з легкою парою”, 1975-1976
У 1969 році радянські драматурги Еміль Брагінський та Ельдар Рязанов створили п’єсу “З легкою парою! Або одного разу в новорічну ніч”, яка здобула популярність у театрах Радянського Союзу. На початку 1970-х років було вирішено адаптувати цей твір для телеекрану, і прем'єра двосерійного телефільму відбулася у новорічні свята на межі 1975-1976 років. Подібно до випадку з московською оперетою про мікрорайон Черьомушки (1959), відбулася ремедіація популярного театрального сюжету, проте цього разу не через кінематограф, а через телебачення. На відміну від кіно-мюзиклу “Черьомушки” 1963 року, нова екранізація постала у форматі телевізійного фільму з численними музичними вставками, які після прем’єри у 1976 році набули широкої популярності. Ліричні пісні на вірші Євгена Євтушенка та Белли Ахмадуліної у виконанні...
“Черьомушки”, радянський фільм 1963 року
У 1961 році кінематографічні еліти СРСР схвалили ідею перетворення оперети “Москва, Черьомушки” у кінофільм. Почалися пошуки постановника. Авторам хотілося, щоб ним став режисер-музикант і тому звернулися до Герберта Рапопорта – професійного музиканта. Рапопорт набирався досвіду в жанрі музичного кінематографа, беручи участь у постановці фільму Григорія Козінцева “Дон Кіхот” (1957, Лєнфільм), що став відомою радянською картиною і був відзначений на міжнародних фестивалях. Цікаво зазначити, що Рапопорту, палкому шанувальнику австрійського композитора Густава Малера, сподобалася музика оперети, і його авторська постановка вистави у вигляді фільму була підтримана професором Ленінградської консерваторії та головним диригентом місцевого симфонічного оркестру, Миколою Рабіновичем, який став диригентом запису фонограми до фільму. У 1963 році музичний фільм “Черьомушки” режисера Герберта Раппапорта вийшов на...
Теленовини Львівської телевізійної студії 1960-х років
Популяризацію того, як радянська влада вирішує “житлове питання” в УРСР доручили не лише професійним спілкам та їхнім медіа (як от будівельним чи архітектурним журналам), чи митцям (наприклад театралам чи кінематографістам), а також телебаченню. Телевізійна студія у Львові була заснована у 1955 році, а з 1957 вона вже активно випускала місцеві новини. Ці новини зазвичай складалися із кількох коротких сюжетів про господарський та культурний розвиток краю, тривалістю від 1 до 3 хвилин. Якщо це не була пряма трансляція (здійснювалася за допомогою ПТС, пересувної телевізійної станції), то новинні сюжети створювали на 16 мм кіноплівку виїзними бригадами телевізійників. Відзняті на плівку плани супроводжували озвученням і транслювали регіональній аудиторії. Львівська телевізійна студія була однією з найбільших в...
Оперета “Москва, Черьомушки”, 1959
24 грудня 1958 року у столиці СРСР, у театрі оперети, відбулася прем’єра вистави у трьох частинах під назвою “Москва, Черьомушки”, музику для якої писав відомий радянський композитор Дмітрій Шостакович (часто у медіа цей твір ще називають “оперетою Шостаковича”). Офіційно виставу відкрили через місяць, 24 лютого 1959 року, і вона отримала позитивний відгук у публіки та критиків. Лібрето для вистави написали відомі радянські драматурги та сценаристи Владімір Масс та Міхаіл Червінскій, а за постановку відповідали Владімір Канделакі і Леон Закс. Диригентом оперети виступив Грігорій Столяров, художником – Георгій Кігель, а балетмейстером – Галина Шаховская. Через два роки після прем’єри вистави, приятель Шостаковича, Йосиф Глікман, який був консультантом Лєнфільму, запропонував зробити кіноверсію оперети. Хоча Шостакович...
Показати ще
Згорнути все
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» - було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
A brivele der mamen (Лист мами), пісня про еміграцію, 1907
Пісню написав білоруський композитор і співак Соломон Смулевіц (1868-1943) в 1907 році. Автор також мав досвід міграції до США. Пісня стала дуже популярною, зокрема на її основі створили театральну постановку і фільм їдишем. Твір порушує питання розділених через міграцію родин. В той час, як син, який поїхав до Америки має успішне життя і нову родину, його мама відчуває себе покинутою. Перед смертю вона просить сина не забувати читати за нею кадіш – поминальну молитву. Проблема розлучених родин залишалася спільною для всіх мігрантів, втім у цьому тексті саме єврейська молитва стає способом подолати кризу і віддати шану сімейним стосункам навіть після смерті.
Показати ще
Згорнути все