Першоджерела
Фільтрувати за темами:
Першоджерела
Переговори в Брест-Литовську у версії Лева Троцького, 1930
“Моє життя: Спроба автобіографії” (1930) Льва Троцького — це мемуари одного з ключових діячів Російської революції. Автор розповідає про своє дитинство, події революції та перше десятиліття існування Радянського Союзу, а завершується книга описом приходу Сталіна до влади та вигнання Троцького. “Розповідаючи свою історію, я захищаю себе, а ще частіше — атакую”, — пише він. Мемуари відображають вплив історичного контексту: замість самокритики Троцький зосереджується на розвінчанні міфів і детальних поясненнях, прагнучи виправдати своє ім’я. Це особливо помітно в розділі про Брест-Литовськ, де дії Троцького як першого народного комісара закордонних справ спершу вважали ризикованими, згодом — зрадницькими, а зрештою — змовницькими. Його свідчення є цінним джерелом для відтворення подій і аналізу того, як пам’ять і...
Нестор Махно про Україну кінця 1910-1920-х років
Есеї Нестора Махна “Великий Жовтень в Україні” та “Декілька слів про національне питання в Україні” були написані ним на еміграції у 1926-1927 роках у Парижі, куди потрапило багато українських і російських політемігрантів. Сформована там спільнота анархістів, яка виникла навколо махновського руху, заснувала свій анархістський журнал “Дело Труда”, який став найвпливовішим російськомовним анархістським емігрантським періодичним виданням. Обидва тексти були написані для цього журналу. Група розмірковувала про поразку анархістського руху та причини успіху більшовиків серед робітників. Вважалося, що однією з головних причин була відсутність узгодженої організації, тому ця група мала на меті створити список теоретичних і тактичних позицій для координації та організації, які зрештою, сприяли б можливості подальшого відновлення масового анархістського руху. У результаті, розроблено...
Декларація про державний суверенітет України, 16 липня 1990
Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року, стала ключовим документом, який ознаменував початок шляху України до незалежності. Його прийняття відбувалось в контексті перших плюралістичних виборів до Верховної Ради Української РСР у березні 1990 року і “Параду суверенітетів” наприкінці 1980-х років, під час якого республіки СРСР проголошували свою автономію на тлі ослабленого союзного центру та радянської цензури. У цьому документі, що складався з преамбули та десяти статей, викладено основні принципи політики республіки щодо автономії, що відображало прагнення до ліквідації радянської ідеологічної системи, демократизації суспільства, дотримання прав людини, захисту національних прав усіх народів, забезпечення соціального, економічного та духовного розвитку. Залишаючись у правовому полі СРСР, Декларація наголошувала на поступовому переході...
Бориславські робітники нафтових копалень в кінці ХІХ -на початку ХХ століття
Коментар готується
З історії Марії Лінчак, однієї львівської служниці (1906-1909)
Представлені тут 13 нотаток — це підбірка всіх щоденникових записів Теофіла Грушкевича, львівського гімназійного вчителя на пенсії, в яких згадується служниця його дому на ім'я Марія Лінчак, найчастіше господарями називана Маринкою чи Маринею. Це всі згадки про жінку, які вдалося віднайти за більш як трирічний термін її праці у родині, від 1906 до осені 1909 року. Серед усіх коли-небудь зроблених нотаток автора про слуг, Марія Лінчак є найбільш згадуваною служницею. Поряд з її іменем знаходимо згадки про ще щонайменше дев’ять жінок, що працювали у Грушкевичів перед Маринкою чи після неї, до Першої світової війни (з початком війни автор щоденника виїхав зі Львова, а у 1915 р. помер). У чому саме полягав такий інтерес...
Уривок із травелогу Хоне Готтесфельда “Моя поїздка до Галичини” (1937): “Штетл вимирає. І це не єдиний штетл в Галичині”
Цей уривок — продовження вражень журналіста Хоне Готесфельда від рідного містечка Скала, яке він покинув тридцять років тому, емігрувавши до Америки. Після своїх відвідин Галичини в 1936 році, він пише травелог, враження якого друкуються в газеті “Forverts" ("Вперед", офіційна назва ідишем: פֿאָרווערטס). Потім вони з'являться окремою книгою. Зрозуміло, що він мав імпліцитний намір — сприяти зростанню фінансової підтримки галицьких євреїв, саме тому детально описує насамперед їхні труднощі. У цьому уривку, автор акцентує увагу на головних аспектах занепаду містечка: демографічних змінах та їхніх причинах (економічних та епідемічних). Уривок показує як голова єврейської громади пояснює, що головна причина чому місто вимирає — це висока смертність серед новонароджених та епідемії. Попри загальний стан декадансу,...
Показати ще
Згорнути все
Обкладинки неопублікованих випусків журналу ДіПі “ХОРС”, 1945-1951 рр.
"ХОРС", як рух та журнал, виник з ініціативи українського табору ДіПі у Німеччині. Ідея визрівала багато років: втім, налагодити видання журналу, який спершу планувався як щоквартальник, так і не вдалося, – вийшов лише один випуск у 1946 році. Наведені нижче обкладинки ніколи не були опубліковані, однак дають нам уявлення про використані матеріали, мистецькі методи, особливості дизайну, і смисли, що в них вкладали їх творці. Ці обкладинки, разом з іншими документами про ХОРС, зберегіються у архіві Дослідницького центру східноєвропейських студій Бременського університету. У 1945 році, одразу після війни, першу заплановану обкладинку намалювала художниця Галина Мазепа простою фарбою на шматку картону. Її дизайн мав на меті розкрити ідею майбутнього видання. На цій палітурці назва журналу...
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С – председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л – зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе – Львов 7 дек 1956″ – такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор -...
Урочистість на стадіоні українського “Сокола-Батька”, Львів, 1934
Подія, перебіг якої представляє зображення, відбувається на стадіоні українського "Сокола-Батька". Ймовірно, це третій і останній Крайовий сокільський здвиг, що відбувся у 1934 р. на сокільському стадіоні.Перше українське гімнастичне (руханкове) товариство “Сокіл” (Сокіл-Батько) створене у Львові 11 лютого 1894 р. Взірцем був статут чеського “Сокола” (1862 р., засновник Мирослав Тирш). Метою товариства було виховання єдності українського народу, його сили та гідності, а разом з тим витримки, спритності, підприємництва, дисципліни. Крім гімнастичних вправ “Сокіл” звертав велику увагу на пожежну справу та туризм. Першим головою товариства (до 1900 р.) був відомий інженер-архітектор Василь Нагірний. Від 1900 р. “Сокіл” поширив свою діяльність на всю Галичину, постали самостійні руханкові товариства “Січ”, які в 1912 р. об’єдналися і утворили...
Показати ще
Згорнути все
“Богдан Хмельницький”, радянський пропагандистський фільм 1941 року
“Богдан Хмельницький” - український радянський історичний пропагандистський фільм 1941 року режисера Ігоря Савченка. У ньому йдеться про життя гетьмана запорізьких козаків Богдана Хмельницького та перші роки козацької визвольної боротьби проти польської шляхти під його проводом. Фільм був знятий Київською кіностудією (нині кіностудія ім. О. Довженка). В основі сценарію - однойменна п’єса українського радянського драматурга і публіциста Олександра Корнійчука 1939 року.
Аматорські медіа та життя в “черьомушках”
Окрім офіційних медіа (екклезіа) з уявленими історіями та міфами – театральними виставами, фільмами та іншими офіційними репрезентаціями, які радянська людина сприймала на агорі (наприклад, у кінотеатрах як частині публічного простору, чи через телевізор як вікно у публічну сферу) — існувала також приватна сфера (ойкос). Як можна дізнатися яким було повсякденне життя звичайних людей? Одним із джерел доступу до цієї реальності можуть стати аматорські кінозаписи, що зберігають моменти життя у “черьомушках” та “хрущовках”. У Радянському Союзі існувала особлива ідеологічна система, яка одночасно обмежувала і заохочувала аматорські медіа. Держава заохочувала аматорське кіно через офіційні клуби, зокрема при Всесоюзній центральній раді професійних спілок (ВЦРПС) чи через організації, афілійовані із Спілкою кінематографістів (окрема секція...
Радянський фільм “Іронія долі, або з легкою парою”, 1975-1976
У 1969 році радянські драматурги Еміль Брагінський та Ельдар Рязанов створили п’єсу “З легкою парою! Або одного разу в новорічну ніч”, яка здобула популярність у театрах Радянського Союзу. На початку 1970-х років було вирішено адаптувати цей твір для телеекрану, і прем'єра двосерійного телефільму відбулася у новорічні свята на межі 1975-1976 років. Подібно до випадку з московською оперетою про мікрорайон Черьомушки (1959), відбулася ремедіація популярного театрального сюжету, проте цього разу не через кінематограф, а через телебачення. На відміну від кіно-мюзиклу “Черьомушки” 1963 року, нова екранізація постала у форматі телевізійного фільму з численними музичними вставками, які після прем’єри у 1976 році набули широкої популярності. Ліричні пісні на вірші Євгена Євтушенка та Белли Ахмадуліної у виконанні...
“Черьомушки”, радянський фільм 1963 року
У 1961 році кінематографічні еліти СРСР схвалили ідею перетворення оперети “Москва, Черьомушки” у кінофільм. Почалися пошуки постановника. Авторам хотілося, щоб ним став режисер-музикант і тому звернулися до Герберта Рапопорта – професійного музиканта. Рапопорт набирався досвіду в жанрі музичного кінематографа, беручи участь у постановці фільму Григорія Козінцева “Дон Кіхот” (1957, Лєнфільм), що став відомою радянською картиною і був відзначений на міжнародних фестивалях. Цікаво зазначити, що Рапопорту, палкому шанувальнику австрійського композитора Густава Малера, сподобалася музика оперети, і його авторська постановка вистави у вигляді фільму була підтримана професором Ленінградської консерваторії та головним диригентом місцевого симфонічного оркестру, Миколою Рабіновичем, який став диригентом запису фонограми до фільму. У 1963 році музичний фільм “Черьомушки” режисера Герберта Раппапорта вийшов на...
Теленовини Львівської телевізійної студії 1960-х років
Популяризацію того, як радянська влада вирішує “житлове питання” в УРСР доручили не лише професійним спілкам та їхнім медіа (як от будівельним чи архітектурним журналам), чи митцям (наприклад театралам чи кінематографістам), а також телебаченню. Телевізійна студія у Львові була заснована у 1955 році, а з 1957 вона вже активно випускала місцеві новини. Ці новини зазвичай складалися із кількох коротких сюжетів про господарський та культурний розвиток краю, тривалістю від 1 до 3 хвилин. Якщо це не була пряма трансляція (здійснювалася за допомогою ПТС, пересувної телевізійної станції), то новинні сюжети створювали на 16 мм кіноплівку виїзними бригадами телевізійників. Відзняті на плівку плани супроводжували озвученням і транслювали регіональній аудиторії. Львівська телевізійна студія була однією з найбільших в...
Оперета “Москва, Черьомушки”, 1959
24 грудня 1958 року у столиці СРСР, у театрі оперети, відбулася прем’єра вистави у трьох частинах під назвою “Москва, Черьомушки”, музику для якої писав відомий радянський композитор Дмітрій Шостакович (часто у медіа цей твір ще називають “оперетою Шостаковича”). Офіційно виставу відкрили через місяць, 24 лютого 1959 року, і вона отримала позитивний відгук у публіки та критиків. Лібрето для вистави написали відомі радянські драматурги та сценаристи Владімір Масс та Міхаіл Червінскій, а за постановку відповідали Владімір Канделакі і Леон Закс. Диригентом оперети виступив Грігорій Столяров, художником – Георгій Кігель, а балетмейстером – Галина Шаховская. Через два роки після прем’єри вистави, приятель Шостаковича, Йосиф Глікман, який був консультантом Лєнфільму, запропонував зробити кіноверсію оперети. Хоча Шостакович...
Показати ще
Згорнути все
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» - було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
A brivele der mamen (Лист мами), пісня про еміграцію, 1907
Пісню написав білоруський композитор і співак Соломон Смулевіц (1868-1943) в 1907 році. Автор також мав досвід міграції до США. Пісня стала дуже популярною, зокрема на її основі створили театральну постановку і фільм їдишем. Твір порушує питання розділених через міграцію родин. В той час, як син, який поїхав до Америки має успішне життя і нову родину, його мама відчуває себе покинутою. Перед смертю вона просить сина не забувати читати за нею кадіш – поминальну молитву. Проблема розлучених родин залишалася спільною для всіх мігрантів, втім у цьому тексті саме єврейська молитва стає способом подолати кризу і віддати шану сімейним стосункам навіть після смерті.
Goldene land (Золота земля), пісня про еміграцію, 1889
Пісня написана литовським єврейським поетом Еліакумом Зунсером (1840-1913) на основі його власного досвіду еміграції до США. Пісня «Золота земля» заторкує питання нових мігрантів, високі очікування яких не справджуються. Американське місто виявляється простором сповненим бруду, шуму і бідності. Праця хоча і є, але вона погано оплачувана і небезпечна для здоров’я. Також Америка не є місцем соціальної рівності, адже як і в Європі у ній є диспропорція в розподілі багатства. Це міський досвід, який був спільним для багатьох єврейських мігрантів, що знаходили працю в текстильній промисловості, чи, як сам Зунсер, у друкарнях.
Показати ще
Згорнути все