Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

Це фрагмент допиту Марії Шутек у справі про дітовбивство, у якому жінка обвинувачувалася Крайовим судом Львова у 1870 році. У ньому вона пояснює свою версію злочину, а також передісторію того, що передувало цьому вчинку. Детальні автобіографічні свідчення, що вимагалися від підсудних з огляду на потреби слідства, дають можливість скласти картину не лише злочину жінки, а й її життя. Попри те, що написані радше всупереч, аніж завдяки бажанню, автобіографічні наративи кримінальних історій (як не парадоксально) можуть претендувати на куди більшу, порівняно з класичними автобіографіями, збалансованість репрезентацій, оскільки у процесі свого творення безпосередньо були коректовані свідченнями інших. З огляду на потребу судочинства, розказане протягом слідства, піддавалося сумніву — спростовувалося чи підтверджувалося численними супровідними документами, як-от: висновками, наданими урядом громади, до якої обвинувачувана належала (так звані свідоцтва маєтку); характеристиками, поданими священиком парафії, вірянкою якої підсудна була (свідоцтва моральності); показами свідків; лікарськими висновками; метриками; приватним листуванням (за умови звісно, якщо таке існувало); речовими доказами тощо. Поодинокі голоси маргінесу, що пробиваються крізь кримінальну документацію, є чи не єдиною можливістю таким як Марія – жінкам з найнижчих верств тогочасної соціальної драбини, найчастіше неписемним, а відтак в історії «німим» – розповісти про себе.

Назва:

Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871

Джерело:
Центральний державний історичний архів України у Львові, фонд 152 (Крайовий суд, м. Львів), оп. 2, спр. 14013 (Дело по обвинению Шутек Мирии в детоубийстве, 1870-1871), Арк. 2-5.
Мова оригіналу:
Польська

Протокол
остаточного слухання
23 листопада 1870 р. в Крайовому кримінальному суді у Львові,
проведеного у кримінальній справі обвинуваченої Марії Шутек  за злочини вбивства та крадіжки

 

Присутні:
Головуючий: к.к. радник с.кр. Дзедзіцький
Голосуючий: к.к. радник с.кр. Петул
«»    «»    «»    Ванг
«»      голова повітового суду Леваковський
«»      ад’юнкт с.кр. др. Щуровський
З боку прокуратури: підпрок. Савчинський
Протоколянт: аук. с.Грабонженський
Захисник обвинуваченої Марії Шутек: адв. др. Г. Готліб

О 9 годині ранку головуючий відкрив засідання. Доставлена ​​з в’язниці обвинувачена Марія Шутек стоїть перед судом. Голова зробив відповідне попередження згідно з §228. к.п.з. (кримінально-процесуального закону) викликає до зали суду свідків, попередивши яких згідно з §229 к.п.з. запрошує до відведеної для них кімнати. Потім заступник прокурора висуває обвинувальний акт після допиту вже обвинуваченої Марії Шутек щодо загальних положень, які вона змінила зі своїх початкових свідчень під час слідства (D.7.), і тепер запевнила, що вона є матір’ю лише однієї живої дитини, і додала, що хоч і ходила трохи до школи на Знесінні, але не вміє ні читати, ні писати, відвідувала церкву. Тоді Марія Шутек, викликана для свідчення щирої правди та пояснень щодо ганебного діяння, в якому її звинувачували, а саме, насамперед, щодо злочину вбивства її дитини, підсудна визнає себе винною найпростішим способом, як вона довела це під час слідства (D.7.), а саме, що перебуваючи в любовних стосунках з Петром Кошулінським, вона мала з ним двох дітей, молодшу з яких вона народила перед Великодніми святами цього року. Коли її коханий Петро Кошулінський відмовився від неї, не давав нічого на дітей і покинув Знесіння з іншою дівчиною, щоб працювати в Плугові, коли далі вітчим обвинуваченої, в будинку якого поряд зі своєю матір’ю Магдаленою Кошулінською обвинувачена мала притулок і де діти її перебували – докоряв він їй, що не буде утримувати чужих дітей, і з цієї причини виганяв її з дому; – коли обвинуваченій нарешті не було де сховатися, вона подумала задушити свою дитину; і це за таких обставин: коли ні обвинувачена, ні її мати Магдалена Кошулінська не могли нічого вдіяти проти докорів свого вітчима Еліаша Кошулінського, Марія Шутек вирішила податись кудись за годувальницю і з цією метою поїхала в понеділок перед обідом до Львова без дитини. Тут вона пішла до якоїсь акушерки, яка знайшла їй якусь пані, в якої та могла стати годувальницею. Задоволена цим, Марія Шутек повернулася додому на Знесіння, де взяла свою дитину, якій було вже три тижні, і поїхала назад до Львова, щоб віддати дитину якійсь жінці, а потім піти працювати годувальницею у визначеному місці. Однак, прибувши до Львова, обвинуваченій було повідомлено, що пані, у якої Марія Шутек мала працювати годувальницею, вона більше не потрібна. – Лише в цю мить, коли її покинув коханий, розчарувавшись у обіцяній службі, потім маючи перед очима докори й вигнання з дому її вітчимом Еліашем Кошулінським, бачачи нещастя своїх дітей і покинутість їхнім батьком, виникла у неї ця думка, дитину, яку вона тримала на руках, позбавити життя. – «Тож я пішла, – продовжує далі обвинувачена, – у кам’яницю на ринку, в ту саму, де я потім привела судову комісію, сіла у коридорі на сходах і, бажаючи годувати дитину грудьми, приклала цю дитину головкою, тобто притулила рот і ніс до грудей і тримала цю дитину, – не міцно, – близько півгодини біля грудей. І коли я потім відхилила її від грудей, дитина вже була нежива». ———

Після таких свідчень, які виявилися відмінними від перших свідчень обвинуваченої, зроблених під час слідства, Головуючий представив обвинуваченій її свідчення під час слідства, зроблені згідно з §.6 (D. 7.), на що обвинувачена рішуче відповіла, що все було так, як вона зараз засвідчила, заявивши, що раніше вона давала свідчення для протоколу без будь-яких подробиць. Тому твердо наполягаю на тому, що думка задушити дитину виникла в неї лише тоді, коли вона дізналася, що пані, у якої вона мала бути годувальницею, не хоче її більше брати.

Потім запитав в обвинуваченої

Головуючий. Скільки років твоїй першій дитині?

Обвинувачена. Скоро три роки буде мати.

Головуючий. Де ти перебувала, коли народила першу дитину?

Обвинувачена. Я була зі своєю матір’ю Магдаленою, яка зараз одружена з Еліашем Кошулінським. Там, вдома, я народила другу дитину, яку потім задушила.

Головуючий. Скільки прожила дитина, коли ти приклала її тоді до грудей?

Обвинувачена. Я не знаю скільки.

Головуючий. Чому в тебе виникла така думка позбавити життя свою дитину?

Обвинувачена. Звідки я знаю.

Головуючий. Адже ти виховала першу твою дитину, а вона жива, то що змусило тебе піти на такий крок? 

Обвинувачена. Не знаю, різні думки мені приходили. Мені було шкода, що мене покинув коханий, що він мені нічого не дав на дитину, що вітчим виганяв мене з дому. 

Головуючий. Чи була дитина здорова перед смертю?

Обвинувачена. Ні, не була вона здорова, вона був хворобливою, постійно хрипіла, як тільки народилася. Коли я варила їй ромашку і поїла її, але і це не допомагало, вона далі хрипіла, а коли приймала їжу, то завжди «давилася».

Головуючий. Коли ти прикладала дитину до грудей на сходах, вона була жива?

Обвинувачена. Дитина була жива, коли я давала їй смоктати груди.

Головуючий. Як була одягнена дитина?

Обвинувачена. Вона була загорнута в пеленки, у сорочечці в кафтанику у сині стіжки, одягнена в чепчик.  

Головуючий. Куди ти тоді поділа цю дитину?

Обвинувачена. Поклала її за ящик у сінях кам’яниці, де потім привела судову комісію. 

Тут прочитано зауваження судової комісії з D. 7.___ Потім питав обвинувачену далі

Головуючий. Чому ти приховувала від домочадців те, що свою дитину десь поділа?

Обвинувачена. Я не хотіла розповідати, що сталося з дитиною, щоб моя мама не переживала. Я збрехала, сказавши, що віддала дитину годувальниці в Годовицю.

Головуючий. А на першому судовому засіданні ти говорила правду?

Обвинувачена. Я теж неправду говорила в суді.

Головуючий. Куди ти пішла потім, коли свою неживу дитину поклала у сінях за ящиком

Обвинувачена. Я пішла до однієї жінки за рогатку Жовківську і я там була, бо боялася з’являтися вдома, щоб мама не питалася.

Головуючий. Чи не приходила тобі в голову якась погана думка вже тоді, коли тебе було викликано до суду за крадіжку і коли ти отримала виклик?

Обвинувачена. Я в той час була в суді з дитиною, але мене не хотіли пустити всередину, тому що я забула вдома виклик до суду, а без виклику не хотіли мене пустити. Я і тоді була знервована, всі мене нервували, я не знала, куди йшла.

Головуючий. Чи ще тоді, коли тебе викликали за крадіжку, не думала про те, щоб позбутися своєї дитини?; ти теж про це не думала.

Обвинувачена. І ця крадіжка постала перед моїми очима, коли я хотіла задушити свою дитину, тому що Петро Кошулінський сказав мені, що він посадить мене за цю крадіжку на 3 роки до криміналу.

Головуючий. На першому судовому засіданні ти заявила, що маєш двох дітей

Обвинувачена. Тому що в мене було двоє дітей, і коли я давала свідчення для протоколу, я забула, бо мене не питали, чи моя дитина жива. Після пред’явлення обвинуваченій §. 4. з D. 7. Підтверджує обвинувачена тепер це саме.

Головуючий. Чому після втрати дитини ти сказала своїй матері, що віддала її на виховання до Годовиці?

Обвинувачена. Бо я боялася сказати, аби мама моя не згризлася.

секр. Леваковський до обвинув.: Коли ти мала намір задушити свою дитину в той час і прикласти її до своїх грудей, чи вона була спокійна?

Обвинувачена. Дитина тоді була спокійна, не ворушилася.

Заст. прокурора: Коли ти прикладала дитину до грудей, вона їх смоктала?

Обвинувачена. Тоді не смоктала, лише по дорозі трохи смоктала, коли я направлялася до своєї пані годувальницею.

Захисник до Обвинуваченої. Чи доклала тоді багато сили, щоб придушити свою дитину грудьми?

Обвинувачена. Ні, – тільки притулила. –

Прокурор. Під час слідства ти заявила, що щільно притискала дитину до грудей?

Обвинувачена. Я просто тримала її в руках і так задушила.

Головуючий. То як ти душила?

Обвинувачена. Не міцно

Радник Петул. Чи була твоя мати проти того, щоб у тебе була дитина, і яка причина того, що ти не виховували цю дитину в матері?

Обвинувачена. Мати хотіла виховувати дитину, тільки вітчим був проти і виганяв з дому.

 

В оригіналі польською мовою

 

Protokół rozprawy ostatecznej na dniu 23 go listopada 1870
w.c.k. sądzie Krajowym Karnym we Lwowie
przeprowadzonej w sprawie karnej Maryi Szutek o zbrodnie morderstwa i kradzieży obwinionej

Obecni:
Przewodniczący: c.k. radca s. kr. Dziedzicki
Glosujący: c.k. radca s. kr. Petuł«» «» «» Wang
«» naczelnik sądu pow. Lewakowski
«» adjunkt s.kr. Dr. Szczurowski
Ze strony prokuratoryi: podprok. Sawczyński
Obrońca obwinionej Maryi Szutek: adw. Dr. H.Gottlieb

O godzinie 9tej przed południem zagaił przewodniczący rozprawę. Obwiniona Maryja Szutek przyprowadzona z więzienia staje przed sądem. Przewodniczący uczyniwszy stosowne napomnienie w myśl §228. u.p.k. przywołuje do sali świadków, których upomniawszy w myśl §229 u.p.k. wydala do przyznaczonej dla nich sali. Zastępca prokuratora wnosi następnie akt oskarżenia a to po przepytaniu już obwinionej Maryi Szutek co do generaliów które taż o tyle zmieniła od swych pierwotnych zeznań w śledztwie poczynionych (D.7.) iż obecni zeznała, że jest matką tylko jednego żyjącego dziecka i dodała że wprawdzie chodziła trochu do szkoły na Zniesieniu, jednak nie umie ani czytać ani pisać, do cerkwi uczęszczała. Następnie wezwana Maryja Szutek do zeznania szczerej prawdy i do tłumaczenia się z zarzuconego jej karygodnego czynu a mianowicie nasamprzód co do popełnionej zbrodni morderstwa na jej dziecku, taż obwiniona przyznaje się najókoliczniej do winy, jak to w śledztwie (D.7.) uczyniła a mianowicie że będąc w miłośnych stosunkach z Piotrem Koszulińskim, miała z nim dwoje dzieci, z których młodsze porodziła przed świętami wielkanocnymi r. b. Gdy kochanek jej Piotr Koszuliński, jej wyrzekł się, na dzieci nic nie dawał i ze Zniesienia z inną dziewczyną na robotę do Płuhowa wyjechał, gdy dalej ojczym obwinionej, w którego domu przy swej matce Magdalenie Koszulińskiej ta obwiniona przytułek miała i swe dzieci utrzymywała — wyrzuty jej robił, że cudzych dzieci utrzymywać nie będzie, i z tego powodu napędzał ją z domu; – gdy nareszcie obwiniona nie miała się gdzie podsieć, powzięła myśl dziecię swe zadusić; a to pod następującymi okolicznościami: Gdy przeciw wyrzutom jej ojczyma Eliasza Koszulińskiego ani obwiniona ani jej matka Magdalena Koszulińska nie mogły nic zdziałać, postanowiła Maryja Szutek pójść gdzieś za mamkę i w tym celu w poniedziałkowy dzień przed południem poszła bez dziecka do Lwowa. Tu udawszy się do pewnej akuszerki, gdzie która jej nastręczyła pewną panię, u której będzie mogła za mamkę stanąć. Będąc tem zadowolona powróciła Maryja Szutek do domu na Zniesienie, tu wzięła swoje dziecię, które już ze trzy tygodnie miało i udała się napowrót do Lwowa, ażeby dziecię swe u jakiej kobiety umieścić, a potem na przyrzeczone miejsce za mamkę stanąć. Przybywszy jednak do Lwowa, oznajmiono obwinionej, ze pani, u której Maryja Szutek miała wstąpić za mamkę, już jej nie potrzebuje. — Dopiero w tej chwili, będąc od kochanka swego opuszczoną, co do przyrzeczonej służby zawiedzoną, mając następnie przed oczyma wyrzuty i wypędzanie z domu przez jej ojczyma Eliasza Koszulińskiego, a widząc do tego nędzę swych dzieci i opuszczenie przez ojca ich, powzięta ową myśl, dziecię, które na rękach trzymała, życia pozbawić. – “Poszłam więc”— mówi dalej obwiniona — „do kamienicy w rynku, a to do tej samej, gdzie komisyję sądową później potem byłam zaprowadziła, tu usiadłam w sieniach na schodach, i chcąc dać dziecku piersi, przyłożyłam dziecko to główką t.j. gębą i nosem do piersi i trzymałam to dziecię, — nie mocno, — z pół godziny przy piersi. I gdy je następnie od piersi odjęłam, było już nie żywe”. ———

Po takim zeznaniu, które okazało się zmiennem od pierwotnego zeznania obwinionej w śledztwie zdziałanego, przedstawił Przewodniczący obwinionej jej zeznania w toku śledztwa uczynione z.§.6 (D. 7.) na co obwiniona stanowczo odpowiedziała, że cały czyn tak się ma jak ona obecnie zeznała, podając, iż piewniej do protokołu bez wszelkich szczegółów zeznawała. Obstaję więc obw. Stanowczo przy tem, że myśl uduszenia dziecka powstała u niej dopiero, gdy dowiedziała się, iż pani, u której miała za mamkę być, nie chce ją już przyjąć. 

Następnie zapytał obwinioną

Przewodn. Ile lat ma pierwsze dziecko twoje?

Obw. Już trzeci rok będzie miało.

Przew. Gdzieś była umieszczoną, jak pierwsze dziecko porodziłaś?

Obw. Byłam przy matce mojej Magdalenie, która obecnie jest zamężną za Eliaszem Koszulińskim. Tam w domu porodziłam i drugie dziecię, które później zadusiłam.

Przew. Jak długo dziecko żyło, jak ty trzymała je wówczas przy piersiach?

Obw. Ja tego nie wiem, jak długo.

Przew. Dlaczego przyszła ci taka myśl dziecko swoje życia pozbawić?

Obw. Albo ja wiem.

Przew. Przecież pierwsze twoje dziecko wychowałaś, i żyje, coz cię więc spowodowało do takiego kroku?

Obw. Ja nie wiem, różne myśli mi przychodzili. Mnie żal było, że mię mój kochanek opuscił, że na dziecko nic nie dał, że ojczym wypędzał mię z domu.

Przew. Czy dziecko przed śmiercią było zdrowe?

Obw. Nie, nie było zdrowe, było chorowite, wciąż charczało, jak tylko urodziło się. Jak Ja mu gotowałam rumianek, i zalewałam je lecz i to nie pomogło, wciąż charczało, a jak brało pokarm to zawsze „zachlestało się”.

Przew. Czy jak przykładałaś wówczas na schodach dziecię do piersi, było ono żywe?

Obw. Było żywe dziecko, jak dawałem mu ssać.

Przew. Jak było ubrane to dziecię?

Obw. Było zawinięte w pieluszki, w koszulce w kaftaniku, u w niebeskimi stożkami w ubranym czepeczku. 

Przew. Gdzieś położyła potem to dziecię?

Obw. Położyłam je za paką w sieniach w kamienicy, gdzie później komisyję sądową zaprowadziłam. 

Tu przeczytano uwagę komisyi sądowej z D. 7.___ Następnie pytał obw. dalej

Przew. Dlaczegoś przed domownikami taiła, gdzieś dziecię swe podziała?

Obw. Ja nie chciałam powiedzić, co się z dzieckiem stało, a to, aby się matka moja nie gryzła. Ja skłamałam, podając, że to dziecko dałam do Hudowic na mamkę.

Przew. A przy pierwszem twym przesłuchani w sądzie mówiłaś prawdę?

Obw. Ja także nieprawdę mówiła w sądzie.

Przew. Gdzie udałaś się potem, gdyś swe dziecko niezywe w sieniach za pakę była położyła

Obw. Ja udałam się do jednej kobiety za rogatkę Żółkiewską i tam byłam, bo bałam się do domu pokazać, aby matka nie pytała się.

Przew. Czy nie przychodziła ci jaka zła myśl już wtedy, gdyś była do sądu za kradzież wezwaną i gdy dostałaś była wezwanie? 

Obw. Wtenczas byłam w sądzie z dzieckiem lecz nie chcieli mię do sródka wpuścić, bo zapomniałam była w domu cytacyję moją, a bez cytacyi nie chciano mię puścić. Ja i wtedy byłam zagryzioną, wszyscy mię gryźli, ja nie wiedziałam, którędy chodzę.

Przew. Czy i wtedy, jak za kradzież powoływano cię, nie przychodziła ci myśl dziecka swego pozbyć się?; czy ci i to nie przychodziło do głowy. 

Obw. I ta kradzież przed oczy mi stawała wtedy, gdy moje dziecko chciałam zadusić, a to z powodu że Piotr Koszuliński mówił mi, że odda mi za tą kradzież na 3 lata do kryminału.

Przew. Przy pierwszym przesłuchaniu w sądzie podałaś, że masz dwoje dzieci

Obw. Bo ja miałam dwoje dzieci, a jak zeznawałam do protokołu to zapomniałam nie pytano się mię, czy żyje moje dziecko. Po przedstawieniu obwinionej §. 4. z D. 7. potwierdza obwiniona to samo obecnie.

Przew. Dlaczego mówiłaś przed matką po straceniu dziecka, że oddałaś je do Hodowić na wychowanie?

Obw. Bo ja się bała powiedzić, żeby się matka moja nie zgryzła.

Sekr. Lewakowski do obw: Czy wówczas miałaś zamiar dziecko swe udusić i takowe przykładałaś do piersi, było ono spokojne?

Obw. Dziecko wtedy było spokojne, nie rzucało się.

Zast. prokuratora: Czy wtedy, jak przyłozyłaś dziecko do piersi, ssało ono?

Obw. Wtedy nie ssało, tylko jeszcze na drodze, gdym do swej pani za mamkę udawała się, ssało trochu.

Obrońca do obw. Czy mocni dusiłaś dziecię swoje do piersi wówczas?

Obw. Nie, – tylko przytuliłam. –

Prokurator. W śledztwie podałaś, ześ dziecię do piersi mocno przyduszała? 

Obw. Ja tylko w ręce je trzymała i tak przydusiłam.

Przew. Więc jak przyduszałaś?

Obw. Nie mocno

Radca Petuł. Czy była twoja matka przeciwna temu, że dziecko miałaś, i co za powód był, ześ dziecko to u matki nie wychowywała?

Obw. Matka chciała dziecko wychowywać, tylko ojczym był przeciwny i wyganiał z domu.

Пов'язані першоджерела:

Документи (1)

Зображення до Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів, 1894
Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів, 1894
Поданий текст є частиною кримінальної справи, розглянутої кримінальним відділом Крайового суду Львова у 1894 році, проти чотирьох чоловіків, звинувачених у зґвалтуванні жінки на ім’я Марія Копанська. Вибраний фрагмент – це судові свідчення позивачки, а також свідка Даніеля Волошина. Подія трапилася 10 вересня 1893 року близько 23 години вечора в Жовківській дільниці міста, поблизу в'язниці "Бригідки". У представленому документі цікавим є характер інформації, яку судді запитували у потерпілої сторони. Ця інформація мала підтвердити не лише факт вчиненої жінці кривди, а й, по суті, обґрунтувати саме її право бути позивачкою. Як засвідчив виправдальний вирок, ця інформація для суддів виявилася не переконливою. Покази свідка Даніеля Волошина також не були взяті до уваги. Судове рішення звільняло усіх...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все

Пов'язані модулі (1)

У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію.  В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів. 

Пов'язані цифрові історії (1)

Ця публікація присвячена трьом жінкам зламу ХІХ-ХХ століть, що були пов'язані зі Львовом в особливий спосіб. Їхні історії дійшли до нас радше завдяки випадку, ніж заздалегідь продуманому плану й, імовірно, жодна з них не уявляла, що саме це залишиться в історії про її життя. У центрі першої розповіді буде 20-ти річна Марія Шутек зі Знесіння, яка опинилася на лаві підсудних за вбивство своєї доньки Софії у Львові в травні 1870 року. Друга розповідь присвячена 45-річній акушерці з Вірменської на ім'я Клара Вaйсгар, обвинуваченій у співучасті в злочині аборту, який вона допомогла здійснити служниці Катажині Слодкій у березні 1905 року. Третя справа розповідатиме про 35-річну Ельжбету Венне, засуджену за сутенерство над своєю донькою у...
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Іванна Черчович

Переклад з польської

Василь Хімяк

Розчитування джерела

Орест Костів

Фото

Центральний державний історичний архів України у Львові, 152/2/14013:2-5.

Коментарі та обговорення