Першоджерела
Фільтрувати за темами:
Першоджерела
Інтерв’ю з працівницею Львівського автобусного заводу
Опубліковане тут інтерв’ю є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020–2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. В 2021 році були проведені біографічні інтерв’ю з працівниками радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Опрацьовані матеріали увійшли до колекції усних розповідей “Індустріальні біографії міста”. Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років.
Інтерв’ю з працівницею Львівського м’ясокомбінату
Опубліковане тут інтерв’ю є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020 – 2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. В 2021 році були проведені біографічні інтерв’ю з працівниками радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Опрацьовані матеріали увійшли до колекції усних розповідей “Індустріальні біографії міста”. Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років.
Свідчення Йони Олікера про Голокост на Волині
Нижче наведені свідчення Йони Олікера, м'ясника з Мізоча (Волинське воєводство, Здолбунівський повіт), народженого 1914 року. Другу світову війну автор джерела зустріч у Мізочі, де перебував до ліквідації мізоцького гетто у 1942 році. Опісля Йона втік до ближніх сіл місцевості та разом з іншими євреями переховувався в землянках. Оповідачеві вдалось вижити, попри те що вся його родина загинула під час Голокосту, й згодом репатріюватись до Ізраїлю, де ці свідчення й були задокументовані.
Спогади бійця УПА Максима Скорупського (“Макса”) про Волинь 1943 року
Пропонований текст джерела — це фрагмент значно об’ємніших спогадів діяча українського націоналістичного підпілля Максима Скорупського родом із села Антонівці (нині — Кременецький район Тернопільської області). У них він розповідає про свій досвід підпільної діяльності спершу в ОУН (м), а згодом — УПА. Ці спогади починаються 1939 роком і закінчуються травнем 1944 року, коли Скорупський зрозумів, що він може стати жертвою чисток, які проводила СБ ОУН й вирішив тікати з УПА подалі на Захід. Ці спогади, за словами їх автора, нібито писалися в 1944 році, проте остаточно він відредагував та опублікував їх у Чикаго в 1961 році. Тому автор вже міг мати певну темпоральну дистанцію в стосунку до тих подій, учасником яких він був....
“Перебудова” на львівських підприємствах, інтерв’ю з колекції “Індустріальні біографії міста”
Запропоновані матеріали — фрагменти інтерв’ю працівниць та працівників радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Вони є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020–2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. Записані бібліографічні розмови увійшли до колекції усних розповідей "Індустріальні біографії міста" Міського медіаархіву. Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років. Пропонована тут вибірка цитат охоплює період Перебудови, 1990-ті та початок 2000-их років та ілюструє стан виробництва на підприємствах харчової, легкої та радіоелектронної промисловості Львова в умовах впровадження ринкового соціалізму. З 1986 року в СРСР поступово розширюється самостійність підприємств,...
“Гласність” на львівських підприємствах, інтерв’ю з колекції “Індустріальні біографії міста”
Запропоновані матеріали — фрагменти інтерв’ю працівниць та працівників радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Вони є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020–2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. Записані бібліографічні розмови увійшли до колекції усних розповідей "Індустріальні біографії міста" Міського медіаархіву. Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років. Пропонована тут вибірка охоплює спогади та рефлексії про один з головних компонентів політики Перебудови, так звану “гласність”. Про гласність та широку демократію заговорили на XXVII з’їзді КПРС 25 лютого–6 березня 1986 року. Влада дозволила обговорювати недоліки та слабкості...
Показати ще
Згорнути все
Новий житловий мікрорайон “Сихів”, листівка 1989 року
Ця поштівка присвячена спальному району Львова "Сихів" (назва якого походить від однойменного села, що розташовувалося в цих місцях з XV століття до початку масової забудови в другій половині ХХ століття). Саме фото було зроблено на рубежі 1980-их років (у розпал будівництва району) з урахуванням того, що показана частина вулиці виглядає завершеною, хоча і видно, що більша частина дерев на передньому плані посаджена недавно, а клумби ще не облаштовані. Опубліковано в 1989 році як набір поштівок, що репрезентують різні види міста.
“Показ моди” в Покровську 1980-х на фото Миколи Білоконя
На світлині фотожурналіста газети "Маяк" Миколи Білоконя зафіксовано показ моди у місті Красноармійську (нині Покровськ) Донецької області. На подіумі — жінка, яка демонструє одяг, сконструйований швейною фабрикою "Райдуга". Модель вбрана у сукню на ґудзиках із квітковим візерунком і викотистим коміром; поверх сукні — підперезаний вовняний безрукавний кардиган. Її образ доповнюють сучасна зачіска з начосом і виразний макіяж. Показ відвідує публіка, що складається з представників різних поколінь Покровська. Їхній вигляд відображає зміни модних тенденцій у 1970–1980-х роках. Жінки середнього віку (приблизно 40–50 років, народжені у 1930–1940-х, за сталінських часів) вбрані у хустки та — імовірно — саморобні сукні з квітковим візерунком довжиною до коліна. Молодші глядачі мають сучасніший вигляд: жінки вбрані у мініспідниці та...
“Дати освіту у глухім куточку”: конкурсна світлина Марка Залізняка 1929 року
Марко Залізняк (1893–1982) – сільський фотоаматор, відомий своїми світлинами з фронтів Першої світової та фотографіями періоду колективізації 1930-х років у селах теперішнього Покровського району Донецької області України. Прологом до конкурсної світлини Марка Залізняка 1929 року, про яку йтиметься далі, можна вважати відкриття у 1927 році початкової школи на хуторі Романівському в його хаті. Цього ж року мешканці хутора вирішили власним коштом звести окрему шкільну будівлю. Відкриття нової школи відбулося 1928 року, до 11-ї річниці Жовтневої революції. Радянське керівництво взяло будівлю на свій облік і доправило до хутора персонал в особі учительки і прибиральниці. Навчатися до новоствореної школи приходили діти з навколишніх хуторів [2]. Під час урочистого відкриття сільський фотограф зробив світлину, де зображені...
Приватизація та економічна трансформація на пострадянському просторі: Фотоархів Дружківської газети “Окно” з 1990-х
Представлені тут фотографії з архіву газети “Окно” показують творчу роботу редакції видання, яка у художній алегоричний спосіб намагалася критично осмислити реалії економічних трансформацій в Україні у 1990-х. Газета була заснована 1994 р. підприємцями міста, що відчували готовність вступити в політику на противагу старим комуністичним номенклатурникам, які тоді за інерцією керували місцевими органами самоврядування, паразитуючи на настроях розчарування і розгубленості після розпаду Радянського Союзу. Засновниками газети були страхова компанія “АСКО-Донбас Північний” (з 1991 р.) та створена нею поліграфічна фірма “ПримаПрес”. Поява нової газети поклала край монополії місцевої влади на інформаційний простір, даючи майданчик для критики влади та радянського минулого. Газета мала фокус на проблеми бізнесу, культури та історії, через що заслужила у опонентів ярлик...
Обкладинки неопублікованих випусків журналу ДіПі “ХОРС”, 1945-1951 рр.
"ХОРС", як рух та журнал, виник з ініціативи українського табору ДіПі у Німеччині. Ідея визрівала багато років: втім, налагодити видання журналу, який спершу планувався як щоквартальник, так і не вдалося, – вийшов лише один випуск у 1946 році. Наведені нижче обкладинки ніколи не були опубліковані, однак дають нам уявлення про використані матеріали, мистецькі методи, особливості дизайну, і смисли, що в них вкладали їх творці. Ці обкладинки, разом з іншими документами про ХОРС, зберегіються у архіві Дослідницького центру східноєвропейських студій Бременського університету. У 1945 році, одразу після війни, першу заплановану обкладинку намалювала художниця Галина Мазепа простою фарбою на шматку картону. Її дизайн мав на меті розкрити ідею майбутнього видання. На цій палітурці назва журналу...
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Показати ще
Згорнути все
Весілля в робітничій родині, телесюжет Львівського телебачення 1964 року
Кіносюжет про весілля був зроблений у Львові в 1964 році для телевізійних новин. На жаль, звук не зберігся до наших днів. Це викликає очевидні питання: чому звук не зберігся, і як слід досліджувати джерело такого типу? Відеозапис було зроблено на 16-міліметрову плівку, а звук, ймовірно, було записано на магнітну стрічку. Про існування звукового запису свідчать фрагменти промов і привітань молодят (05:00), (05:25), (05:50), які були виділені під час монтажу і для яких був необхідний звук. У той час аудіо зазвичай записували на спеціальну магнітну стрічку, яку можна було використовувати кілька разів, а записи на ній швидко псувалися. Водночас існувала 35-міліметрова плівка, на яку можна було записувати як аудіо, так і відео,...
“Богдан Хмельницький”, радянський пропагандистський фільм 1941 року
“Богдан Хмельницький” - український радянський історичний пропагандистський фільм 1941 року режисера Ігоря Савченка. У ньому йдеться про життя гетьмана запорізьких козаків Богдана Хмельницького та перші роки козацької визвольної боротьби проти польської шляхти під його проводом. Фільм був знятий Київською кіностудією (нині кіностудія ім. О. Довженка). В основі сценарію - однойменна п’єса українського радянського драматурга і публіциста Олександра Корнійчука 1939 року.
Аматорські медіа та життя в “черьомушках”
Окрім офіційних медіа (екклезіа) з уявленими історіями та міфами – театральними виставами, фільмами та іншими офіційними репрезентаціями, які радянська людина сприймала на агорі (наприклад, у кінотеатрах як частині публічного простору, чи через телевізор як вікно у публічну сферу) — існувала також приватна сфера (ойкос). Як можна дізнатися яким було повсякденне життя звичайних людей? Одним із джерел доступу до цієї реальності можуть стати аматорські кінозаписи, що зберігають моменти життя у “черьомушках” та “хрущовках”. У Радянському Союзі існувала особлива ідеологічна система, яка одночасно обмежувала і заохочувала аматорські медіа. Держава заохочувала аматорське кіно через офіційні клуби, зокрема при Всесоюзній центральній раді професійних спілок (ВЦРПС) чи через організації, афілійовані із Спілкою кінематографістів (окрема секція...
Радянський фільм “Іронія долі, або з легкою парою”, 1975-1976
У 1969 році радянські драматурги Еміль Брагінський та Ельдар Рязанов створили п’єсу “З легкою парою! Або одного разу в новорічну ніч”, яка здобула популярність у театрах Радянського Союзу. На початку 1970-х років було вирішено адаптувати цей твір для телеекрану, і прем'єра двосерійного телефільму відбулася у новорічні свята на межі 1975-1976 років. Подібно до випадку з московською оперетою про мікрорайон Черьомушки (1959), відбулася ремедіація популярного театрального сюжету, проте цього разу не через кінематограф, а через телебачення. На відміну від кіно-мюзиклу “Черьомушки” 1963 року, нова екранізація постала у форматі телевізійного фільму з численними музичними вставками, які після прем’єри у 1976 році набули широкої популярності. Ліричні пісні на вірші Євгена Євтушенка та Белли Ахмадуліної у виконанні...
“Черьомушки”, радянський фільм 1963 року
У 1961 році кінематографічні еліти СРСР схвалили ідею перетворення оперети “Москва, Черьомушки” у кінофільм. Почалися пошуки постановника. Авторам хотілося, щоб ним став режисер-музикант і тому звернулися до Герберта Рапопорта – професійного музиканта. Рапопорт набирався досвіду в жанрі музичного кінематографа, беручи участь у постановці фільму Григорія Козінцева “Дон Кіхот” (1957, Лєнфільм), що став відомою радянською картиною і був відзначений на міжнародних фестивалях. Цікаво зазначити, що Рапопорту, палкому шанувальнику австрійського композитора Густава Малера, сподобалася музика оперети, і його авторська постановка вистави у вигляді фільму була підтримана професором Ленінградської консерваторії та головним диригентом місцевого симфонічного оркестру, Миколою Рабіновичем, який став диригентом запису фонограми до фільму. У 1963 році музичний фільм “Черьомушки” режисера Герберта Раппапорта вийшов на...
Теленовини Львівської телевізійної студії 1960-х років
Популяризацію того, як радянська влада вирішує “житлове питання” в УРСР доручили не лише професійним спілкам та їхнім медіа (як от будівельним чи архітектурним журналам), чи митцям (наприклад театралам чи кінематографістам), а також телебаченню. Телевізійна студія у Львові була заснована у 1955 році, а з 1957 вона вже активно випускала місцеві новини. Ці новини зазвичай складалися із кількох коротких сюжетів про господарський та культурний розвиток краю, тривалістю від 1 до 3 хвилин. Якщо це не була пряма трансляція (здійснювалася за допомогою ПТС, пересувної телевізійної станції), то новинні сюжети створювали на 16 мм кіноплівку виїзними бригадами телевізійників. Відзняті на плівку плани супроводжували озвученням і транслювали регіональній аудиторії. Львівська телевізійна студія була однією з найбільших в...
Показати ще
Згорнути все
Волинське село Зелений Дуб в роки Другої світової війни: інтерв’ю з Антоніною Гук
Ці свідчення належать Антоніні Гук, бабусі автора цього коментаря. Інтерв'ю було записано у 2021 році, і є одним із серії з шести розмов з респонденткою про події Другої світової війни у Зеленому Дубі, на Волині. У міжвоєнний період село входило до складу Будеразької ґміни Здолбунівського повіту Волинського воєводства Другої Речі Посполитої, і приблизно порівно населене польськими і українськими мешканцями. Антоніна, народжена у 1931 у сусідньому селі Руська Гута, переїхала сюди у ранньому дитячому віці, і станом на 1943 рік, – кульмінацію польсько-українського протистояння у цьому регіоні, – була 12-літньою дівчинкою. Оповідь Антоніни Гук про минуле не розгортається лінеарно. По-перше, це промовисте свідчення роботи пам’яті: наш мозок не пригадує події минулого, нанизуючи їх на хронологічну...
Пісня про депортацію у Сибір
На перший погляд може здатися, що пропоноване джерело є народною піснею про досвід виселення на Сибір. Проте насправді це авторський твір, який склала мешканка міста Заставна та добре відома там знавчиня місцевого фольклору Марія Гаврилюк. Цікаво, що в основу її пісні ліг не власний депортаційний досвід, а спогади, які авторка почула від своєї сусідки, примусово виселеної у Сибір в 40–50-х роках ХХ століття. Шлях появи цього пісенного твору віддзеркалює типову ситуацію, коли певні важливі для всієї громади досвіди й події заохочуються до спільного проговорення й смислотворення локальною спільнотою та відповідно обираються “лідерами думок” цієї спільноти для авторського творчого представлення — навіть тоді, коли події не були особистим досвідом. Такою важливою подією стала масова депортація українців у проміжку...
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» — було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
Показати ще
Згорнути все