Першоджерела
Фільтрувати за темами:
Першоджерела
Зведення про економічне та продовольче становище у Харкові на початок весни 1933 року
Документ є зведенням розвідувального Другого Відділу Прикордонної служби Польщі в Харкові про економічне та продовольче становище у місті на початок весни 1933 р. Аналізуючи цей текст необхідно враховувати, що описані події відбувалися в найбільш критичний період Голодомору 1932-1933 років. Текст документу дозволяє проаналізувати умови виживання міського населення, серед іншого продовольче забезпечення працівників іноземного (польського) консульства, та свійських тварин. У центрі уваги документу знаходиться стан доступності харчових продуктів на міському ринку, які в умовах гострого дефіциту та дорожнечі можна було придбати лише поштучно (так купували, зокрема, картоплю). Як скаржиться співробітниця польського консульства в Харкові, Оля Осмульська, через такі умови їхня кухарка була змушена закуповувати картоплю у кількох торгівок. Авторка цього документу звертає увагу на...
Михайло Возняк про ювілей Оссолінеуму у Львові у 1928
Коментар готується...
Ідентичності учасників і учасниць Євромайдану
Опубліковані тут цитати з інтерв'ю є частиною проєкту "Голоси Євромайдану у глобальних студіях протестів та солідарності". У його центрі є опрацьовані й тематично організовані матеріали з колекції усноісторичних інтерв'ю "Голоси супротиву і надії", що були записані впродовж грудня 2013 - лютого 2014 рр. (понад 100 інтерв'ю). Всі вони були зібрані у базу "Особисті хронології Євромайдану", яка у повному обсязі є розміщена на сайті Міського медіаархіву. Колекція налічує 17 тематичних блоків. Категорія "Ідентичності учасників і учасниць протесту" будується навколо міркувань опитаних про власні ідентичності, які увиразнилися під час Євромайдану. У другій хвилі опитування були додані питання про те, ким з наведеного списку себе відчувають учасники й учасниці протесту – мешканцем свого міста, регіону, представником...
Проєкти видання посмертних спогадів у листах українських емігрантів після Другої світової війни
Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х. Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців), приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька....
Спогад Катерини Білецької про життя у Львові 1943 року
Катерина Білецька (за першим чоловіком Кандиба), дружина Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), писала свої спогади не одне десятиліття. Перші згадки про ідею написання спогадів з’являються в листах до спільного друга подружжя Кандиб, Олега Лащенка з 1950-х. Один з останніх збережених спогадів датований травнем 1994 року. Частину спогадів вона надсилала Лащенкові й писала, що має більше. Ці спогади переважно охоплюють 1940–1944 роки – від їхнього знайомства з Ольжичем до його загибелі у концентраційному таборі Заксенгаузен 1944 р., празький та львівський періоди. Спогади сфокусовані передусім на внутрішніх переживаннях авторки. Два спогади було опубліковано...
Показати ще
Згорнути все
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури, або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С – председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л – зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе – Львов 7 дек 1956″ – такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор -...
Урочистість на стадіоні українського “Сокола-Батька”, Львів, 1934
Подія, перебіг якої представляє зображення, відбувається на стадіоні українського "Сокола-Батька". Ймовірно, це третій і останній Крайовий сокільський здвиг, що відбувся у 1934 р. на сокільському стадіоні.Перше українське гімнастичне (руханкове) товариство “Сокіл” (Сокіл-Батько) створене у Львові 11 лютого 1894 р. Взірцем був статут чеського “Сокола” (1862 р., засновник Мирослав Тирш). Метою товариства було виховання єдності українського народу, його сили та гідності, а разом з тим витримки, спритності, підприємництва, дисципліни. Крім гімнастичних вправ “Сокіл” звертав велику увагу на пожежну справу та туризм. Першим головою товариства (до 1900 р.) був відомий інженер-архітектор Василь Нагірний. Від 1900 р. “Сокіл” поширив свою діяльність на всю Галичину, постали самостійні руханкові товариства “Січ”, які в 1912 р. об’єдналися і утворили...
Працівниця львівської кондитерської фабрики “Більшовик” Т.М. Етінгер за роботою, 1956 рік
Це фото є частиною колекції прес-фото Державного архіву Львівської області, що показують різні галузі виробництва: промисловості, сільського господарства, культури, спорту. На ньому зображена працівниця Львівської кондитерської фабрики Т.М. Етінгер (згідно з супровідного підпису фото "одна з найкращих", ветеран праці) за виготовленням Спаської вежі Кремля. Характер цього фото та цілої колекції свідчить про те, що це жанр прес-фото, який мав супроводжуватися текстом (газетною публікацією). Фото було покликане ілюструвати сказане, зробити його більш переконливим, закликати та мобілізувати робітників-читачів на трудові здобутки, а також слугувати позитивним стимулом гордості для самих фотографованих. Фотографи-газетярі отримували завдання від редактора, який координувався із відповідною партійною організацією (обкомом, райкомом) та мав перелік підприємств, події яких слід було відобразити у найближчих номерах...
Показати ще
Згорнути все
Радіозв’язок, телесюжет Львівського телебачення 1959 року
Телевізійний сюжет 1959 року, знятий для програми Львівського телебачення “Львівський тиждень” (№19). Сюжет створений у перші роки існування Львівського телебачення та комунікує образ радянської модернізації міста. Попри втрачений звук, візуальний ряд дозволяє відчитати історію про роботу громадського транспорту в місті, а також як віддалений зв'язок дозволяв оперативно реагувати на поломки, що призводили до збою в роботі інфраструктури громадського транспорту. Тролейбус в контексті тогочасного Львова був одним із образів радянської модернізації міста, нововведенням, адже до цього у місті діяла лише трамвайна мережа. Маршрути тролейбуса сполучали історичне середмістя з околицями, де були зосереджені великі підприємства та робітничі райони. Сюжет описує роботу інфраструктури, націленої на обслуговування потреб робочого класу. При цьому, нам демонструють, як...
Електронні очі автоінспектора, телесюжет Львівського телебачення 1971 року
Телевізійний сюжет 1971 року, знятий для новин Львівського телебачення. Розповідає про експеримент з використанням телевізійних камер для регулювання дорожнього руху на одному з найбільш інтенсивних перехресть у середмісті Львова. Джерело не містить інформації про авторів чи контекст розробки саме цього пристрою. Проте у ширшому контексті відомо, що у місті на той час функціонував один з найбільших виробників телевізорів, завод “Електрон”, при якому діяло спеціальне конструкторське бюро телевізійної техніки. Тож, була присутня технологічна експертиза та інфраструктура для розробки подібних приладів все ще порівняно нової на той час технології передачі зображення через телевізійний сигнал. Технологія набувала все більшої популярності у різних сферах, наприклад, управління вуличним рухом. Сюжет демонструє, як рухомі телевізійні камери дозволяли...
АСУП може більше, телесюжет Львівського телебачення 1975 року
Сюжет 1975 року, знятий для новин Львівського телебачення. У ньому йдеться про використання Автоматизованої системи управління підприємством (АСУП) на львівському заводі “Електрон”, одному з найбільших виробників телевізорів у Радянському Союзі. Систему розробили у 1964-1969 роках у співпраці з київським Інститутом кібернетики. Її роль полягала у використанні електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) для проведення розрахунків та обліку виробництва. Система стала першою у своєму роді в Радянському Союзі. Сюжет виходить у момент, коли дискурс технологічного оптимізму присутній в державній політиці СРСР, а галузь кібернетики та комп’ютерної інженерії розвивається практично два десятиліття. Станом на 1967 рік, понад п’ятсот інститутів та десятки тисяч осіб працювали над кібернетичним проблемами, половина з них була зосереджена на економічній кібернетиці (Peters,...
Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам'ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня...
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
Показати ще
Згорнути все
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» - було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
A brivele der mamen (Лист мами), пісня про еміграцію, 1907
Пісню написав білоруський композитор і співак Соломон Смулевіц (1868-1943) в 1907 році. Автор також мав досвід міграції до США. Пісня стала дуже популярною, зокрема на її основі створили театральну постановку і фільм їдишем. Твір порушує питання розділених через міграцію родин. В той час, як син, який поїхав до Америки має успішне життя і нову родину, його мама відчуває себе покинутою. Перед смертю вона просить сина не забувати читати за нею кадіш – поминальну молитву. Проблема розлучених родин залишалася спільною для всіх мігрантів, втім у цьому тексті саме єврейська молитва стає способом подолати кризу і віддати шану сімейним стосункам навіть після смерті.
Goldene land (Золота земля), пісня про еміграцію, 1889
Пісня написана литовським єврейським поетом Еліакумом Зунсером (1840-1913) на основі його власного досвіду еміграції до США. Пісня «Золота земля» заторкує питання нових мігрантів, високі очікування яких не справджуються. Американське місто виявляється простором сповненим бруду, шуму і бідності. Праця хоча і є, але вона погано оплачувана і небезпечна для здоров’я. Також Америка не є місцем соціальної рівності, адже як і в Європі у ній є диспропорція в розподілі багатства. Це міський досвід, який був спільним для багатьох єврейських мігрантів, що знаходили працю в текстильній промисловості, чи, як сам Зунсер, у друкарнях.
Показати ще
Згорнути все