Першоджерела
Фільтрувати за темами:
Першоджерела
“Євреї їдуть в Америку”, есей Йозефа Рота 1927 року
Коментар готується...
“Пролетарська подорож” радянською Україною Фреда Біла, спогади 1937 року
Спогади Фреда Біла «Пролетарська подорож: Нова Англія, Гастонія, Москва» були опубліковані у Нью-Йорку у 1937 р. Автор – американський працівник текстильної промисловості, активний учасник робітничого руху, профспілковий організатор. Протягом 1931-1933 р. він жив у соціалістичному містечку «Новий Харкові», збудованому для робітників Харківського тракторного заводу. У містечку була іноземна колонія (до 800 осіб) робітників та членів їх родин. У 1933 р. під його реакцією англійською мовою вийшло пропагандиське видання «Foreing Workers in a Soviet Tractor Plant: A Pictorial Survey of the Life of Foreign Workers and Specialists During the Period of Socialist Construction 1931-1933, (M-L: Iskra revolutsii, 1933)». В той же час Фред Біл був свідком Голодомору. У своїх спогадах він описав картину життя...
Соціалістичне містечко поблизу Горлівки на Донбасі, cтаття 1930 року
У статті наведено основні параметри соціалістичного містечка поблизу Горлівки на Донбасі. Цей проєкт є подібним до тих, що були реалізовані у Харкові («Новий Харків») та Запоріжжі («Шосте селище»). В основі проєкту ідея максимального усуспільнення побуту робітників. Для її реалізації планувалося збудувати розгалужену мережу громадського харчування та соціальної інфраструктури (ясла, садочок, клуб та ін.). За задумом проектувальників, подібні архітектурні рішення мали звільнити жінок від хатнього господарства та залучити їх до громадської роботи чи на промисловості. Проект соцмістечка є прикладом радянського стандартизованого житлового будівництва. Квартали та житлові корпуси, умеблювання кімнат тощо мали формувати новий спосіб життя його мешканців – соціалістичний. Хоча подібні проекти в УРСР не вдалося втілити у повній мірі, вони відображають зміну соціальних...
Репортаж робітничих кореспондентів про стан культурно-просвітницької роботи у харківських клубах, 1920-ті
Ця газетна стаття складається із репортажів робітничих кореспондентів про стан культурно-просвітницької роботи у харківських клубах. Автори критикують процес виборів правління клубів, дають рекомендації щодо їх проведення, звертають увагу на кумівство при розподілі посад, засуджують вживання спиртних напоїв та паління у клубних приміщеннях. Радянська влада намагалася перетворити робітничі клуби на зразкові місця відпочинку. Причому радянська версія дозвілля передбачала активне політичне життя, самоосвіту та саморозвиток відвідувачів клубів. Проте відвідувачі клубів тяжіли до традиційних форм відпочинку, а культпрацівники часто ставилися до своїх обов’язків формально. Клуби шукали баланс між агітацією та розважанням публіки. Проте втримати цей баланс було складно. Тому, на сторінках періодичних видань подібні репортажі були типовим явищем. Слід заначити, що ця газета є найстарішим періодичним...
Різдво і Великдень у Львові 1908 року: приклад одного різноконфесійного подружжя
Теофіл Грушкевич, вчитель класичних мов в Другій (німецькій) гімназії Львова почав писати свій щоденник у 1895, однак по-справжньому регулярними його записи стали після виходу на пенсію - у 1906. Рукописний щоденних, який зберігся, складається з восьми записних книжок, у яких містяться нотатки за 1895, 1903 і 1906 рр. (нерегулярні) та за 1908–1915 рр. (майже щоденні). Свої записи автор, звично, робив ввечері і розпочинав з опису погоди, а далі розповіді про те, як пройшов цей день: полагодження особистих справ, як от отримання пенсії, сплату рахунків, відвідання друзів чи зустрічі зі знайомими, походи на церковні богослужінь, та громадських - участь у зборах якогось з українських товариств, членом яких він був, похід у театр чи на...
Харківські робітники про арешти радянських опозиціонерів у 1929-му
Представлений документ ілюструє процес утвердження тоталітарного режиму в УРСР на повсякденному рівні. У січні 1929 р. Й. Сталін здолав Л. Троцького у внутрішньополітичній боротьбі за владу та ухвалив рішення про його депортацію за межі СРСР. Услід за цим відбулась хвиля арештів прибічників троцькістської опозиції або тих, кого влада зараховувала до них. Це відбувалося зокрема й на підприємствах Харкова – тогочасній столиці УРСР. У тексті зафіксовано оцінки, які давали робітники діям влади, ставлення до Л. Троцького, антисемітські настрої тощо. Арешти політично активних працівників заводів Харкова обговорювались у робітничому середовищі. На прикладі цього документу ми бачимо як робітники приміряли на себе "маску публічної покори", приділяли значну увагу сказаним словам та тлумаченню їх змісту. Вони вчилися...
Показати ще
Згорнути все
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури, або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С – председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л – зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе – Львов 7 дек 1956″ – такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор -...
Урочистість на стадіоні українського “Сокола-Батька”, Львів, 1934
Подія, перебіг якої представляє зображення, відбувається на стадіоні українського "Сокола-Батька". Ймовірно, це третій і останній Крайовий сокільський здвиг, що відбувся у 1934 р. на сокільському стадіоні.Перше українське гімнастичне (руханкове) товариство “Сокіл” (Сокіл-Батько) створене у Львові 11 лютого 1894 р. Взірцем був статут чеського “Сокола” (1862 р., засновник Мирослав Тирш). Метою товариства було виховання єдності українського народу, його сили та гідності, а разом з тим витримки, спритності, підприємництва, дисципліни. Крім гімнастичних вправ “Сокіл” звертав велику увагу на пожежну справу та туризм. Першим головою товариства (до 1900 р.) був відомий інженер-архітектор Василь Нагірний. Від 1900 р. “Сокіл” поширив свою діяльність на всю Галичину, постали самостійні руханкові товариства “Січ”, які в 1912 р. об’єдналися і утворили...
Працівниця львівської кондитерської фабрики “Більшовик” Т.М. Етінгер за роботою, 1956 рік
Це фото є частиною колекції прес-фото Державного архіву Львівської області, що показують різні галузі виробництва: промисловості, сільського господарства, культури, спорту. На ньому зображена працівниця Львівської кондитерської фабрики Т.М. Етінгер (згідно з супровідного підпису фото "одна з найкращих", ветеран праці) за виготовленням Спаської вежі Кремля. Характер цього фото та цілої колекції свідчить про те, що це жанр прес-фото, який мав супроводжуватися текстом (газетною публікацією). Фото було покликане ілюструвати сказане, зробити його більш переконливим, закликати та мобілізувати робітників-читачів на трудові здобутки, а також слугувати позитивним стимулом гордості для самих фотографованих. Фотографи-газетярі отримували завдання від редактора, який координувався із відповідною партійною організацією (обкомом, райкомом) та мав перелік підприємств, події яких слід було відобразити у найближчих номерах...
Показати ще
Згорнути все
Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам'ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня...
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
За почином Гаганової, кінохроніка 1959 року
Цей сюжет кінохроніки має майже кінематографічну структуру. Працівниця взуттєвої фабрики №3 у Львові Катерина Лисак, яка дізналася про визначний трудовий подвиг Валентини Гаганової (перехід у відстаючу бригаду заради допомоги її працівникам), намагається запровадити цю ініціативу у себе на заводі. Для цього вона обрала відстаючу бригаду і намагаєтья переконати лідера цієї бригади, що “почин” (так офіційно називали ініціативу Гаганової) принесе бажаний результат. Наприкінці двохвилинного сюжету ми бачимо усміхнених працівників, які мріють про виконання поставлених партією виробничих планів.
«Приазовский экран» №1, кіножурнал 1969
Цей кіножурнал представляє цінне джерело з історії розвитку промисловості Маріуполя і створений він міським клубом кіноаматорів. За прикладом столичної студії Укркінохроніка, яка виробляла основні кіножурнали республіки, автори журналу творять кінорепортаж, який складається із 4 сюжетів, що розповідають про депутатів, впровадження інновацій у доменному сталеварінні, про переможців соціалістичного змагання та про зустріч трудівників із радянським космонавтом.
Колектив комуністичної праці на взуттєвій фабриці №3, 1960
Телевізійні новини Львівської студії телебачення наслідують операторів Укркінохроніки та обрали взуттєву фабрику №3 як взірцеве підприємство легкої промисловості міста. Камера телевізійників показує глядачам Катерину Лисак, взірцеву працівницю підприємства, яке отримало статус “підприємства комуністичної праці”. На таких підприємствах приклад передовиків мали переймати інші працівники і телевізійний ролик розповідав львівʼянам хто ще став передовиком виробництва і як розвивається взуттєва фабрика.
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» - було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
A brivele der mamen (Лист мами), пісня про еміграцію, 1907
Пісню написав білоруський композитор і співак Соломон Смулевіц (1868-1943) в 1907 році. Автор також мав досвід міграції до США. Пісня стала дуже популярною, зокрема на її основі створили театральну постановку і фільм їдишем. Твір порушує питання розділених через міграцію родин. В той час, як син, який поїхав до Америки має успішне життя і нову родину, його мама відчуває себе покинутою. Перед смертю вона просить сина не забувати читати за нею кадіш – поминальну молитву. Проблема розлучених родин залишалася спільною для всіх мігрантів, втім у цьому тексті саме єврейська молитва стає способом подолати кризу і віддати шану сімейним стосункам навіть після смерті.
Goldene land (Золота земля), пісня про еміграцію, 1889
Пісня написана литовським єврейським поетом Еліакумом Зунсером (1840-1913) на основі його власного досвіду еміграції до США. Пісня «Золота земля» заторкує питання нових мігрантів, високі очікування яких не справджуються. Американське місто виявляється простором сповненим бруду, шуму і бідності. Праця хоча і є, але вона погано оплачувана і небезпечна для здоров’я. Також Америка не є місцем соціальної рівності, адже як і в Європі у ній є диспропорція в розподілі багатства. Це міський досвід, який був спільним для багатьох єврейських мігрантів, що знаходили працю в текстильній промисловості, чи, як сам Зунсер, у друкарнях.
Показати ще
Згорнути все