Прошение
Высочеству Господину Судебному Следователю Ревельского Окружного Суда 1 участка Вейсенштенского уезда
Крестьянка Лена Изуп из Эстляндской губернии, Кирна волости
Прошение
В 1888 году я служила в Кирнаской волости вместе с Мартом Тамбоком во время служения от обманул меня с обещанием жениться. Вследствие того я поучила незаконного дитя с Мартом Тамбоком. Но так как я воспитала свое дитя уже целый год и не получила никакой со стороны его, но я поэтому прошу Ваше Высочество сделать распоряжение в этом деле.
XXX.
26 март 1890г.
Прошение
Его Превосходительство Прокурору Ревельского Окружного Суда
Крестьянин Марта Томбак
Прошение
Получив дозволение Вашего Превосходительство с своей стороны представит свидетелей суду по моему делу, которое назначено для вы слушания Ревельским Окружным Судом в сентября сего текущего 1890 в город Вейсенитейне, я честь имею обратиться с всепокорнейшею просьбою к Вашему Превосходительству принять моих свидетелей, которые могут вполне по совести показать, что я вовсе не виновен в этом проступке, в чем меня только напрасно обвиняет Лена Изуп, будто-был сделал ее беременною. На что я никак не могу согласиться потому что упомянутая Лена Изуп имеет тайную связь с разными людьми как именно с своим хозяином Гансом Луц и вообще непотребная женщина (блудница) что могут засвидетельствовать крестьянки имения Кирна Вейсентейнского уезда, там-же и проживающие Анна Павельц и Анна Нанкман. Из вовсе не признаюсь себе, она от тому ребенку, от которого раздушилась Лена, а может быть этом хозяин он Ганс Луц сам.
На основании вышеизложенного всепокорнейшее прошу Ваше Превосходительство, пособит мне бедному невиновному крестьянину и ходатайствовать о том, чтобы мои свидетелю Анна Найман и Анна Павельц были бы приведены к суду.
4 сентябрь 1890г.
Further reading: Siobhán Hearne, ‘Social Welfare Provision at the Imperial Edge: Single Mothers and Abandoned Children in the Late Russian Empire’, Gender & History, 35:3 (2023): 973-993.
Це джерело стосується справи, яка була передана до окружного суду у Вейсенштейні (нині Пайде в Естонії) наприкінці ХІХ століття. Позивачка, Лена Ізуп, була неписьменною естономовною селянкою, яка працювала хатньою робітницею. Вона подала скаргу на Марта Тамбока, іншого естономовного селянина, який, як вона стверджувала, був батьком її дитини. Лена Ізуп звернулася до Ревельського окружного суду з проханням “винести рішення” щодо Тамбока, тобто змусити його визнати батьківство і виплачувати фінансову допомогу на утримання дитини. Справа була розглянута у вересні 1890 року, і суд зобов’язав Марта виплатити Лені одноразово 15 рублів, а також 10 рублів щорічно на утримання дитини, поки їй не виповниться 13 років.
Згідно з російським імперським законодавством, блуд (під яким розуміли статеві стосунки за згодою між гетеросексуальними партнерами, які не перебувають у шлюбі) був злочином, передбаченим статтею 994. Покаранням за блуд для християн було духовне покаяння, але якщо незаконний блуд призводив до народження дитини, батько також був зобов’язаний платити аліменти на утримання дитини і матері в розмірі, пропорційному його економічному статусу. Стаття 994 тлумачилася як інструмент забезпечення достатку незаміжніх матерів, але якщо чоловік міг довести, що жінка, яка вимагала утримання, мала “розпусну мораль” або займалася проституцією під час блуду, то він звільнявся від сплати аліментів. Таким чином, цей закон зміцнював патріархальний характер російського імперського суспільства, заснований на честі, оскільки лише діти жінок, які відповідали певним стандартам поведінки, вважалися гідними фінансової підтримки.
Листи, наведені нижче, демонструють різні риторичні стратегії, які використовували Лена і Март для звернення до суду. Це джерело також дає уявлення про те, як звичайні люди орієнтувалися в судовій системі Російської імперії. З інших документів архівної справи видно, що ні Лена, ні Март не вміли писати російською мовою, але це не обов’язково було перешкодою для звернення до суду. Щоб скласти свої листи до суду, і Лена, і Март зверталися за допомогою до російськомовних осіб і писарів, а їхні свідчення перекладали з естонської на російську двомовні працівники суду.