Люди
Історія, як правило, пов’язана з людьми та змінами, тоді як історики є спеціалістами з аналізу та пояснення людей і трансформацій суспільств і цивілізацій у часі. Освітня платформа Центру використовує низку аналітичних інструментів, щоб відповідати на запитання про минуле і реконструювати різноманітність людського досвіду у минулому. Наші матеріали є прикладом того, як досвід людей у часі та просторі змінюється, наскільки глибоко люди міняють свої ідеї, уявлення, інститути чи культурні практики. Матеріали цієї теми стосуються людських стосунків, тілесності чи тілесних переживань, емоцій, саморепрезентації, спільнот та різних форматів суспільних взаємодій.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
“Тюремна” поезія Грицька Чубая
Грицько Чубай - один з найвидатніших українських поетів 1970-х років і центральна постать української андерграундної культури Львова цього періоду. Нижче проаналізовано два вірші Грицька Чубая - “Великдень - Космач, 1970 р.” та “Вертеп” - в рамках курсу “(Пере)осмислення “радянського”: сучасна українська ідентичність і спадщина комунізму” (керівниця Олена Палько, Базельський університет).
Використання службового становища для написання кандидатської дисертації, 1975
Справа другого секретаря обкому, згодом – заступника міністра, містить цілий набір не надто серйозних проступків, серед яких не фігурували претензії по роботі. Як випливає з постанови, високопосадовець тривалий час цілеспрямовано демонстрував наукові амбіції. Реалізувати їх було нескладно, завдяки високим посадам та, як вказано у джерелі, брутальному стилю керівництва. Ймовірно, будучи окриленим легкістю, з якою вдавалося поповнювати свій науковий доробок, високопосадовець втратив самоконтроль і вийшов за рамки допустимого. “Залучення до підготовки” дисертації низки працівників, що відбувалося, вочевидь, під час його праці в обкомі, після захисту дисертації перетворилося на примус включати даного високопосадовця як співавтора до публікацій, “залежних у службовому відношенні осіб”. Не дивно, що в такий спосіб N. продемонстрував продуктивність, яка в понад десять...
Необґрунтоване преміювання високопосадовців у Кримській області, 1987
На виконання постанови ЦК КПУ від 28 серпня 1987 року, що констатувала випадки необґрунтованого преміювання високопосадовців, обкоми КПУ мусили перевірити наявність подібних фактів у своїх областях. Інформація Кримського обкому, надіслана у ЦК КПУ з грифом “цілком таємно”, є типовим звітом про проведену роботу. Перелік виявлених порушень був традиційним: перевищення лімітів на преміювання, необґрунтованість та порушення процедури. Доволі штучні підстави для винагородження свідчать про неформальні відносини між керівниками установи, що винагороджувала, та реципієнтами премії. Прикметно, що суб’єкти справи усвідомлювали неправомірність своїх дій, тож прагнули різними способами приховати цю оборудку на випадок можливої перевірки. Звертає на себе увагу відсутність інформації про покарання ініціаторів преміювання, не вказано навіть про їхню партійну відповідальність. По суті, одержувачі премії...
Фінансове шахрайство партійних високопосадовців Ворошиловградської області УРСР, початок 1970-х
Неля Немиринська народилася у 1930 році в Одесі. Працюючи з 1954 року адвокатом у Луганській колегії адвокатів, вона захищала й морально підтримувала дисидентів, зокрема Миколу Руденка, Йосипа Зісельса та інших. Написані нею у 1995 році спогади ілюструють зворотній бік радянського правосуддя – залаштункові домовленості, політичну залежність суддів, диктат КПРС, безкарність номенклатури тощо. Уміщений фрагмент її спогадів розповідає про два випадки, що їх вона кваліфікує як “не зовсім звичайні для періоду правління в Україні та в колишньому СРСР комуністичної партії”. У них яскраво відображено стосунки номенклатури і закону. Перший випадок присвячений незаконному фінансуванню футбольної команди “Зоря” Ворошиловград (нині Луганськ)*. Ініціатором нелегального “оподаткування” підприємств області на потреби команди вважається перший секретар обкому Володимир Шевченко, а...
“Зв’язки” як запобіжник покарання за зловживання, 1985
Початок обговорення справи N на Комісії партійного контролю при ЦК КПУ поклали листи громадян, що для радянських реалій не було унікальним випадком. Неочікуваним стало радше те, що звернення, зрештою, стали результативними і високопосадовця та його покровителів було покарано. Предметом розгляду партійної комісії став хибний стиль керівництва N, що мав наслідком суб’єктивну кадрову політику та негативно позначився на економічних показниках головного управління (скорочено главку), в якому утворилася величезна дебіторська заборгованість. Справа N демонструє силу патрон-клієнтарних зв’язків та підлабузництва. Попри аналогічні хиби діяльності у 1981–1982 роках, завдяки своїм покровителям N отримав підвищення. Порушення правил преміювання та штатно-кошторисної дисципліни, задобрювання керівників путівками, обідами і банкетами, що тривали впродовж щонайменше двох років, не оберталися для нього проблемами....
Зловживання директора цукрового комбінату та його партійна реабілітація, 1953
Справа Г. – це приклад діяльності Комісії партійного контролю при ЦК КПУ, що розглядала апеляції про поновлення в партії. Г. був виключений за те, що очолюючи один з цукрових комбінатів він допустив “використання службового становища в корисливих цілях та незаконну витрату державних коштів”: обміняв свою стару корову на молоду та вигодовував свою свиню в господарстві підлеглого йому Відділу робітничого постачання (рос. Отдел рабочего снабжения). Крім того, утримував двох осіб понад штат та переслідував головну бухгалтерку свого комбінату за викриття його зловживань. У провину Г. також ставився продаж цукру за заниженою ціною, що виглядає дещо дивно. Ймовірно, завдяки директору цей штучно здешевлений цукор опинявся в руках у спекулянтів, які після продажу товару на “чорному...
Показати ще
Згорнути все
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С – председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л – зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе – Львов 7 дек 1956″ – такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор -...
Урочистість на стадіоні українського “Сокола-Батька”, Львів, 1934
Подія, перебіг якої представляє зображення, відбувається на стадіоні українського "Сокола-Батька". Ймовірно, це третій і останній Крайовий сокільський здвиг, що відбувся у 1934 р. на сокільському стадіоні.Перше українське гімнастичне (руханкове) товариство “Сокіл” (Сокіл-Батько) створене у Львові 11 лютого 1894 р. Взірцем був статут чеського “Сокола” (1862 р., засновник Мирослав Тирш). Метою товариства було виховання єдності українського народу, його сили та гідності, а разом з тим витримки, спритності, підприємництва, дисципліни. Крім гімнастичних вправ “Сокіл” звертав велику увагу на пожежну справу та туризм. Першим головою товариства (до 1900 р.) був відомий інженер-архітектор Василь Нагірний. Від 1900 р. “Сокіл” поширив свою діяльність на всю Галичину, постали самостійні руханкові товариства “Січ”, які в 1912 р. об’єдналися і утворили...
Фотографія вправ вільноруч, Львів, 1927 рік
Фотографія входить до колекції Степан Гайдучка. Є однією з серії фотографій вправ вільноруч. Її формат підлаштований під композицію: п’ять жінок стоять в одному ряду і демонструють положення тіл, які є частинами динамічних вправ (нахили, протягування рук, кроки). Статичні вертикальні лінії дерев на задньому плані контрастують з рухами жінок. Виразність композиції побудована на тональному контрасті та протиставлені текстур. Композиція поділена навпіл лінією горизонту. Фон нижньої частини фотографії (трава) має нейтральний тон, тож на ньому промальовуються як темні спідниці, так і світлі ноги. І навпаки, фон верхньої частини (дерева) темніший, тож на ньому добре видно положення тіл в світлих сорочках. Трава і дерева, які стали фоном для цієї серії, створюють однорідну дрібну текстуру, яка підкреслює...
Показати ще
Згорнути все
Білка, фільм, 12 хвилин
Фільм кінорежисера-аматора Романа Бучка (у співавторстві з Володимиром Бордюком та Романом Чижиком), названий за іменем однойменної річки Білка у Львівській області, що є правою притокою Полтви (басейн Вісли). Стрічка була створена на народній кіностудії “Муратор” Львівського будинку культури будівельників. Потрійне авторство відображає специфіку кіноаматорської творчості у СРСР, адже будь-яка народна самодіяльність повинна була бути колективною. Обрана тема та зміст роботи були характерними і найближчими саме Романові Бучку, з цією темою він працював систематично. До того ж походив він із місцевості, яка описана у фільмі - з села Гаї, що поруч зі Звенигородом. Прикментним є також той факт, що Володимир Бордюк був керівником міського кіноклубу у Львові. Саме він відповідав за діяльність...
Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам'ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня...
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
«Приазовский экран» №1, кіножурнал 1969
Цей кіножурнал представляє цінне джерело з історії розвитку промисловості Маріуполя і створений він міським клубом кіноаматорів. За прикладом столичної студії Укркінохроніка, яка виробляла основні кіножурнали республіки, автори журналу творять кінорепортаж, який складається із 4 сюжетів, що розповідають про депутатів, впровадження інновацій у доменному сталеварінні, про переможців соціалістичного змагання та про зустріч трудівників із радянським космонавтом.
Колектив комуністичної праці на взуттєвій фабриці №3, 1960
Телевізійні новини Львівської студії телебачення наслідують операторів Укркінохроніки та обрали взуттєву фабрику №3 як взірцеве підприємство легкої промисловості міста. Камера телевізійників показує глядачам Катерину Лисак, взірцеву працівницю підприємства, яке отримало статус “підприємства комуністичної праці”. На таких підприємствах приклад передовиків мали переймати інші працівники і телевізійний ролик розповідав львівʼянам хто ще став передовиком виробництва і як розвивається взуттєва фабрика.
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» - було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
A brivele der mamen (Лист мами), пісня про еміграцію, 1907
Пісню написав білоруський композитор і співак Соломон Смулевіц (1868-1943) в 1907 році. Автор також мав досвід міграції до США. Пісня стала дуже популярною, зокрема на її основі створили театральну постановку і фільм їдишем. Твір порушує питання розділених через міграцію родин. В той час, як син, який поїхав до Америки має успішне життя і нову родину, його мама відчуває себе покинутою. Перед смертю вона просить сина не забувати читати за нею кадіш – поминальну молитву. Проблема розлучених родин залишалася спільною для всіх мігрантів, втім у цьому тексті саме єврейська молитва стає способом подолати кризу і віддати шану сімейним стосункам навіть після смерті.
Goldene land (Золота земля), пісня про еміграцію, 1889
Пісня написана литовським єврейським поетом Еліакумом Зунсером (1840-1913) на основі його власного досвіду еміграції до США. Пісня «Золота земля» заторкує питання нових мігрантів, високі очікування яких не справджуються. Американське місто виявляється простором сповненим бруду, шуму і бідності. Праця хоча і є, але вона погано оплачувана і небезпечна для здоров’я. Також Америка не є місцем соціальної рівності, адже як і в Європі у ній є диспропорція в розподілі багатства. Це міський досвід, який був спільним для багатьох єврейських мігрантів, що знаходили працю в текстильній промисловості, чи, як сам Зунсер, у друкарнях.
Показати ще
Згорнути все
Пояснюючи причини протиправних учинків високопосадовців, у 1940–1960-х радянська влада вказувала на релікти дореволюційної капіталістичної ментальності, що вразили окремих управлінців. В 1970-1980-х рр. апелювати до пережитків минулого було вже незручно, адже в цей час при владі перебувало покоління, народжене й повністю соціалізоване в радянському Союзі, нібито вільному від вад інших, недосконалих суспільств. У цьому модулі Віктор Крупина на прикладі досі непублікованих архівних матеріалів, а також удоступнених джерельних збірок розглядає поширені службові зловживання радянських високопосадовців в Українській РСР впродовж 1945-1991 років, їх причини, масштаби і наслідки.
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Радянська влада прагнула докорінно змінити стиль і структури повсякденного життя людей (житло, дозвілля, роботу). Особливо радикальні проєкти були розроблені і частково втілені у 1920-1930-ті роки. Робітники опинилися у центрі уваги радянської соціальної політики. У офіційному дискурсі комуністична партія більшовиків була представлена як авангард пролетаріату, що діяла передусім в інтересах трудящих. Чи відповідали ці ідеї практиці, і якою ціною втілювалися. Про це йтиметься у модулі авторства історика Романа Любавського.
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.
Засновники Радянського Союзу вважали, що за основу нових форм праці слід взяти аматорську ініціативу і талант, як народний безмежний ресурс, та управляти цим за допомогою "всенародного контролю і обліку". Метод запровадження нових форм управління виробництвом став наймасштабнішою пропагандою трудових досягнень. Радянські ідеологи за звичкою цитували Леніна, який вважав, що праця може змінити людину при соціалізмі, і радив, як саме організувати соціалістичні змагання. Цей модуль історика Богдана Шумиловича присвячений темі праці в комуністичній пропаганді на прикладі 1960-х років.
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів.
Кінець XIX - початок ХХ століття відомий як період масової міграції з Європи до інших континентів, коли понад 55 мільйонів людей змінили своє місце проживання. Зокрема цей процес захопив Російську та Австро-Угорській імперії, де складне економічне становище, брак промислу, переслідування підштовхували різні групи населення до виїзду. Серед таких груп були як українські і польські селяни, так і містечкові євреї – дрібні ремісники або робітники. Напрямками руху для них найчастіше ставали США, Канада, Аргентина, Бразилія, які потребували робочої сили на фабриках чи фермах. Історикиня Владислава Москалець у цьому модулі фокусується на особистих досвідах східноєвропейських мігрантів, збережених у фольклорі та спогадах.
Серія публікацій "Місто як сцена. Коли політика вийшла на вулицю" розповідає історію масових подій у публічному просторі Львова габсбурзького періоду, що відбувалися під відкритим небом на вулицях та площах міста. Будучи політичним центром краю Галичини, "королівське столичне місто" Львів вважалося водночас і "столицею найвільнішої частини Польщі", і "столицею князя Лева". Тут зосереджувалися політичні і національні протистояння. Хоча населення Львова у той час складалося з поляків, євреїв і аж потім українців, визначальною була саме конкуренція українців та поляків. Ці дві групи декларували свої виключні права на місто і провінцію як фундаментальні для своїх національних проєктів. Вулиця стала інструментом не лише політичного істеблішменту, а й можливістю для різних соціальних груп гучніше заявити про себе. Організатори...
У 1950–1960-х роках на підприємствах Радянської України поширилися практики, скеровані на удосконалення праці. Двигуном цього процесу були так звані передовики – учасники руху трудящих СРСР за комуністичне ставлення до праці та за виховання людини комуністичного суспільства. У 1958 році, після вступу у лави Комуністичної партії, Гагановій доручили виконати рішення парткому по допомозі відстаючим бригадам прядильниць. Трудівниця вирішила перейти до відстаючої бригади і використовуючи свій досвід, авторитет та вміння працювати з людьми, зуміла організувати роботу в бригаді і таким чином в короткі терміни вивела її в передові. Таку ініціативу офіційна ідеологія сприйняла натхненно, оскільки перехід у відстаючу бригаду для Гаганової передбачав втрату надбавок у заробітній праці. Тож ініціатива відображала ті риси нового працівника, про...
Історія євреїв в Російській імперії один з центральних сюжетів єврейських студій. 2/3 євреїв держави Романових були мешканцями українських земель. Курс пропонує критичний підхід до засадничих термінів класичного наративу. Що ми розуміємо під “Східною Європою” і чи є сенс укладати українські землі та їх єврейське населення у “прокрустове ліжко” визначень імперської географії?
Przedmiot do wyboru w ramach obowiązkowego bloku Historia powszechna XIX w. na 3. roku studiów licencjackich. Forma dydaktyczna zajęć: ćwiczenia (seminarium) Literatura podstawowa: Jarosław Hrycak,… - REESOURCES. Переосмислюючи Східну Європу . Освітня платформа Центру міської історії
У часи початку панування раціоналізму та ідей Просвітництва жіноцтво поволі виходить із тіні і заявляє про себе низкою історико-культурних явищ: початки «нової жіночої літератури», загальний доступ до освіти (виховання) із заміною релігійного на світське, питання управління державами та окремими інституціями, зародок демографічної політики щодо жіночої медицини та проблеми народжуваності. Ця доба - творення «нової жінки», що досить таки повільно виходить із приватності родини у публічну сферу, чи дійсно цей вихід супроводжувався парадоксами чи це були цілеспрямовані зусилля вищих прошарків спільнот низки держав простору від Ельби до Дону. Центрально-Східна Європа – регіон постання абсолютиських імперій Пруської, Австрійської та Російської. Державна політика щодо різноманітних околиць поволі виводила на кін емансипаційні моменти, серед яких і потреба...
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Метою курсу є показати можливості, які відкриває гендерна перспектива у вивченні єврейської культури. Виходячи з аналізу ролі жінки та чоловіка в традиційній єврейській громаді, буде представлено гендерні відмінності в процесі модернізації єврейських жінок та чоловіків. На основі автобіографічних матеріалів буде простежено характерні етапи і моменти життєвих доль та життєвих виборів єврейських маскілів (прихильників Гаскали – єврейського Просвітництва). На прикладі життя та діяльності Пуа Раковської (відомої як "бабуся сіонізму") і Сари Шенірер (реформаторки традиційної освіти для єврейських дівчат) буде порушено проблему світського та релігійного єврейського фемінізму. Особливо цікавим у гендерному розумінні постає питання мовних поділів і співвідношень. Буде обговорено роль мови їдиш, яку часто називають мовою жінок, та її значення в сексуальній революції серед...
Цей курс охоплює період, що починається від поділів Польщі, містить Російську та Габсбурзьку імперії, Радянський Союз та міжвоєнну Польщу. Учасники ознайомляться з геополітичними наслідками експансій Росії на захід та Австрії — на схід, і серед інших широких тем розглядатимуть: унікальне східноєвропейське єврейське середовище, яким був штетль; хасидизм — народжений в Україні популярний рух релігійного ентузіазму; взаємодію між сіоністами та українськими націоналістами в Галичині; розвиток українізації та їдешезації (або ж українського та єврейського варіантів коренізації) у 20-их рр. ХХ ст. і становище євреїв у Польщі у цей самий період; Голокост та його наслідки; українців та євреїв у дисидентському русі; єврейсько-український мистецький та літературний авангард, та єврейсько-польську історичну науку.