Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х.

Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців),  приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька.

Другий лист 1977 року написала Катерина Білецька до Етель Лессер. Він стосується видання творів Олега Ольжича і спогадів про нього. Етель Лессер народилася 1913 року в Нью-Йорку, а навчалася в Карловому університеті в Празі, де 1936 року отримала ступінь доктора філософії в галузі археології та познайомилася з Олегом Ольжичем. Вони разом їздили до США, 1938 року надіслали листівку його батькам (Етель вчилася писати друкованими українськими літерами), планували одружитись, однак Ольжич таки повернувся до Європи сам.

У листі Катерина Білецька згадує, що її син Олег листувався з Етель Лессер раніше, однак нерегулярно. Невідомо, чи Лессер написала спогади про празький та американський періоди з життя Ольжича, про що просить у листі Білецька. Однак Лессер, імовірно, передала збережені в неї листи від Ольжича 1936 року, що нині зберігаються в Інституті літератури ім. Шевченка НАН України.

Третій наведений тут лист, звернений до Олега Лащенка, написав Олег Кандиба – син Олега Ольжича та Катерини Білецької. Він народився 31 липня 1944 року в Празі, його батько на той час уже загинув у нацистському концтаборі Закзенгаузен (10 червня 1944 року). 1945 року разом мамою і її родиною, Олег Кандиба виїхав до Німеччини, звідти 1949 року родина емігрувала до Вінніпега (Канада), а 1954 року до Торонто. 1967 року закінчив Квінський університет (Кінгстон), одержав диплом інженера прикладної фізики, 1990 року – магістр електронної інженерії в університеті Карлтон (Оттава). Працював для NASA, зокрема над створенням робота, що може самостійно діяти в космосі, консультував міністерство оборони Канади з питань озброєнь, виготовлення програмного забезпечення для канадського флоту.

Олег Кандиба у спогаді про батька пише, що кілька разів зустрічався з Етель Лессер – “близькою товаришкою-американкою”, яку “батько так дуже любив, але покинув на зов Батьківщини”. Він пише, що Етель відкрила йому “ще одну дуже інтимну сторінку його життя і особи”.

Олег Кандиба окреслює три джерела його поінформованості про батька, передусім розповіді матері: “Вона присвятила решту свого життя для збереження пам’яті по батькові – збирала різну інформацію про Ольжича, писала спогади, зустрічалася та допомагала тим, хто досліджував Ольжича, його добу і його творчість”. Друге коло – це друзі родини, співробітники Ольжича з часів культурної референтури: Олег Лащенко, Михайло та Ніна Михалевичі, Улас Самчук, Кость Мельник. Про них Олег Кандиба пише: “Вони мене дуже любили, чітко відчували мою порожнечу і жадобу пізнати батька. Тому при кожній зустрічі мене наповнювали розповідями про нього”. Третє коло – це Ольжичеві побратими по зброї з ОУН, зокрема Андрій Мельник, Олег Штуль-Жданович, Ярослав Гайвас, Марко Антонович, Богдан Боцюрків, Зиновій Книш та інші. Більшість із них лишили спогади про Ольжича.

У наведеному тут третім листі згадано листування Олега Кандиби з Етель Лессер у справі спогаду про археологічну діяльність Ольжича, збірник “На зов Києва. Український націоналізм у ІІ світовій війні”, який Лащенко співредагував. Лащенко видав посмертні збірки поезій Олега Ольжича “Підзамчя” та Олени Теліги “Душа на сторожі”; уклав книжки вибраних творів Ольжича “Будьте” і “Сонце слави” (1946), “Поезії – книжка перша” (1956). Вочевидь, у 1985 році Лащенко планував працювати над виданням про Ольжича, про що згадує Олег Кандиба.

Назва:

Проєкти видання посмертних спогадів у листах українських емігрантів після Другої світової війни

Рік:
1954, 1977, 1985
Джерело:
ЦДАГО. Ф. 468, оп. 5, спр. 10, арк. 19-20; Інститут літератури ім. Шевченка НАН України, Ф. 196, од. зб. 1446, арк. 1; ЦДАГО. Ф. 468, оп. 5, спр. 27, арк. 9.
Мова оригіналу:
Українська, англійська

11.IV.1954

Вельмишановний і Дорогий друже Докторе!

В першу чергу дякую за надісланий рукопис моїх записок про Ольжича. Я свідомий, що ці записки були писані 1951 Р. Б., а тому є в моїй теперішній оцінці дуже слабі…. Тому цеї речі під своїм прізвищем або превдом [псевдом. — А. Т.] аж ніяк не буду друкувати в жодному часописі. Героїчну концепцію життя в основному буду писати наново. Ця праця розрахована на чисто філософічно-соціологічні аспекти творчости сл. п. Ольжича.

Збірник “Ольжич і молодь” — відпадає, бо немає змоги зібрати матеріялів.

Натомість думаю всі сили наші треба стягнути в “один гуж” на видання нами планованого збірника всієї творчости Ольжича (три томи). Шевченкови пригадав, щоб Вам повернув матеріяли.

Тепер виключно звернув свої зацікавлення в сторону історії, де вповні себе віднайшов.

Тепер саме пишу свою дипльомну роботу п. н. “Походи укр. Козаків в другій пол. XVI ст. на Молдавію” —

Оце були б усі новини.

Цікаво, ся справа маєтна з порозумінням відносно видання творів. На увазі маю ріжні погляди на цю справу: ОУН —; товаришів покійного; й пані Кандибової?

З нагоди Веселих Свят Великодних прошу прийняти якнайкращі побажання —

Христос Воскрес

[нерозчитаний підпис]

 

Лист Катерини Білецької до Етель Лессер

Toronto, October 5, 1977

Dear Mrs. Lesser:

For a long time I’ve wanted to somehow get in touch with you, and I’m happy to have finally succeeded. First of all let me introduce myself. I’m mother of Oleh Kandyba (jr.). I’ve heard a lot of nice things about you from a number of people, and I recognized you from the pictures that I found in the files of my first husband. My son Oleh remembers you fondly and regrets having lost touch with you. (He always was and still is a very poor letter writer). On this basis I know that you are a very fine person to whom I feel a warm kinship.

I would like to bring to your attention a project which Oleh Lashchenko, my son Oleh and I have taken upon ourselves. We would like to publish a 4 volume edition containing of the works of my late husband Oleh (outside of archaeology), memoirs about him, critical essays and bibliography. We plan to submit the first volume to the printers in March 1978. It would contain memoirs and his life history.

It is largely for this reason that I’ve written to you for the first time. I would like to ask you if you would be kind enough to write down what you remember about my late husband Oleh, describing his most interesting and characteristic traits. I am particularly interested in two periods. The first is the Prague period when you studied there and became friends with Oleh. I believe that only you alone can truly write about his archaeological field work. The second period of great interest is his stay in the United States. I think that the two of you must have discussed a great deal of what he was trying to do. Therefore any of your recollections would be invaluable to me in trying to reconstruct these periods of his life.

By your permission we would like to publish your memoirs about Oleh in the first volume along with the memoirs of many others who worked with him. Oleh Lashchenko has indeed amassed a very large collection of materials. It is envisaged that writings would be printed in English possibly accompanied by a Ukrainian translation.

I sincerely pray that you will seriously consider my request and will not refuse me. I believe that you can reveal many aspects about Oleh which could otherwise remain unknown to all…

Looking forward to your reply, I remain with kindest regards,

Лист Олега Кандиби до Олега Лащенка

3 III 85

Дорогі Пане Лащенко!

Згідно з моєю обіцянкою підчас нашої зустрічі в Торонті, пересилаю Вам допис Ethel Lesser про археологічні праці мого Тата.

Якщо в нім знайдеться щось, що на Вашу думку неправильне, то прошу це якось полагодити з Ethel, а тоді Ethel мені перешле копію зі змінами. Цей допис у мене на компютері, отже не буде жадної проблеми зробити зміни.

Надіюсь, що Ваша праця з книжкою “На зов Києва” скоро дійде до успішного кінця і, що Ви почнете працю над виданням про Ольжича.

Щиро здоровлю й передаю привіт від Тамари . . . .

Олег Кандиба

Подальше читання:

Кандиба Олег, “Ольжич очима сина”, Ольжич Олег, Вибрані твори.Київ: Смолоскип, 2009.

Пов'язані першоджерела:

Документи (2)

Зображення до Спогад Катерини Білецької про життя у Львові 1943 року
Спогад Катерини Білецької про життя у Львові 1943 року
Катерина Білецька (за першим чоловіком Кандиба), дружина Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), писала свої спогади не одне десятиліття. Перші згадки про ідею написання спогадів з’являються в листах до спільного друга подружжя Кандиб, Олега Лащенка з 1950-х. Один з останніх збережених спогадів датований травнем 1994 року. Частину спогадів вона надсилала Лащенкові й писала, що має більше. Ці спогади переважно охоплюють 1940–1944 роки – від їхнього знайомства з Ольжичем до його загибелі у концентраційному таборі Заксенгаузен 1944 р., празький та львівський періоди. Спогади сфокусовані передусім на внутрішніх переживаннях авторки. Два спогади було опубліковано...
Зображення до Листування Катерини Білецької з Олегом Лащенком, 1950-1990 рр.
Листування Катерини Білецької з Олегом Лащенком, 1950-1990 рр.
У фонді українського публіциста і громадського діяча Олега Лащенка в Центральному державному архіві громадських об’єднань України збереглося сім листів та одна листівка від Катерини Білецької (за першим чоловіком Кандиби), дружини Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941). Лащенко був не лише давнім приятелем родини Кандиб, а і хрещеним батьком їхнього єдиного сина. Він народився в Києві 1914 року, у 1920 році разом із батьками та старшою сестрою Галиною емігрував до Польщі, а 1921 року родина оселилась у Празі. Лащенко здобув докторат у Карловому університеті, 1935 року вступив до лав ОУН. Ймовірно, у цей...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все

Пов'язані модулі (1)

Цей модуль розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич),  поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941).
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Ольга Петренко-Цеунова

Розчитування джерела

Андрій Топорович, Орест Костів

Коментарі та обговорення