Імперії
Імперії, як множинні державні утворення, об’єднуючи різноманітні народи та території в нерівних відносинах влади та підпорядкування, формували більшу частину історії людства: від стародавнього світу до нашого сьогодення. Вивчення імперій може допомогти з’ясувати, як ідеології та практики імперіалізму розвивалися у часі та як жили й діяли люди під імперськими правліннями. Імперії породжували складні політичні, культурні та економічні утворення. Нації Центральної і Східної Європи часто розвивалися в рамках імперських систем або всупереч їм. Розпади імперій мали значні політичні наслідки. Освітня платформа пропонує матеріали, які допоможуть зрозуміти імперські практики в регіоні, особливості влади, їх політичні, економічні, культурні та соціальні структури, з усім досвідом, який імперське минуле залишило людям. Ми зосереджуємось на відносинах між метрополіями та колоніями, націями та націоналізмом, імперськими містами, колоніалізмом та постколоніальною спадщиною.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Матеріали щодо міського самоврядування Сімферополя за 1891 рік
У Російській імперії міське самоврядування з кінця XVIII ст. функціонувало на основі «Жалуваної грамоти» 1785 р. За нею міська влада поділялась на міську думу (розпорядчий орган влади) і шестигласну думу (виконавчий орган). Очолював обидві думи міський голова. На початку XIX ст. міське самоврядування переживало кризу, пов'язану з надмірною адміністративною опікою центральної влади, відтак свого поширення набув так званий «муніципальний рух» з вимогами зменшення такої опіки. У 1870 р. відбулася реформа міського управління, за якою міське самоврядування отримало деяку самостійність. Його структура, як результат, дещо змінилась. Відтоді розпорядчим органом влади стала загальна дума, а її виконавчим органом – міська управа. Однак зберігся дуже незручний рудимент про те, що очолювати обидві гілки міської влади мав...
Уривок зі “Списків населених місць. Херсонська губернія” за 1868 рік
"Списки населених місць" видавались Центральним статистичним комітетом Російської імперії у 1860-1880-х роках. Кожен випуск присвячувався окремій губернії. У ньому розміщувалась інформація про географічне і природниче становище краю та його історію. Був поданий повний перелік населених пунктів губернії за абетковим принципом, згідно штатного розподілу із статистичними матеріалами про кожен. "Списки" містили інформацію про: кількість мешканців; їх розподіл за соціальними і національним складом; кількість будинків; кількість церков і навчальних закладів; базарів і ринків; фабрик, заводів і мануфактур; поштових відділень тощо. Поданий тут приклад - збірник, присвячений Херсонській губернії. Його видали у 1868 р., але матеріали, розміщені в ньому, були зібрані раніше, і відображають стан краю станом на 1859 р. тобто, до офіційної ліквідації кріпосної залежності....
Уривок листа Лесі Українки до Михайла Кривинюка про “братні народи”, 1903
Письменниця Леся Українка у листі до друга, ідейного і політичного однодумця, члена Української соціал-демократичної партії, на той час вимушеного емігранта з Російської імперії осілого у Львові, Михайла Кривинюка, пише свої враження від видавничих дискусій, що точилися тоді в російських ліберальних колах щодо питань неросійських мов та мовної політики російських "опозиціонерів" початку ХХ століття.
Відгомін російських революційних подій 1905 р. у Львові в інтерпретаціях місцевої преси
У понеділок 31 січня 1905 року, з ініціативи Польської соціал-демократичної партії Галичини і Сілезії (ППСД) у Народному театрі на вулиці Шайнохи у Львові відбулися збори, покликані обговорити революційну ситуацію в Росії. 4 львівських газети ("Gazetа Lwowska", "Діло", "Kurjer Lwowski", "Słowo Polskie") висвітлили цю подію по-різному, виходячи з власних ідеологічних позицій і політичного порядку денного, а також з огляду на аудиторію, на яку вони орієнтувалися. Наведені публікації відображають ідеологічну палітру головних пресових органів тогочасної Галичини у стосунку до однієї історичної події. На прикладі цього джерела можна аналізувати алгоритми конструювання та функціонування інформаційних політик та роль преси у них.
Лист Лесі Українки до Михайла Павлика про українське підданство до двох різних імперій, 1903
Письменниця Леся Українка у листі до українського галицького політика Михайла Павлика, пише про свій план еміграції з Російської імперії. Лист писаний у 1903 році з Сан-Ремо, де письменниця лікувалася, відтак авторка дозволила собі писати відверто, не криючись перед тогочасною російською імперською цензурою, яка у разі потрапляння до неї такого листа навряд чи його пропустила б. Принаймні радянська цензура найцікавіший фрагмент Українчиного меседжу не оминула, вилучивши його з публікації у підготовленому у 1979 році 12-томному виданні творів письменниці. Цей фрагмент проливає світло на ставлення тогочасних українських еліт, - яскравою представницею яких була письменниця, будучи одночасно племінницею і ученицею одного з найбільших українських політичних мислителів ХІХ століття Михайла Драгоманова, - до підданства українців до двох...
Сеймова дискусія про участь українців у Загальній Крайовій виставці Галичини 1894 року
У цьому документі відображена дискусія між українськими та польськими депутатами у Галицькому Сеймі, що відбулася у Львові 15 травня 1893 року. Одне із питань на засіданні того дня стосувалося звіту бюджетної комісії щодо прохання виконавчого комітету Крайової виставки 1894 року про надання субвенції для її реалізації. Попри фінансову складову питання дискусія набрала ширшого політичного виміру і демонструє польсько-українські стосунки в Галичині наприкінці ХІХ століття. Першим промовцем з-поміж українських депутатів був Ярослав Кулачковський директор страхового товариства «Дністер». Він говорив про мету майбутньої виставки, яку депутатам представив виконавчий комітет і про невідповідність означення «крайова» в її назві. Станом на травень 1893 року підготовчі процеси для проведення Крайової виставки тривали майже рік. А українці, за його...
Показати ще
Згорнути все
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. Сепарацію приватного і публічного акселерувала Індустріальна революція, закріплюючи за чоловіком роль головного "здобувача хліба".
Серія публікацій "Місто як сцена. Коли політика вийшла на вулицю" розповідає історію масових подій у публічному просторі Львова габсбурзького періоду, що відбувалися під відкритим небом на вулицях та площах міста. Будучи політичним центром краю Галичини, "королівське столичне місто" Львів вважалося водночас і "столицею найвільнішої частини Польщі", і "столицею князя Лева". Тут зосереджувалися політичні і національні протистояння. Хоча населення Львова у той час складалося з поляків, євреїв і аж потім українців, визначальною була саме конкуренція українців та поляків. Ці дві групи декларували свої виключні права на місто і провінцію як фундаментальні для своїх національних проєктів. Вулиця стала інструментом не лише політичного істеблішменту, а й можливістю для різних соціальних груп гучніше заявити про себе. Організатори...
У часі автономії Загальна Крайова Виставка була вже третьою спробою галицьких еліт показати свої досягнення в промисловому, господарському й культурному розвитку краю. Перша така спроба відбулася у Львові 1877 року, друга — у Кракові 1887-го. У свою чергу, наступна мала б відчинити свою браму перед відвідувачами через 10 років у Львові. Офіційно відлік до початку відкриття Виставки розпочався у червні 1892 року, коли був сформований Головний Виставковий Комітет. Наповнення фінансового фонду виставки відбувалося за рахунок повітових громад, субвенцій уряду та Крайового виділу, ради міста Львова, приватних осіб і організацій. Більшість витрат були пов'язані із облаштуванням території та спорудженням тих павільйонів, що будувались коштом дирекції виставки — так званих "дирекційних" (інші приватні павільйони, як-то...
У неділю 10-го вересня 1893 року близько 11-ої вечора поблизу вулиці Раппапорта служниця Марія Копанська зазнала нападу чотирьох чоловіків – Станіслава Юліана Стажевського, Міхала Бендика, Антонія Рувного та Еміля Біло. Компанія поверталася з ресторації на вулиці Шпитальній, де як вони зізнавали пізніше, "пили горілку і пиво". На Раппапорта побачили Марію, яка йшла сама додому з весілля. Результатом цієї зустрічі для жінки стало групове зґвалтування. Судове провадження, що незабаром розпочалося за позовом постраждалої, хоч і підтверджувало факт вчиненого насильства, звільняло усіх трьох оскаржених від кримінальної відповідальності. Окрім четвертого – Еміля Біло. Його до суду так і не притягнули, він перебував у розшуку. Суд порекомендував позивачці шукати відшкодування, звернувшись до сторони цивільного права.
У часи початку панування раціоналізму та ідей Просвітництва жіноцтво поволі виходить із тіні і заявляє про себе низкою історико-культурних явищ: початки «нової жіночої літератури», загальний доступ до освіти (виховання) із заміною релігійного на світське, питання управління державами та окремими інституціями, зародок демографічної політики щодо жіночої медицини та проблеми народжуваності. Ця доба - творення «нової жінки», що досить таки повільно виходить із приватності родини у публічну сферу, чи дійсно цей вихід супроводжувався парадоксами чи це були цілеспрямовані зусилля вищих прошарків спільнот низки держав простору від Ельби до Дону. Центрально-Східна Європа – регіон постання абсолютиських імперій Пруської, Австрійської та Російської. Державна політика щодо різноманітних околиць поволі виводила на кін емансипаційні моменти, серед яких і потреба...
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Цей курс охоплює період, що починається від поділів Польщі, містить Російську та Габсбурзьку імперії, Радянський Союз та міжвоєнну Польщу. Учасники ознайомляться з геополітичними наслідками експансій Росії на захід та Австрії — на схід, і серед інших широких тем розглядатимуть: унікальне східноєвропейське єврейське середовище, яким був штетль; хасидизм — народжений в Україні популярний рух релігійного ентузіазму; взаємодію між сіоністами та українськими націоналістами в Галичині; розвиток українізації та їдешезації (або ж українського та єврейського варіантів коренізації) у 20-их рр. ХХ ст. і становище євреїв у Польщі у цей самий період; Голокост та його наслідки; українців та євреїв у дисидентському русі; єврейсько-український мистецький та літературний авангард, та єврейсько-польську історичну науку.