Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

Це полемічне есе молодої української соціалістки Анни Павлик, присвячене міським робітницям та викликам їхнього статусу у якості найманих низькооплачуваних учасниць міського ринку праці. Про особливості цього статусу Анна знала з перших вуст, велику частину свого життя жінка пропрацювала швачкою або служницею. Есе було надруковане у Львові у 1887 у жіночому альманасі “Перший вінок”, зініційованому і виданому письменницями Наталієї Кобринською та Оленою Пчілкою, як перше україномовне видання жінок-авторок. Анна Павлик робить спробу колективного жіночого портрету низів тогочасної соціальної драбини – доньок “бідних родичів”, що починали самостійно заробляти з дитячого віку, без будь-якої отриманої освіти, з небагатим вибором можливих опцій себе прогодувати, окрім виснажливої фізичної роботи у якості найманої працівниці на фабриці чи у приватному домі. Запропонований Анною Павлик портрет є спробою антропології жіночої бідності, гендерних стереотипів і соціальних нерівностей галицького суспільства кінця ХІХ століття.

Назва:

Анна Павлик. Есе “Зарібниця”, Львів, 1887

Автор:
Анна Павлик
Рік:
1887
Надруковано в:
Перший вінок. Жіночий альманах виданий коштом і заходом Наталії Кобринської і Олени Пчілки. Львів: Друкарня Товариства імені Шевченка, 1887. C. 361-365
Мова оригіналу:
Українська

Зарібниця.
(Образок з жіночого життя.)

Ой, нема то так нікому,
Як бурлаку молодому.

От таку правдиву та тужливу пісню, як за сего бурлака, треба би зложити і за бідну зарібницю, котра дійсно гірше стоіть, ніж бурлак-мущина, а на котру мало хто й звертає увагу. Більша часть мущин видить в них тілько безборонні та податливі жертви. А женщини, чим висше стоять на суспільній драбинці, тим сердечніше погорджують своіми посестрами зарібницями. Мало хто вгляне в йіх серце і йіх нещасне житє. Тим то і гарно зробили ті жінки, що задумали подати жіночий альманах, де кожда жінка може розказати про свою злу чи добру долю.

Послухайте-ж, що вам розкаже зарібниця.

Коли дівчина бідних родичів, то мусить йіх покинути і шукати, де би і з чого мож жити самій, щоби не бути тягаром для родини. Родичі можуть йійі затримати коло себе найбільше до 12 літ, і до сего віку вона мало що може навчити ся, а то для того, що або не мають з за чого давати до школи чи до іншоі науки, або ще й крім того вона мусить цім помагати в роботі. Кол-ж опустить родичів і піде собі де в яку робітню, н. пр. у швальню, то робить лиш за харч і то леда який, та лиш тішить ся, що сама собі жиє, тай думає, що тут навчить ся робити докладнійше, та надіє ся, що хоть колись буде йій ліпше.

Тимчасом мешкає вона між такими бідолахами, що в одній хатині товплять ся по три і по чотири родини. А як зістає на мешканю в самій робітні, де працює, то мусить за то властителеви довше, до пізноі ночи робити. Але і все те перемагає надія та молодий вік, хоч надія та дуже слабонька. Наука йде дуже помалу, бо в робітни на ню ніхто не зважає, щоби щось ліпше уміла, але дають йій робити лиш то, що вона вже знає.

Однакож така зарібниця сама штудерує, як би дечого більше навчити ся. Штудерація така тягне ся кілька літ. В тім часі зарібниця ані сама не вважає, як жиє та вбирає ся, ані другі не звертають на се уваги. Але коли прийде до свойіх літ (17, 18, 20) і вправила ся вже до всякоі роботи, то тогди зачинає більше о собі думати. Думає-ж вона найперше о тім, як би з сеі робітні виступити а вступити до другоі, де би могли умовити ся так, щоби регулярно діставала плату. Або як не думає виступити з давноі робітні, то сушить собі голову над тим, як би упімнути ся, щоби таки тут йій платили регулярно. Се друге приходить йій дуже трудно, бо властителі робітні гнівають ся, скоро домагає ся більшоі платні і все йій випоминають, що вона у них навчила ся, а тепер хоче, щоби йій за тото платити. Коли-ж така робітниця виступить з давноі робітні і шукає собі іншого місця, то чекає йійі друга біда: другі з тоі самоі робітні беруть йійі на язик, кажучи, що йійі мусів до того хтось намовити, і що вона спускає ся на легкий хліб. Тим чином робить ся зарібницям велике лихо, бо як рознесе ся про неі така вість, то тогди вона довше потребує шукати місця. Коли ж яке місце й найде, то в більшім місті може дістати на місяць раптом 12—15 зр. за 12—14 годин тяжкоі роботи на добу. З сих грошей мусить наймати собі станцію, опалити, живити ся і обганяти інші дрібнійші але конечні видатки. А що до одежі, то ніщо й говорити, щоби з сих зароблених грошей зарібниця могла собі йійі справити, то ж і тепер штудерує так, аби з кождого, хоч і найпотрібнійшого видатку урвати де-що собі на одіж. Мешкає вона майже завсігди в комірнім, де стоіть лиш єй ліжко, що ніч переспить, і за се мусить платити найменше 2 злр. місячно. Та щоби як ощадком жила, то все таке житє коштує, бо мусить купити собі то дров, то соли, то світла, і до праня мила, крохмалю і таке інше.

Варить і пере собі, розуміє ся, по ночах, бо від 7-ої рано до 8-ої або 9-ої вечором робить в робітни; і ще за те, що в ночи робить, мусить приймати неприємности від тих, з котрими мешкає, бо вічно нарікають, що по ночах не дає спати.

Скоро зарібници сприкрить ся таке наріканнє, то каже, що буде тут лише спати, а столувати ся буде ходити до трактієрні. З сего поводу другі знов беруть йійі на обмови. “А в чім вона — вкажуть — гадає ходити до трактієрні, коли не має в що прибрати ся?”

Зарібниця на се все не зважає і виходить в чім має. Однако-ж сама вона роздумує собі, що дійсно проти других виглядає як жебрачка, і не йість обіду, лиш так каже перед тими, з котрими мешкає, що йде на обід. От, о годині обідовій вийде лиш, походить десь по безлюдній улици, або де, тай йде голодна до робітні. Жиє лиш сніданком та вечерею. Тай сніданє-ж то, а особливо вечеря не аби які! На сніданє випє склянку молока з булкою за 2 кр., а на вечерю перехопить нераз лиш кавалочок сухого хліба, тай тільки всего. Оттак скаладає вона крейцар до крейцаря, і з того зачинає помалу тягнути ся на одіж. За оден місяць купить що одно, за другий друге, і так далі, все самими дрібязками. А на щось дорожшого, то складає так гроші через кілька місяців, або й через цілий рік. Та що-ж, хоть прибере ся, то знов судять йійі інакше та ще й гірше як уперед, бо підкладають усякі нечисті способи: адже-ж місячних 15 злр. на таке стати не може! Прикро се слухати, але вона таки весела, бо тішить ся тим, що могла прибрати ся, бо не прибрану звуть лінивою або кажуть, що нічого не вміє; а така вість як рознесе ся, то знов зарібници трудно найти роботу. Так вона і дає уривати собі з рота на то, щоби відплатити ся тим, у котрих давнійше перебувала або вчила ся; а нарешті оглядає ся, що та одіж сходжує ся і треба іншоі. Коли пусті та неправдиві вісти занадто рознесуть ся, або коли і так зарібниця вийде собі в вечір з робітні чи відки, то бідній нераз трудно і дорогу перейти через напасників ріжного віку і становиска, бо навіть звязаних узлами вірності з другими жінками. Надармо відмовляє ся; йій говорять просто в очи, що криє ся даремно, бо о ній вже трублять по цілім світі, як жиє. 

Скоро котрій трафить ся вийти замуж, то також хіба лиш за бідного зарібника, і то ще найбільше щастє для зарібниці. Але яке-ж се щастє? То лиш йій так передом здає ся, а на правду то замужество се подвійне лихо, бо в такім стані чоловічий заробок іде майже на него самого, а жінка старти ся мусить не лиш на себе, але і на дітей. Ще ж котрий чоловік сумлінний, то поможе жінці; але-ж бо більша йіх часть така, що до кервавоі праці, по ночах ще бють та зневажають своі жінки. Жінки ті звичайно роблять по ночах домову роботу, а на день ідуть до робітні, лишаючи на божу волю дітей, котрі так дичіють без всякоі науки і часто перебувають в голоді та холоді. От так гарує собою бідна замужна зарібниця як може, і часто умирає перед часом. Діти єі потому на таку саму дорогу сходять та плачуть такими самими сльозами.

Анна П.

Пов'язані першоджерела:

Документи (3)

Зображення до Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871
Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871
Це фрагмент допиту Марії Шутек у справі про дітовбивство, у якому жінка обвинувачувалася Крайовим судом Львова у 1870 році. У ньому вона пояснює свою версію злочину, а також передісторію того, що передувало цьому вчинку. Детальні автобіографічні свідчення, що вимагалися від підсудних з огляду на потреби слідства, дають можливість скласти картину не лише злочину жінки, а й її життя. Попри те, що написані радше всупереч, аніж завдяки бажанню, автобіографічні наративи кримінальних історій (як не парадоксально) можуть претендувати на куди більшу, порівняно з класичними автобіографіями, збалансованість репрезентацій, оскільки у процесі свого творення безпосередньо були коректовані свідченнями інших. З огляду на потребу судочинства, розказане протягом слідства, піддавалося сумніву — спростовувалося чи підтверджувалося численними супровідними документами, як-от:...
icon
Стаття у щомісячнику “Świat Płciowy” про проституцію у Львові, 1905
Опублікована у популярному польськомовному щомісячнику "Świat Płciowy" стаття на тему проституції у Львові була написана на основі статистичних даних за 1904 рік. В Австро-Угорській імперії держава намагалася контролювати проституцію через поліційне ведення обліку повій. Така система контролю розрізняла дві форми існування сексуальної торгівлі - проституцію явну (реєстровану) і таємну (нереєстровану). Особи запідозрені в останній підлягали правовому переслідуванню. Реєстровані повії мали за свій кошт проходити регулярні перевірки у лікаря і самі оплачувати своє лікування, якщо така необхідність була виявлена. Власне, ця остання обставина була одним з найбільш очевидних мотивів уникання впису в реєстр. За даними дослідження Ненсі Вінгфілд (Nancy M. Wingfield) 90 % жінок, що працювали в секс-торгівлі в період останніх десятиліть існування Австрійської...
Зображення до Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів, 1894
Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів, 1894
Поданий текст є частиною кримінальної справи, розглянутої кримінальним відділом Крайового суду Львова у 1894 році, проти чотирьох чоловіків, звинувачених у зґвалтуванні жінки на ім’я Марія Копанська. Вибраний фрагмент – це судові свідчення позивачки, а також свідка Даніеля Волошина. Подія трапилася 10 вересня 1893 року близько 23 години вечора в Жовківській дільниці міста, поблизу в'язниці "Бригідки". У представленому документі цікавим є характер інформації, яку судді запитували у потерпілої сторони. Ця інформація мала підтвердити не лише факт вчиненої жінці кривди, а й, по суті, обґрунтувати саме її право бути позивачкою. Як засвідчив виправдальний вирок, ця інформація для суддів виявилася не переконливою. Покази свідка Даніеля Волошина також не були взяті до уваги. Судове рішення звільняло усіх...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (2)

Зображення до Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Зображення до Для домашнього вогнища, фільм 1970
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все

Пов'язані модулі (1)

У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію.  В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів. 
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Іванна Черчович

Розчитування джерела

Ася Павленко

Коментарі та обговорення