Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

Мистецтво

Вивчення мистецтва дало початок різним дисциплінам – від філософської естетики до історії мистецтва та візуальних студій. Історичні наративи, пов’язані з предметами мистецтва, є прикладом різноманітності людського досвіду та допомагають нам цінувати культури, ідеї та традиції, які часто не є нашими. Історія мистецтва допомагає розпізнавати твори мистецтва як важливі продукти певного часу та місця, усвідомлювати, наскільки наш життєвий досвід відрізняється від досвіду наших попередників, і те чи є ми послідовними у наших прагненнях та цінностях. Ця тема стосується явищ міського мистецтва та творчих просторів (наприклад, майстерень чи галерей), зі статичними зображеннями та кіно, документальними, художніми наративами та театром. Дослідження історії через мистецтво допомагає осмислювати минуле та засвідчує, що саме з уявлень у самому мистецтві було важливим і цінним протягом тривалого періоду. Історії про життя митців, їхні твори, їх інтеграції в соціальні простори міста розвивають наше критичне мислення, естетичне розуміння, допомагають з’ясувати, як наше власне життя вписується в людський досвід.

Фільтрувати за періодами:

Першоджерела

Документи (9)

icon
Свідчення про долю Ігоря Костецького під час нацистського режиму
Ігор Костецький був одним із кількох сотень тисяч людей, вивезених нацистською армією з окупованих східноєвропейських територій і змушених працювати як "остарбайтери". До війни Костецький був інтелектуалом, який, хоч і народився в Києві, мало усвідомлював свою "українськість" до падіння Карпатської України в 1938 році. Він був залучений до кількох культурних, мистецьких і творчих проєктів та ініціатив. Коли його мобілізували до Червоної армії на початку німецького вторгнення до Радянського Союзу в 1941 році, Костецький вже намагався змінити своє справжнє ім’я, "Іван Мерзляков", що звучало по-російськи, на псевдонім "Ігор Костецький", що його він відтоді використовував. Після захоплення Вінниці німецькою армією, німці змусили його працювати редактором "Вінницьких вістей", німецької окупаційної газети для місцевого населення. Документи Костецького, видані...
icon
Свідчення про матеріальне становище культурно-активної української діаспори в Німеччині, 1946-1951
Український журнал ДіПі "ХОРС" спочатку планувався як щоквартальник. Однак перше число "ХОРС" у 1946 році стало останнім. Наведені документи дають уявлення про причини невиходу наступних випусків та дають показники матеріального становища української діаспори в американській окупаційній зоні Німеччини загалом. Другий і третій номери "ХОРС" планували публікувати невдовзі після першого. Підтвердженням цієї тези є рукописний список запланованого змісту для цих двох видань. З того, як виглядає зворотна сторона цього документа робимо висновок, що спершу це був старий документ німецьких військово-повітряних сил часів Другої світової війни. Ці бланки роздали мешканцям табору ДіПі одразу після війни у вигляді блокнотів. Отже, можемо припустити, що ці нотатки зробили не пізніше, ніж на початку другої половини 1940-х років. Укладачі...
icon
Принципи та майбутні цілі часопису ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український журнал від ДіПі під назвою "ХОРС" був насамперед не політичним виданням. Його видавала невелика команда, що об’єдналася довкола дисидента Ігоря Костецького. Журнал зосереджувався на темах мистецтва, культури та кіно. У статуті журнал "ХОРС" представляли не лише як журнал. Натомість він мав стати чимось на кшталт всесвітнього руху, до якого люди могли як приєднатися, так і покинути за власним бажанням. Головним принципом значилося визнання "примату художньої форми", тобто того, що мистецтво повинно створюватися заради мистецтва, а не з економічних, політичних чи популістських причин. Якщо прийняти саме цей принцип, то "кожен митець може належати до [ХОРС] – незалежно від раси, національності, конфесійних чи політичних переконань". Лише одній групі там не місце: комуністам, бо "їхня...
icon
Кінорецензії як інструмент незалежності в українському часописі ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український журнал ДіПі "ХОРС" планувався як щоквартальник про мистецтво та культуру, видаваний групою редакторів на чолі з Ігорем Костецьким. Хоча другий номер так і не вийшов друком, редакторські нотатки та заздалегідь написані статті, готові до публікації у запланованому другому випуску, багато говорять про потенціал, закладений у проєкті. Своїм статутом "ХОРС" рішуче дистанціювався від комунізму та Радянського Союзу. Причиною такої позиції було радянське розуміння мистецтва і той факт, що мистецтво мало служити певній меті в межах радянського реалізму. Таке дистанціювання від радянського впливу і орієнтація на світове мистецтво цілком зрозуміле. Різного роду критика була не лише звичною, але й майже очікуваною для українських ДіПі в західних окупаційних зонах повоєнної Німеччини. Однак "ХОРСи" пішли на...
Зображення до “Колектив особистостей”. Буклет самодіяльної кіностудії “Волинь”, 1987 рік
“Колектив особистостей”. Буклет самодіяльної кіностудії “Волинь”, 1987 рік
Представлене нижче джерело - це рекламний буклет радянської кіноаматорської студії “Волинь”, що діяла у Луцьку. На відміну від студій, які підпорядковувалися і фінансувалися через профспілкові організації, ця студія входила до системи обласного управління культури. Буклет розповідає про здобутки та діяльність студії. Такого роду поліграфія була широко розповсюджена, нею обмінювалися на конкурсах та фестивалях різних рівнів. Наявність такої друкованої продукції може додатково свідчити про рівень забезпечення студії.
Зображення до Програма конкурсу любительських фільмів “Тобі батьківщино, наша ударна праця”, Харків 1974
Програма конкурсу любительських фільмів “Тобі батьківщино, наша ударна праця”, Харків 1974
Ця програма є частиною багатоетапного відбору фільмів на радянський загальносоюзний конкурс “Тобі батьківщино, наша ударна праця”. Програма містить перелік робіт найактивніших на той час студій з УРСР, назви фільмів та імена авторів. З неї можна дізнатися про гендерний та соціальний розподіл учасників кіноаматорського руху, а також географію поширення руху. Впадає в око, що більшість перелічених авторів - чоловіки. Характерно, що при кожному імені вказувалася професія, що не завжди відповідало дійсності, але підкреслювало різноманітність людей заангажованих у самодіяльність. Окремо можна звернути увагу на назви фільмів, а також їх формати. Багато аматорів користувалися професійним форматом 35мм, але не менш цікаво й те, що у відбір пройшло кілька фільмів на плівці 8мм. Пропагандистский дух події та...
Показати ще Згорнути все

Зображення (2)

Зображення до Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Зображення до Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Показати ще Згорнути все

Відео (2)

icon
Білка, фільм, 12 хвилин
  Фільм кінорежисера-аматора Романа Бучка (у співавторстві з Володимиром Бордюком та Романом Чижиком), названий за іменем однойменної річки Білка у Львівській області, що є правою притокою Полтви (басейн Вісли). Стрічка була створена на народній кіностудії “Муратор” Львівського будинку культури будівельників. Потрійне авторство відображає специфіку кіноаматорської творчості у СРСР, адже будь-яка народна самодіяльність повинна була бути колективною. Обрана тема та зміст роботи були характерними і найближчими саме Романові Бучку, з цією темою він працював систематично. До того ж походив він із місцевості, яка описана у фільмі - з села Гаї, що поруч зі Звенигородом. Прикментним є також той факт, що Володимир Бордюк був керівником міського кіноклубу у Львові. Саме він відповідав за діяльність...
Зображення до Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
  Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам'ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня...
Показати ще Згорнути все

Аудіо (2)

icon
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
icon
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Показати ще Згорнути все

Модулі (1)

Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.

Цифрові історії (0)

Рефлексії

Тексти (0)

Показати ще Згорнути все

Подкасти (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Силабуси (2)

У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Історики — доволі консервативне середовище, і очевидно, деякі історики консервативніші ніж інші. Зона комфорту для консервативного історика — документ, тобто збережений текст, передусім такий, що має офіційне походження. Спогади, свідчення, усну історію консервативний історик вважає, в найкращому випадку, другорядними джерелами, надто суб'єктивними і непевними. Такий історик навіть не признає візуальних матеріалів як джерела, їх не використовує. Але шкода, бо ми живемо у часі, в якому інформація подається щораз частіше візуальними способами. Наші студенти звикли сприймати інформацію у формі, в якій є менше слів і більше образів. Як педагоги, ми повинні більше уваги приділяти візуальним матеріалам, щоб студенти краще й швидше освоїли історичні процеси. Але візуальні матеріали потрібні не тільки історику-педагогу, але й історику-досліднику.