Історики — доволі консервативне середовище, і очевидно, деякі історики консервативніші ніж інші. Зона комфорту для консервативного історика — документ, тобто збережений текст, передусім такий, що має офіційне походження. Спогади, свідчення, усну історію консервативний історик вважає, в найкращому випадку, другорядними джерелами, надто суб’єктивними і непевними. Такий історик навіть не признає візуальних матеріалів як джерела, їх не використовує. Але шкода, бо ми живемо у часі, в якому інформація подається щораз частіше візуальними способами. Наші студенти звикли сприймати інформацію у формі, в якій є менше слів і більше образів. Як педагоги, ми повинні більше уваги приділяти візуальним матеріалам, щоб студенти краще й швидше освоїли історичні процеси. Але візуальні матеріали потрібні не тільки історику-педагогу, але й історику-досліднику.
У нашому курсі наголос буде на візуальні матеріали як джерела, як засоби для історика-дослідника. Курс має намір показати, що візуальні джерела відіграють не тільки допоміжну роль, але можуть самостійно розв’зяти деякі історичні загадки за відсутності текстуальних джерел і також відкривати нові теми й підходи до розуміння історичних процесів. Ми будемо вивчати нашу тему не через теоретичні тексти, а через конкретні приклади. Перше, ми подивимося на образотворче мистецтво як джерело. Розглядатимемо у цьому контексті два приклади, обидва з ділянки українського сакрального мистецтва: ікони Страшного Суду в карпатському регіоні (XV-XX ст.) й ікони в українських церквах у Канаді (ХХ ст.) Наступна тема — фотографії. Знову маємо два конкретних приклади: фотографії Львівського погрому (липень 1941 р.) і фотографії Кайзера Вільгельма ІІ (1888-1918 рр.) Остання частина нашого курсу присвячена кіно. Наші конкретні приклади: історичний фільм 2011 року про Голокост у Львові (1943-1944 рр.) і фільми доби сталінізму (середина 1930-их рр.), який має і передає дух і “сенс” того часу.
Цей курс був частиною літньої школи “Єврейська історія та багатоетнічне минуле у Центрально-Східній Європі”.
