[00:48:02 – 00:52:43]
Наталя Отріщенко: Розкажіть будь ласка про середовище і людей, з якими Ви працювали?
Роман Бучко: Це були люди, котрі з того щось… мали посади. Тобто, це була форма самодіяльності. І був такий методист по кіно і фото в Будинку народної творчості, він якби культурою завідував. І були по лінії культури там в Дрогобичі, така народна кіностудія, [керівник – о.м.] Коцько Адам, там десь в Стрию щось, «Вперед женьшеньоводи» такий фільм, пам’ятаю, ну на свою тематику, вони щось робили. А ті, що от по лінії профспілок, то то були, ми переважно створювали такі [кіностудії – о.м.]. Бордюк був такий, він закінчив заочно Ленінградський інститут. Він в […] виріс, не пам’ятаю, десь там з […]. Ще ми робили фестиваль на туристичну тематику, правда, там були більше слайд фільми, тому що не всі на кінокамеру знімали, але то було по уті кіно таке, тільки що в кадрі не рухалося, бо там було під фонограму часто якусь таку, а іноді такі були, що зробили спарені, що там навіть пауз не було між кадрами, так було, такими напливами. Ну, картини гарні, зображення добре, і йшла якась фонограма, там подорож на велосипедах, там по Прибалтиці. Но, були там сім тих таких секцій туристичних: водники, горники, спелеологи там, велосипедисти, і так дальше. Ну, і вони… Ми робили в готелі «Турист» такий фестиваль.
А, а ці, що мали, ну,от наприклад, Звенигород, я там близько народився, і мене цікавила більше археологія завжди, і я то всьо фіксував, для Товариства охорони пам’яток, де я потім працював. І, в тих… Якби… Ті люди, котрі тою тематикою зацікавилися, ну, вони теж якби давали на той фестиваль. І от коли я там то знімав, думаю, ну, що я там буду то знімати? Треба, щоб там хтось на місці знімав, і я намовив, щоб там…. А то вважалося, що якщо нова кіностудія то якби досягнення цілого кіноклубу [йдеться про кіноклуб Будинку культури будівельників]. Там був завідуючий кіноклубу, мали Уазік такий, ми там часто їздили значить, десь по околицях, щось там знімали. Щось знімали десь там під Білоруссю про дикий мед там, про тих бортників, ще такий дядько Терешко, в Колодах робив, бджіл мав. Потім щось ми, то треба було по тих болотах всьо так їздити.
Отже, в кіноклубі було десь чотири посадові особи, а якщо би добилися в тому Звинигороді ставки, а щоб добитися ставки, треба було, ніби студія існує, а вона вже такі досягнення має, що от треба звання народної. І там виділяли значить тих 120 рублів, якби ставку. І відповідно, там можна було купити найпримітивніші камеру, проектор, магнітофон, ну, і там, час від часу плівку, і ще реактиви на обробку тої плівки, ось. І там такий Богдан Закалик вчитель, то я для нього то якби робив, щоб там хтось тим займався, щоб воно для історії то збереглося. Десь там може зберігається. Але коли я так, щоб це оформити, що там існує давно студія, я мусів в липові там учасників писати. І ті фільми, що я знімав, що я там… би, нібито вони [знімали – О.М.] , ну, або співавтори там, ну, щоб там документально якби, легітимізувати. Потім, ми в Неслухові зробили. Фільм почали робити про помологію, про там от, то була 25 років станції садівництва. Фільм, до речі, не кінчили, але там такого Боровського добилися, щоб там ще приплюсував якісь на тему природи, такі фільми, і щоб офіційно легітимізувати ту ставку, і там той Боровський вже, він сам вже щось трохи знімав, чи той Закалик, і так от. Таке середовище. Таких твердих було [мало – О.М.], до речі, на ті фільми ніхто не ходив, крім авторів… і [навіть – О.М.] на республіканському фестивалі.
Роман Бучко – режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії “Муратор”.
Коментар готується