Телесюжет «Вечір в кінотеатрі» відзнято на 16 мм плівку і було трансльовано за допомогою телевізійної технології для мешканців західного регіону УРСР. Такі телесюжети створювалися як частина телевізійної програми, сітка якої розроблялася завчасно, найімовірніше за місяць до випуску. Зазвичай інформаційні сюжети того часу коротші, у даному випадку ролик триває 1 хвилину 50 секунд. Можна припустити, що це джерело було частиною збірника сюжетів («Екран дня»), які могли показувати у вечірній час. Сюжет має розповідний характер і можливо міг передувати вечірній республіканській теле-програмі та програмі Центрального телебачення СРСР, які почергово виходили на одному каналі. Цей документ також свідчить про радянську темпоральність – «ранки» (типові «утрєннікі») були зарезервовані за дітьми та молоддю, а «вечори» за культурними розвагами дорослих, які відвідували заклади культури після робочого дня.
Сюжет було знято у центрі Львова (в будинку №5 та проспекті Свободи), в колишньому кінотеатрі «Дніпро». Кінозал був розташований у центрі Львова і користувався популярністю. Кінотеатр мав двоповерховий павільйон і вхід, розташований з подвір’я будинку, пізніше його перенесли на просп. Свободи через приєднаний під час реконструкції вестибюль із заглибленим на 2,5 м входом із вітриною. Глядацька зала сягала 6,3 м заввишки і могла вмістити більше 500 відвідувачів.
Ролик має наративну послідовність візуальних планів, і хоч і позакадровий голос відсутній, можна зрозуміти загальну канву історії.
Телесюжет показує рідкісне свідчення про роботу джазового ансамблю, який виступав у фойє кінотеатру «Дніпро» і діяв в цьому залі ще з дорадянських часів (з 1934 року) та проіснував до 1970х років. Оператори фокусують нашу увагу на інструментах (контрабас, саксофон, труба) і така увага може свідчити про певне візуальне задоволення від реабілітації радянського джазу, що відбулася в СРСР після смерті Сталіна. Зростання суспільного інтересу до джазової музики привело до створення на початку 1960х років джазових клубів, які відкривали за активного сприяння міських комітетів ВЛКСМ. Ці клуби ставили за мету створення джазових ансамблів, виступи у концертах-лекціях, вивчення та пропаганду джазової музики. У фойє кінотеатру нам показано виставку художніх творів, і фокус на образі голуба свідчить про її антивоєнний характер. Можливо подія у кінотеатрі «Дніпро» відзначала річницю завершення війни у 1945 році. Ми не знаємо, чи показані сцени сюжету передують показу фільму, чи усе ж перед нами лише «культурний вечір» мешканців Львова у 1965 році. Можливо зі сцени говорить Ірина Вільде, яка отримала у цьому році Шевченківську премію та очолила Львівське відділення Спілки письменників УРСР. Короткий план (3) показує виступ чоловіка і це може бути презентація напрацювань письменника – Вільде запровадила проводити у Львові літературні вечори під назвою «Остання сторінка».
Теленовини Львівського телебачення можливо показують характерну для великого радянського кінозалу 1960-х років ситуацію: у кінотеатрі відвідувачі могли прослухати лекцію, оглянути тематичну виставку, прослухати класичну музику та естрадний колектив, а у фойє кінотеатру працював джазовий колектив. Похід у кіно був не просто переглядом кінострічки – це була (кіно)культурна подія на цілий вечір. Радянські мешканці міст у той час знали зірок світового та радянського кіно, колекціонували поштівки, фотографії та плакати із їхніми зображенням. Проте, багато хто із львів’ян могли піти у кіно не лише заради фільму, бо важливою була також подія відвідання кінозалу, подібно до театру чи галереї. В цей час у містах УРСР будують багато нових кінотеатрів, кіно-культура проживає свій «золотий» період. Цей документ показує, що на відміну від кінозалів західного світу (із попкорном і напоями), радянська влада підкреслювала культурницький та освітній аспект споживання кіно, документ ніби свідчить, що похід в кіно – це не лише розважання, а «культурний відпочинок». Не дивно, що у саме в кінотеатрі, як публічному просторі, відбувся акт непокори, коли Іван Дзюба засудив у 1965 арешти української інтелігенції.
Джерела:
- Вечір в кінотеатрі (ЛТБ) // Міський медіа архів, Центр міської історії, ID
- Бердиховська Боґуміла, Гнатюк Оля. БУНТ ПОКОЛІННЯ: Розмови з українськими інтелектуалами. – К.: «Дух і літера», 2004.
- Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. К, 1996.
- Крупник Любов. “Хто за нас, встаньте в знак протесту”! Локальна історія, 4 вересня 2020 р.
- Tsipursky Gleb. Socialist Fun: Youth, Consumption, and State-Sponsored Popular Culture in the Soviet Union, 1945–1970. University of Pittsburgh Press, 2016.
Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам’ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня 1965 року на перегляді фільму “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова в кінотеатрі “Україна” в Києві. У Львові Ірина Вільде, та інші письменники-члени КПРС Яків Стецюк, Володимир Лучук, Роман Іваничук і скульптор Еммануїл Мисько підписали листа на захист Богдана Гориня, з пропозицією взяти його «на поруки». Цей вчинок засудило вище керівництво країни.