«Розкáзували мої бáба за австрийську війнý. Шо були австрія́ки – то бýли дýже дóбрі люди. Дуже добрі люди. А як москалí прийшли́ – коли булá Австрія, воювáла з Москвóв – то страшнí були люди ці москалі. Страшні. Ви собí, як хóчте, але мені так бáба розкáзували. А австрія́ки були дóбрі люди: діли́лися зі всіма, були культýрні. Ділилися з усімá людьми́.
І хтось був поскáржився на… Франц-Йóсифові був поскáржився, що… З війни, з солдáтів, шо «їх погáно годують». І він перебрáвся – Франц-Йосиф перебрався на… стáрця. Перебрáвся на стáрця і приї́хав сюди́ до цих… до цих воя́ків і їх постáвив в шерéнгу. І він вже тоді перебрáвся як цíсар, як цар. І казáв, шо я прóшу вас висловити свóє … недовóльство свóє áрмійов. Вони́ кáжут, що всьо дóбре, лиш нас погáно годýють. Це мені так розкáзувала моя бабця.
А він тоді взяв (це було взимí), він взяв у жменю снігу, зліпив таку-во [показує рукою невелику кулю] сніг і дав тóму старшóму, і кáже:
– Передáй усім солдáтам.
Ця шерéнга цих солдáтів … Остáння ця кýлька снігу перейшлá до тóго солдáта, то вже сі лиши́ло шо? Мáло. А він кáже:
– Ось бáчте, бáчте, як є! Ми вам всьо відпускáємо, так як це. Але нім дійдé цей продýкт до остáннього солдáта, то лишєї сі вже цей… мізгá [1] ця».
Примітки:
Слово мізгá вжите тут в значенні жмих, вижимка з чогось.
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст:
А наш цісар вже старенький тає [добре знає],
За своїми діточками руки заломляє:
– Мої стрільці молоденькі воюють вірненько,
Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку.
Я вас пущу додомочку і дам вам медалі,
Бо там моє вірне войско кров свою зливає.
У легенді актуалізовано кілька головних мотивів, що мають міфологічні корені, зокрема «переодягання» і «божого заступництва». Ці епічні мотиви традиційні для творів європейського фольклору. На українському ґрунті вони проявилися також в легендах про скасування панщини (мотив про «перебраного цісарського сина»), які поширені на Гуцульщині та Буковині. У період після революції 1917 року популярними були легенди про «перебраного царя».
Композицію переказу складають дві наративні частини: рефлексійна та фабульна. Перша частина подає стереотипні оцінки війська: «свого» як «доброго» і «чужого» як «страшного». Тут виражено негативне ставлення галицьких українців до завойовників, якими у той час були солдати царського російського війська («москалі»). Друга частина – це власне легенда про цісаря, що подає триєдиний образ монарха. Образ синтезує народні уявлення селян про реальну історичну особу, про цісаря як «милосердну» людину, яка турбується про кожного жовніра, і типаж казкового персонажа. Образ перебраного у старця цісаря можна вважати варіантом трікстерного героя, який розумом і хитрістю досягає мети.