Це джерело є фольклорним текстом, у якому відображено події Першої світової війни. Катря Гриневичева (1875-1947), письменниця, громадська діячка, голова Союзу Українок, записала один з варіантів пісні в м. Гмінд (Нижня Австрія), коли перебувала там у таборі для воєнних виселенців-біженців. Запис опинився в архіві Володимира Гнатюка. Вірогідно, що Гриневичеву мотивував заклик Гнатюка про потребу фіксувати воєнні новотвори (див. стаття «Війна і народня поезія» нижче) і її особиста історія як матері двох синів-добровольців Легіону Українських Січових Стрільців (УСС, українське національне військове формування в складі австро-угорської армії). У таборі перебувало понад 30 тисяч цивільного населення. У той час там була організована культурно-освітня діяльність, що сприяла поширенню різних жанрів самодіяльної та народної творчості.
Пісня про загибель вояка через поранення на фронті має дві версії. Перша версія описує бідування жінки-вдови та її дітей, які залишилися без годувальника родини. Друга версія – прощання матері з сином та дівчини з коханим-вояком. В обох версіях спільним є два змістові блоки: прохання про благословення перед виходом на фронт та мотив «кулі», яка летить через гору й вбиває. Запис К. Гриневичевої належить до першої версії. Друга версія була у репертуарі січових стрільців, які зробили переробку з зачину пісні кубанських козаків.
Сюжет пісні передає три голоси: чоловічий, жіночий і дитячий. Один – це монолог селянина, мобілізованого у перші дні війни («першого серпня плач на край впав»). Другий голос – його дружини, яка не знає місця смерті чоловіка. Вона залишилася самотньою («бідна вдова») при земельному господарстві, яке потребувало чоловічої сили. Третій – голос-плач сиріт, які журяться тим, що побратими («камрати») поховали тата, а настане зима й вони будуть голодні. Образ лісу, мотив битви у Карпатах – це елементи змісту пісні, які узагальнюють досвід періоду важких оборонних боїв австро-угорського війська (а в його складі УСС) з російським військом у Карпатах восени 1914 р.
Кульмінаційним епізодом є момент смертельного поранення, що посилений гіперболізованим образом «червоної», «черленої» (діалект, «темно-червона») крові як ріки, що впадає до Дунаю. Символіка образу Дунаю як дороги та межі між «цим» і «тим» чужим світом, фольклорний образ «острої кулі» (попри різні модифікації новітньої зброї того часу) увиразнюють епічний контекст пісні. Її трагічне звучання передано фольклорною формулою «неможливого»: (якщо) дубовий хрест зацвіте – (тоді) батько прийде з війни.
Пісня поширена переважно у західних областях України. Вона була особливо популярна ще в середині ХХ ст. у карпатському регіоні проживання українців (на Пряшівщині, Лемківщині, Бойківщині, Покутті, Буковині), а також на Поділлі та Волині.