6. 1. 1909 середа
Святий Вечер. На дворі пустило, перепадує потрохи дощ з вітром. Я вислав картки святочні Славкові і Меланії [1], Бородієвичам, Городиским, Теодорові (Федсові), братанку стриєчному, Тисовецким, Листовецким.
Маня прийшла з почти о год. 8, на саме Різдво має іти о пів до осьмої до бюра як в звиклий день, а опісля має ніби вільне через четвер і пятницю.
До вечери маємо засісти: Жінка, Іван, Зося, Маня, Мирослав і я – в кухни Мария Лїнчак, старша служниця, Ліза Б….ич (обряду латинського) тітка Маринї Пекарска і єї син Франсьо (хлопец з 3 люд. школи [2]). Настрій при вечери був веселий. Особливо був Вунцьо, їв разом майже всьо кромі риби (але на другий день трохи проте марудив). Заховуємо наші старосьвіцкі звичаї, об’їдати та обпиватися. Всї потрохи пили алькоголїв (вина і горілки) кромі мене і Вунця. Їда була ось така, нотую для памяти: борщ з ушками, риба студжена, голубці з кашею, риба смажена, штрудель з яблоками, кутя – помаранчі, горіхи. Кромі згаданих горівки і вина (в кухни пили горівку і пиво) були на кінци гербата. Я лиш впився гербати. По вечери заспівалисьмо в гостинній компанії коло деревця з ріжними бакаліями, що Вуньцьови розуміє ся дуже подобалося.
11.4. 1909 недїля
На дворі холодно. Рано о годині 9 я вийшов до церкви Волоської. Був на остатній части Служби Божої сьпіваної. Священик причащав. В церкві зійшов ся зі знакомими др-ом Коллесом Львом, р. Реваковичем, р-ом Підляшецків, Поллнуком (складно розчитується), Турчмановичем, Онишкевичем. По службі пішов до дому та вже не виходив перед полуднем. З’їлисьмо сніданя і чекали зі свяченим яйцем на Маню, котра бідна урядовала сама на почті, ледве о ¾ на другу діждалисьмо єї. Зїлисьмо всї сьвячене разом: Вся наша наблизша родина. Ріжниці обряду не було, бо і латинський Великдень разом. Про те і жінка обходить сей день разом – отже стали до сьвята Жінка, Славко з жінкою, Зося з чоловіком, Маня і я. Зять мій нераз обходить ті звичаї як то кажуть в неґлїтовім одягу, бо єще без ковнїрика і краватки стає до сего товариства. Се вже нинї належить до поступу не признавати церемонїї святочні, може колись буде загальним, але нинї поки що це разить. Зїв сьвячене зі служницею Маринею і з служницею Славка, що з моїми задля дитини приїхала.
По полудни пішли о 4 год. Славко з жінкою а відтак і Зося з Іваном до Реваковичів [2]. Ми обоє старі лишили ся з внуками і з нянею Тараска [5]. Вечером вже коло 9 год. прислали Реваковичі служницю, щоби ми обоє старі пішли до них. Наші діти повертали перед тим до дому. Славко з Меланієї і Манею пішли до Уранії [3] – Зося з Іваном були дома а ми старі пішли на запросини…
Примітки:
[1] Йдеться про сина та невістку Грушкевича – Ярослава та Меланію (з дому Бородієвич) Грушкевичів, які тоді мешкали в Тернополі.
[2] Йдеться про початкову, звану тоді “народною”, школу (пол. szkola ludowa)
[3] Мова про родину Тита Реваковича, члена-засновника НТШ, правного радника товариства “Просвіта”, голову Товариства опіки для емігрантів ім. св. Рафаїла, співредактора українського часопису “Зоря”.
[4] Йдеться про філію віденської кіностудія “Уранія”, яка почала свою роботу у Львові з 1901 року.
[5] Ще один внук Грушкевичів, син Ярослава Грушкевича.
Теофіл Грушкевич, вчитель класичних мов в Другій (німецькій) гімназії Львова почав писати свій щоденник у 1895, однак по-справжньому регулярними його записи стали після виходу на пенсію – у 1906. Рукописний щоденних, який зберігся, складається з восьми записних книжок, у яких містяться нотатки за 1895, 1903 і 1906 рр. (нерегулярні) та за 1908–1915 рр. (майже щоденні). Свої записи автор, звично, робив ввечері і розпочинав з опису погоди, а далі розповіді про те, як пройшов цей день: полагодження особистих справ, як от отримання пенсії, сплату рахунків, відвідання друзів чи зустрічі зі знайомими, походи на церковні богослужінь, та громадських – участь у зборах якогось з українських товариств, членом яких він був, похід у театр чи на концерт, участь у виборах тощо. Очевидно, одним з найбільш згадуваних осіб його нотаток була його найближча сім’я – дружина Людмила та наймолодша донька Марія, на той час працівниця пошти на Знесінню (тоді близькому передмісті Львова, тепер частині міста). На час написання поданих нижче записів разом з батьками мешкала і його старша заміжня донька Софія з чоловіком Іваном Раковським та маленьким сином, внуком Грушкевичів, Мирославом. Героїнями нотаток Грушкевича ставали також й інші мешканки його дому, а саме домашні служниці. Станом на 1908 р. у їхньому домі служницею працювала Марія Лінчак, яку Грушкевичі, зазвичай, називали Мариня. Мариня була у Грушкевичів на службі близько трьох років. Крім неї у домі працювала нянею внука ще одна дівчина, на ім’я Ліза.
Найбільші християнські свята Грушкевичі святкували за обома релігійними календарями – Юліанським і Григоріанським. Теофіл Грушкевич походив зі священичої родини, де кілька поколінь були греко-католицькими священиками. Його дружина Людмила вела свій рід з вірменської, ймовірно, вірменсько-єврейської родини, і за віросповіданням була римо-католичкою. Конфесійні різниці, як свідчить приватне листування родини, ніколи не ставала причиною непорозумінь у парі. Дружина звично ходила до костелу, Теофіл Грушкевич – до церкви, вона вела своє листування з дітьми польською (якою мовою розмовляла вдома, на жаль, точно з’ясувати не вдалося), він – листувався і говорив українською. Їхнє сімейне життя протирічило поширеному (принаймні в тодішній українській пресі і мемуарній літературі), негативному образу змішаних подружь (насамперед українсько-польських), трактованих як загроза національних інтересів перших.