Соціалістичне містечко поблизу Горлівки на Донбасі, cтаття 1930 року

Соціялістичні міста на Україні.

Окремим виданням видано статтю тов. В. Вікторова, що вміщена ним в №1-2 нового журналу «Соціялістична Індустрія» під назвою «Соціялістичні міста Донбасу» та що повідомляє про роботу Урядової Комісії в справі плянування соціялістичних міст Донбасу при РНК УСРР.

Через виключний інтерес теми та виявлення типу соціялістичних міст, наводимо нижче коротко та в основному зміст статті.

Згадана комісія закінчила загальне економічне обслідування Донбасу, намітила райони розташування нових міст Донбасу, враховуючи сучасний та майбутній розвиток промисловости Донбасу, зростання робітничої людности, переспективи розвитку плянів сполучення, водопостачання, соціяльно-культурного та санітарно-гігієнічного сектора району, розвитку сільського господарства тощо, а також орієнтовано встановила вартість майбутнього будівництва, плян його фінансування та джерела сплачування витрат.

Разом протягом 7 років, починаючи з року 1930 та кінчаючи роком 1937, передбачається здійснити будівництво соціялістичних міст в таких 13 районах Донбасу: 1) Горлівсько-Нікітовському, 2) Риковському, 3) Сталіно-Рутченково-Петровському, 4) Мушкетово-Шеглово-Макіївсько-Катеринінському 5) Кадіївсько-Брянському, 6) Щербіново-Костянтиновському, 7) Боково-Хрустальському, 8) Першомайсько-Золотошковському, 9) Сніжнянсько-Чистяківському, 10) Лисичансько-Рубежанському, 11) Торецько-Краматорському, 12) Довжансько-Ровенецькому та 13) Краснодаро-Сорокинському.

Підготовчу роботу до будівництва нових міст почнуть в 1930 році, а саме будівництво – в 1930-31 році.

Загальний розмір витрат, намічених на будівництво нових міст Донбасу, становить 1.575.3 мільйонів кр.; причому головним джерелом сплачування цих витрат є: а) кошти, що їх асигновує промисловість Донбасу на потреби житлокооперативного будівництва, б) спеціяльні асиґнування із Союзного бюджету, в) кошти, що їх одержують по лінії кредитної системи, г) кошти із республіканського та місцевого бюджетів та із спеціяльних капіталів та фондів, а також д) кошти кооперації.

Районом першого соціялістичного міста Донбасу є Горлівка. Кількість людности соціялістичного міста Горловки, територія якого розташована на захід від існуючого нового селища Горлівка, запроєктовано для 1933 року в 50 тисяч чоловіка, а на 1953 рік – в 150 тисяч чоловіка.

Із заходу на схід соціялістичне місто Горлівка пересікатиметься трьома маґістралями вулиць для швидкого руху, причому центральна маґістраль піде по дну балки та матиме завширшки разом з бульварами 70 метрів, при проїзний частині – 14 метрів. Обидва боки по схилах балки на 600 метрів шириною являтимуть собою майбутній центральний міський парк. Північна та південна бульварні маґістралі матимуть ширину проїзної частини в 10 метрів, при загальній ширині в 50 метрів.

Проїзди між окремими кварталами міста проєктуються в проїзній частині в 7 метрів, при загальній ширині в 26,5 метрів. А центр міста, де будуть громадські, урядові та інші установи, винесуть на східній край, причому його буде цілком розвантажено від загальноміського руху трьома згаданими маґистралями.

В південно-східному та в південно-західному кордонах міста передбачають збудування 2-х заводів штучного льоду, холодників, овочосховищ та хлібо-заводів.

Розмір окремого кварталу міста становитиме квадрат з боком в 320 метрів та площею в 10 гектарів, при чому кожен квартал, при площі забудови в 20% вміщатиме коло 3 тисяч чоловіка людности.

Кожний квартал становитиме єдине господарство з розвинутим усуспільненим сектором (дитзаклади, культурно-освітні та фізкультурні організації, громадське харчування, тощо), а окремі групи кварталів (секції міста), вміщуючи в собі від 10 до 15 кварталів матимуть школи та весь закінчений соціяльно-культурний сектор, що дасть можливість забудувати окремі секції міста по роках, відповідно до асиґнувань потрібних коштів та зростання міста.

Клінічний городок міститиметься на південному краю міста та займатиме площу близько 35 гектарів.

Все місто буде оточене зеленими насадженнями, по всіх вулицях намічені бульвари, а в центрі, як зазначено вище, в напрямку центральної маґістралі із заходу на схід, розсадять парк, площею близько 100 гектарів.

Відповідно до різного рівня вимог, що їх можуть поставити до жилих приміщень різні групи трудящих, протягом найближчого періоду будівництва міста в проєкті передбачено 2 типа жител.

Перший тип (А) являє собою житло переходового періоду та проєктується з розрахунком на те, що протягом деякого часу збережеться ще такий побутовий лад, де можливе готування їжі в індивідуальному осередку.

Окремі квартирі тут постачаються кухняними елементами з газовою плитою, що містяться на кухні-ніші при їдальні. Устаткування санітарно-гігієничного значення (ванні, убиральні, душі) також розподілені по окремих кватирях.

В міру того, як культурно-побутові форми розвиватимуться, кухняний елемент усувається і кухня-їдальня обертається на звичайну жилу кімнату з одночасним відповідним розвитком, звичайно, громадського харчування. Загалом, із самого початку для житлового кварталу, й при типі А житла, проєктується окрема громадська їдальня, з охопленням 50% дорослої людности, що повинно утворити передумову для ліквідації індивідуальних кухонь та цілковитого розкріпачення жінки – хатньої господарки.

Організацію громадського харчування в Горловці намічено так:

Продукти з холодників та склепів надходять до фабрик-кухонь, що обслуговують 1-2 квартали з людністю 3-6 тисяч чоловіка. Ці фабрики-кухні продукують лише напівфабрикати (очищають м’ясо, ділять його на відповідні частини, очищують картоплю, овочі, фрукти тощо) та в спеціяльному посуді, що герметично закривається, приставляють їх до кухні, що є в кожному кварталі та що виготовляє вже з напівфабрикатів обіди на 300-350 чоловіка.

Кожний жилий корпус має свою їдальню, що до неї можна прийти не пізніше ніж через 3-4 хвилини після виходу з квартири.

Але напівфабрикати можна одержувати і додому, щоб готувати їжу в кухні-ніші, що є в їдальні жилих приміщень типу А.

При такій системі забруднення спільних кухонь покидьками стає неможливим, а існування газової плити в ніші-їдальні – терпимим.

Групу громадських приміщень для житла типу А запроєктовано так, що в яслах та в дитсадках передбачені чергування матерів, в їдальнях та в громадських кухнях – чергування господарок, в пральнях також намічено використання індивідуальної праці хатніх господарок тощо.

Але все натуральне використання праці хатніх господарок робиться з припущенням того, що при збереженні хатнього господарства та при наявності житла типу А, жінка ще не працює на виробництві чи в установі та не має свого заробітку, а значить – сім’я не може дозволити собі видатку на оплату спеціального, обслуговуючого персоналу. Діти при типу А житла в більшості знаходяться ще при батьках, а ясла та дитсадки через це проєктуються лише на 50% дитей кварталу.

У другому типі (В) жилих приміщень цілком ліквідуються всі елементи індивідуального хатнього господарства, з заміною його працею спеціяльного персоналу з найбільшою механізацією відповідних процесів.

Жінка, звільнена від хатніх обов’язків по господарству, може віддавати свій час громадській роботі та роботі на підприємствах та в установах, а значить – може мати самостійний заробіток, що підносить економічний рівень сім’ї та що дозволяє нести видатки на оплату обслуговуючого персоналу.

Кватирні осередки для родин від 1 до 5 чоловіка зберегаються, але всі елементи індивідуального обслуговування усуспільнюються та виносяться за межі осередку (зберігаються лише душі та умивальники).

Прибирання приміщень, чистка одягу та взуття тощо робиться спеціяльним персоналом, для чого в будинку передбачені окремі приміщення.

Їдальні, а також приміщення для підігріву та розподілу їжі, проєктуються з охопленням всієї людности та розташовуються в кожному жилому корпусі найближче до кватирних осередків.

Стандартна мебля є елемент устаткування будинку і мешканцям надається лише право деякого підбору та заміни її із запасів, що є в кімнаті, заміна ліжка – диваном, одежної шафи – книжковою тощо.

Заклади дитячого дошкільного виховання проєктуються для кожного кварталу й будуть зв’язані з жилими корпусами теплими переходами, що уможливить досить часті зносини дітей з батьками.

Ці установи (ясла та дитячі садки) обслуговуватимуться спеціялізованним персоналом під доглядом виборного батьківського комітету. Інтернування дітей не обов’язкове, але для тих, що бажають – можливе, при чому дитячі заклади проєктуються з таким розрахунком, щоб процент охоплення дітей інтернуванням міг би поступово збільшуватись.

Школярі мешкатимуть або в родині разом з батьками, або в шкільних інтернатах, але в усуспільненому секторі жилого кварталу обов’язково треба передбачити приміщення для організованого відпочинку, розваги та позашкільних колективних занять дітей шкільного віку.

В кожному кварталі будуть різні громадські установи: кіно, бібліотека, читальня, клюб тощо, а в культурному відношенні все місто обслуговуватиме палац праці та культури, із зосередженням в ньому всіх центральних культурно-освітніх організацій та з розташуванням його в парку культури і відпочинку, що є місцем відпочинку мешканців міста.

Навколо міста будуть організовані сільсько-господарські виробничі підприємства – радгоспи, із заводами по переробці м’ясних та молошних продуктів (маслобойні, сироварні тощо), що повинні будуть постачати місту м’ясо, молоко, яйця, биту птицю тощо, з племінними розсадниками, що постачають радгоспам та поблизькому селянству племінні насінники, тощо.

Шляхи сполучення, що сполучують нове місто з промисловими підприємствами, матимуть довжиною близько 80 кілометрів, а засобами сполучення будуть автобуси, що їх для задоволення транспортних потреб треба буде не менше 100, місткістю по 40-60 чоловіка кожний, із загальною вартістю влаштування шляхів та придбання автобусів близько 8 мільйонів карбованців.

Орієнтовна вартість самого будівництва Горлівки за цінами 1928 року та з розрахунку норми жилої площі в 9 кв. метрів на чоловіка (проти сучасної – в 4,3 кв. метри) підраховується пересічно на 1 мешканця в 2000 карб.

Отакі, в загальних рисах, основні елементи та основні властивости проєкту будівництва першого соціялістичного міста в Донбасі та на Україні.

Обізнання з цим проєктом та вивчення його є цілком  необхідно для всіх радянських організацій, що беруть участь в роботах в справі будівництва соціялістичних міст, зокрема – для органів житлової кооперації.