Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

Це донесення написане особою на імʼя агент «Марися». Йдеться про Володимира Пережило (на псевдо «Дон») і жінку, зазначену як «С». У документі повідомляється про романтичні стосунки (можливо, закоханість) між жінкою «С» (можливо, зв’язкова ОУН-Б у Польщі (регіон V поблизу Любліна/Замостя)) та «Доном» (Володомир Пережило), представником служби безпеки ОУН. Донесення найімовірніше було написане одразу після Другої світової війни. Не зовсім зрозуміло, якою була мета написання цього документа. Найвірогідніше, повідомлення було написане у в’язниці, і можливо, що «С» написала його в обмін на якісь послуги від Польських органів безпеки. Попри це, подробиці, які надала «Марися» про «Дона», не були для нього надто шкідливими. «Дон» фігурує в цьому документі як людина, яка мала слабкість до «С». Також можливо, що «С» і «Марися» – це одна і та сама особа, тому їй були відомі подробиці, які інакше було би важко отримати. На основі бесіди Анни Мюллер (авторки цього коментаря) з істориком Маріушем Зайончковським, одна з інтерпретацій історії, описаної у донесенні, була про те, що «С» була зв’язковою, яка мала переїжджати з місця на місце, щоб передавати певну інформацію. Чоловіки навколо неї мали дотримуватися конспірації, саме тому жінці «С» завʼязували очі під час транспортування. До документу включено фрагмент зі слідства, що зʼясовує її роль у мережі Українського підпілля.

Назва:

Донесення про діяльність Української Повстанської Армії у Польщі, підписане іменем “Марися”, 1940-і

Рік:
1940-і
Джерело:
Instytut Pamięci Narodowej, IPN Bu 0 192/336/18
Мова оригіналу:
Польська

Джерело: «Марися»

Отримав: поморський, кап

Копія:

Донесення агента.

«Дон» /Пережило Володимир/. До вступу в УПА жив у Любачеві, де був диригентом церковно-організаційного хору. На той час у нього була наречена Оля, дочка священика, що мала з ним дитину, народжену через операційне втручання, яка померла відразу після народження. Коли С. була арештована УПА, її із зав’язаними очима було конвойовано до передмістя Угнева, звідки її запроторили до підземної криївки. Тут вона побачила трьох ​​молодих чоловіків /озброєних/, які грали в карти. Ці чоловіки намагалися втягнути С. в розмову різними жартами та глузуваннями, але їм це не вдалося. Весь час С. стояла, тому що стільці були зайняті чоловіками. «Дон» /як пізніше дізналася С./ був серед цих трьох. Він намагався вразити своїм гумором, але, отримавши від С. конкретну відповідь, змінив тактику і був абсолютно ввічливим, аж до того, що запропонував С. прилягти на ліжко і поспати, чим вона, будучи втомленою, охоче скористалася.  Інші упівці зверталися до «Дона» як «друже провідник». Через деякий час до криївки прийшов досить огрядний чоловік середнього зросту /приблизно 35-40 років/ у супроводі 3-х молодих чоловіків. Коли він привітався, присутні в криївці чоловіки, стали за командою «струнко»./ Згодом С. дізналась, що це був «Заруба»/. Заруба запитав С., чи згодна вона, щоб до часу з’ясування її арешту її перевезли до іншої криївки, тому що ця йому потрібна. При цьому він звернувся до «Дона» зі словами: «Вам, друже, даю під опіку і відповідальність цю жінку». Тоді він тихо дав йому кілька вказівок і наказав піти. «Дон» зав’язав очі С., перевірив, чи правильно він це зробив, і наказав одному з присутніх вивести її. С. відвезли в іншу криївку, приблизно за 1 км від попередньої. Ця криївка була під землею, а вхід до неї був з хліву. Всередині було двоярусне ліжко, стіл і 2 стільці. На столі стояло радіо. С. пробула тут тиждень, а з нею разом був «Вербовий», чоловік, псевдонім якого С. не знала, і «Дон» як провідник. Коли С. легковажно поставилася до розмови «Дона», він сказав їй: «Ви не знаєте, в якому товаристві перебуваєте. Я районний провідник СБ», на що С. відповіла, що знала вищих за рангом людей у ​​К.П.-УПА, але вони показували себе не такими важливими, як він. Це, мабуть, заімпонувало «Донові», тому що відтоді він був дуже ввічливим до С. Він багато співав, приносив книги для читання та розповідав про свої різноманітні пригоди. Разом із С. вчив вірш про «Кармелюка» /цього справжнього/, але найбільше його зацікавила книга «Статеве життя», яку він читав крадькома. Ночами «Дон» виводив С. на вулицю, на свіже повітря, оскільки вона почала хворіти. Перші кілька днів він міцно зав’язував їй очі, але пізніше, коли почав залицятися, дозволяв їй ходити з відкритими очима. Він навіть запропонував їй прогулятися далі, чим вона не захотіла скористатися. У той же час він розповів С., що вони знаходяться в передмісті Угнева, біля залізничної колії та спиртзаводу. Ночами до «Дона» приходили різні люди – упівці з усними донесеннями /які він, звісно, ​​вислуховував у коридорі криївки/ або приносили листи. Крім тих, хто вважав «Дона» провідником, приходив молодий чоловік рівний за посадою «Дону» /як висловився «Дон»/: років 30-32, високий, темноволосий, обличчя овальне, міцний, чорний заріст на обличчі, добре збудований. «Дон» проводив з ним наради, разом теж виїжджали. Під час відсутності «Дона» С. спілкувалась з іншими упівцями. Як «Вербовий», так і інші присутні не дуже схвально відгукувалися про «Дона». Вербовий стверджував, що «Дону» надто комфортно в той час, коли він вимагає від своїх підлеглих надто багато, іноді не під силу.

«Вербовий» називав його кар’єристом і можна було відчути, що він ненавидить «Дона». Одного разу «Вербовий» захворів і в нього піднялася висока температура, а «Дон» наказав йому, незважаючи на те, що надворі лив дощ, їхати кудись із дорученням, яке виявилося скоріше приватним, ніж офіційним. «Вербовий» вперто казав, що не виконає наказу і просив написати на нього рапорт до вищих інстанцій. «Дон» на це дуже образився і кричав, що застрелить його. «Вербовий», однак, наказ не виконав. Третім супутником С. був чоловік середнього зросту, темноволосий, з овальним обличчям, серйозний і абсолютно об’єктивний. Йому теж не сподобався «Дон». Він не вважав його достатньо розумним, щоб він міг віддавати накази. З його розповіді С. зробила висновок, що цей чоловік під час німецької окупації був поліцейським в Угневі чи околицях. Їжу в криївку доставляв господар, в будівлях якого містилася криївка, а продукти харчування доставляли люди «Дона». Він був дуже вимогливий до їжі.

Через тиждень «Дон» сказав, що С. переведуть в інше місце. Вночі прийшов колега «Дона», зав’язав С. очі, посадили її на сани і повезли у невідомому напрямку. «Дон» під час їзди відкривав очі С. /таємно від цього другого/, але він робив це настільки великодушно, що врешті це її роздратувало, і вона не дозволила йому цього робити. Через кілька годин їзди віз зупинився перед будинком, і всі зайшли в нього. Це був пункт зв’язку УПА. Тут було кілька упівців, які за наказом «Дона» привели інших коней. Господар цього маєтку, кремезний чоловік середнього зросту, розказував, що він був в Угневі, щоб купити товари для крамниці /якою він володів/ «Дон» дав йому знак, щоб він був обережним у своїй розмові, вказуючи мімікою на мене. Господиня – зовсім молоденька – приготувала вечерю, господар приніс горілки /яку вициганив у нього колега «Дона»/ і всі гості почали її споживати. «Дон» не став пити горілку навіть на наполегливі прохання господаря, але робив це настільки демонстративно, що було очевидно, що робить він це для С. Після вечері вони були змушені йти далі, а вранці зупинилися в іншому селі, де С. відвели до укриття, яке було розміщене в стодолі в землі, де було шестеро чоловіків, які стали у стійку «струнко», коли прийшов «Дон». Тут «Дон» читав пошту, яку йому готували, а також писав листи і відправляв з ними людей. У той час «Дон» сказав С., що він віддасть її комусь іншому і що цей хтось передасть її комусь дуже високопоставленому. Він попросив С. після «закінчення війни» повідомити про себе на його домашню адресу в Любачеві /вона взагалі точно її не пам’ятає/ і щоб нікому не розповідати про його ставлення до неї. Наступної ночі «Дон» вивів С. на вулицю /із зав’язаними очима/ і передав її комусь іншому, тому, хто доставив її туди, звідки її забрав «Дальних».-

 «Марися».

Інформація.

Завдання щодо вищезазначеного донесення не отримала через те, що особа, про яку йдеться у донесенні, Пережило Володимир на псевдонім «Дон», на даний час затриманий III відділом WUBP Гданська. Донесення було отримано з метою проведення слідства щодо вищевказаної особи WUBP Гданська.

Оперативні заходи.

Отримане донесення від агента «Марисі» на Пережило Володимира, псевдонім «Дон», — це перше донесення, де агент «Марися» детально описує відому діяльність агента  «Марисі» вище згаданої в організації ОУН-УПА як реф. С.Б. реєстр V. Округ II.

 

Оригінал польською мовою

 

Odpis:
Doniesienie agenturalne.

«Don» /Pereżyło Włodzimierz/. Do czasu wstąpienia do UPA mieszkał w Lubaczowie, gdzie był dyrygentem choru cerkiewnego i organizacyjnego. W tym też czasie miał narzeczoną Olę córkę księdza, która miała z nim dziecko, urodzone za pomocą operacji i zaraz po urodzeniu umarło. Kiedy S. została aresztowaną przez UPA, odstawiono ją z zawiązanymi oczyma do przedmieścia Uhnowa, gdzie poprowadzono ją i zniesiono do kryjówki pod ziemią. Tu zastała ona 3 młodych mężczyzn /uzbrojonych/, którzy grali w karty. Mężczyzny ci różnymi dowcipami i docinkami starali się wciągnąć S. do rozmowy, ale to im nie udało się. Przez cały czas S. stała bo krzesła były zajęte przez mężczyzn. «Don» /jak później dowiedziała się S/ był wśród tej trójki. Starał się zaimponować humorem, ale po otrzymaniu od S. zupełnie rzeczowej odpowiedzi zmienił taktykę i był już zupełnie uprzejmym do tego stopnia, że zaproponował S. żeby położyła się na łóżko i przespała się, z czego ona będąc zmęczona chętnie skorzystała. Pozostali U-powcy zwracali się do «Dona» przez «druże prowidnyk». Po jakimś czasie do kryjówki przyszedł średniego wzrostu, dość otyły mężczyzna /lat ok. 35-40/ w asyście 3-ch młodych mężczyzn na którego powitanie obecni w kryjówce mężczyźni stanęli na baczność. /Później S. dowiedziała się, że to był «Zaruba»/. Zaruba zwrócił się do S. czy ona zgadza się żeby ją przewieziono do czasu wyjaśnienia jej aresztowania – do innej kryjówki, gdyż ta jest mu potrzebną. Równocześnie zwrócił się do «Dona» słowami: «wam drużę daju pid opiku i widwidzalnist ciu zinku». Później po cichu dal mu jakieś instrukcje i rozkazał odchodzić. «Don» zawiązał S. oczy, sprawdził czy dobrze to zrobił i rozkazał jednemu z obecnych wyprowadzić ją. S. przewieziono do innej kryjówki, odleglej od poprzedniej o jakieś 1 km. drogi. Kryjówka ta była pod ziemią, a wejście do niej było z chlewu. We wnętrz jej było 1-piętrowe łóżko, stół i 2 krzesła. Na stole stało radio. S. była tu przez tydzień czasu, a z nią razem był «Werbowyj», jakiś mężczyzna, którego pseudonimu S. nie wie no i «Don» jako prowidnyk. Kiedy S. lekceważąco traktowała rozmowę «Dona» on powiedział jej «Wy nie wiecie w jakim towarzystwie znajdujecie się. Ja jestem rejonowym przewodnikiem SB» na co S. odpowiedziała mu, że znała wyżej postawionych ludzi bo w K.P.-UPA, ale oni okazywali się być mniej ważni niż on. To widocznie zaimponowała «Donowi» bo od tej pory był zupełnie grzecznym w stosunku do S. Dużo śpiewał, przynosił książki do czytania i opowiadał różne swoje przeżycia. Uczył się razem z S. wiersza o «Karmeluku» /tym prawdziwym/ ale najwięcej interesowała go książka «Życie seksualne» – którą czytał ukradkiem. Nocami wyprowadzał «Don» S. na dwór, na świeże powietrze, ponieważ ona zaczęła chorować. Przez pierwsze dnie szczelnie zawiązywał jej oczy, ale później kiedy zaczął zalecać się do nieją pozwalał jej chodzić z oczyma odsłoniętymi. Zaproponował jej nawet dalszy spacer z czego ona nie chciała skorzystać. W tym też czasie powiedział S., że oni znajdują się na przedmieściu Uhnowa, niedaleko toru kolejki i gorzelni. Nocami przychodzili do «Dona» różni ludzie – U-powcy z meldunkami ustnymi /które oczywiście przyjmował on w korytarzu kryjówki/ lub przynoszono pisma. Prócz tych którzy traktowali «Dona» jak przewodnika przychodził młody mężczyzna równy stanowiskiem «Donowi» /jak wyraził się «Don»/: Był on lat ok. 30-32, wysoki, brunet, twarz owalna, silny, czarny zarost na twarzy, silnie zbudowany. Z nim «Don» odbywał narady, jak tez wyjeżdżał. W czasie nieobecności Dona, S. rozmawiała z pozostałymi U-powcami. Tak «Werbowyj» jak i drugi obecny, wyrażali się o «Donie» nie bardzo pochlebnie. «Werbowyj» twierdził, że «Don» jest zbyt wygodny w tenczas, kiedy od podległych mu ludzi wymaga bardzo wiele, czasem ponad siły. 

«Werbowyj» nazywał go karierowiczem i można było wyczuć, że nienawidzi «Dona». Jednego dnia «Werbowyj» zachorował i miał dużą temperaturę, a Don rozkazał mu, pomimo, że na dworze była ulewa, żeby ten szedł gdzieś z poleceniem, które okazywało się być więcej prywatnym jak służbowym. «Werbowyj» uparcie powiedział, że nie wykona rozkazu i prosi o złożenie na niego raportu do wyższych władz. «Don» był tym bardzo urażony i wykrzykiwał, że go zastrzeli. «Werbowyj» jednak nie wykonał rozkazu. Trzecim towarzyszem S. był mężczyzna średniego wzrostu, brunet o owalnej twarzy, poważny i zupełnie rzeczowy. Ten też nie lubił «Dona». Uważał go za mało mądrego by mógł wydawać rozkazy. Z opowiadania jego S. wnioskowała, że człowiek ten był za czasów okupacji niemieckiej policjantem w Uhnowie, albo okolicy. Jedzenie do kryjówki dostarczał gospodarz w którego zabudowaniach mieściła się kryjówka a produkty żywnościowe dostarczali ludzie Dona. W jedzeniu był on b. wybredny. –

Po tygodniu czasu Don powiedział, że S. będzie przewieziona do innej miejscowości. W nocy przyszedł kolega Dona zawiązali S. oczy, wsadzili na sanie i wieźli w nieznanym jej kierunku. «Don» w czasie jazdy odkrywał S oczy /w sekrecie przed tym drugim/ ale robił to tak wspaniałomyślnie, że w końcu ją to zdenerwowało i nie pozwalała robić tego. Po kilku godzinach jazdy zatrzymała się furmanka przed jakimś domem, do którego weszli wszyscy. Był tu punkt łączności UPA. Było tu kilku upowców, którzy na rozkaz Dona przyprowadzili inne konie. Gospodarz tego dwory, średniego wzrostu, krępi mężczyzna opowiadał, że był w Uhnowie po towar do sklepu /który on posiadał/ «Don» dal mu znak żeby on był ostrożny w mowie pokazując mimiką na mnie. Gospodyni – dość młoda – przyszykowała kolacje, gospodarz przyniósł wódkę /którą wycyganil od niego kolega «Dona»/ i wszyscy przyjezdni przystąpili do konsumowania. «Don» nawet na usilne prośby gospodarza nie pil wódki, ale robił to tak demonstracyjnie, że widocznym było iż robi to dla S. Po kolacji wymuszono dalszą drogę, a nad ranem zatrzymano się w innej wiosce, gdzie S. zaprowadzono do schronu, który mieścił się w stodole w ziemi, i w którym byli 6-csi mężczyzn, którzy na przyjście Dona stanęli na baczność. Tu «Don» czytał pocztę, która dla niego była przygotowana, jak też pisał listy i wysyłał z nimi ludzi. W tym czasie Don powiedział S. że tu on odda ją komuś innemu, a ten ktoś dostawi ją do kogoś bardzo wysoko postawionych. Prosił żeby S. po «zakończeniu wojny», dala o sobie znać na jego domowy adres w Lubaczowie /dokładnie ina już go na pewno nie pamięta/ i żeby nikomu nie mówiła o jego odnoszeniu się do niej. Na drugą noc «Don» wyprowadził S. na dwór /z zawiązanymi oczyma/ i przekazał ją komuś innemu, komuś kto dostawił ją do punktu, z którego zabrał ją «Dalnych».-

«Marysia».

Informacja.

Zadania odnośnie powyższego doniesienia nie otrzymała ze względu na to, że przechodzący w doniesieniu figurant Pereżylo Włodzimierz ps. «Don» obecnie został zatrzymany przez Wydz.III.WUBP Gdańsk. Doniesienie pobrano celem umożliwienia prowadzenia śledztwa przeciwko w/w przez W.U.B.P. Gdańsk.

Przedsięwzięcia operacyjne.

Otrzymane doniesienie od ag. «Marysi» na Pereżylo Wlodzimierza ps. «Don» jest doniesieniem pierwszym gdzie ag. «Marysia» szczegółowo naświetla znaną działalność ag. «Marysi» w/w w org. OUN-UPA, jako ref. S.B. rej. V. Okrg. II.

Пов'язані першоджерела:

Документи (4)

Зображення до Допит учасника українського підпілля Івана Несторака, Явожно (Польща) 25 липня 1947
Допит учасника українського підпілля Івана Несторака, Явожно (Польща) 25 липня 1947
Це уривок з допиту про діяльність чоловіка на ім'я Іван Несторак в українському підпіллі. На підставі наданої ним інформації можемо встановити, що українські повстанці вбили зв’язкову. Документ, що додається, є витягом із стенограми. Жінку, про яку говорить Іван Несторак, звали Марія Хац, вона була у медичній службі УПА. Жінка хворіла на венеричне захворювання і просила гроші на лікування. Вона звернулася до польських служб MO (Milicja Obywatelska) чи UB (Urząd Bezpieczeństwa) у Томашові Любельському. Марія була вбита підрозділами Служби Безпеки ОУН (Організації Українських Націоналістів). Перелік потенційних тем, які можна обговорити з використанням цього джерела у аудиторії: гендерне насильство в українському підпіллі та поводження польської таємної поліції з українськими жінками-ув'язненими; тяготи праці та життя в...
Зображення до Рішення про припинення розслідування стосовно Яніни Кноблох, зв’язкової УПА у Польщі, Варшава, 1947
Рішення про припинення розслідування стосовно Яніни Кноблох, зв’язкової УПА у Польщі, Варшава, 1947
У документі повідомляється, що розслідування загибелі арештованої напередодні Яніни Кноблох припинено. Жінка отруїлася стрихніном в туалеті під час допиту. Яніна була зв’язковою ІІ округу ОУН (Організації Українських Націоналістів) у Польщі. Документ підготував слідчий офіцера Міністерства громадської безпеки.
Зображення до Клопотання про реабілітацію Віри Шот, 1994 рік
Клопотання про реабілітацію Віри Шот, 1994 рік
Віра Шот була українкою, пов’язаною з ОУН та УПА як зв’язкова та медсестра між 1941 та 1946 роками. Після війни вона приїхала до південної Польщі, де організувала транзитні пункти для членів УПА, які намагалися дістатися Західної Європи. Її арештували 7 червня 1947 р. Вона сиділа у тюрмі в Явожно, Мокотові та Фордоні (у Польщі). У 1948 році Віру засудили до розстрілу. В результаті амністії їй замінили вирок на 15 років ув'язнення. Після звільнення у 1956 р. жінка залишилася у Польщі. А в 1990-х рр., після падіння комуністичного режиму, вона подала клопотання про реабілітацію. У листі від 1960 або 1961 р.р., який вона назвала "сповіддю", і який досі зберігається у її особовій справі, у...
Зображення до Спогади Катерини Вітко-Стах, 1940-i
Спогади Катерини Вітко-Стах, 1940-i
Розповідь Катерини Вітко-Стах – це уривок із книги спогадів жінок-учасниць українського підпілля на території Польщі у перші повоєнні роки, зібраних Марією Паньків у 1990-х. Марія Паньків – журналістка та представниця української діаспори Польщі, яка з 1990-х років проживає у Варшаві. У 90-ті роки вона працювала в Українському архіві «Слово» і інтерв’ювала жінок-колишніх учасниць українського підпілля, яких арештували у Польщі за зв'язок з підпіллям. На основі записаних розмов? Марія Паньків опублікувала два томи зібраних спогадів. Пропоновані тут фрагменти – це спогади Катерини Вітко-Стах, колишньої зв’язкової УПА на псевдо «Зозуля». За свою діяльність вона була засуджена до 10 років увʼязнення і відбувала термін у тюрмах Жешува і Тарнува. У представлених уривках Катерина Вітко-Стах розповідає про...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Анна Мюллер

Редагування

Іванна Черчович

Переклад на українську

Василь Хімяк

Розчитування джерела

Орест Костів

Фото

Інститут національної пам’яті (Польща), BU 0 192/336/18

Коментарі та обговорення