Першоджерела
Фільтрувати за темами:
Першоджерела
Свідчення про долю Ігоря Костецького під час нацистського режиму
Ігор Костецький був одним із кількох сотень тисяч людей, вивезених нацистською армією з окупованих східноєвропейських територій і змушених працювати як "остарбайтери". До війни Костецький був інтелектуалом, який, хоч і народився в Києві, мало усвідомлював свою "українськість" до падіння Карпатської України в 1938 році. Він був залучений до кількох культурних, мистецьких і творчих проєктів та ініціатив. Коли його мобілізували до Червоної армії на початку німецького вторгнення до Радянського Союзу в 1941 році, Костецький вже намагався змінити своє справжнє ім’я, "Іван Мерзляков", що звучало по-російськи, на псевдонім "Ігор Костецький", що його він відтоді використовував. Після захоплення Вінниці німецькою армією, німці змусили його працювати редактором "Вінницьких вістей", німецької окупаційної газети для місцевого населення. Документи Костецького, видані...
Свідчення про матеріальне становище культурно-активної української діаспори в Німеччині, 1946-1951
Український журнал ДіПі "ХОРС" спочатку планувався як щоквартальник. Однак перше число "ХОРС" у 1946 році стало останнім. Наведені документи дають уявлення про причини невиходу наступних випусків та дають показники матеріального становища української діаспори в американській окупаційній зоні Німеччини загалом. Другий і третій номери "ХОРС" планували публікувати невдовзі після першого. Підтвердженням цієї тези є рукописний список запланованого змісту для цих двох видань. З того, як виглядає зворотна сторона цього документа робимо висновок, що спершу це був старий документ німецьких військово-повітряних сил часів Другої світової війни. Ці бланки роздали мешканцям табору ДіПі одразу після війни у вигляді блокнотів. Отже, можемо припустити, що ці нотатки зробили не пізніше, ніж на початку другої половини 1940-х років. Укладачі...
Принципи та майбутні цілі часопису ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український журнал від ДіПі під назвою «ХОРС» був насамперед не політичним виданням. Його видавала невелика команда, що об’єдналася довкола дисидента Ігоря Костецького. Журнал зосереджувався на темах мистецтва, культури та кіно. У статуті журнал «ХОРС» представляли не лише як журнал. Натомість він мав стати чимось на кшталт всесвітнього руху, до якого люди могли як приєднатися, так і покинути за власним бажанням. Головним принципом значилося визнання «примату художньої форми», тобто того, що мистецтво повинно створюватися заради мистецтва, а не з економічних, політичних чи популістських причин. Якщо прийняти саме цей принцип, то «кожен митець може належати до [ХОРС] – незалежно від раси, національності, конфесійних чи політичних переконань». Лише одній групі там не місце: комуністам, бо «їхня...
Кінорецензії як інструмент незалежності в українському часописі ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український журнал ДіПі "ХОРС" планувався як щоквартальник про мистецтво та культуру, видаваний групою редакторів на чолі з Ігорем Костецьким. Хоча другий номер так і не вийшов друком, редакторські нотатки та заздалегідь написані статті, готові до публікації у запланованому другому випуску, багато говорять про потенціал, закладений у проєкті. Своїм статутом "ХОРС" рішуче дистанціювався від комунізму та Радянського Союзу. Причиною такої позиції було радянське розуміння мистецтва і той факт, що мистецтво мало служити певній меті в межах радянського реалізму. Таке дистанціювання від радянського впливу і орієнтація на світове мистецтво цілком зрозуміле. Різного роду критика була не лише звичною, але й майже очікуваною для українських ДіПі в західних окупаційних зонах повоєнної Німеччини. Однак "ХОРСи" пішли на...
Олександр Ляшко про фінансові привілеї та матеріальне становище сім’ї радянського номенклатурника, 1950-ті
Олександр Ляшко (1916–2002) – політичний і державний діяч УРСР. Почав свій трудовий шлях інженером у 1945 році, потім працював секретарем Краматорського міськкому та Донецького обкому Комуністичної партії України, дійшов до посади другого секретаря ЦК КПУ, а згодом і очільника уряду УРСР (1972–1987). Зробивши блискучу кар'єру та добре знаючи систему, після виходу на пенсію в 1987 році О. Ляшко заходився писати мемуари, які трилогією опублікував у 1997 році. Для їх написання він використовував різноманітні джерела, тож попри значну часову відстань від описуваних подій та комуністичні переконання спогади характеризуються високою достовірністю та виваженістю оцінок. Пропонований уривок розповідає про фінансове забезпечення та матеріальне становище сім'ї О. Ляшка у середині 1950-х, зокрема після його переходу з посади...
Постанова ЦК КПУ про скасування фінансових привілеїв, 1957
12 лютого 1957 року ЦК КПУ ухвалив постанову, якою скасовувалося тимчасове грошове забезпечення, запроваджене у 1948 р. На перший погляд, вона ліквідує соціальну несправедливість і збалансовує розмір виплат різним категоріям апаратників. І сама назва постанови ("Про відміну виплати…"), і мотивація ("надмірний розрив"), і рішення ("повністю скасувати") виглядають, навіть, демократично, і назагал відповідають духові хрущовської епохи з поліпшення соціальних стандартів. Утім, розміри нових зарплат упривілейованої номенклатури, винесені у два додатки, нівелюють враження від цього рішення як щиросердного наміру М. Хрущова наблизити владу до народу. Втрати номенклатури від скасування виплати тимчасового грошового забезпечення виявилися незначними. При цьому, щоправда, скасовувалися надбавки за вислугу років та особливі умови праці. 21 лютого 1957 р. президія ЦК КПУ затвердила...
Показати ще
Згорнути все
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С – председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л – зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе – Львов 7 дек 1956″ – такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор -...
Урочистість на стадіоні українського “Сокола-Батька”, Львів, 1934
Подія, перебіг якої представляє зображення, відбувається на стадіоні українського "Сокола-Батька". Ймовірно, це третій і останній Крайовий сокільський здвиг, що відбувся у 1934 р. на сокільському стадіоні.Перше українське гімнастичне (руханкове) товариство “Сокіл” (Сокіл-Батько) створене у Львові 11 лютого 1894 р. Взірцем був статут чеського “Сокола” (1862 р., засновник Мирослав Тирш). Метою товариства було виховання єдності українського народу, його сили та гідності, а разом з тим витримки, спритності, підприємництва, дисципліни. Крім гімнастичних вправ “Сокіл” звертав велику увагу на пожежну справу та туризм. Першим головою товариства (до 1900 р.) був відомий інженер-архітектор Василь Нагірний. Від 1900 р. “Сокіл” поширив свою діяльність на всю Галичину, постали самостійні руханкові товариства “Січ”, які в 1912 р. об’єдналися і утворили...
Працівниця львівської кондитерської фабрики “Більшовик” Т.М. Етінгер за роботою, 1956 рік
Це фото є частиною колекції прес-фото Державного архіву Львівської області, що показують різні галузі виробництва: промисловості, сільського господарства, культури, спорту. На ньому зображена працівниця Львівської кондитерської фабрики Т.М. Етінгер (згідно з супровідного підпису фото "одна з найкращих", ветеран праці) за виготовленням Спаської вежі Кремля. Характер цього фото та цілої колекції свідчить про те, що це жанр прес-фото, який мав супроводжуватися текстом (газетною публікацією). Фото було покликане ілюструвати сказане, зробити його більш переконливим, закликати та мобілізувати робітників-читачів на трудові здобутки, а також слугувати позитивним стимулом гордості для самих фотографованих. Фотографи-газетярі отримували завдання від редактора, який координувався із відповідною партійною організацією (обкомом, райкомом) та мав перелік підприємств, події яких слід було відобразити у найближчих номерах...
Показати ще
Згорнути все
Куди ми йдемо, фільм, 10 хвилин
Фільм "Куди ми йдемо?" є виразником ідей періоду Перебудови та засвідчує зростання занепокоєння "знизу" щодо екологічних тем. Авторами фільму був колектив аматорського кінокооперативу "Кадр" у м. Маріуполь Української Радянської Соціалістичної Республіки. Фільм апелює до найболючіших екологічних проблем Маріуполя (з 1948 по 1989 р. місто називалося Жданов, за іменем радянського революціонера, політика, співучасника Великого Терору 1937-1938 років, Андрія Жданова). Автори фільму обрали кілька способів нарації: оповідь закадрового голосу, зйомки міських сцен і краєвидів, зйомки біля промислових підприємств, краєвиди та крупні плани біля річок та на узбережжі, накладання на візуальний ряд переліку шкідливих хімічних речовин, уривки розповідей експертів (голови жіночої ради міста, неназваних коментаторів з мікрофоном, одного із очільників міста). Дистанція від попередньої...
Білка, фільм, 12 хвилин
Фільм кінорежисера-аматора Романа Бучка (у співавторстві з Володимиром Бордюком та Романом Чижиком), названий за іменем однойменної річки Білка у Львівській області, що є правою притокою Полтви (басейн Вісли). Стрічка була створена на народній кіностудії “Муратор” Львівського будинку культури будівельників. Потрійне авторство відображає специфіку кіноаматорської творчості у СРСР, адже будь-яка народна самодіяльність повинна була бути колективною. Обрана тема та зміст роботи були характерними і найближчими саме Романові Бучку, з цією темою він працював систематично. До того ж походив він із місцевості, яка описана у фільмі - з села Гаї, що поруч зі Звенигородом. Прикментним є також той факт, що Володимир Бордюк був керівником міського кіноклубу у Львові. Саме він відповідав за діяльність...
Радіозв’язок, телесюжет Львівського телебачення 1959 року
Телевізійний сюжет 1959 року, знятий для програми Львівського телебачення “Львівський тиждень” (№19). Сюжет створений у перші роки існування Львівського телебачення та комунікує образ радянської модернізації міста. Попри втрачений звук, візуальний ряд дозволяє відчитати історію про роботу громадського транспорту в місті, а також як віддалений зв'язок дозволяв оперативно реагувати на поломки, що призводили до збою в роботі інфраструктури громадського транспорту. Тролейбус в контексті тогочасного Львова був одним із образів радянської модернізації міста, нововведенням, адже до цього у місті діяла лише трамвайна мережа. Маршрути тролейбуса сполучали історичне середмістя з околицями, де були зосереджені великі підприємства та робітничі райони. Сюжет описує роботу інфраструктури, націленої на обслуговування потреб робочого класу. При цьому, нам демонструють, як...
Електронні очі автоінспектора, телесюжет Львівського телебачення 1971 року
Телевізійний сюжет 1971 року, знятий для новин Львівського телебачення. Розповідає про експеримент з використанням телевізійних камер для регулювання дорожнього руху на одному з найбільш інтенсивних перехресть у середмісті Львова. Джерело не містить інформації про авторів чи контекст розробки саме цього пристрою. Проте у ширшому контексті відомо, що у місті на той час функціонував один з найбільших виробників телевізорів, завод “Електрон”, при якому діяло спеціальне конструкторське бюро телевізійної техніки. Тож, була присутня технологічна експертиза та інфраструктура для розробки подібних приладів все ще порівняно нової на той час технології передачі зображення через телевізійний сигнал. Технологія набувала все більшої популярності у різних сферах, наприклад, управління вуличним рухом. Сюжет демонструє, як рухомі телевізійні камери дозволяли...
АСУП може більше, телесюжет Львівського телебачення 1975 року
Сюжет 1975 року, знятий для новин Львівського телебачення. У ньому йдеться про використання Автоматизованої системи управління підприємством (АСУП) на львівському заводі “Електрон”, одному з найбільших виробників телевізорів у Радянському Союзі. Систему розробили у 1964-1969 роках у співпраці з київським Інститутом кібернетики. Її роль полягала у використанні електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) для проведення розрахунків та обліку виробництва. Система стала першою у своєму роді в Радянському Союзі. Сюжет виходить у момент, коли дискурс технологічного оптимізму присутній в державній політиці СРСР, а галузь кібернетики та комп’ютерної інженерії розвивається практично два десятиліття. Станом на 1967 рік, понад п’ятсот інститутів та десятки тисяч осіб працювали над кібернетичним проблемами, половина з них була зосереджена на економічній кібернетиці (Peters,...
Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам'ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня...
Показати ще
Згорнути все
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» - було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
A brivele der mamen (Лист мами), пісня про еміграцію, 1907
Пісню написав білоруський композитор і співак Соломон Смулевіц (1868-1943) в 1907 році. Автор також мав досвід міграції до США. Пісня стала дуже популярною, зокрема на її основі створили театральну постановку і фільм їдишем. Твір порушує питання розділених через міграцію родин. В той час, як син, який поїхав до Америки має успішне життя і нову родину, його мама відчуває себе покинутою. Перед смертю вона просить сина не забувати читати за нею кадіш – поминальну молитву. Проблема розлучених родин залишалася спільною для всіх мігрантів, втім у цьому тексті саме єврейська молитва стає способом подолати кризу і віддати шану сімейним стосункам навіть після смерті.
Goldene land (Золота земля), пісня про еміграцію, 1889
Пісня написана литовським єврейським поетом Еліакумом Зунсером (1840-1913) на основі його власного досвіду еміграції до США. Пісня «Золота земля» заторкує питання нових мігрантів, високі очікування яких не справджуються. Американське місто виявляється простором сповненим бруду, шуму і бідності. Праця хоча і є, але вона погано оплачувана і небезпечна для здоров’я. Також Америка не є місцем соціальної рівності, адже як і в Європі у ній є диспропорція в розподілі багатства. Це міський досвід, який був спільним для багатьох єврейських мігрантів, що знаходили працю в текстильній промисловості, чи, як сам Зунсер, у друкарнях.
Показати ще
Згорнути все