Гендер
Освітні матеріали, які ми збираємо в рамках теми гендер покликані урізноманітнити наші інтерпретації минулого. Гендерна історія, як дисципліна, розглядає, яким чином історичні події по-різному впливали на жінок і чоловіків, її цікавить те, як соціальні конструкції статі впродовж різного часу були представлені в очікуваних нормах поведінки для тих, кого називали чоловіками чи жінками, що пережиті зміни можуть нам розказати про джерела соціального, культурного, політичного клімату нашого cьогодення. Гендерна оптика принесла в історичні інтерпретації різноманіття голосів, збагативши і розширивши шляхи їхньої аналітики. Освітні матеріали у цій темі мають на меті представити периферійний та недостатньо репрезентований досвіди, визнаючи важливість усіх акторів історичного процесу.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Ідентичності учасників і учасниць Євромайдану
Опубліковані тут цитати з інтерв'ю є частиною проєкту "Голоси Євромайдану у глобальних студіях протестів та солідарності". У його центрі є опрацьовані й тематично організовані матеріали з колекції усноісторичних інтерв'ю "Голоси супротиву і надії", що були записані впродовж грудня 2013 - лютого 2014 рр. (понад 100 інтерв'ю). Всі вони були зібрані у базу "Особисті хронології Євромайдану", яка у повному обсязі є розміщена на сайті Міського медіаархіву. Колекція налічує 17 тематичних блоків. Категорія "Ідентичності учасників і учасниць протесту" будується навколо міркувань опитаних про власні ідентичності, які увиразнилися під час Євромайдану. У другій хвилі опитування були додані питання про те, ким з наведеного списку себе відчувають учасники й учасниці протесту – мешканцем свого міста, регіону, представником...
Спогад Катерини Білецької про життя у Львові 1943 року
Катерина Білецька (за першим чоловіком Кандиба), дружина Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), писала свої спогади не одне десятиліття. Перші згадки про ідею написання спогадів з’являються в листах до спільного друга подружжя Кандиб, Олега Лащенка з 1950-х. Один з останніх збережених спогадів датований травнем 1994 року. Частину спогадів вона надсилала Лащенкові й писала, що має більше. Ці спогади переважно охоплюють 1940–1944 роки – від їхнього знайомства з Ольжичем до його загибелі у концентраційному таборі Заксенгаузен 1944 р., празький та львівський періоди. Спогади сфокусовані передусім на внутрішніх переживаннях авторки. Два спогади було опубліковано...
Листування Катерини Білецької з Олегом Лащенком, 1950-1990 рр.
У фонді українського публіциста і громадського діяча Олега Лащенка в Центральному державному архіві громадських об’єднань України збереглося сім листів та одна листівка від Катерини Білецької (за першим чоловіком Кандиби), дружини Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941). Лащенко був не лише давнім приятелем родини Кандиб, а і хрещеним батьком їхнього єдиного сина. Він народився в Києві 1914 року, у 1920 році разом із батьками та старшою сестрою Галиною емігрував до Польщі, а 1921 року родина оселилась у Празі. Лащенко здобув докторат у Карловому університеті, 1935 року вступив до лав ОУН. Ймовірно, у цей...
«Штирнайцятий рік сумний настав». Українська пісня про Першу світову війну
Це джерело є фольклорним текстом, у якому відображено події Першої світової війни. Катря Гриневичева (1875-1947), письменниця, громадська діячка, голова Союзу Українок, записала один з варіантів пісні в м. Гмінд (Нижня Австрія), коли перебувала там у таборі для воєнних виселенців-біженців. Запис опинився в архіві Володимира Гнатюка. Вірогідно, що Гриневичеву мотивував заклик Гнатюка про потребу фіксувати воєнні новотвори (див. стаття «Війна і народня поезія» нижче) і її особиста історія як матері двох синів-добровольців Легіону Українських Січових Стрільців (УСС, українське національне військове формування в складі австро-угорської армії). У таборі перебувало понад 30 тисяч цивільного населення. У той час там була організована культурно-освітня діяльність, що сприяла поширенню різних жанрів самодіяльної та народної творчості. Пісня про загибель вояка...
Лист з Нью-Гейвен до галицького Буцнева 1921 року
Цей лист, без зазначеного авторства, був адресований Анастасії Кузик, економці у домі греко-католицького священика з галицького села Буцнів, що біля Тернополя, Ісидора Глинського. Його написала колишня жителька Буцнева або котрогось із сусідніх сіл, яка емігрувала до Америки і на час написання листа жила в м. Нью-Гейвен, штат Коннектикут. Лист датований 11 липня 1921 р. Писаний по слідах подій недавньої українсько-польської війни, і українського програшу, як її наслідку. Щоправда згаданих не напряму, а у дуже обережній формі, ймовірно, спровокованій страхом цензури і можливих неприємних наслідків для адресатів. Авторка роздумує про своє емігрантське життя, національну ідентичність, американські звичаї і власну агентність. Великого значення у набутті останньої для неї мало її вміння писати, а відтак можливість...
Утримання незаконнонароджених дітей в Російській імперії
Це джерело стосується справи, яка була передана до окружного суду у Вейсенштейні (нині Пайде в Естонії) наприкінці ХІХ століття. Позивачка, Лена Ізуп, була неписьменною естономовною селянкою, яка працювала хатньою робітницею. Вона подала скаргу на Марта Тамбока, іншого естономовного селянина, який, як вона стверджувала, був батьком її дитини. Лена Ізуп звернулася до Ревельського окружного суду з проханням "винести рішення" щодо Тамбока, тобто змусити його визнати батьківство і виплачувати фінансову допомогу на утримання дитини. Справа була розглянута у вересні 1890 року, і суд зобов'язав Марта виплатити Лені одноразово 15 рублів, а також 10 рублів щорічно на утримання дитини, поки їй не виповниться 13 років. Згідно з російським імперським законодавством, блуд (під яким розуміли статеві стосунки...
Показати ще
Згорнути все
Вид на пам’ятник Радянської Конституції, Львів 1940
Пам’ятник Радянської Конституції, чи пам'ятник Сталінській Конституції, споруджений в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко та київський художник Михайло Дмитренко, можливо, митці адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві. Виконавцями були скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко, можливою є участь учня Литвиненка молодого скульптора Якова Чайки. Пам'ятник виконувався на Кераміко-скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 р. на вул. Мучній. Місцем розташування пам'ятника було обрано центр міста, "острівок" на вісі Гетьманських валів, між вул. Ягеллонською та пл. Св. Духа (тепер вул. Гнатюка та пл. І. Підкови). Тимчасовий пам'ятник, виконаний з бетону на дерев'яному каркасі, представляв собою величезну вертикальну композицію у вигляді колон, опасованих червоними прапорами. В нижній частині були розташовані фігури...
Працівниця львівської кондитерської фабрики “Більшовик” Т.М. Етінгер за роботою, 1956 рік
Це фото є частиною колекції прес-фото Державного архіву Львівської області, що показують різні галузі виробництва: промисловості, сільського господарства, культури, спорту. На ньому зображена працівниця Львівської кондитерської фабрики Т.М. Етінгер (згідно з супровідного підпису фото "одна з найкращих", ветеран праці) за виготовленням Спаської вежі Кремля. Характер цього фото та цілої колекції свідчить про те, що це жанр прес-фото, який мав супроводжуватися текстом (газетною публікацією). Фото було покликане ілюструвати сказане, зробити його більш переконливим, закликати та мобілізувати робітників-читачів на трудові здобутки, а також слугувати позитивним стимулом гордості для самих фотографованих. Фотографи-газетярі отримували завдання від редактора, який координувався із відповідною партійною організацією (обкомом, райкомом) та мав перелік підприємств, події яких слід було відобразити у найближчих номерах...
Фотографія вправ вільноруч, Львів, 1927 рік
Фотографія входить до колекції Степан Гайдучка. Є однією з серії фотографій вправ вільноруч. Її формат підлаштований під композицію: п’ять жінок стоять в одному ряду і демонструють положення тіл, які є частинами динамічних вправ (нахили, протягування рук, кроки). Статичні вертикальні лінії дерев на задньому плані контрастують з рухами жінок. Виразність композиції побудована на тональному контрасті та протиставлені текстур. Композиція поділена навпіл лінією горизонту. Фон нижньої частини фотографії (трава) має нейтральний тон, тож на ньому промальовуються як темні спідниці, так і світлі ноги. І навпаки, фон верхньої частини (дерева) темніший, тож на ньому добре видно положення тіл в світлих сорочках. Трава і дерева, які стали фоном для цієї серії, створюють однорідну дрібну текстуру, яка підкреслює...
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Після Другої світової війни залучення до українського підпілля означало, що і жінки, і чоловіки ставали обʼєктом посиленої уваги спецслужб по обидва боки нового повоєнного кордону, а саме радянських і польських спецслужб. Багато кого з членів Української Повстанської Армії схопили на польських територіях. Цей модуль історикині Анни Мюллер розповідає про долі українських жінок, ув'язнених у післявоєнній Польщі за учасниць в національному підпіллі.
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів.
Представлені тут три історії присвячені трьом різним жінкам, об'єднаних одним містом. Діливши спільний міський простір, вони досвідчували його у різних спосіб, з огляду на свої відмінні соціальні становища, статус і стартові можливості. Мікросюжети з життя кожної з цих жінок у той чи інший спосіб віддзеркалювали час, в якому їм випало проживати своє життя. Перша історія присвячена Марії Грушкевич — багаторічній працівниці львівської пошти, котра була серед "перших" жінок, працевлаштованих державою. У другій — йтиметься про Марію Лінчак, служницю у домі Теофіла і Людмили Грушкевичів, хористку храму св. Онуфрія у Львові, героїню численних домашніх суперечок. Третя історія розповідатиме про Євгенію Барвінську, піаністку, хорову диригентку, дружину і матір семи дітей українського політика Олександра Барвінського. Їхні...
Ця публікація присвячена трьом жінкам зламу ХІХ-ХХ століть, що були пов'язані зі Львовом в особливий спосіб. Їхні історії дійшли до нас радше завдяки випадку, ніж заздалегідь продуманому плану й, імовірно, жодна з них не уявляла, що саме це залишиться в історії про її життя. У центрі першої розповіді буде 20-ти річна Марія Шутек зі Знесіння, яка опинилася на лаві підсудних за вбивство своєї доньки Софії у Львові в травні 1870 року. Друга розповідь присвячена 45-річній акушерці з Вірменської на ім'я Клара Вaйсгар, обвинуваченій у співучасті в злочині аборту, який вона допомогла здійснити служниці Катажині Слодкій у березні 1905 року. Третя справа розповідатиме про 35-річну Ельжбету Венне, засуджену за сутенерство над своєю донькою у...
У неділю 10-го вересня 1893 року близько 11-ої вечора поблизу вулиці Раппапорта служниця Марія Копанська зазнала нападу чотирьох чоловіків – Станіслава Юліана Стажевського, Міхала Бендика, Антонія Рувного та Еміля Біло. Компанія поверталася з ресторації на вулиці Шпитальній, де як вони зізнавали пізніше, "пили горілку і пиво". На Раппапорта побачили Марію, яка йшла сама додому з весілля. Результатом цієї зустрічі для жінки стало групове зґвалтування. Судове провадження, що незабаром розпочалося за позовом постраждалої, хоч і підтверджувало факт вчиненого насильства, звільняло усіх трьох оскаржених від кримінальної відповідальності. Окрім четвертого – Еміля Біло. Його до суду так і не притягнули, він перебував у розшуку. Суд порекомендував позивачці шукати відшкодування, звернувшись до сторони цивільного права.
У часи початку панування раціоналізму та ідей Просвітництва жіноцтво поволі виходить із тіні і заявляє про себе низкою історико-культурних явищ: початки «нової жіночої літератури», загальний доступ до освіти (виховання) із заміною релігійного на світське, питання управління державами та окремими інституціями, зародок демографічної політики щодо жіночої медицини та проблеми народжуваності. Ця доба - творення «нової жінки», що досить таки повільно виходить із приватності родини у публічну сферу, чи дійсно цей вихід супроводжувався парадоксами чи це були цілеспрямовані зусилля вищих прошарків спільнот низки держав простору від Ельби до Дону. Центрально-Східна Європа – регіон постання абсолютиських імперій Пруської, Австрійської та Російської. Державна політика щодо різноманітних околиць поволі виводила на кін емансипаційні моменти, серед яких і потреба...
Метою курсу є показати можливості, які відкриває гендерна перспектива у вивченні єврейської культури. Виходячи з аналізу ролі жінки та чоловіка в традиційній єврейській громаді, буде представлено гендерні відмінності в процесі модернізації єврейських жінок та чоловіків. На основі автобіографічних матеріалів буде простежено характерні етапи і моменти життєвих доль та життєвих виборів єврейських маскілів (прихильників Гаскали – єврейського Просвітництва). На прикладі життя та діяльності Пуа Раковської (відомої як "бабуся сіонізму") і Сари Шенірер (реформаторки традиційної освіти для єврейських дівчат) буде порушено проблему світського та релігійного єврейського фемінізму. Особливо цікавим у гендерному розумінні постає питання мовних поділів і співвідношень. Буде обговорено роль мови їдиш, яку часто називають мовою жінок, та її значення в сексуальній революції серед...