Праця
Заводи, підприємства та організації, які є частиною сучасного міського життя, зазвичай, залежні від навколишніх умов. Ринок, індивідуальні емоції, управлінські стратегії, форми організації праці, правові проблеми, етичні виклики випливають на трудові відносини. Для істориків, які цікавляться минулим праці та життям робітників, ця тема пропонує цікаві ідеї для роздумів. Наші матеріали стосуються історії професій і практик оплати праці, профспілок, дозвілля, та важливих питань модернізації міст. Нам цікаво, що історично люди хотіли отримати від роботи, описуючи цілі трудових відносин; як вимірювався добробут працівників; як cтруктуризувалася зайнятість; хто стояв за правами на працю; які сили визначали та формували суспільні цінності, впливаючи на тип суспільства, в якому люди жили?
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Використання службового становища для написання кандидатської дисертації, 1975
Справа другого секретаря обкому, згодом – заступника міністра, містить цілий набір не надто серйозних проступків, серед яких не фігурували претензії по роботі. Як випливає з постанови, високопосадовець тривалий час цілеспрямовано демонстрував наукові амбіції. Реалізувати їх було нескладно, завдяки високим посадам та, як вказано у джерелі, брутальному стилю керівництва. Ймовірно, будучи окриленим легкістю, з якою вдавалося поповнювати свій науковий доробок, високопосадовець втратив самоконтроль і вийшов за рамки допустимого. “Залучення до підготовки” дисертації низки працівників, що відбувалося, вочевидь, під час його праці в обкомі, після захисту дисертації перетворилося на примус включати даного високопосадовця як співавтора до публікацій, “залежних у службовому відношенні осіб”. Не дивно, що в такий спосіб N. продемонстрував продуктивність, яка в понад десять...
Необґрунтоване преміювання високопосадовців у Кримській області, 1987
На виконання постанови ЦК КПУ від 28 серпня 1987 року, що констатувала випадки необґрунтованого преміювання високопосадовців, обкоми КПУ мусили перевірити наявність подібних фактів у своїх областях. Інформація Кримського обкому, надіслана у ЦК КПУ з грифом “цілком таємно”, є типовим звітом про проведену роботу. Перелік виявлених порушень був традиційним: перевищення лімітів на преміювання, необґрунтованість та порушення процедури. Доволі штучні підстави для винагородження свідчать про неформальні відносини між керівниками установи, що винагороджувала, та реципієнтами премії. Прикметно, що суб’єкти справи усвідомлювали неправомірність своїх дій, тож прагнули різними способами приховати цю оборудку на випадок можливої перевірки. Звертає на себе увагу відсутність інформації про покарання ініціаторів преміювання, не вказано навіть про їхню партійну відповідальність. По суті, одержувачі премії...
Фінансове шахрайство партійних високопосадовців Ворошиловградської області УРСР, початок 1970-х
Неля Немиринська народилася у 1930 році в Одесі. Працюючи з 1954 року адвокатом у Луганській колегії адвокатів, вона захищала й морально підтримувала дисидентів, зокрема Миколу Руденка, Йосипа Зісельса та інших. Написані нею у 1995 році спогади ілюструють зворотній бік радянського правосуддя – залаштункові домовленості, політичну залежність суддів, диктат КПРС, безкарність номенклатури тощо. Уміщений фрагмент її спогадів розповідає про два випадки, що їх вона кваліфікує як “не зовсім звичайні для періоду правління в Україні та в колишньому СРСР комуністичної партії”. У них яскраво відображено стосунки номенклатури і закону. Перший випадок присвячений незаконному фінансуванню футбольної команди “Зоря” Ворошиловград (нині Луганськ)*. Ініціатором нелегального “оподаткування” підприємств області на потреби команди вважається перший секретар обкому Володимир Шевченко, а...
“Зв’язки” як запобіжник покарання за зловживання, 1985
Початок обговорення справи N на Комісії партійного контролю при ЦК КПУ поклали листи громадян, що для радянських реалій не було унікальним випадком. Неочікуваним стало радше те, що звернення, зрештою, стали результативними і високопосадовця та його покровителів було покарано. Предметом розгляду партійної комісії став хибний стиль керівництва N, що мав наслідком суб’єктивну кадрову політику та негативно позначився на економічних показниках головного управління (скорочено главку), в якому утворилася величезна дебіторська заборгованість. Справа N демонструє силу патрон-клієнтарних зв’язків та підлабузництва. Попри аналогічні хиби діяльності у 1981–1982 роках, завдяки своїм покровителям N отримав підвищення. Порушення правил преміювання та штатно-кошторисної дисципліни, задобрювання керівників путівками, обідами і банкетами, що тривали впродовж щонайменше двох років, не оберталися для нього проблемами....
Зловживання директора цукрового комбінату та його партійна реабілітація, 1953
Справа Г. – це приклад діяльності Комісії партійного контролю при ЦК КПУ, що розглядала апеляції про поновлення в партії. Г. був виключений за те, що очолюючи один з цукрових комбінатів він допустив “використання службового становища в корисливих цілях та незаконну витрату державних коштів”: обміняв свою стару корову на молоду та вигодовував свою свиню в господарстві підлеглого йому Відділу робітничого постачання (рос. Отдел рабочего снабжения). Крім того, утримував двох осіб понад штат та переслідував головну бухгалтерку свого комбінату за викриття його зловживань. У провину Г. також ставився продаж цукру за заниженою ціною, що виглядає дещо дивно. Ймовірно, завдяки директору цей штучно здешевлений цукор опинявся в руках у спекулянтів, які після продажу товару на “чорному...
Незаконне спорудження дач у Херсоні, 1970
Задоволення базових потреб радянських громадян підвищувало вимогливість до якості життя, одним з показників якого став комфортний відпочинок. Номенклатура стала активним учасником процесу "створення садівницьких товариств" – виділення робітникам заводів і фабрик земельних ділянок для занять садівництвом і городництвом. Утім, "херсонська справа", що прогриміла на всю республіку, свідчить про те, що її цікавила не стільки городина, скільки комфорт. Замість дозволеного будівництва "споруд літнього типу" номенклатура вдавалася до зведення "капітальних цегляних будинків-дач великих розмірів, нерідко з опаленням". Шкода полягала не лише в порушенні урядової постанови 1960 року про заборону будівництва дач, а й у незаконному використанні гостродефіцитних матеріалів та залученні службового транспорту і підлеглих працівників. У Херсоні до будівництва дач на березі річки, місці масового...
Показати ще
Згорнути все
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С – председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л – зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе – Львов 7 дек 1956″ – такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор -...
Працівниця львівської кондитерської фабрики “Більшовик” Т.М. Етінгер за роботою, 1956 рік
Це фото є частиною колекції прес-фото Державного архіву Львівської області, що показують різні галузі виробництва: промисловості, сільського господарства, культури, спорту. На ньому зображена працівниця Львівської кондитерської фабрики Т.М. Етінгер (згідно з супровідного підпису фото "одна з найкращих", ветеран праці) за виготовленням Спаської вежі Кремля. Характер цього фото та цілої колекції свідчить про те, що це жанр прес-фото, який мав супроводжуватися текстом (газетною публікацією). Фото було покликане ілюструвати сказане, зробити його більш переконливим, закликати та мобілізувати робітників-читачів на трудові здобутки, а також слугувати позитивним стимулом гордості для самих фотографованих. Фотографи-газетярі отримували завдання від редактора, який координувався із відповідною партійною організацією (обкомом, райкомом) та мав перелік підприємств, події яких слід було відобразити у найближчих номерах...
Радіозв’язок, телесюжет Львівського телебачення 1959 року
Телевізійний сюжет 1959 року, знятий для програми Львівського телебачення “Львівський тиждень” (№19). Сюжет створений у перші роки існування Львівського телебачення та комунікує образ радянської модернізації міста. Попри втрачений звук, візуальний ряд дозволяє відчитати історію про роботу громадського транспорту в місті, а також як віддалений зв'язок дозволяв оперативно реагувати на поломки, що призводили до збою в роботі інфраструктури громадського транспорту. Тролейбус в контексті тогочасного Львова був одним із образів радянської модернізації міста, нововведенням, адже до цього у місті діяла лише трамвайна мережа. Маршрути тролейбуса сполучали історичне середмістя з околицями, де були зосереджені великі підприємства та робітничі райони. Сюжет описує роботу інфраструктури, націленої на обслуговування потреб робочого класу. При цьому, нам демонструють, як...
Електронні очі автоінспектора, телесюжет Львівського телебачення 1971 року
Телевізійний сюжет 1971 року, знятий для новин Львівського телебачення. Розповідає про експеримент з використанням телевізійних камер для регулювання дорожнього руху на одному з найбільш інтенсивних перехресть у середмісті Львова. Джерело не містить інформації про авторів чи контекст розробки саме цього пристрою. Проте у ширшому контексті відомо, що у місті на той час функціонував один з найбільших виробників телевізорів, завод “Електрон”, при якому діяло спеціальне конструкторське бюро телевізійної техніки. Тож, була присутня технологічна експертиза та інфраструктура для розробки подібних приладів все ще порівняно нової на той час технології передачі зображення через телевізійний сигнал. Технологія набувала все більшої популярності у різних сферах, наприклад, управління вуличним рухом. Сюжет демонструє, як рухомі телевізійні камери дозволяли...
АСУП може більше, телесюжет Львівського телебачення 1975 року
Сюжет 1975 року, знятий для новин Львівського телебачення. У ньому йдеться про використання Автоматизованої системи управління підприємством (АСУП) на львівському заводі “Електрон”, одному з найбільших виробників телевізорів у Радянському Союзі. Систему розробили у 1964-1969 роках у співпраці з київським Інститутом кібернетики. Її роль полягала у використанні електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) для проведення розрахунків та обліку виробництва. Система стала першою у своєму роді в Радянському Союзі. Сюжет виходить у момент, коли дискурс технологічного оптимізму присутній в державній політиці СРСР, а галузь кібернетики та комп’ютерної інженерії розвивається практично два десятиліття. Станом на 1967 рік, понад п’ятсот інститутів та десятки тисяч осіб працювали над кібернетичним проблемами, половина з них була зосереджена на економічній кібернетиці (Peters,...
За почином Гаганової, кінохроніка 1959 року
Цей сюжет кінохроніки має майже кінематографічну структуру. Працівниця взуттєвої фабрики №3 у Львові Катерина Лисак, яка дізналася про визначний трудовий подвиг Валентини Гаганової (перехід у відстаючу бригаду заради допомоги її працівникам), намагається запровадити цю ініціативу у себе на заводі. Для цього вона обрала відстаючу бригаду і намагаєтья переконати лідера цієї бригади, що “почин” (так офіційно називали ініціативу Гаганової) принесе бажаний результат. Наприкінці двохвилинного сюжету ми бачимо усміхнених працівників, які мріють про виконання поставлених партією виробничих планів.
«Приазовский экран» №1, кіножурнал 1969
Цей кіножурнал представляє цінне джерело з історії розвитку промисловості Маріуполя і створений він міським клубом кіноаматорів. За прикладом столичної студії Укркінохроніка, яка виробляла основні кіножурнали республіки, автори журналу творять кінорепортаж, який складається із 4 сюжетів, що розповідають про депутатів, впровадження інновацій у доменному сталеварінні, про переможців соціалістичного змагання та про зустріч трудівників із радянським космонавтом.
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.
Радянська влада прагнула докорінно змінити стиль і структури повсякденного життя людей (житло, дозвілля, роботу). Особливо радикальні проєкти були розроблені і частково втілені у 1920-1930-ті роки. Робітники опинилися у центрі уваги радянської соціальної політики. У офіційному дискурсі комуністична партія більшовиків була представлена як авангард пролетаріату, що діяла передусім в інтересах трудящих. Чи відповідали ці ідеї практиці, і якою ціною втілювалися. Про це йтиметься у модулі авторства історика Романа Любавського.
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.