Переміщення
Під міграцію розуміють переміщення людей із місця їхнього звичного проживання. Вона може бути транснаціональною (через міжнародний кордон) або внутрішньою (у межах держави чи території). Порівняно з міграцією, переміщення часто є вимушеною дією, необхідністю покидати свої домівки чи місця постійного проживання через, наприклад, збройні конфлікти або ситуації насильства. У 2022 році, за оцінками Верховного комісара ООН у справах біженців, 108,4 мільйона людей у всьому світі були вимушено переміщені через переслідування, війни, насильство, порушення прав людини, кліматичні зміни чи екоцид серед інших криз. У наш час транснаціональна міграція та переміщення людей, викликані війнами, змінили карту та демографію країн Східної та Центральної Європи. Освітня платформа пропонує низку ресурсів, які проливають світло на історію міграцій та біженства, а також включають історії про пограбування, масові депортації, повернення та еволюцію концепції дому. Історично міграція та переміщення існували завжди і триватимуть у майбутньому. Історія може допомогти нам краще розуміти, як масовий рух людей створив світ, у якому ми зараз живемо.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Кримськотатарський національний рух 1960-х за повернення додому в Крим, свідчення учасника
Пропонований фрагмент усноісторичного інтерв’ю, записаного автором у Криму в серпні 2017 року (ім’я оповідача змінено на “Алім” із безпекових міркувань через умови російської окупації півострова), представляє перспективу “знизу”. Оповідач народився 1938 року, тож депортацію пережив шестирічною дитиною, а на момент виходу Указу від 5 вересня 1967 року був 29-річним робітником в Узбецькій РСР. Якщо розглядати кримськотатарські родини як “спільноти памʼяті”, це свідчення дозволяє зрозуміти, як у середовищі покоління, що дорослішало у вигнанні, конструювався образ та ментальна мапа втраченого дому. Уривчасті дитячі спогади у поєднанні з родинними оповідями бабусь (“там така річка текла, тут ти бігав, тут впав”) формували тугу за Кримом, яка викликала фізичний дискомфорт та безсоння, і зрештою виштовхувала людину з вигнання...
Повернення кримських татар крізь оптику радянських спецслужб: документи КДБ 1967 року
Представлені тут документи дозволяють поглянути на початок повернення кримських татар крізь оптику радянських спецслужб. Наведене першим, спеціальне повідомлення голови КДБ при Раді Міністрів УРСР Віталія Нікітченка на адресу ЦК КПУ від 18 вересня 1967 року (з поміткою про доповідь другому секретареві ЦК КПУ Олександру Ляшку), укладено лише через тринадцять днів після виходу Указу від 5 вересня, і фіксує найпершу, майже миттєву реакцію національного руху кримських татар на дії Москви та початок штурму кримських владних інституцій “через парадні двері”. Читаючи це джерело, важливо враховувати специфіку дискурсу: активістів руху тут послідовно маркують як “підбурювальні елементи” та “автономістів”[1], а слова “боротьба”, “делегати”, “ініціативники” і навіть саме “кримськотатарське” питання беруть у іронічні лапки. Водночас завдяки агентурним донесенням...
Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про громадян татарської національності, які проживали в Криму” 1967 року
Указ Президії Верховної Ради СРСР № 1861-VII з'явився 5 вересня 1967 року за підписами Миколи Підгорного та Михайла Георгадзе. Цей лаконічний двосторінковий документ став вимушеною відповіддю Кремля на десятиліття ненасильницького спротиву кримських татар, масові петиційні кампанії та роботу народних делегатів у Москві. Як свідчать інші архівні документи на цю тему, безпосереднім політичним поштовхом для ухвалення Указу стало наближення 50-річчя Жовтневої революції, напередодні якого радянське керівництво прагнуло збити протестну хвилю і продемонструвати позірне розв’язання національного питання. Читаючи цей документ, передусім варто звернути увагу на його мову: у тексті повністю відсутній етнонім "кримські татари" — натомість режим конструює бюрократичний евфемізм "громадяни татарської національності, які проживали в Криму". Така лінгвістична маніпуляція мала подвійну мету: з одного...
Боротьба кримських татар за повернення до Криму у 1960-х за спогадами Енвера Аметова
Пропонований уривок є частиною книги спогадів учасника кримськотатарського національного руху Енвера Аметова (1940 р.н., уродженця села Аранчі Бахчисарайського району), що вийшла друком у Сімферополі 2014 року. На відміну від усноісторичного інтерв’ю, яке народжується в діалозі з дослідником, мемуари Аметова — це цілісний авторський его-документ, створений через 45 років після описуваних подій. Читаючи цей текст, варто враховувати, що він формувався в межах уже усталеного канону розповідання історії національного руху. Водночас унікальною жанровою рисою спогадів Аметова є їхня насичена документальність. Автор верифікує власну пам’ять особистим архівом, вплітаючи у тканину оповіді фотокопії адресних листків прибуття, заяв про прописку за формою №15, відписок із органів влади, газетних вирізок та рукописних списків активістів. Перший тематичний фокус джерела —...
Грецьке філантропічне товариство в Одесі, 1821 рік
Два представлені тут документи стосуються створення в Одесі Грецького філантропічного товариства, метою якого була допомога грецьким біженцям, що опинилися в місті внаслідок початку у 1821 році Грецької революції за незалежність, а також грецьким повстанцям, які брали участь у виступі Олександра Іпсіланті [1] в Дунайських князівствах [2] і після поразки перейшли на територію Бессарабії, де перебували під військовим наглядом російської влади. Ще у 1814 році в Одесі було створено таємну організацію “Філікі Етерія” (“Дружнє товариство”). Її засновники — греки за походженням — поставили за мету звільнення Греції від османського панування. У лютому 1821 року під проводом керівника “Філікі Етерії”, офіцера російської армії Олександра Іпсіланті, розпочалося повстання в Дунайських князівствах. Воно зазнало поразки, однак стало...
Благодійна підписка для збору грошей на користь грецьких біженців, які прибули в Одесу та Бессарабську область внаслідок початку Грецької революції у 1821 році
Представлено п’ять документів, які репрезентують проведення в Російській імперії благодійної грошової підписки на користь грецьких біженців з Османської імперії та Дунайських князівств, які прибули у 1821 році до Одеси та Бессарабської області. Цей рік ознаменувався початком Грецької революції за незалежність. Побоюючись переслідувань з боку османської влади, греки були змушені шукати притулку на території Російської імперії. Цьому сприяли як налагоджене морське сполучення, що пов’язувало Одесу з Константинополем і портами Середземномор’я, так і багаторічна “заступницька” політика російського уряду щодо християнських підданих Османської імперії. Поширення Росією уявлення про себе як про “захисника” християн Османської імперії було зумовлене комплексом дипломатичних і геополітичних чинників. Водночас після отримання звістки про початок грецького повстання імператор Олександр І офіційно засудив його....
Показати ще Згорнути все
Обкладинки неопублікованих випусків журналу ДіПі “ХОРС”, 1945-1951 рр.
"ХОРС", як рух та журнал, виник з ініціативи українського табору ДіПі у Німеччині. Ідея визрівала багато років: втім, налагодити видання журналу, який спершу планувався як щоквартальник, так і не вдалося, – вийшов лише один випуск у 1946 році. Наведені нижче обкладинки ніколи не були опубліковані, однак дають нам уявлення про використані матеріали, мистецькі методи, особливості дизайну, і смисли, що в них вкладали їх творці. Ці обкладинки, разом з іншими документами про ХОРС, зберегіються у архіві Дослідницького центру східноєвропейських студій Бременського університету. У 1945 році, одразу після війни, першу заплановану обкладинку намалювала художниця Галина Мазепа простою фарбою на шматку картону. Її дизайн мав на меті розкрити ідею майбутнього видання. На цій палітурці назва журналу...
“Єврейська бабуся”, фото Люїса Хайна
Люїс Хайн (1874-1940) був американським фотографом, який намагався привернути увагу до соціальних проблем, таких як міграція чи дитяча праця. Він двічі робив серії фото на Еліс Айленд – острові біля Нью Йорку, який був першою зупинкою і місцем пропуску для новоприбулих мігрантів. Фото Люїса Хайна намагаються показати індивідуальність мігрантів, яких часто екзотизували та іншували у американській пресі. Єврейська жінка на фото одягнена в одяг, який не вирізняє її з-поміж решти мігрантів зі Східної Європи. Втім, хоча єврейська міграція часто також була мотивована економічними мотивами, у публічному дискурсі і історіографії початку ХХ століття її сприймали як наслідок погромів. На фото автор намагається показати Америку як своєрідну землю обітовану, яку євреїв вважають своїм прихистком, що...
“Слов’янська мати”, фото Люїса Хайна
Люїс Хайн (1874-1940) був американським фотографом, який намагався привернути увагу до соціальних проблем, таких як міграція чи дитяча праця. Він двічі робив серії фото на Еліс Айленд – острові біля Нью Йорку, який був першою зупинкою і місцем пропуску для новоприбулих мігрантів. Фото Люїса Хайна намагаються показати індивідуальність мігрантів, яких часто екзотизували та іншували у американській пресі. Назва фото «слов’янська мати» демонструє, що Східна Європа для американців все ж була простором, різниці і нюанси якого вони здебільшого не помічали. Хайн сприймає жінку на фото, як людину, яка цілком покинула Європу, забравши з собою все своє майно і яка не хоче повертатися назад. Віконце пропуску, перед яким вона стоїть, натякає на зіткнення нових мігрантів...
Галицькі мігранти, Квебек, близько 1911 року
Фото показує групу мігрантів з Галичини, ймовірно українців у Канаді. Попри інформацію про те, що перед еміграцією селяни купували міський одяг, на цьому фото ми бачимо людей у традиційному вбранні, які відрізняються від канадського оточення. Ставлення до східноєвропейських мігрантів було зверхнім і одяг зокрема часто ставав підставою для іншування і процес успішної інтеграції передбачав "перевдягання" в західний одяг. На фото ми бачимо велику родину, адже часто перші мігранти, які були молодими чоловіками і жінками згодом перевозили своїх дітей чи старших батьків.
Рекламна листівка бюро Зоф’ї Бєсядецької
Бюро Зоф’ї Бєсядецької у Освєнцімі в Західній Галичині займалося організацією перевезень до Америки. Рекламна листівка пропонує квитки на пароплави до Америки та Канади. Транспортна революція в 19 століття виявилася одним з найважливіших чинників, які уможливили масову інтерконтинентальну міграцію. Транспорт був відносно зручним і швидким, а також відносно недорогим. З початком масової міграції розвинулися мережі агентів, на кшталт бюро Зоф’ї Бєсядецької які допомагали з організацією подорожі. Це полегшувало міграцію людей з сіл чи маленьких містечок. Водночас, агентів часто звинувачували у недоброчесності і визискуванні мігрантів. Бюро Бєсядецької було однією з найбільш респектабельних організацій такого типу.
Пісня про депортацію у Сибір
На перший погляд може здатися, що пропоноване джерело є народною піснею про досвід виселення на Сибір. Проте насправді це авторський твір, який склала мешканка міста Заставна та добре відома там знавчиня місцевого фольклору Марія Гаврилюк. Цікаво, що в основу її пісні ліг не власний депортаційний досвід, а спогади, які авторка почула від своєї сусідки, примусово виселеної у Сибір в 40–50-х роках ХХ століття. Шлях появи цього пісенного твору віддзеркалює типову ситуацію, коли певні важливі для всієї громади досвіди й події заохочуються до спільного проговорення й смислотворення локальною спільнотою та відповідно обираються “лідерами думок” цієї спільноти для авторського творчого представлення — навіть тоді, коли події не були особистим досвідом. Такою важливою подією стала масова депортація українців у проміжку...
Grine kuzine (Зелена кузина), пісня про еміграцію 1921
Пісня, авторство якої залишається під дискусією (найбільш імовірний автор Абе Шварц), була написана для єврейського театру. Її виконували як у Європі так і в США і вона стала одним з найпопулярніших мігрантських творів. Слово «зелений» — було іронічним означенням нових імігрантів, які не орієнтувалися в американській дійсності. Пісня «Зелена кузина» порушує питання розчарування мігрантів у Америці, де важка праця виснажує приїжджих і не приносить очікуваного прибутку. «Колумбова держава» виявляється не омріяною країною, де збуваються мрії, а суспільством нерівностей. Попри веселу музику і сатиричний сюжет, пісня показує тривожність емігрантів через брак можливостей зростання і економіку визискування.
A brivele der mamen (Лист мами), пісня про еміграцію, 1907
Пісню написав білоруський композитор і співак Соломон Смулевіц (1868-1943) в 1907 році. Автор також мав досвід міграції до США. Пісня стала дуже популярною, зокрема на її основі створили театральну постановку і фільм їдишем. Твір порушує питання розділених через міграцію родин. В той час, як син, який поїхав до Америки має успішне життя і нову родину, його мама відчуває себе покинутою. Перед смертю вона просить сина не забувати читати за нею кадіш – поминальну молитву. Проблема розлучених родин залишалася спільною для всіх мігрантів, втім у цьому тексті саме єврейська молитва стає способом подолати кризу і віддати шану сімейним стосункам навіть після смерті.
Goldene land (Золота земля), пісня про еміграцію, 1889
Пісня написана литовським єврейським поетом Еліакумом Зунсером (1840-1913) на основі його власного досвіду еміграції до США. Пісня «Золота земля» заторкує питання нових мігрантів, високі очікування яких не справджуються. Американське місто виявляється простором сповненим бруду, шуму і бідності. Праця хоча і є, але вона погано оплачувана і небезпечна для здоров’я. Також Америка не є місцем соціальної рівності, адже як і в Європі у ній є диспропорція в розподілі багатства. Це міський досвід, який був спільним для багатьох єврейських мігрантів, що знаходили працю в текстильній промисловості, чи, як сам Зунсер, у друкарнях.
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Кінець XIX - початок ХХ століття відомий як період масової міграції з Європи до інших континентів, коли понад 55 мільйонів людей змінили своє місце проживання. Зокрема цей процес захопив Російську та Австро-Угорській імперії, де складне економічне становище, брак промислу, переслідування підштовхували різні групи населення до виїзду. Серед таких груп були як українські і польські селяни, так і містечкові євреї – дрібні ремісники або робітники. Напрямками руху для них найчастіше ставали США, Канада, Аргентина, Бразилія, які потребували робочої сили на фабриках чи фермах. Історикиня Владислава Москалець у цьому модулі фокусується на особистих досвідах східноєвропейських мігрантів, збережених у фольклорі та спогадах.
Історія євреїв в Російській імперії один з центральних сюжетів єврейських студій. 2/3 євреїв держави Романових були мешканцями українських земель. Курс пропонує критичний підхід до засадничих термінів класичного наративу. Що ми розуміємо під “Східною Європою” і чи є сенс укладати українські землі та їх єврейське населення у “прокрустове ліжко” визначень імперської географії?
Цей курс охоплює період, що починається від поділів Польщі, містить Російську та Габсбурзьку імперії, Радянський Союз та міжвоєнну Польщу. Учасники ознайомляться з геополітичними наслідками експансій Росії на захід та Австрії — на схід, і серед інших широких тем розглядатимуть: унікальне східноєвропейське єврейське середовище, яким був штетль; хасидизм — народжений в Україні популярний рух релігійного ентузіазму; взаємодію між сіоністами та українськими націоналістами в Галичині; розвиток українізації та їдешезації (або ж українського та єврейського варіантів коренізації) у 20-их рр. ХХ ст. і становище євреїв у Польщі у цей самий період; Голокост та його наслідки; українців та євреїв у дисидентському русі; єврейсько-український мистецький та літературний авангард, та єврейсько-польську історичну науку.