Транскрипти усіх документів подано згідно з оригіналом, а вставки авторки подано у квадратних дужках.
1
Милостивый Государь
Графъ Александръ Ѳеодоровичъ!
Предпринявъ съ Высочайшаго соизволенiя сборъ пособiй въ пользу несчастныхъ обитателей Грецiи, оставляющихъ Отчизну, домы и все имущество, и тысячами притекающих въ Одессу, я нужнымъ считаю препроводить къ Вашему Сiятельству программу пригласительной подписки для желающихъ участвовать въ благодѣтельномъ пожертвованiи.
Безъ сомнѣнiя Милостивый Государь, Вы употребите всѣ зависящiя отъ Васъ средства къ успѣшному приведенiю въ исполненiе предпрiятiя, которое можетъ облегчить бѣдственную участь сихъ семействъ. Состраданiе и любовь къ ближнимъ будутъ споспѣшествовать Вашимъ дѣйствiямъ. Подписка можетъ быть предлагаема всѣмъ, которыхъ благотвоpная рука [пр]остерта кь [по]собiю страждущимъ. Я увѣренъ, что и [без] того во ввѣренных Вамъ Губернiях [имелись] уже люди, коихъ попечительность предваряя приглашенiе, поспѣшила исполнить Священный долгъ Христiанской любви.
Между тѣмъ предстоитъ необходимость избравь людей, снискавшихъ право на доверенность и уваженiе своею строгою справедливостiю и человѣколюбивыми свойствами, составить Комиссiю въ Одессѣ [2], въ которую поступали бы всѣ дѣлаемые пособiя, и вѣрно были бы доводимы до убѣжища бѣдности.
Я покорнѣйше прошу Ваше Сiятельство обратить на сiе особенное вниманiе, и какiя по сему сдѣланы будутъ Вами распоряженiя, не оставить меня уведомленiемъ, такъ какъ и о числѣ суммъ къ вамъ имѣющихъ поступить.
Съ истиннымъ почтенiемъ и совершенною преданностiю имѣю честь быть
Вашего Сiятельства
Покорнѣйшiй слуга
[підпис] Князь Александръ Голицынъ
[далі йде наступна дописка, ймовірно, рукою князя О.Голіцина] P.S. Не излишнимъ считаю уведомить Ваше Сiятельство что я о выщеписанномъ сборѣ отнесся съ Высочайшаго соизволенiя ко всѣмъ Генералъ-Губернаторамъ, Губернаторамъ и Епископамъ, въ нашемъ отечествѣ.
№ 2121
[дата нерозбірливо] Июля 1821.
С.Петербургъ
Представлено п’ять документів, які репрезентують проведення в Російській імперії благодійної грошової підписки на користь грецьких біженців з Османської імперії та Дунайських князівств, які прибули у 1821 році до Одеси та Бессарабської області.
Цей рік ознаменувався початком Грецької революції за незалежність. Побоюючись переслідувань з боку османської влади, греки були змушені шукати притулку на території Російської імперії. Цьому сприяли як налагоджене морське сполучення, що пов’язувало Одесу з Константинополем і портами Середземномор’я, так і багаторічна “заступницька” політика російського уряду щодо християнських підданих Османської імперії. Поширення Росією уявлення про себе як про “захисника” християн Османської імперії було зумовлене комплексом дипломатичних і геополітичних чинників. Водночас після отримання звістки про початок грецького повстання імператор Олександр І офіційно засудив його. Однак, прагнучи зберегти роль “заступника”, розпорядився надати допомогу цивільним біженцям.
Кілька тисяч осіб прибули до Одеси, переважно з Константинополя, прибережних міст та островів. Мешканці Дунайських князівств — Молдови та Валахії, де безпосередньо розпочався грецький повстанський рух, — переходили кордон через пропускні пункти та розміщувалися в Кишиневі й інших населених пунктах Бессарабської області. Російський уряд зіткнувся з необхідністю організації прийому та облаштування вимушених переселенців, значна частина яких прибувала без достатніх засобів до існування. Для організації виплати одноразової грошової допомоги біженцям в Одесі було створено тимчасовий “Комітет для допомоги константинопольським грекам”, який діяв протягом п’яти місяців — із червня до жовтня 1821 року. Вагомий внесок у підтримку переселенців в Одесі та Бессарабії зробило також одеське Грецьке філантропічне товариство, яке функціонувало в серпні–грудні 1821 року.
Однак потреба в утриманні значної кількості переселенців, серед яких було чимало жінок із дітьми, спонукала російський імперський уряд організувати загальноімперський благодійний збір коштів. Текст спеціальної прокламації було розіслано всім генерал-губернаторам, губернаторам та єпископам імперії із закликом організувати збір пожертв на користь грецьких біженців. Із різних регіонів імперії почали надходити пожертви, які зрештою спрямовувалися до Херсонського військового губернатора Олександра Ланжерона, відповідального за ситуацію з біженцями в Одесі, та до намісника Бессарабської області Івана Інзова, який опікувався переселенцями на ввіреній йому території. Для обліку та розподілу зібраних коштів в Одесі та Кишиневі були створені спеціальні допоміжні комісії.
За наявними відомостями, з вересня 1821 року до вересня 1822 року на адресу Херсонського військового губернатора надійшло трохи більше ніж 300 тисяч рублів асигнаціями та близько 15 тисяч рублів сріблом [1]. Кошти надходили з різних частин українських земель, а також із близьких і віддалених регіонів Російської імперії. Серед жертводавців були представники дворянства, духовенства, офіцери армії та флоту, а також міські мешканці різного роду занять і соціальних станів. Збір пожертв продовжувався і в наступні роки, фактично до припинення діяльності Одеської грецької допоміжної комісії у 1831 році, хоча його результативність поступово й відчутно зменшувалася. За цей період уряд лише двічі виділяв кошти з державної скарбниці — загалом 326 тисяч рублів, тобто навіть менше, ніж сума пожертв, зібраних протягом одного року благодійної підписки.
Нижче подано супровідний лист та прокламацію, надіслані міністром духовних справ та народної просвіти Олександом Голіциним Херсонському військовому губернатору Олександру Ланжерону, а також супровідні листи з надісланими грошима: від приватної особи — поміщиці Ольги Бріскорн, від духовної особи — Катеринославського архієпископа Іовва та представника адміністрації — Малоросійського військового губернатора М. Г. Рєпніна.
Факт благодійної підписки дає підстави стверджувати, що матеріальна підтримка грецьких біженців забезпечувалася не лише за рахунок державних ресурсів. Значну роль у цьому процесі відіграли приватні пожертви різних верств населення імперії.