Війна
Колись Геракліт сказав, що війна — це «батько всього», назвавши цю руйнівну практику людей творчим починанням. Багато сучасників сумніваються в правильності цього твердження. Великі війни 20-го століття глибоко змінили Східну та Центральну Європу та хід глобальної історії, спричинившись, серед іншого, до формування нових держав на її мапі. Через напад Росії на Україну війна та її жахіття є нашою сучасністю зараз. Ця тема Освітньої платформи зосереджена на різних міських вимірах війни, таких як руїни, що виникають після знищення міст та плани відновлення, які приходять опісля; нам цікаві досвіди окупації, практики колаборації; нам важливі долі ветеранів, форми пам’ятання і конструювання пам’яті про війну та людей, що в ній загинули, втратили рідних чи власне здоров’я.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Нестор Махно про Україну кінця 1910-1920-х років
Есеї Нестора Махна “Великий Жовтень в Україні” та “Декілька слів про національне питання в Україні” були написані ним на еміграції у 1926-1927 роках у Парижі, куди потрапило багато українських і російських політемігрантів. Сформована там спільнота анархістів, яка виникла навколо махновського руху, заснувала свій анархістський журнал “Дело Труда”, який став найвпливовішим російськомовним анархістським емігрантським періодичним виданням. Обидва тексти були написані для цього журналу. Група розмірковувала про поразку анархістського руху та причини успіху більшовиків серед робітників. Вважалося, що однією з головних причин була відсутність узгодженої організації, тому ця група мала на меті створити список теоретичних і тактичних позицій для координації та організації, які зрештою, сприяли б можливості подальшого відновлення масового анархістського руху. У результаті, розроблено...
Проєкти видання посмертних спогадів у листах українських емігрантів після Другої світової війни
Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х. Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців), приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька....
Спогад Катерини Білецької про життя у Львові 1943 року
Катерина Білецька (за першим чоловіком Кандиба), дружина Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), писала свої спогади не одне десятиліття. Перші згадки про ідею написання спогадів з’являються в листах до спільного друга подружжя Кандиб, Олега Лащенка з 1950-х. Один з останніх збережених спогадів датований травнем 1994 року. Частину спогадів вона надсилала Лащенкові й писала, що має більше. Ці спогади переважно охоплюють 1940–1944 роки – від їхнього знайомства з Ольжичем до його загибелі у концентраційному таборі Заксенгаузен 1944 р., празький та львівський періоди. Спогади сфокусовані передусім на внутрішніх переживаннях авторки. Два спогади було опубліковано...
Листування Катерини Білецької з Олегом Лащенком, 1950-1990 рр.
У фонді українського публіциста і громадського діяча Олега Лащенка в Центральному державному архіві громадських об’єднань України збереглося сім листів та одна листівка від Катерини Білецької (за першим чоловіком Кандиби), дружини Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941). Лащенко був не лише давнім приятелем родини Кандиб, а і хрещеним батьком їхнього єдиного сина. Він народився в Києві 1914 року, у 1920 році разом із батьками та старшою сестрою Галиною емігрував до Польщі, а 1921 року родина оселилась у Празі. Лащенко здобув докторат у Карловому університеті, 1935 року вступив до лав ОУН. Ймовірно, у цей...
«Штирнайцятий рік сумний настав». Українська пісня про Першу світову війну
Це джерело є фольклорним текстом, у якому відображено події Першої світової війни. Катря Гриневичева (1875-1947), письменниця, громадська діячка, голова Союзу Українок, записала один з варіантів пісні в м. Гмінд (Нижня Австрія), коли перебувала там у таборі для воєнних виселенців-біженців. Запис опинився в архіві Володимира Гнатюка. Вірогідно, що Гриневичеву мотивував заклик Гнатюка про потребу фіксувати воєнні новотвори (див. стаття «Війна і народня поезія» нижче) і її особиста історія як матері двох синів-добровольців Легіону Українських Січових Стрільців (УСС, українське національне військове формування в складі австро-угорської армії). У таборі перебувало понад 30 тисяч цивільного населення. У той час там була організована культурно-освітня діяльність, що сприяла поширенню різних жанрів самодіяльної та народної творчості. Пісня про загибель вояка...
Фрагмент інтерв’ю 2013 року з актрисою Львівського театру ляльок: війна, ГУЛАГ, космічні перегони
Це фрагмент інтерв’ю з актрисою Театру ляльок у Львові, записаного у 2013 році. Актриса розповідає про свій досвід німецької окупації під час Другої світової війни та згадує різні культурні заклади, які вона відвідувала протягом цього часу. Вона працювала у Львівському оперному театрі, яким у 1941-1944 рр. керував відомий актор і режисер Володимир Блавацький, що працював із Курбасовим «Березолем» і до цього часу вже встиг створити собі ім’я в авангардному театрі Польщі. Він виїхав на Захід у 1944 р. Оповідачка згадує Лесю Кривицьку, актрису, яка працювала у міжвоєнній Польщі, окупованому Львові, а у повоєнний час - у театрі Марії Заньковецької. Жінка також згадує навчання балету в танцювальній студії Опери. Її згадка про сексуальність відомого...
Показати ще
Згорнути все
Ой у лузі червона калина, українська пісня спротиву
Це джерело є аудіозаписом народного варіанту тексту, який є однією з найпопулярніших українських пісень спротиву. Її знають під різними назвами: «Cтрілецький гімн», «Пісня про калину» або «Ой у лузі червона калина». Світовому поширенню пісні посприяв виступ Андрія Хливнюка, соліста гурту «Бумбокс», який 28 лютого 2022 року на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну переспівав тільки першу строфу з пісні. Його виступ на Софійській площі у Києві зумовив появу реміксів. Серед багатьох виконавців південноафриканський музикант Девід Скотт з гурту The Kiffness та рок-ансамбль Pink Floyd (“Hey! Hey! Rise Up!”). Історія пісні тривала і захоплююча. Її зачин походить із пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує події середини XVII cт. й...
Легенда про «перебраного цісаря» у час Першої світової війни
Це джерело є аудіозаписом легенди про події Першої світової війни. Сюжет – про «цісаря», який інкогніто інспектує свою армію та її забезпечення. Прототипом головного персонажа є Франц-Йосиф I (1830–1916), імператор Австро-Угорської імперії. У цьому художньому образі проявилися елементи наївного монархізму. Типологізація «справедливого і доброго» цісаря ґрунтувалася на його прихильному ставленні до галицьких українців, яких він вважав лояльними до Габсбургів. Цей суспільний міф про «вірне войско», у якому служили українці, відобразився не тільки у прозі, але й у піснях кінця XIX–початку ХХ ст: А наш цісар вже старенький тає [добре знає], За своїми діточками руки заломляє: – Мої стрільці молоденькі воюють вірненько, Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку. Я вас пущу додомочку...
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Після Другої світової війни залучення до українського підпілля означало, що і жінки, і чоловіки ставали обʼєктом посиленої уваги спецслужб по обидва боки нового повоєнного кордону, а саме радянських і польських спецслужб. Багато кого з членів Української Повстанської Армії схопили на польських територіях. Цей модуль історикині Анни Мюллер розповідає про долі українських жінок, ув'язнених у післявоєнній Польщі за учасниць в національному підпіллі.
Серія публікацій "Місто як сцена. Коли політика вийшла на вулицю" розповідає історію масових подій у публічному просторі Львова габсбурзького періоду, що відбувалися під відкритим небом на вулицях та площах міста. Будучи політичним центром краю Галичини, "королівське столичне місто" Львів вважалося водночас і "столицею найвільнішої частини Польщі", і "столицею князя Лева". Тут зосереджувалися політичні і національні протистояння. Хоча населення Львова у той час складалося з поляків, євреїв і аж потім українців, визначальною була саме конкуренція українців та поляків. Ці дві групи декларували свої виключні права на місто і провінцію як фундаментальні для своїх національних проєктів. Вулиця стала інструментом не лише політичного істеблішменту, а й можливістю для різних соціальних груп гучніше заявити про себе. Організатори...
Рефлексії
Маніфест Рассела-Айнштайна, 1955
9 липня 1955 року, коли холодна війна та гонка озброєнь досягли загострення, Бертран Рассел оприлюднив маніфест. Його підписали 11 видатних учених, зокрема Альберт Айнштайн. Незабаром після цього, у 1957 році, маніфест представили публічно на Першій Пагуошській конференції з науки та глобальних проблем.
Промова міністра оборони Роберта МакНамари про взаємне стримування
The development and use of nuclear weapons in the second half of the 20th century led to the emergence of the so-called doctrine of nuclear deterrence, which began gaining traction among American policymakers in the late 1940s. According to this doctrine, a state's possession of nuclear weapons serves as a safeguard against the use of force by other states, as they understand that any aggression toward a nuclear-armed state could result in catastrophic losses. However, when the United States, through its Manhattan Project, ceased to be the sole state monopolizing the development and possession of weapons of mass destruction, already tense relations between the two hegemons — the USA and the USSR —...
Російська військова думка 2010-х років
“Ценность науки в предвидении” — стаття начальника Генерального штабу ЗС РФ Валерія Герасимова. Вона заснована на тезах його виступу на щорічних загальних зборах Російської академії військових наук і опублікована у військовому журналі “Военно-промышленный курьер” на початку 2013 року.
Роздуми над “Викликом ядерної ери” Генрі Кіссінджера, 1957
Генрі Кіссінджер народився 1923 року в місті Фюрт, Німеччина. Рятуючись від нацистських переслідувань, 1938 року емігрував до США. Під час Другої світової війни служив у війську, а згодом продовжив навчання в Гарварді, де здобув ступінь доктора політології. У своїй дисертації “Відновлений світ” він досліджував європейську дипломатію XIX століття, що відображало його глибоке зацікавлення питаннями влади та міжнародного порядку. 1954 року в США створили Раду з міжнародної політики, яка об'єднала провідних експертів для ґрунтовного аналізу стану міжнародних відносин. Це стало необхідним, оскільки в політичних, військових і наукових колах США зрозуміли: ядерний паритет з Радянським Союзом досягнуто, а ймовірність воєнного конфлікту між двома країнами, що призведе до взаємного знищення, є високою. Такий розвиток подій був...
Промови генерала Наполеона Бонапарта до італійської армії, 1796
Документи, які розглядаються, — це дві промови генерала Наполеона Бонапарта, звернені до Італійської армії під час його першої Італійської кампанії (1796–1797). Перша, датована 27 березня 1796 року, виголошена через два дні після того, як Наполеон прибув до штабу армії. Вона досить коротка, але чітко окреслює головні проблеми, з якими стикалися солдати. Отримавши призначення командувачем Італійської армії (однієї з трьох французьких армій поряд з арміями Самбру і Маасу та Рейну і Мозелю, що мали завдати удару по Австрії), Бонапарт побачив реальний стан своїх військ. Італійська армія мала значно більше труднощів, ніж дві інші: не вистачало постачання, зброя й спорядження були в жахливому стані, солдати не отримували платні, а бойовий дух був украй низьким. У...
Брауншвейзький маніфест, 1792
Маніфест, оприлюднений 25 липня 1792 року, підписав герцог Брауншвейзький, принц Брауншвейг-Вольфенбюттельський, командувач армії Коаліції. Цей документ мав на меті налякати французів погрозами повного знищення та військових трибуналів у разі опору наступаючим військам або спроби зашкодити французькому королю. Однак герцог не був автором маніфесту, він лише підписав його, відчуваючи тиск ситуації. Пізніше герцог Брауншвейзький відкрито висловив своє жалкування щодо цього. Маніфест був підготовлений емігрантами Жоффруа де Лімоном і Пеленом за допомогою королівського журналіста та пропагандиста Жака Малле дю Пана, якого делегував французький король. Людовик XVI та королівська родина були повністю поінформовані про процес підготовки маніфесту. Хоча маніфест було оприлюднено 25 липня, він досяг Парижа лише через три дні й був зачитаний на Національних зборах...
Показати ще
Згорнути все
В рамках курсу пропонується поглянути на модерну українську історію через призму урбаністики. Увага зосереджуватиметься на містотворенні як перехресті глобального технологічного поступу, регіональної політики та локальних культур повсякдення. Услід за теоретичними напрацюваннями урбаністичних студій (Люсьєн Лефевр, Девід Гарві, Юдіт Боднар та ін.) міський простір розуміється не як нейтральне фізичне вмістилище, а як витвір постійно змінних та доповнюваних соціальних значень. Місто історично концентрує у собі соціальну взаємодію, а його будова з одного боку відображає наявні соціальні зв'язки, й з іншого – є стимулом творення нових.
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...
Цей курс охоплює період, що починається від поділів Польщі, містить Російську та Габсбурзьку імперії, Радянський Союз та міжвоєнну Польщу. Учасники ознайомляться з геополітичними наслідками експансій Росії на захід та Австрії — на схід, і серед інших широких тем розглядатимуть: унікальне східноєвропейське єврейське середовище, яким був штетль; хасидизм — народжений в Україні популярний рух релігійного ентузіазму; взаємодію між сіоністами та українськими націоналістами в Галичині; розвиток українізації та їдешезації (або ж українського та єврейського варіантів коренізації) у 20-их рр. ХХ ст. і становище євреїв у Польщі у цей самий період; Голокост та його наслідки; українців та євреїв у дисидентському русі; єврейсько-український мистецький та літературний авангард, та єврейсько-польську історичну науку.
Цей курс присвячено аналізові репрезентацій українських земель "довгої" революційної доби 1917-30 рр. як простору багатокультурності. Ми розглянемо як різні види репрезентацій (наукові праци, мемуари, вистави, фільми, оповідання), так і особливості співіснування етнічних спільнот у різних частинах України та на різних етапах революційного періоду. Нашою загальною метою буде спробувати забути про знайомий наратив "української революції" та "національно-визвольних змагань" і оглянути все різноманіття історичних матеріалів та репрезентацій, які не підпадали під нього. В процесі дослідження подій майже сторічної давнини ми зможемо краще зрозуміти й події 2014-го року.