1960-і
Першоджерела
Фрагмент інтерв’ю 2013 року з актрисою Львівського театру ляльок: війна, ГУЛАГ, космічні перегони
Це фрагмент інтерв’ю з актрисою Театру ляльок у Львові, записаного у 2013 році. Актриса розповідає про свій досвід німецької окупації під час Другої світової війни та згадує різні культурні заклади, які вона відвідувала протягом цього часу. Вона працювала у Львівському оперному театрі, яким у 1941-1944 рр. керував відомий актор і режисер Володимир Блавацький, що працював із Курбасовим «Березолем» і до цього часу вже встиг створити собі ім’я в авангардному театрі Польщі. Він виїхав на Захід у 1944 р. Оповідачка згадує Лесю Кривицьку, актрису, яка працювала у міжвоєнній Польщі, окупованому Львові, а у повоєнний час - у театрі Марії Заньковецької. Жінка також згадує навчання балету в танцювальній студії Опери. Її згадка про сексуальність відомого...
Уривок з інтерв’ю 2013 року з актрисою, у Львові: війна, влада, гендер
Це уривок з інтерв’ю із львівською актрисою, яка розповідає про власний воєнний досвід і службу в Червоній армії під час Другої світової війни, та про початок своєї роботи у професійному театрі у Львові. Оповідачка служила в Сталінграді зв’язковою, де від обстрілів оглухла на 10 днів. Її військова частина базувалася на Першому Українському фронті, з нею жінка дійшла аж до Львова, де й залишилася на все життя. Зауважмо, що респондентка в інтерв'ю ніколи не згадує про свою сім’ю: ми можемо припустити, що її рідні не пережили війну. Її воєнний опис розкриває становище і ролі жінок у Червоній армії під час Другої світової війни, у час, коли багато жінок перебували на фронті. Театр імені Заньковецької...
Фрагмент інтерв’ю 2013 року з художницею по світлу у драматичному театрі Львова: зв’язок між військом та театром, а також між Москвою та Львовом
Це уривок з інтерв’ю львівської художниці по світлу, в якому вона розповідає про свою матір, Тетяну Зоріну - жінку, яка багато років була завлітом, або літературним керівником, Театру Прикарпатського військового округу на вулиці Городоцькій у Львові. Цей театр, який місцеві називали просто ПрикВО, був російськомовним театром під керівництвом Міністерства оборони, який діяв у Львові з 1954 року і до розпаду СРСР. Театр функціонував в різних формах, під впливом різних державних інституцій, змінюючи і змінюючись, поки не став сьогоднішнім Театром Лесі. Кілька інтерв’ю з колекції Міського медіаахіву, посилання на які можна знайти тут нижче, розкривають захоплюючу історію цього театрального закладу. Тетяна Зоріна, як повідомляє джерело, приїхала до Львова з Москви з родиною військових. У...
Рух колективів і ударників бригад комуністичної праці, стаття
Ця стаття є частиною Радянської енциклопедії і була написана Семіоном Романовичем (при житті Срул Рахмілевич) Гершбергом (1908-1984). Він був дослідником радянської історії, який спеціалізувався на темі «трудових страйкарів». З 1931 по 1949 рік Гершберг працював у газеті «Правда» і був звільнений під час антисемітської кампанії 1949 року в СРСР. З 1949 року працював у видавництві «Радянська енциклопедія», де обіймав посаду заступника голови редакційної колегії. У 1961 році він видав книгу «Рух колективів і страйкарів комуністичної праці» і на основі цього дослідження створив ту ж статтю для Великої радянської енциклопедії (третє видання 1969-1978 рр., що складається з 30 томів). Цей текст містить основні ідеологічні постулати радянського ударництва в 1950-х і 1960-х роках.
Щодо посилення боротьби з особами, які уникають суспільно корисної праці, 1961 р.
Радянська влада не тільки мотивувала робітників на трудові звитяги, але і карала тих, хто відмовлявся від самовідданої праці на благо Вітчизни. Наприклад, у лютому 1948 року був підписаний указ Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, які зловмисно уникають роботи в сільському господарстві і ведуть антисоціальний, паразитичний спосіб життя». Подібні підходи були затверджені постановою РРФСР від 1961 року, яка закликала виявляти (тобто доносити), карати і навіть ув'язнювати людей, які обрали несоціалістичний спосіб життя. Документ демонструє, що незважаючи на офіційні твердження про переваги комуністичного виробництва і соціалістичних змагань, багато людей в СРСР віддавали перевагу приватному господарству або навіть підприємництву, за що були нещадно покарані.
Члени бригади комуністичної праці та вручення комсомольських квитків на Маріупольському заводі важкого машинобудування
Світлина показує момент урочистого вручення комсомольського квитка працівниці Маріупольського заводу важкого машинобудування. Крім квитка, партійний чи комсомольський чиновник вручає невідомій нам жінці вимпел, що може свідчити, що ця нова комсомолка уже має здобутки у виконанні трудових завдань партії. Найімовірніше вона є представницею передовиків заводу, а для радянської системи було важливо, щоб лідери виробництва були частиною комсомольсько-партійного активу. Якщо відштовхуватися від назви цього джерела, то молода працівниця є частиною “бригади комуністичної праці”, що було важливим мотивом пропаганди так званого зрілого чи розвинутого соціалізму.
Вечір в кінотеатрі, сюжет Львівського телебачення 1965 року
Цей телесюжет було відзнято у 1965 році, весною або восени. На цей момент Львівське телебачення існувало вже 10 років і аудиторією цього телесюжету були мешканці Львова та регіону, які могли приймати сигнали ЛТБ. Показ відбувся лише один раз, після чого плівку здали на зберігання у державний архів. У 1965 році радянська влада відзначала 20 річницю завершення Другої світової війни. Проте рік запам'ятався також анти-дисидентськими діями радянської влади: з 24 серпня до 4 вересня в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, та ін. містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із цих людей були засуджені за «антирадянську пропаганду та агітацію». Першим відкритим протестом проти арештів був виступ Івана Дзюби 4 вересня...
За почином Гаганової, кінохроніка 1959 року
Цей сюжет кінохроніки має майже кінематографічну структуру. Працівниця взуттєвої фабрики №3 у Львові Катерина Лисак, яка дізналася про визначний трудовий подвиг Валентини Гаганової (перехід у відстаючу бригаду заради допомоги її працівникам), намагається запровадити цю ініціативу у себе на заводі. Для цього вона обрала відстаючу бригаду і намагаєтья переконати лідера цієї бригади, що “почин” (так офіційно називали ініціативу Гаганової) принесе бажаний результат. Наприкінці двохвилинного сюжету ми бачимо усміхнених працівників, які мріють про виконання поставлених партією виробничих планів.
«Приазовский экран» №1, кіножурнал 1969
Цей кіножурнал представляє цінне джерело з історії розвитку промисловості Маріуполя і створений він міським клубом кіноаматорів. За прикладом столичної студії Укркінохроніка, яка виробляла основні кіножурнали республіки, автори журналу творять кінорепортаж, який складається із 4 сюжетів, що розповідають про депутатів, впровадження інновацій у доменному сталеварінні, про переможців соціалістичного змагання та про зустріч трудівників із радянським космонавтом.
Колектив комуністичної праці на взуттєвій фабриці №3, 1960
Телевізійні новини Львівської студії телебачення наслідують операторів Укркінохроніки та обрали взуттєву фабрику №3 як взірцеве підприємство легкої промисловості міста. Камера телевізійників показує глядачам Катерину Лисак, взірцеву працівницю підприємства, яке отримало статус “підприємства комуністичної праці”. На таких підприємствах приклад передовиків мали переймати інші працівники і телевізійний ролик розповідав львівʼянам хто ще став передовиком виробництва і як розвивається взуттєва фабрика.
Пiсня бригад комунiстичної працi
"Пісня бригад комуністичної праці" була написана у 1956 році композитором Аркадієм Філіпенком (1912-1983), який окрім академічної музики, писав твори для оперет чи кінофільмів. Вірші до пісні написав інший видатний діяч радянської культури УРСР Олекса Новицький (1914-1992), який у часи війни був військовий кореспондентом, а згодом став шевченкознавцем. Обидва автори мали “правильні” біографії для написання гімну бригад комуністичної праці, який виконувався на офіційних заходах в УРСР, а також видавався чисельними тиражами для виконання професійними та аматорськими колективами. Пісня має урочистий настрій і твердить, що бригади комуністичної праці формують новий чудовий світ комунізму і весь український народ має доєднуватися до цього важливого руху. Виконує пісню видатний український співак Микола Кондратюк (1931-2006) та хор Українського радіо,...
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва.
Соціалістичні змагання в СРСР мали кілька етапів розвитку: ударники на перетині 1920-30-х, госпрозрахункові бригади, стахановський рух середини 1930-х, тисячники періоду Другої світової війни, стахановський ударний труд періоду "відновлення державної економіки" (1950-ті), а потім наприкінці 1950-х – комуністичне ставлення до праці. З 1970-х р.р., коли радянська економіка залежала винятково від природних ресурсів, соціалістичні змагання перетворилися на болісну обовʼязкову фікцію, хоча офіційно вони завершилися лише у другій пол. 1980-х.
У 1950–1960-х роках на підприємствах Радянської України поширилися практики, скеровані на удосконалення праці. Двигуном цього процесу були так звані передовики – учасники руху трудящих СРСР за комуністичне ставлення до праці та за виховання людини комуністичного суспільства. У 1958 році, після вступу у лави Комуністичної партії, Гагановій доручили виконати рішення парткому по допомозі відстаючим бригадам прядильниць. Трудівниця вирішила перейти до відстаючої бригади і використовуючи свій досвід, авторитет та вміння працювати з людьми, зуміла організувати роботу в бригаді і таким чином в короткі терміни вивела її в передові. Таку ініціативу офіційна ідеологія сприйняла натхненно, оскільки перехід у відстаючу бригаду для Гаганової передбачав втрату надбавок у заробітній праці. Тож ініціатива відображала ті риси нового працівника, про...
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...
Історики — доволі консервативне середовище, і очевидно, деякі історики консервативніші ніж інші. Зона комфорту для консервативного історика — документ, тобто збережений текст, передусім такий, що має офіційне походження. Спогади, свідчення, усну історію консервативний історик вважає, в найкращому випадку, другорядними джерелами, надто суб'єктивними і непевними. Такий історик навіть не признає візуальних матеріалів як джерела, їх не використовує. Але шкода, бо ми живемо у часі, в якому інформація подається щораз частіше візуальними способами. Наші студенти звикли сприймати інформацію у формі, в якій є менше слів і більше образів. Як педагоги, ми повинні більше уваги приділяти візуальним матеріалам, щоб студенти краще й швидше освоїли історичні процеси. Але візуальні матеріали потрібні не тільки історику-педагогу, але й історику-досліднику.