Повсякденне життя
Один із найкращих способів пізнати певний історичний період – це вивчати те, як люди у ньому жили. Історія повсякдення, “історія знизу”, німецька Alltagsgeschichte або італійська microstoria — це частина соціальної історії, яка набула широкого розвитку з 1980-х р. Ця тема має на меті знайти зв’язки між звичайним повсякденним досвідом людей у суспільстві та широкими соціальними та політичними змінами, які у ньому відбуваються. Виявлення напруги у відносинах між суб’єктом (людиною) і структурою (соціальною системою) відкриває важливі значення для розуміння певної епохи і її надбань. Наші матеріали висвітлюють повсякденні практики та ритуали міського життя, дискутують про історію споживання, висвітлюють нічне життя мегаполісів. Дізнатися про повсякденне життя певного періоду означає заглибитися в конкретні джерела, такі як автобіографії, мемуари, приватне листування, фотографії та щоденники.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Сатиричний репортаж радянського журналу “Перець” про використання службового транспорту у приватних справах, 1960
Гумористично-сатиричний журнал “Перець”, що виходить (з перервами) з 1922 р., слугував запасною зброєю влади у боротьбі з соціальними проблемами. Його редакція регулярно відгукувалася на ті чи інші кампанії, спрямовуючи своє гостре перо проти порушень, недоліків, вад окремих осіб і задаючи тон для суспільного ставлення. Григорій Безбородько – досвідчений фейлетоніст “Перця”, який висміював “антиподи радянської моралі”, зокрема байдужість, безгосподарність, кар’єризм тощо. Даний репортаж не випадковий, а спрямовувався на посилення боротьби з нецільовим використанням службового транспорту. Після обмеження використання службових легковиків у 1959 р. номенклатура і далі знаходила можливості для зловживань транспортом. Відтак, необхідні були не юридичні, а громадські важелі впливу, наприклад, висміювання. Такого імпульсу могла надати публікація в “Перці”, тираж якого на той час...
Проєкти видання посмертних спогадів у листах українських емігрантів після Другої світової війни
Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х. Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців), приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька....
Різдво і Великдень у Львові 1908 року: приклад одного різноконфесійного подружжя
Теофіл Грушкевич, вчитель класичних мов в Другій (німецькій) гімназії Львова почав писати свій щоденник у 1895, однак по-справжньому регулярними його записи стали після виходу на пенсію - у 1906. Рукописний щоденних, який зберігся, складається з восьми записних книжок, у яких містяться нотатки за 1895, 1903 і 1906 рр. (нерегулярні) та за 1908–1915 рр. (майже щоденні). Свої записи автор, звично, робив ввечері і розпочинав з опису погоди, а далі розповіді про те, як пройшов цей день: полагодження особистих справ, як от отримання пенсії, сплату рахунків, відвідання друзів чи зустрічі зі знайомими, походи на церковні богослужінь, та громадських - участь у зборах якогось з українських товариств, членом яких він був, похід у театр чи на...
Харківські робітники про арешти радянських опозиціонерів у 1929-му
Представлений документ ілюструє процес утвердження тоталітарного режиму в УРСР на повсякденному рівні. У січні 1929 р. Й. Сталін здолав Л. Троцького у внутрішньополітичній боротьбі за владу та ухвалив рішення про його депортацію за межі СРСР. Услід за цим відбулась хвиля арештів прибічників троцькістської опозиції або тих, кого влада зараховувала до них. Це відбувалося зокрема й на підприємствах Харкова – тогочасній столиці УРСР. У тексті зафіксовано оцінки, які давали робітники діям влади, ставлення до Л. Троцького, антисемітські настрої тощо. Арешти політично активних працівників заводів Харкова обговорювались у робітничому середовищі. На прикладі цього документу ми бачимо як робітники приміряли на себе "маску публічної покори", приділяли значну увагу сказаним словам та тлумаченню їх змісту. Вони вчилися...
Галицька святкова кухня в листах родини Глинських, 1890-1920-ті
Наведені тут листи належать до листування родини Глинських: греко-католицького священика Ісидора Глинського, його матері Юлії Глинської (з Білинських) та економки в домі Ісидора, Анастасії Кузик. У них, серед іншого, обговорюються святкові меню храмових празників у галицькому селі Буцнів поблизу Тернополя, в якому Ісидор Глинський був парохом впродовж 1887-1931 років. Авторкою перших двох листів, датованих приблизно 1890-1892 рр. є Юлія Глинська, вдова по священику Купріяну Глинському, мати Ісидора, яка мешкала в Чернелеві-Руському. Написані вони українською мовою, переданою латинкою. Вибір абетки імовірно диктувала отримана польською освіта Глинської. Третій наведений тут лист належить Анастасії Кузик, багаторічній управительці господарства Ісидора Глинського щонайменше від початку 1890-х до 1931 року. Її письмо є унікальним свідченням тогочасного локального галицького українського...
Лист учительки львівської виділової школи Ольги Барвінської до батька, 1893
Цей лист є частиною листування між його авторкою, Ольгою Барвінською (1874-1955), та її батьком, тоді впливовим українським політиком Олександром Барвінським. Сім'я Барвінських у цей час мешкала нарізно. Олександр, будучи послом австрійського парламенту, проживав постійно у Відні, а його сім'я - у Львові. У цьому листі, серед іншого, знаходимо цікавий сюжет стосовно Ольжиної учительської кар'єри, яка розпочалася практично одразу по закінченню нею місцевої учительської жіночої семінарії. З вересня 1893 року Ольга починає працювати учителькою руської (української) мови у одній з виділових шкіл міста. У поданому нижче листі авторка описує своє запрошення праці в Інституті сестер Василіянок, одному з тоді поодиноких жіночих українських приватних навчальних закладів Львова, трактуючи цю нагоду "спосібністю прислужитися Руси". Таке трактування...
Показати ще
Згорнути все
Фотографія вправ вільноруч, Львів, 1927 рік
Фотографія входить до колекції Степан Гайдучка. Є однією з серії фотографій вправ вільноруч. Її формат підлаштований під композицію: п’ять жінок стоять в одному ряду і демонструють положення тіл, які є частинами динамічних вправ (нахили, протягування рук, кроки). Статичні вертикальні лінії дерев на задньому плані контрастують з рухами жінок. Виразність композиції побудована на тональному контрасті та протиставлені текстур. Композиція поділена навпіл лінією горизонту. Фон нижньої частини фотографії (трава) має нейтральний тон, тож на ньому промальовуються як темні спідниці, так і світлі ноги. І навпаки, фон верхньої частини (дерева) темніший, тож на ньому добре видно положення тіл в світлих сорочках. Трава і дерева, які стали фоном для цієї серії, створюють однорідну дрібну текстуру, яка підкреслює...
Ольга Марія Жидачек та її чоловік Григорій Бандурка
Ця світлина є свідченням популярної у 1930-их фотопрактики — створення портретів перехожих на вулицях міста. Такі фотографії часто фіксували людей в русі на тлі великої вулиці і ніби підкреслювали приналежність зображених до міської культури. З огляду на це жанр такої фотографії може бути названо вуличним портретом, вуличною та комерційною фотографією. На фотографії зображені прабабуся і прадідусь Божени Пеленської — Ольга-Марія Жидачек та її чоловік Григорій Бандурка (1899 року народження). На основі спогадів Божени записана історія світлини і зображених. Фотографія зроблена напередодні ІІ світової війни, перед подіями, які змінили життя цієї родини як і багатьох інших у Львові. На звороті фотографії є напис українською мовою: “Весна, 1939 рік”. Також олівцем написане число 2, що...
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Радянська влада прагнула докорінно змінити стиль і структури повсякденного життя людей (житло, дозвілля, роботу). Особливо радикальні проєкти були розроблені і частково втілені у 1920-1930-ті роки. Робітники опинилися у центрі уваги радянської соціальної політики. У офіційному дискурсі комуністична партія більшовиків була представлена як авангард пролетаріату, що діяла передусім в інтересах трудящих. Чи відповідали ці ідеї практиці, і якою ціною втілювалися. Про це йтиметься у модулі авторства історика Романа Любавського.
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів.
Серія публікацій "Місто як сцена. Коли політика вийшла на вулицю" розповідає історію масових подій у публічному просторі Львова габсбурзького періоду, що відбувалися під відкритим небом на вулицях та площах міста. Будучи політичним центром краю Галичини, "королівське столичне місто" Львів вважалося водночас і "столицею найвільнішої частини Польщі", і "столицею князя Лева". Тут зосереджувалися політичні і національні протистояння. Хоча населення Львова у той час складалося з поляків, євреїв і аж потім українців, визначальною була саме конкуренція українців та поляків. Ці дві групи декларували свої виключні права на місто і провінцію як фундаментальні для своїх національних проєктів. Вулиця стала інструментом не лише політичного істеблішменту, а й можливістю для різних соціальних груп гучніше заявити про себе. Організатори...
Представлені тут три історії присвячені трьом різним жінкам, об'єднаних одним містом. Діливши спільний міський простір, вони досвідчували його у різних спосіб, з огляду на свої відмінні соціальні становища, статус і стартові можливості. Мікросюжети з життя кожної з цих жінок у той чи інший спосіб віддзеркалювали час, в якому їм випало проживати своє життя. Перша історія присвячена Марії Грушкевич — багаторічній працівниці львівської пошти, котра була серед "перших" жінок, працевлаштованих державою. У другій — йтиметься про Марію Лінчак, служницю у домі Теофіла і Людмили Грушкевичів, хористку храму св. Онуфрія у Львові, героїню численних домашніх суперечок. Третя історія розповідатиме про Євгенію Барвінську, піаністку, хорову диригентку, дружину і матір семи дітей українського політика Олександра Барвінського. Їхні...
В рамках курсу пропонується поглянути на модерну українську історію через призму урбаністики. Увага зосереджуватиметься на містотворенні як перехресті глобального технологічного поступу, регіональної політики та локальних культур повсякдення. Услід за теоретичними напрацюваннями урбаністичних студій (Люсьєн Лефевр, Девід Гарві, Юдіт Боднар та ін.) міський простір розуміється не як нейтральне фізичне вмістилище, а як витвір постійно змінних та доповнюваних соціальних значень. Місто історично концентрує у собі соціальну взаємодію, а його будова з одного боку відображає наявні соціальні зв'язки, й з іншого – є стимулом творення нових.
У часи початку панування раціоналізму та ідей Просвітництва жіноцтво поволі виходить із тіні і заявляє про себе низкою історико-культурних явищ: початки «нової жіночої літератури», загальний доступ до освіти (виховання) із заміною релігійного на світське, питання управління державами та окремими інституціями, зародок демографічної політики щодо жіночої медицини та проблеми народжуваності. Ця доба - творення «нової жінки», що досить таки повільно виходить із приватності родини у публічну сферу, чи дійсно цей вихід супроводжувався парадоксами чи це були цілеспрямовані зусилля вищих прошарків спільнот низки держав простору від Ельби до Дону. Центрально-Східна Європа – регіон постання абсолютиських імперій Пруської, Австрійської та Російської. Державна політика щодо різноманітних околиць поволі виводила на кін емансипаційні моменти, серед яких і потреба...