1950-і
Першоджерела
Зловживання директора цукрового комбінату та його партійна реабілітація, 1953
Справа Г. – це приклад діяльності Комісії партійного контролю при ЦК КПУ, що розглядала апеляції про поновлення в партії. Г. був виключений за те, що очолюючи один з цукрових комбінатів він допустив “використання службового становища в корисливих цілях та незаконну витрату державних коштів”: обміняв свою стару корову на молоду та вигодовував свою свиню в господарстві підлеглого йому Відділу робітничого постачання (рос. Отдел рабочего снабжения). Крім того, утримував двох осіб понад штат та переслідував головну бухгалтерку свого комбінату за викриття його зловживань. У провину Г. також ставився продаж цукру за заниженою ціною, що виглядає дещо дивно. Ймовірно, завдяки директору цей штучно здешевлений цукор опинявся в руках у спекулянтів, які після продажу товару на “чорному...
Свідчення про матеріальне становище культурно-активної української діаспори в Німеччині, 1946-1951
Український журнал ДіПі “ХОРС” спочатку планувався як щоквартальник. Однак його перше число у 1946 році стало останнім. Наведені нижче документи дають уявлення про причини невиходу наступних випусків, а також цікаві свідчення про матеріальне становище української діаспори в американській зоні окупації загалом. Другий і третій номери “ХОРС” планували опублікувати невдовзі після першого. Підтвердженням цієї тези є рукописний список запланованого змісту для цих двох видань. З того, як виглядає зворотна сторона цього документа робимо висновок, що це був старий документ німецьких військово-повітряних сил часів Другої світової війни. Ці бланки роздали мешканцям табору ДіПі у вигляді блокнотів. Можемо припустити, що ці нотатки зробили не пізніше, ніж на початку другої половини 1940-х років. Укладачі не лише планували...
Принципи та майбутні цілі часопису ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український журнал ДіПі під назвою ХОРС зосереджувався на темах мистецтва, культури та кіно. Його видавала невелика команда, що об’єдналася довкола письменника Ігоря Костецького. У своєму статуті його творці представляли ХОРС не лише журналом. Він мав стати чимось на кшталт всесвітнього руху, до якого люди могли долучатися і покидати його за власним бажанням. Головним принципом визначався “примат художньої форми”, мистецтва заради мистецтва. Кожен митець, що визнав такі постулати, зазначали його автори, міг належати до ХОРСу "незалежно від раси, національності, конфесійних чи політичних переконань”. Лише одній групі там не було місце – комуністам, бо “їхня ідеологія не визнає примату форми”. Костецький мріяв, щоб у майбутньому у різних куточках світу сформувалося кілька груп колективів ХОРСу, які...
Кінорецензії як інструмент незалежності в українському часописі ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український ДіПі журнал ХОРС планувався як щоквартальник про мистецтво та культуру. Він був видаваний групою редакторів на чолі з Ігорем Костецьким. Хоча другий номер так і не вийшов друком, редакторські нотатки та заздалегідь написані статті, готові до публікації у запланованому другому випуску, багато говорять про потенціал, закладений у проєкті. Своїм статутом ХОРС рішуче дистанціювався від комунізму та Радянського Союзу. Причиною такої позиції, серед іншого, була заідеологізованість радянська мистецтва. Для українських ДіПі в західних окупаційних зонах повоєнної Німеччини така критика була не лише звичною, але й майже очікуваною. Однак ХОРС пішов на крок далі. Однією з рубрик, що планувалася як постійна, була кінокритика. Тут редактори прагнули публікувати рецензії та критичні відгуки на сучасні, і...
Олександр Ляшко про фінансові привілеї та матеріальне становище сім’ї радянського номенклатурника, 1950-ті
Олександр Ляшко (1916–2002) – політичний і державний діяч УРСР. Почав свій трудовий шлях інженером у 1945 році, потім працював секретарем Краматорського міськкому та Донецького обкому Комуністичної партії України, дійшов до посади другого секретаря ЦК КПУ, а згодом і очільника уряду УРСР (1972–1987). Зробивши блискучу кар'єру та добре знаючи систему, після виходу на пенсію в 1987 році О. Ляшко заходився писати мемуари, які трилогією опублікував у 1997 році. Для їх написання він використовував різноманітні джерела, тож попри значну часову відстань від описуваних подій та комуністичні переконання спогади характеризуються високою достовірністю та виваженістю оцінок. Пропонований уривок розповідає про фінансове забезпечення та матеріальне становище сім'ї О. Ляшка у середині 1950-х, зокрема після його переходу з посади...
Постанова ЦК КПУ про скасування фінансових привілеїв, 1957
12 лютого 1957 року ЦК КПУ ухвалив постанову, якою скасовувалося тимчасове грошове забезпечення, запроваджене у 1948 р. На перший погляд, вона ліквідує соціальну несправедливість і збалансовує розмір виплат різним категоріям апаратників. І сама назва постанови ("Про відміну виплати…"), і мотивація ("надмірний розрив"), і рішення ("повністю скасувати") виглядають, навіть, демократично, і назагал відповідають духові хрущовської епохи з поліпшення соціальних стандартів. Утім, розміри нових зарплат упривілейованої номенклатури, винесені у два додатки, нівелюють враження від цього рішення як щиросердного наміру М. Хрущова наблизити владу до народу. Втрати номенклатури від скасування виплати тимчасового грошового забезпечення виявилися незначними. При цьому, щоправда, скасовувалися надбавки за вислугу років та особливі умови праці. 21 лютого 1957 р. президія ЦК КПУ затвердила...
Показати ще
Згорнути все
Обкладинки неопублікованих випусків журналу ДіПі “ХОРС”, 1945-1951 рр.
"ХОРС", як рух та журнал, виник з ініціативи українського табору ДіПі у Німеччині. Ідея визрівала багато років: втім, налагодити видання журналу, який спершу планувався як щоквартальник, так і не вдалося, – вийшов лише один випуск у 1946 році. Наведені нижче обкладинки ніколи не були опубліковані, однак дають нам уявлення про використані матеріали, мистецькі методи, особливості дизайну, і смисли, що в них вкладали їх творці. Ці обкладинки, разом з іншими документами про ХОРС, зберегіються у архіві Дослідницького центру східноєвропейських студій Бременського університету. У 1945 році, одразу після війни, першу заплановану обкладинку намалювала художниця Галина Мазепа простою фарбою на шматку картону. Її дизайн мав на меті розкрити ідею майбутнього видання. На цій палітурці назва журналу...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С – председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л – зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе – Львов 7 дек 1956″ – такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор -...
Працівниця львівської кондитерської фабрики “Більшовик” Т.М. Етінгер за роботою, 1956 рік
Це фото є частиною колекції прес-фото Державного архіву Львівської області, що показують різні галузі виробництва: промисловості, сільського господарства, культури, спорту. На ньому зображена працівниця Львівської кондитерської фабрики Т.М. Етінгер (згідно з супровідного підпису фото "одна з найкращих", ветеран праці) за виготовленням Спаської вежі Кремля. Характер цього фото та цілої колекції свідчить про те, що це жанр прес-фото, який мав супроводжуватися текстом (газетною публікацією). Фото було покликане ілюструвати сказане, зробити його більш переконливим, закликати та мобілізувати робітників-читачів на трудові здобутки, а також слугувати позитивним стимулом гордості для самих фотографованих. Фотографи-газетярі отримували завдання від редактора, який координувався із відповідною партійною організацією (обкомом, райкомом) та мав перелік підприємств, події яких слід було відобразити у найближчих номерах...
Радіозв’язок, телесюжет Львівського телебачення 1959 року
Телевізійний сюжет 1959 року, знятий для програми Львівського телебачення “Львівський тиждень” (№19). Сюжет створений у перші роки існування Львівського телебачення та комунікує образ радянської модернізації міста. Попри втрачений звук, візуальний ряд дозволяє відчитати історію про роботу громадського транспорту в місті, а також як віддалений зв'язок дозволяв оперативно реагувати на поломки, що призводили до збою в роботі інфраструктури громадського транспорту. Тролейбус в контексті тогочасного Львова був одним із образів радянської модернізації міста, нововведенням, адже до цього у місті діяла лише трамвайна мережа. Маршрути тролейбуса сполучали історичне середмістя з околицями, де були зосереджені великі підприємства та робітничі райони. Сюжет описує роботу інфраструктури, націленої на обслуговування потреб робочого класу. При цьому, нам демонструють, як...
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.
Після Другої світової війни залучення до українського підпілля означало, що і жінки, і чоловіки ставали обʼєктом посиленої уваги спецслужб по обидва боки нового повоєнного кордону, а саме радянських і польських спецслужб. Багато кого з членів Української Повстанської Армії схопили на польських територіях. Цей модуль історикині Анни Мюллер розповідає про долі українських жінок, ув'язнених у післявоєнній Польщі за учасниць в національному підпіллі.
В рамках курсу пропонується поглянути на модерну українську історію через призму урбаністики. Увага зосереджуватиметься на містотворенні як перехресті глобального технологічного поступу, регіональної політики та локальних культур повсякдення. Услід за теоретичними напрацюваннями урбаністичних студій (Люсьєн Лефевр, Девід Гарві, Юдіт Боднар та ін.) міський простір розуміється не як нейтральне фізичне вмістилище, а як витвір постійно змінних та доповнюваних соціальних значень. Місто історично концентрує у собі соціальну взаємодію, а його будова з одного боку відображає наявні соціальні зв'язки, й з іншого – є стимулом творення нових.
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...
Історики — доволі консервативне середовище, і очевидно, деякі історики консервативніші ніж інші. Зона комфорту для консервативного історика — документ, тобто збережений текст, передусім такий, що має офіційне походження. Спогади, свідчення, усну історію консервативний історик вважає, в найкращому випадку, другорядними джерелами, надто суб'єктивними і непевними. Такий історик навіть не признає візуальних матеріалів як джерела, їх не використовує. Але шкода, бо ми живемо у часі, в якому інформація подається щораз частіше візуальними способами. Наші студенти звикли сприймати інформацію у формі, в якій є менше слів і більше образів. Як педагоги, ми повинні більше уваги приділяти візуальним матеріалам, щоб студенти краще й швидше освоїли історичні процеси. Але візуальні матеріали потрібні не тільки історику-педагогу, але й історику-досліднику.