1940-і
Першоджерела
Свідчення про долю Ігоря Костецького під час нацистського режиму
Ігор Костецький був одним із кількох сотень тисяч людей, вивезених нацистською армією з окупованих східноєвропейських територій і змушених працювати як "остарбайтери". До війни Костецький був інтелектуалом, який, хоч і народився в Києві, мало усвідомлював свою "українськість" до падіння Карпатської України в 1938 році. Він був залучений до кількох культурних, мистецьких і творчих проєктів та ініціатив. Коли його мобілізували до Червоної армії на початку німецького вторгнення до Радянського Союзу в 1941 році, Костецький вже намагався змінити своє справжнє ім’я, "Іван Мерзляков", що звучало по-російськи, на псевдонім "Ігор Костецький", що його він відтоді використовував. Після захоплення Вінниці німецькою армією, німці змусили його працювати редактором "Вінницьких вістей", німецької окупаційної газети для місцевого населення. Документи Костецького, видані...
Свідчення про матеріальне становище культурно-активної української діаспори в Німеччині, 1946-1951
Український журнал ДіПі "ХОРС" спочатку планувався як щоквартальник. Однак перше число "ХОРС" у 1946 році стало останнім. Наведені документи дають уявлення про причини невиходу наступних випусків та дають показники матеріального становища української діаспори в американській окупаційній зоні Німеччини загалом. Другий і третій номери "ХОРС" планували публікувати невдовзі після першого. Підтвердженням цієї тези є рукописний список запланованого змісту для цих двох видань. З того, як виглядає зворотна сторона цього документа робимо висновок, що спершу це був старий документ німецьких військово-повітряних сил часів Другої світової війни. Ці бланки роздали мешканцям табору ДіПі одразу після війни у вигляді блокнотів. Отже, можемо припустити, що ці нотатки зробили не пізніше, ніж на початку другої половини 1940-х років. Укладачі...
Принципи та майбутні цілі часопису ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український журнал від ДіПі під назвою «ХОРС» був насамперед не політичним виданням. Його видавала невелика команда, що об’єдналася довкола дисидента Ігоря Костецького. Журнал зосереджувався на темах мистецтва, культури та кіно. У статуті журнал «ХОРС» представляли не лише як журнал. Натомість він мав стати чимось на кшталт всесвітнього руху, до якого люди могли як приєднатися, так і покинути за власним бажанням. Головним принципом значилося визнання «примату художньої форми», тобто того, що мистецтво повинно створюватися заради мистецтва, а не з економічних, політичних чи популістських причин. Якщо прийняти саме цей принцип, то «кожен митець може належати до [ХОРС] – незалежно від раси, національності, конфесійних чи політичних переконань». Лише одній групі там не місце: комуністам, бо «їхня...
Кінорецензії як інструмент незалежності в українському часописі ДіПі “ХОРС”, 1946-1951
Український журнал ДіПі "ХОРС" планувався як щоквартальник про мистецтво та культуру, видаваний групою редакторів на чолі з Ігорем Костецьким. Хоча другий номер так і не вийшов друком, редакторські нотатки та заздалегідь написані статті, готові до публікації у запланованому другому випуску, багато говорять про потенціал, закладений у проєкті. Своїм статутом "ХОРС" рішуче дистанціювався від комунізму та Радянського Союзу. Причиною такої позиції було радянське розуміння мистецтва і той факт, що мистецтво мало служити певній меті в межах радянського реалізму. Таке дистанціювання від радянського впливу і орієнтація на світове мистецтво цілком зрозуміле. Різного роду критика була не лише звичною, але й майже очікуваною для українських ДіПі в західних окупаційних зонах повоєнної Німеччини. Однак "ХОРСи" пішли на...
Постанова про заміну пайків грошовою компенсацією, 1948
23 грудня 1947 року Рада міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) "директивою" звернулися до голів республіканських урядів і ЦК Комуністичних партій, очільників регіональних виконавчих та партійних органів з "пропозицією" змінити чинний порядок забезпечення номенклатури. Замість пайків належало виплачувати грошову компенсацію у 2-3-кратному розмірі від зарплати, відкрити для населення всі спеціальні продовольчі і промислові крамниці тощо. "Директива" виглядала досить незвично, адже з одного боку вона обов’язкова до виконання ("необхідно відмінити…"), з іншого – уряд і ЦК озвучували вимогу в м’якій формі: "пропонуємо вам…" вчинити аналогічно, що символічно передбачало свободу вибору. 14 січня 1948 року українські уряд і ЦК Компартії спільною постановою продублювали вказані новації й запровадили їх з 1 січня 1948 року. Необхідність зміни способу...
Спогад Катерини Білецької про життя у Львові 1943 року
Катерина Білецька (за першим чоловіком Кандиба), дружина Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), писала свої спогади не одне десятиліття. Перші згадки про ідею написання спогадів з’являються в листах до спільного друга подружжя Кандиб, Олега Лащенка з 1950-х. Один з останніх збережених спогадів датований травнем 1994 року. Частину спогадів вона надсилала Лащенкові й писала, що має більше. Ці спогади переважно охоплюють 1940–1944 роки – від їхнього знайомства з Ольжичем до його загибелі у концентраційному таборі Заксенгаузен 1944 р., празький та львівський періоди. Спогади сфокусовані передусім на внутрішніх переживаннях авторки. Два спогади було опубліковано...
Показати ще
Згорнути все
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Після Другої світової війни залучення до українського підпілля означало, що і жінки, і чоловіки ставали обʼєктом посиленої уваги спецслужб по обидва боки нового повоєнного кордону, а саме радянських і польських спецслужб. Багато кого з членів Української Повстанської Армії схопили на польських територіях. Цей модуль історикині Анни Мюллер розповідає про долі українських жінок, ув'язнених у післявоєнній Польщі за учасниць в національному підпіллі.
В рамках курсу пропонується поглянути на модерну українську історію через призму урбаністики. Увага зосереджуватиметься на містотворенні як перехресті глобального технологічного поступу, регіональної політики та локальних культур повсякдення. Услід за теоретичними напрацюваннями урбаністичних студій (Люсьєн Лефевр, Девід Гарві, Юдіт Боднар та ін.) міський простір розуміється не як нейтральне фізичне вмістилище, а як витвір постійно змінних та доповнюваних соціальних значень. Місто історично концентрує у собі соціальну взаємодію, а його будова з одного боку відображає наявні соціальні зв'язки, й з іншого – є стимулом творення нових.
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...
Історики — доволі консервативне середовище, і очевидно, деякі історики консервативніші ніж інші. Зона комфорту для консервативного історика — документ, тобто збережений текст, передусім такий, що має офіційне походження. Спогади, свідчення, усну історію консервативний історик вважає, в найкращому випадку, другорядними джерелами, надто суб'єктивними і непевними. Такий історик навіть не признає візуальних матеріалів як джерела, їх не використовує. Але шкода, бо ми живемо у часі, в якому інформація подається щораз частіше візуальними способами. Наші студенти звикли сприймати інформацію у формі, в якій є менше слів і більше образів. Як педагоги, ми повинні більше уваги приділяти візуальним матеріалам, щоб студенти краще й швидше освоїли історичні процеси. Але візуальні матеріали потрібні не тільки історику-педагогу, але й історику-досліднику.