1940-і
Першоджерела
Свідчення про долю Ігоря Костецького під час нацистської окупації
Ігор Костецький був одним із кількох мільйонів людей, вивезених нацистською армією з окупованих східноєвропейських територій у якості остарбайтерів. До війни Костецький був залучений до кількох культурних, мистецьких і творчих проєктів та ініціатив. Народжений в Києві, він до проголошення Карпатської України мало декларував власну українськість. Коли його мобілізували до Червоної армії на початку німецького вторгнення в 1941 році, він перебував в процесі зміни свого справжнього імені Іван Мерзляков на псевдонім Ігор Костецький. Саме це ім'я він використовуватиме надалі. Після захоплення німецькими військами Вінниці, Костецький працюватиме редактором “Вінницьких вістей”, німецької окупаційної газети для місцевого населення. Видані після війни документи Костецького свідчать, що він, начебто, не був військовополоненим, коли його вивезли з Вінниці до Німеччини 8...
Свідчення про матеріальне становище культурно-активної української діаспори в Німеччині, 1946-1951
Український журнал ДіПі “ХОРС” спочатку планувався як щоквартальник. Однак його перше число у 1946 році стало останнім. Наведені нижче документи дають уявлення про причини невиходу наступних випусків, а також цікаві свідчення про матеріальне становище української діаспори в американській зоні окупації загалом. Другий і третій номери “ХОРС” планували опублікувати невдовзі після першого. Підтвердженням цієї тези є рукописний список запланованого змісту для цих двох видань. З того, як виглядає зворотна сторона цього документа робимо висновок, що це був старий документ німецьких військово-повітряних сил часів Другої світової війни. Ці бланки роздали мешканцям табору ДіПі у вигляді блокнотів. Можемо припустити, що ці нотатки зробили не пізніше, ніж на початку другої половини 1940-х років. Укладачі не лише планували...
Показати ще
Згорнути все
Обкладинки неопублікованих випусків журналу ДіПі “ХОРС”, 1945-1951 рр.
"ХОРС", як рух та журнал, виник з ініціативи українського табору ДіПі у Німеччині. Ідея визрівала багато років: втім, налагодити видання журналу, який спершу планувався як щоквартальник, так і не вдалося, – вийшов лише один випуск у 1946 році. Наведені нижче обкладинки ніколи не були опубліковані, однак дають нам уявлення про використані матеріали, мистецькі методи, особливості дизайну, і смисли, що в них вкладали їх творці. Ці обкладинки, разом з іншими документами про ХОРС, зберегіються у архіві Дослідницького центру східноєвропейських студій Бременського університету. У 1945 році, одразу після війни, першу заплановану обкладинку намалювала художниця Галина Мазепа простою фарбою на шматку картону. Її дизайн мав на меті розкрити ідею майбутнього видання. На цій палітурці назва журналу...
“Богдан Хмельницький”, радянський пропагандистський фільм 1941 року
“Богдан Хмельницький” - український радянський історичний пропагандистський фільм 1941 року режисера Ігоря Савченка. У ньому йдеться про життя гетьмана запорізьких козаків Богдана Хмельницького та перші роки козацької визвольної боротьби проти польської шляхти під його проводом. Фільм був знятий Київською кіностудією (нині кіностудія ім. О. Довженка). В основі сценарію - однойменна п’єса українського радянського драматурга і публіциста Олександра Корнійчука 1939 року.
Пояснюючи причини протиправних учинків високопосадовців, у 1940–1960-х радянська влада вказувала на релікти дореволюційної капіталістичної ментальності, що вразили окремих управлінців. В 1970-1980-х рр. апелювати до пережитків минулого було вже незручно, адже в цей час при владі перебувало покоління, народжене й повністю соціалізоване в радянському Союзі, нібито вільному від вад інших, недосконалих суспільств. У цьому модулі Віктор Крупина на прикладі досі непублікованих архівних матеріалів, а також удоступнених джерельних збірок розглядає поширені службові зловживання радянських високопосадовців в Українській РСР впродовж 1945-1991 років, їх причини, масштаби і наслідки.
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Після Другої світової війни залучення до українського підпілля означало, що і жінки, і чоловіки ставали обʼєктом посиленої уваги спецслужб по обидва боки нового повоєнного кордону, а саме радянських і польських спецслужб. Багато кого з членів Української Повстанської Армії схопили на польських територіях. Цей модуль історикині Анни Мюллер розповідає про долі українських жінок, ув'язнених у післявоєнній Польщі за учасниць в національному підпіллі.
Рефлексії
Портрет київського князя Ярослава Мудрого в радянській історіографії
У 1930-х роках саркофаг київського князя Ярослава Мудрого неодноразово ставав предметом наукових досліджень істориків, лікарів, музеєзнавців, антропологів та інших дослідників. До прикладу, 25 січня 1936 року комісія на чолі з директором музея-містечка М. Багрієм, уперше дослідила вміст саркофага. На дні саркофага знайшли безладне скупчення кісток чоловіка і жінки, а також невеликі фрагменти дитячого черепа. Вдруге саркофаг було відкрито у 1939 році. Тоді комісія, у складі радянського вченого В. Гінзбурга, вирішила передати знайдені останки кісток для подальшого вивчення в Інститут етнографії академії наук УРСР. На початковому етапі дослідження було з’ясовано, що ці останки кісток належали старшому чоловікові віком приблизно 60-70 років та жінці, віком приблизно 50-60 років. Згодом у скелеті чоловіка виявили множинні деформації...
Маніфест Рассела-Айнштайна, 1955
9 липня 1955 року, коли холодна війна та гонка озброєнь досягли загострення, Бертран Рассел оприлюднив маніфест. Його підписали 11 видатних учених, зокрема Альберт Айнштайн. Незабаром після цього, у 1957 році, маніфест представили публічно на Першій Пагуошській конференції з науки та глобальних проблем.
В рамках курсу пропонується поглянути на модерну українську історію через призму урбаністики. Увага зосереджуватиметься на містотворенні як перехресті глобального технологічного поступу, регіональної політики та локальних культур повсякдення. Услід за теоретичними напрацюваннями урбаністичних студій (Люсьєн Лефевр, Девід Гарві, Юдіт Боднар та ін.) міський простір розуміється не як нейтральне фізичне вмістилище, а як витвір постійно змінних та доповнюваних соціальних значень. Місто історично концентрує у собі соціальну взаємодію, а його будова з одного боку відображає наявні соціальні зв'язки, й з іншого – є стимулом творення нових.
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...
Історики — доволі консервативне середовище, і очевидно, деякі історики консервативніші ніж інші. Зона комфорту для консервативного історика — документ, тобто збережений текст, передусім такий, що має офіційне походження. Спогади, свідчення, усну історію консервативний історик вважає, в найкращому випадку, другорядними джерелами, надто суб'єктивними і непевними. Такий історик навіть не признає візуальних матеріалів як джерела, їх не використовує. Але шкода, бо ми живемо у часі, в якому інформація подається щораз частіше візуальними способами. Наші студенти звикли сприймати інформацію у формі, в якій є менше слів і більше образів. Як педагоги, ми повинні більше уваги приділяти візуальним матеріалам, щоб студенти краще й швидше освоїли історичні процеси. Але візуальні матеріали потрібні не тільки історику-педагогу, але й історику-досліднику.