1980-і
Першоджерела
Проєкти видання посмертних спогадів у листах українських емігрантів після Другої світової війни
Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х. Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців), приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька....
“Колектив особистостей”. Буклет самодіяльної кіностудії “Волинь”, 1987 рік
Представлене нижче джерело - це рекламний буклет радянської кіноаматорської студії “Волинь”, що діяла у Луцьку. На відміну від студій, які підпорядковувалися і фінансувалися через профспілкові організації, ця студія входила до системи обласного управління культури. Буклет розповідає про здобутки та діяльність студії. Такого роду поліграфія була широко розповсюджена, нею обмінювалися на конкурсах та фестивалях різних рівнів. Наявність такої друкованої продукції може додатково свідчити про рівень забезпечення студії.
Постанова Львівської обласної ради профспілок про проведення обласного семінару для керівників любительських кіностудій, гуртків і кінолюбителів
Це типовий документ, який розкриває рівень формалізації та бюрократизації організованого кіноаматорського руху радянського часу. З нього можемо чітко простежити один з можливих ланцюжків внутрішньореспубліканської системи підпорядкування: Українська республіканська рада профспілок - Львівська обласна рада профспілок - Львівський обласний клуб-лабораторія кінолюбителів профспілок - Народна кіностудія (одна з багатьох).
Міхал Дубянецький про торгівлю на мінському ринку, 1985 р.
Білоруський видавець, перекладач та публіцист Міхал Дубянецький (1927–1990) у 1979–1986 рр. був директором видавництва «Мастацкая літаратура», а наприкінці 1980-х рр. активно включився в національне громадське життя, ставши співзасновником товариства «Мартиролог Білорусі» та Білоруського національного фронту «Відродження». Його щоденники за 1979–1988 рр. було опубліковано після смерті автора в журналах «Полымя» і «Дзеяслоў». У представленому уривку М. Дубянецький розповідає про торгівлю на мінському Комаровському ринку середини 1980-х рр., наводить ціни на товари та ділиться враженнями від характерних базарних сцен.
Фрагмент інтерв’ю 2013 року з актрисою Львівського театру ляльок: війна, ГУЛАГ, космічні перегони
Це фрагмент інтерв’ю з актрисою Театру ляльок у Львові, записаного у 2013 році. Актриса розповідає про свій досвід німецької окупації під час Другої світової війни та згадує різні культурні заклади, які вона відвідувала протягом цього часу. Вона працювала у Львівському оперному театрі, яким у 1941-1944 рр. керував відомий актор і режисер Володимир Блавацький, що працював із Курбасовим «Березолем» і до цього часу вже встиг створити собі ім’я в авангардному театрі Польщі. Він виїхав на Захід у 1944 р. Оповідачка згадує Лесю Кривицьку, актрису, яка працювала у міжвоєнній Польщі, окупованому Львові, а у повоєнний час - у театрі Марії Заньковецької. Жінка також згадує навчання балету в танцювальній студії Опери. Її згадка про сексуальність відомого...
Фрагмент інтерв’ю 2012 року з театральною режисеркою: зі Львова до Москви і назад
Це уривок інтерв’ю з режисеркою театру, однією з небагатьох жінок, які проклали собі шлях у сфері, здомінованій чоловіками. Вона працювала в кількох театрах Львова і стала відомою режисеркою в пізньорадянській та пострадянській Україні. Це джерело розповідає нам про пізній радянський театр і культурне середовище загалом, а також про різні циркуляції та взаємозв'язки між Львовом і Москвою. Оповідачка згадує «Таємну промову» Хрущова (насправді на XX, а не XXII з’їзді партії) і культурні відкриття 1950–1960-х років. Знаково, що вона робила спробу вступити до театрального училища у Києві, але її там не прийняли, тому що вона проходила прослуховування з віршами поетеси-дисидентки Ліни Костенко. Московське училище, натомість, її зарахувало. Свідчення динаміки жорсткішого контролю в республіках і меншого...
Показати ще
Згорнути все
Члени кіногуртка села Новоолександрівка УРСР на зйомках фільму, травень 1981
Окрім кіностудій, де зазвичай працювали дорослі, в мережу кіноаматорів також входили гуртки для дітей та підлітків. Їх зазвичай організовували при будинках культури або школах. Опікувалися такими гуртками представники Народних студій та локальних кіноклубів. Архівний підпис цього фото повідомляв наступне: "Члены кинокружка дома культуры с. Новоалександровка Беловодского р-на Ворошиловградской обл. на съемкаъ фильма. Слева направо: учащиеся Найдыш А, Петров П, руководитель кружка Колесник В. И., учащийся Бурьян В. – с. Новоалексанровка 15 мая 1981 р. Автор – Хромушин Ю. (на природе на фоне реки)".
Куди ми йдемо, фільм, 10 хвилин
Фільм "Куди ми йдемо?" є виразником ідей періоду Перебудови та засвідчує зростання занепокоєння "знизу" щодо екологічних тем. Авторами фільму був колектив аматорського кінокооперативу "Кадр" у м. Маріуполь Української Радянської Соціалістичної Республіки. Фільм апелює до найболючіших екологічних проблем Маріуполя (з 1948 по 1989 р. місто називалося Жданов, за іменем радянського революціонера, політика, співучасника Великого Терору 1937-1938 років, Андрія Жданова). Автори фільму обрали кілька способів нарації: оповідь закадрового голосу, зйомки міських сцен і краєвидів, зйомки біля промислових підприємств, краєвиди та крупні плани біля річок та на узбережжі, накладання на візуальний ряд переліку шкідливих хімічних речовин, уривки розповідей експертів (голови жіночої ради міста, неназваних коментаторів з мікрофоном, одного із очільників міста). Дистанція від попередньої...
Білка, фільм, 12 хвилин
Фільм кінорежисера-аматора Романа Бучка (у співавторстві з Володимиром Бордюком та Романом Чижиком), названий за іменем однойменної річки Білка у Львівській області, що є правою притокою Полтви (басейн Вісли). Стрічка була створена на народній кіностудії “Муратор” Львівського будинку культури будівельників. Потрійне авторство відображає специфіку кіноаматорської творчості у СРСР, адже будь-яка народна самодіяльність повинна була бути колективною. Обрана тема та зміст роботи були характерними і найближчими саме Романові Бучку, з цією темою він працював систематично. До того ж походив він із місцевості, яка описана у фільмі - з села Гаї, що поруч зі Звенигородом. Прикментним є також той факт, що Володимир Бордюк був керівником міського кіноклубу у Львові. Саме він відповідав за діяльність...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.
В рамках курсу пропонується поглянути на модерну українську історію через призму урбаністики. Увага зосереджуватиметься на містотворенні як перехресті глобального технологічного поступу, регіональної політики та локальних культур повсякдення. Услід за теоретичними напрацюваннями урбаністичних студій (Люсьєн Лефевр, Девід Гарві, Юдіт Боднар та ін.) міський простір розуміється не як нейтральне фізичне вмістилище, а як витвір постійно змінних та доповнюваних соціальних значень. Місто історично концентрує у собі соціальну взаємодію, а його будова з одного боку відображає наявні соціальні зв'язки, й з іншого – є стимулом творення нових.
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...