1970-і
Першоджерела
Проєкти видання посмертних спогадів у листах українських емігрантів після Другої світової війни
Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х. Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців), приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька....
Програма конкурсу любительських фільмів “Тобі батьківщино, наша ударна праця”, Харків 1974
Ця програма є частиною багатоетапного відбору фільмів на радянський загальносоюзний конкурс “Тобі батьківщино, наша ударна праця”. Програма містить перелік робіт найактивніших на той час студій з УРСР, назви фільмів та імена авторів. З неї можна дізнатися про гендерний та соціальний розподіл учасників кіноаматорського руху, а також географію поширення руху. Впадає в око, що більшість перелічених авторів - чоловіки. Характерно, що при кожному імені вказувалася професія, що не завжди відповідало дійсності, але підкреслювало різноманітність людей заангажованих у самодіяльність. Окремо можна звернути увагу на назви фільмів, а також їх формати. Багато аматорів користувалися професійним форматом 35мм, але не менш цікаво й те, що у відбір пройшло кілька фільмів на плівці 8мм. Пропагандистский дух події та...
Лист Василя Стуса до міжнародного ПЕН-клубу від 11 серпня 1976 року
Цей лист українського поета, літературознавця, правозахисника, дисидента Василя Стуса, був адресований міжнародній організації літераторів і письменників ПЕН-клубу. Лист автор написав під час відбуття свого ув'язнення в трудовому таборі селища Матросове Теньківського району Магаданської області СССР, покараний за статею 62 Кримінального кодексу УРСР (аналог ст. 70 КК РРФСР) „Антирадянська агітація і пропаганда”. Лист став частиною нової кримінальної справи, розпочатої проти Стуса у 1980 році, після його повернення із свого першого 8-ми річного терміну додому, до Києва. Це звернення до міжнародної літературної спільноти було черговою спробою автора, після невдач написаних листів до тогочасного керівництва СССР (Президії Верховної Ради СССР, голови Президії), врятувати плід своєї 15-ти літньої літературної праці, конфіскований органами Комітету державної безпеки (рос. КГБ).
Фрагмент інтерв’ю 2013 року з актрисою Львівського театру ляльок: війна, ГУЛАГ, космічні перегони
Це фрагмент інтерв’ю з актрисою Театру ляльок у Львові, записаного у 2013 році. Актриса розповідає про свій досвід німецької окупації під час Другої світової війни та згадує різні культурні заклади, які вона відвідувала протягом цього часу. Вона працювала у Львівському оперному театрі, яким у 1941-1944 рр. керував відомий актор і режисер Володимир Блавацький, що працював із Курбасовим «Березолем» і до цього часу вже встиг створити собі ім’я в авангардному театрі Польщі. Він виїхав на Захід у 1944 р. Оповідачка згадує Лесю Кривицьку, актрису, яка працювала у міжвоєнній Польщі, окупованому Львові, а у повоєнний час - у театрі Марії Заньковецької. Жінка також згадує навчання балету в танцювальній студії Опери. Її згадка про сексуальність відомого...
Фрагмент інтерв’ю 2012 року з театральною режисеркою: зі Львова до Москви і назад
Це уривок інтерв’ю з режисеркою театру, однією з небагатьох жінок, які проклали собі шлях у сфері, здомінованій чоловіками. Вона працювала в кількох театрах Львова і стала відомою режисеркою в пізньорадянській та пострадянській Україні. Це джерело розповідає нам про пізній радянський театр і культурне середовище загалом, а також про різні циркуляції та взаємозв'язки між Львовом і Москвою. Оповідачка згадує «Таємну промову» Хрущова (насправді на XX, а не XXII з’їзді партії) і культурні відкриття 1950–1960-х років. Знаково, що вона робила спробу вступити до театрального училища у Києві, але її там не прийняли, тому що вона проходила прослуховування з віршами поетеси-дисидентки Ліни Костенко. Московське училище, натомість, її зарахувало. Свідчення динаміки жорсткішого контролю в республіках і меншого...
Фрагмент інтерв’ю 2013 року з художницею по світлу у драматичному театрі Львова: зв’язок між військом та театром, а також між Москвою та Львовом
Це уривок з інтерв’ю львівської художниці по світлу, в якому вона розповідає про свою матір, Тетяну Зоріну - жінку, яка багато років була завлітом, або літературним керівником, Театру Прикарпатського військового округу на вулиці Городоцькій у Львові. Цей театр, який місцеві називали просто ПрикВО, був російськомовним театром під керівництвом Міністерства оборони, який діяв у Львові з 1954 року і до розпаду СРСР. Театр функціонував в різних формах, під впливом різних державних інституцій, змінюючи і змінюючись, поки не став сьогоднішнім Театром Лесі. Кілька інтерв’ю з колекції Міського медіаахіву, посилання на які можна знайти тут нижче, розкривають захоплюючу історію цього театрального закладу. Тетяна Зоріна, як повідомляє джерело, приїхала до Львова з Москви з родиною військових. У...
Електронні очі автоінспектора, телесюжет Львівського телебачення 1971 року
Телевізійний сюжет 1971 року, знятий для новин Львівського телебачення. Розповідає про експеримент з використанням телевізійних камер для регулювання дорожнього руху на одному з найбільш інтенсивних перехресть у середмісті Львова. Джерело не містить інформації про авторів чи контекст розробки саме цього пристрою. Проте у ширшому контексті відомо, що у місті на той час функціонував один з найбільших виробників телевізорів, завод “Електрон”, при якому діяло спеціальне конструкторське бюро телевізійної техніки. Тож, була присутня технологічна експертиза та інфраструктура для розробки подібних приладів все ще порівняно нової на той час технології передачі зображення через телевізійний сигнал. Технологія набувала все більшої популярності у різних сферах, наприклад, управління вуличним рухом. Сюжет демонструє, як рухомі телевізійні камери дозволяли...
АСУП може більше, телесюжет Львівського телебачення 1975 року
Сюжет 1975 року, знятий для новин Львівського телебачення. У ньому йдеться про використання Автоматизованої системи управління підприємством (АСУП) на львівському заводі “Електрон”, одному з найбільших виробників телевізорів у Радянському Союзі. Систему розробили у 1964-1969 роках у співпраці з київським Інститутом кібернетики. Її роль полягала у використанні електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) для проведення розрахунків та обліку виробництва. Система стала першою у своєму роді в Радянському Союзі. Сюжет виходить у момент, коли дискурс технологічного оптимізму присутній в державній політиці СРСР, а галузь кібернетики та комп’ютерної інженерії розвивається практично два десятиліття. Станом на 1967 рік, понад п’ятсот інститутів та десятки тисяч осіб працювали над кібернетичним проблемами, половина з них була зосереджена на економічній кібернетиці (Peters,...
Роман Бучко про радянських кіноаматорів, фрагмент інтерв’ю від 1 листопада 2012 року
Роман Бучко - режисер, кінознавець, організатор кіноаматорського руху у Львові, керівник аматорської кіностудії "Муратор". Коментар готується
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.
У цьому короткому курсі розглядатимуться культурні взаємини між євреями та не-євреями (українцями, поляками, росіянами) на прикордоннях двох імперій – Габсбургів і Романових. Така взаємодія могла бути свідомою чи несвідомою, вона могла ґрунтуватися на складних процесах зіткнення, засвоєння, призвичаювання, обміну та знищення.
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...