Промисловість
Ми часто схильні описувати досучасні суспільства через виробництво, яке вони опанували в різні історичні періоди (наприклад, епоха бронзи чи заліза). Маючи справу з ранньомодерним чи модерним періодами, дослідники часто формулюють окремі аргументи політичної, промислової, соціальної чи релігійної історії того часу, мало звертаючи увагу на їхню взаємозалежність. Невигідно пояснювати історію народу тільки його промисловістю, оскільки це означає ігнорувати людський фактор у такому поясненні. Ця тема прагне з’ясувати як виробництво і споживання формулювали історичний досвід працюючих людей, енергетичних систем і просторів, де були розташовані промислові підприємства. Ми зацікавлені у дослідженні технологій та інновацій, виробництва та соціального життя, міського планування та житлових районів робітників. Ми віримо, що можна краще зрозуміти історію народу, серед іншого збільшуючи обізнаність про джерела його утримання.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
“Перебудова” на львівських підприємствах, інтерв’ю з колекції “Індустріальні біографії міста”
Запропоновані матеріали — фрагменти інтерв’ю працівниць та працівників радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Вони є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020–2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. Записані бібліографічні розмови увійшли до колекції усних розповідей "Індустріальні біографії міста" Міського медіаархіву. Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років. Пропонована тут вибірка цитат охоплює період Перебудови, 1990-ті та початок 2000-их років та ілюструє стан виробництва на підприємствах харчової, легкої та радіоелектронної промисловості Львова в умовах впровадження ринкового соціалізму. З 1986 року в СРСР поступово розширюється самостійність підприємств,...
“Гласність” на львівських підприємствах, інтерв’ю з колекції “Індустріальні біографії міста”
Запропоновані матеріали — фрагменти інтерв’ю працівниць та працівників радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Вони є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020–2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. Записані бібліографічні розмови увійшли до колекції усних розповідей "Індустріальні біографії міста" Міського медіаархіву. Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років. Пропонована тут вибірка охоплює спогади та рефлексії про один з головних компонентів політики Перебудови, так звану “гласність”. Про гласність та широку демократію заговорили на XXVII з’їзді КПРС 25 лютого–6 березня 1986 року. Влада дозволила обговорювати недоліки та слабкості...
Перехід від планової до ринкової економіки на львівських підприємствах, інтерв’ю з колекції “Індустріальні біографії міста”
Опубліковані тут фрагменти інтерв’ю є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020 – 2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. В 2021 році були проведені біографічні інтерв’ю з працівниками радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Опрацьовані матеріали увійшли до колекції усних розповідей "Індустріальні біографії міста". Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років. Пропонована вибірка цитат охоплює період Перебудови, 1990-тих та початку 2000-их років, та об’єднує відповіді респондентів про зміни в житті людей на тлі переходу від планової до ринкової економіки та економічної кризи, яку поглибив розпад СРСР...
Безпека праці і охорона навколишнього середовища, інтерв’ю з колекції “Індустріальні біографії міста”
Опубліковані тут фрагменти інтерв’ю є частиною проєкту “Роз/архівування пост/індустрії”, реалізованого в 2020 – 2021 роках, з метою збору вцілілих матеріалів індустріальної спадщини Львівщини та Донеччини, налагодження діалогу між поколіннями, регіонами та інституціями. В 2021 році були проведені біографічні інтерв’ю з працівниками радіоелектронної, машинобудівної, переробної, легкої та харчової промисловості Львова. Опрацьовані матеріали увійшли до колекції усних розповідей "Індустріальні біографії міста". Збірка зафіксувала спогади та роздуми респондентів про своє дитинство та родину, місто, навчання, роботу, суспільство, починаючи з 1950-их років. Пропонована тут вибірка охоплює період Перебудови, 1990-ті та початок 2000-их років, об’єднані в тематичні блоки. Підбірка поєднує відповіді респондентів на питання про забезпечення безпеки праці та охорони навколишнього середовища. В СРСР природоохоронні заходи мали додатковий...
Голос пролетарів: міжетнічні стосунки в нафтовій промисловості Борислава кінця ХІХ початку ХХ століття
Нафтові робітники у Бориславі в кінці XIX на початку XX століття творили неоднорідну, строкату групу, яка включала місцевих українських селян, польських заробітчан із Західної Галичини, євреїв і фахових працівників з інших країн. Частина робітників була сезонними працівниками, які приходили працювати на копальнях лише в час, коли не було польових робіт у селах, де вони постійно мешкали. Спільність походження з однієї місцевості, чи приналежність до тієї самої етнічної або ж релігійної групи переважувала усвідомлення себе як професійної групи чи класу. Цим бориславське промислове середовище нагадувало видобувну промисловість у нових містах на кшталт Юзівки на Південному Сході України. Однією з особливостей, яка вирізняла Борислав, була присутність єврейських робітників поряд з єврейськими підприємцями чи єврейськими посередниками....
“Пролетарська подорож” радянською Україною Фреда Біла, спогади 1937 року
Спогади Фреда Біла «Пролетарська подорож: Нова Англія, Гастонія, Москва» були опубліковані у Нью-Йорку у 1937 р. Автор – американський працівник текстильної промисловості, активний учасник робітничого руху, профспілковий організатор. Протягом 1931-1933 р. він жив у соціалістичному містечку «Новий Харків», збудованому для робітників Харківського тракторного заводу. У містечку була іноземна колонія (до 800 осіб) робітників та членів їх родин. У 1933 р. під його реакцією англійською мовою вийшло пропагандиське видання «Foreing Workers in a Soviet Tractor Plant: A Pictorial Survey of the Life of Foreign Workers and Specialists During the Period of Socialist Construction 1931-1933, (M-L: Iskra revolutsii, 1933)». В той же час Фред Біл був свідком Голодомору. У своїх спогадах він описав картину життя...
Показати ще
Згорнути все
Приватизація та економічна трансформація на пострадянському просторі: Фотоархів Дружківської газети “Окно” з 1990-х
Представлені тут фотографії з архіву газети “Окно” показують творчу роботу редакції видання, яка у художній алегоричний спосіб намагалася критично осмислити реалії економічних трансформацій в Україні у 1990-х. Газета була заснована 1994 р. підприємцями міста, що відчували готовність вступити в політику на противагу старим комуністичним номенклатурникам, які тоді за інерцією керували місцевими органами самоврядування, паразитуючи на настроях розчарування і розгубленості після розпаду Радянського Союзу. Засновниками газети були страхова компанія “АСКО-Донбас Північний” (з 1991 р.) та створена нею поліграфічна фірма “ПримаПрес”. Поява нової газети поклала край монополії місцевої влади на інформаційний простір, даючи майданчик для критики влади та радянського минулого. Газета мала фокус на проблеми бізнесу, культури та історії, через що заслужила у опонентів ярлик...
Стінгазета з Костянтинівського пляшкового заводу, 1967
Ця стінгазета є частиною серії стінгазети з Костянтинівського пляшкового заводу, створеної у 1967 році. Серія складалася з 13-ти виписків, приурочених місцевим учасникам боротьби з білогвардійцями після Першої світової війни. Тринадцять випусків цієї серії розкривають історію заводу та обґрунтовують його назву "Завод 13-ти розстріляних робітників", а також закликають працівників ділитися фотографіями та спогадами, які пов'язані з протистоянням з білогвардійцям. Представлений тут випуск розповідає про сім'ю Бобильова Александра Семеновича та Бобильової-Чумичкіної Марії Семенівни. У 1918-1920 роках в місті Костянтинівка (Донецька область України) неодноразово змінювалась влада, яку завойовували то білогвардійці, то червоноармійці. Згідно з однією з місцевих легенд, білогвардійці поставили перед вибором робітників пляшкового заводу: або вони видадуть більшовиків, які є серед них, або кожного десятого...
Кіноаматори Львівського паравозо-вагоноремонтного заводу, фото 1956 року
“Инициаторы создания киностудии на Львовском паровозоремонтном з-де (слева направо) Слуцкин С С — председатель правления клуба начальник инструментального цеха, Скибало Г Л — зав радиоузлом и Зирка А В просматривают первые кадры нового фильма о заводе — Львов 7 дек 1956″ — такий архівний опис супроводжує це фото у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві (донедавна Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного). Попри те, що це офіційна репрезентація кіноаматорів, яка, ймовірно, була створена для використання у пресі, уважний аналіз деталей дозволяє розчитати у зображенні особливості розвитку радянського кіноаматорства. Попри той факт, що центральними фігурами у кадрі є кіноаматори, значну увагу привертає кінопроектор та кінокамера розташовані на столі перед ними. Проектор —...
Члени бригади комуністичної праці та вручення комсомольських квитків на Маріупольському заводі важкого машинобудування
Світлина показує момент урочистого вручення комсомольського квитка працівниці Маріупольського заводу важкого машинобудування. Крім квитка, партійний чи комсомольський чиновник вручає невідомій нам жінці вимпел, що може свідчити, що ця нова комсомолка уже має здобутки у виконанні трудових завдань партії. Найімовірніше вона є представницею передовиків заводу, а для радянської системи було важливо, щоб лідери виробництва були частиною комсомольсько-партійного активу. Якщо відштовхуватися від назви цього джерела, то молода працівниця є частиною “бригади комуністичної праці”, що було важливим мотивом пропаганди так званого зрілого чи розвинутого соціалізму.
“Куди ми йдемо?”, фільм маріупольської кіностудії 1989 року
Фільм "Куди ми йдемо?" є виразником ідей періоду Перебудови та засвідчує зростання занепокоєння "знизу" щодо екологічних тем. Авторами фільму був колектив аматорського кінокооперативу "Кадр" у м. Маріуполь Української Радянської Соціалістичної Республіки. Фільм апелює до найболючіших екологічних проблем Маріуполя (з 1948 по 1989 р. місто називалося Жданов, за іменем радянського революціонера, політика, співучасника Великого Терору 1937-1938 років, Андрія Жданова).
“Білка”, фільм народної кіностудії “Муратор”
Фільм кінорежисера-аматора Романа Бучка (у співавторстві з Володимиром Бордюком та Романом Чижиком), названий за іменем однойменної річки Білка у Львівській області, що є правою притокою Полтви (басейн Вісли). Стрічка була створена на народній кіностудії “Муратор” Львівського будинку культури будівельників. Потрійне авторство відображає специфіку кіноаматорської творчості у СРСР, адже будь-яка народна самодіяльність повинна була бути колективною. Обрана тема та зміст роботи були характерними і найближчими саме Романові Бучку, з цією темою він працював систематично. До того ж походив він із місцевості, яка описана у фільмі — з села Гаї, що поруч зі Звенигородом. Прикментним є також той факт, що Володимир Бордюк був керівником міського кіноклубу у Львові. Саме він відповідав за діяльність...
Електронні очі автоінспектора, телесюжет Львівського телебачення 1971 року
Телевізійний сюжет 1971 року, знятий для новин Львівського телебачення. Розповідає про експеримент з використанням телевізійних камер для регулювання дорожнього руху на одному з найбільш інтенсивних перехресть у середмісті Львова. Джерело не містить інформації про авторів чи контекст розробки саме цього пристрою. Проте у ширшому контексті відомо, що у місті на той час функціонував один з найбільших виробників телевізорів, завод “Електрон”, при якому діяло спеціальне конструкторське бюро телевізійної техніки. Тож, була присутня технологічна експертиза та інфраструктура для розробки подібних приладів все ще порівняно нової на той час технології передачі зображення через телевізійний сигнал. Технологія набувала все більшої популярності у різних сферах, наприклад, управління вуличним рухом. Сюжет демонструє, як рухомі телевізійні камери дозволяли...
АСУП може більше, телесюжет Львівського телебачення 1975 року
Сюжет 1975 року, знятий для новин Львівського телебачення. У ньому йдеться про використання Автоматизованої системи управління підприємством (АСУП) на львівському заводі “Електрон”, одному з найбільших виробників телевізорів у Радянському Союзі. Систему розробили у 1964-1969 роках у співпраці з київським Інститутом кібернетики. Її роль полягала у використанні електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) для проведення розрахунків та обліку виробництва. Система стала першою у своєму роді в Радянському Союзі. Сюжет виходить у момент, коли дискурс технологічного оптимізму присутній в державній політиці СРСР, а галузь кібернетики та комп’ютерної інженерії розвивається практично два десятиліття. Станом на 1967 рік, понад п’ятсот інститутів та десятки тисяч осіб працювали над кібернетичним проблемами, половина з них була зосереджена на економічній кібернетиці (Peters,...
За почином Гаганової, кінохроніка 1959 року
Цей сюжет кінохроніки має майже кінематографічну структуру. Працівниця взуттєвої фабрики №3 у Львові Катерина Лисак, яка дізналася про визначний трудовий подвиг Валентини Гаганової (перехід у відстаючу бригаду заради допомоги її працівникам), намагається запровадити цю ініціативу у себе на заводі. Для цього вона обрала відстаючу бригаду і намагаєтья переконати лідера цієї бригади, що “почин” (так офіційно називали ініціативу Гаганової) принесе бажаний результат. Наприкінці двохвилинного сюжету ми бачимо усміхнених працівників, які мріють про виконання поставлених партією виробничих планів.
“Приазовский экран” №1, кіножурнал 1969
Цей кіножурнал представляє цінне джерело з історії розвитку промисловості Маріуполя і створений він міським клубом кіноаматорів. За прикладом столичної студії Укркінохроніка, яка виробляла основні кіножурнали республіки, автори журналу творять кінорепортаж, який складається із 4 сюжетів, що розповідають про депутатів, впровадження інновацій у доменному сталеварінні, про переможців соціалістичного змагання та про зустріч трудівників із радянським космонавтом.
Показати ще
Згорнути все
Пiсня бригад комунiстичної працi
"Пісня бригад комуністичної праці" була написана у 1956 році композитором Аркадієм Філіпенком (1912-1983), який окрім академічної музики, писав твори для оперет чи кінофільмів. Вірші до пісні написав інший видатний діяч радянської культури УРСР Олекса Новицький (1914-1992), який у часи війни був військовий кореспондентом, а згодом став шевченкознавцем. Обидва автори мали “правильні” біографії для написання гімну бригад комуністичної праці, який виконувався на офіційних заходах в УРСР, а також видавався чисельними тиражами для виконання професійними та аматорськими колективами. Пісня має урочистий настрій і твердить, що бригади комуністичної праці формують новий чудовий світ комунізму і весь український народ має доєднуватися до цього важливого руху. Виконує пісню видатний український співак Микола Кондратюк (1931-2006) та хор Українського радіо,...
Радянська влада прагнула докорінно змінити стиль і структури повсякденного життя людей (житло, дозвілля, роботу). Особливо радикальні проєкти були розроблені і частково втілені у 1920-1930-ті роки. Робітники опинилися у центрі уваги радянської соціальної політики. У офіційному дискурсі комуністична партія більшовиків була представлена як авангард пролетаріату, що діяла передусім в інтересах трудящих. Чи відповідали ці ідеї практиці, і якою ціною втілювалися. Про це йтиметься у модулі авторства історика Романа Любавського.
Засновники Радянського Союзу вважали, що за основу нових форм праці слід взяти аматорську ініціативу і талант, як народний безмежний ресурс, та управляти цим за допомогою "всенародного контролю і обліку". Метод запровадження нових форм управління виробництвом став наймасштабнішою пропагандою трудових досягнень. Радянські ідеологи за звичкою цитували Леніна, який вважав, що праця може змінити людину при соціалізмі, і радив, як саме організувати соціалістичні змагання. Цей модуль історика Богдана Шумиловича присвячений темі праці в комуністичній пропаганді на прикладі 1960-х років.
У 1950–1960-х роках на підприємствах Радянської України поширилися практики, скеровані на удосконалення праці. Двигуном цього процесу були так звані передовики – учасники руху трудящих СРСР за комуністичне ставлення до праці та за виховання людини комуністичного суспільства. У 1958 році, після вступу у лави Комуністичної партії, Гагановій доручили виконати рішення парткому по допомозі відстаючим бригадам прядильниць. Трудівниця вирішила перейти до відстаючої бригади і використовуючи свій досвід, авторитет та вміння працювати з людьми, зуміла організувати роботу в бригаді і таким чином в короткі терміни вивела її в передові. Таку ініціативу офіційна ідеологія сприйняла натхненно, оскільки перехід у відстаючу бригаду для Гаганової передбачав втрату надбавок у заробітній праці. Тож ініціатива відображала ті риси нового працівника, про...