Тіло
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Станіслав Лясковніцький про дуелі у Львові на початку XX століття
Випускник Львівського університету і майбутній професор урології Станіслав Лясковніцький (1892–1978) залишив спогади під назвою "Шпага, багнет, ланцет" ("Szpada, bagnet, lancet"), у яких зокрема описав дозвілля львівської молоді, в тому числі заняття спортом. Певну увагу він приділив фехтуванню, яке на той час було популярним у студентських колах, і дуелям як способу розв’язання конфліктів.
Утримання незаконнонароджених дітей в Російській імперії
Це джерело стосується справи, яка була передана до окружного суду у Вейсенштейні (нині Пайде в Естонії) наприкінці ХІХ століття. Позивачка, Лена Ізуп, була неписьменною естономовною селянкою, яка працювала хатньою робітницею. Вона подала скаргу на Марта Тамбока, іншого естономовного селянина, який, як вона стверджувала, був батьком її дитини. Лена Ізуп звернулася до Ревельського окружного суду з проханням "винести рішення" щодо Тамбока, тобто змусити його визнати батьківство і виплачувати фінансову допомогу на утримання дитини. Справа була розглянута у вересні 1890 року, і суд зобов'язав Марта виплатити Лені одноразово 15 рублів, а також 10 рублів щорічно на утримання дитини, поки їй не виповниться 13 років. Згідно з російським імперським законодавством, блуд (під яким розуміли статеві стосунки...
Уривок зі спогадів українського мігранта Василя Пласконоса про виїзд з міжвоєнної Польщі до Канади у 1925
Уривок з автобіографії українського мігранта Василя Пласконоса описує його досвід виїзду з міжвоєнної Польщі до Канади у 1925 році. Мотивації для еміграції були не лише економічними, але й політичними, бо Василь Пласконіс відчував переслідування у Польщі як колишній учасник польсько-української війни. Автор розглядав своє рішення про міграцію як тимчасове. Текст описує процес прийняття рішення про виїзд, мандрівку і перші місяці адаптації у Канаді. Важливим є питання посередництва агентів, які допомагали емігрантам придбати квитки і виїхати. У Канаді нові українські мігранти знаходили працю у шахтах або як поденні робітники у фермерських господарствах. З тексту стає помітно, як мережа українських зв’язків виявляється корисною для пошуків роботи, помешкання чи навіть для побутових справ у Канаді.
Уривок з автобіографії Бена Рейсмана, уродженця галицького містечка Калуш, який емігрував до Америки у 1896
Автобіографія була надіслана на конкурс мігрантських автобіографій, організований єврейським інститутом YIVO. Її автор – Бен Рейсман з галицького містечка Калуша, який згадує своє дитинство у Галичині, приїзд до Америки у 1896 році і заангажування у соціалістичний рух. Обраний уривок показує процес подорожі і важливість мережі соціальних контактів поміж мігрантами з одного регіону. Такі зв’язки уможливлювали і полегшували прийняття рішення про міграцію, пошуки роботи, адаптацію на новому місці. Одним з характерних моментів залученості на новому місці є інтерес до політики. Бен Рейсман прибув до Штатів у період передвиборчої президентської кампанії і з перших днів долучився до мітингів. Соціалістичні гасла про нерівність допомагають йому переосмислити свій галицький досвід перед еміграцією. Водночас, важливим для Бена є...
“Пісня емігрантів” (Pieśń emigrantów), 1918-1939
Соціалістичний рух активно намагався залучати робітників-емігрантів. Тематика важкої праці робітників у фабриках чи светшопах з’являється у творах соціалістів, які часто самі були емігрантами. Деякі пісні були гімнами і творилися для того колективного співу. Прикладом такого є польська пісня емігрантів. У ній, емігранти покидають свій рідний край через соціальну несправедливість. Дідичі, магнати і священики протиставлені пригніченим робітникам чи солдатам, які вернулися з війни і не отримали очікуваних гарантій. Водночас пісня підкреслює тимчасовість еміграцій, адже емігранти повернуться до рідного краю, щоб робити революцію.
“Мої мамця дома, а я в Америці”, пісня про еміграцію
Пісня побудована на дихотомії – еміграція-дім. Вона відображає популярну стратегію сільських родин, які висилали когось з дітей у еміграцію, щоб вони грошовими переказами допомагали утримувати господарство. У пісні донька, яка має важку роботу на фабриці і страждає як «зелена», тобто недосвідчена мігрантка від незнання мови, несправедливої оплати праці і складних умов. Жінки часто ставали мігрантками, однак працювали на гірших і менш оплачуваних роботах. Вона дорікає мамі, яка відправила її заробляти гроші і не знає про складнощі праці. Досвід молодих мігрантів, які проходили через численні випробування, але водночас набували самостійності відділяв їх від родин. Молоді люди уже не підлягали контролю своїх батьків і завдяки дистанції та фінансовій незалежності могли приймати власні рішення.
Показати ще
Згорнути все
Фотографія вправ вільноруч, Львів, 1927 рік
Фотографія входить до колекції Степан Гайдучка. Є однією з серії фотографій вправ вільноруч. Її формат підлаштований під композицію: п’ять жінок стоять в одному ряду і демонструють положення тіл, які є частинами динамічних вправ (нахили, протягування рук, кроки). Статичні вертикальні лінії дерев на задньому плані контрастують з рухами жінок. Виразність композиції побудована на тональному контрасті та протиставлені текстур. Композиція поділена навпіл лінією горизонту. Фон нижньої частини фотографії (трава) має нейтральний тон, тож на ньому промальовуються як темні спідниці, так і світлі ноги. І навпаки, фон верхньої частини (дерева) темніший, тож на ньому добре видно положення тіл в світлих сорочках. Трава і дерева, які стали фоном для цієї серії, створюють однорідну дрібну текстуру, яка підкреслює...
“Єврейська бабуся”, фото Люїса Хайна
Люїс Хайн (1874-1940) був американським фотографом, який намагався привернути увагу до соціальних проблем, таких як міграція чи дитяча праця. Він двічі робив серії фото на Еліс Айленд – острові біля Нью Йорку, який був першою зупинкою і місцем пропуску для новоприбулих мігрантів. Фото Люїса Хайна намагаються показати індивідуальність мігрантів, яких часто екзотизували та іншували у американській пресі. Єврейська жінка на фото одягнена в одяг, який не вирізняє її з-поміж решти мігрантів зі Східної Європи. Втім, хоча єврейська міграція часто також була мотивована економічними мотивами, у публічному дискурсі і історіографії початку ХХ століття її сприймали як наслідок погромів. На фото автор намагається показати Америку як своєрідну землю обітовану, яку євреїв вважають своїм прихистком, що...
“Слов’янська мати”, фото Люїса Хайна
Люїс Хайн (1874-1940) був американським фотографом, який намагався привернути увагу до соціальних проблем, таких як міграція чи дитяча праця. Він двічі робив серії фото на Еліс Айленд – острові біля Нью Йорку, який був першою зупинкою і місцем пропуску для новоприбулих мігрантів. Фото Люїса Хайна намагаються показати індивідуальність мігрантів, яких часто екзотизували та іншували у американській пресі. Назва фото «слов’янська мати» демонструє, що Східна Європа для американців все ж була простором, різниці і нюанси якого вони здебільшого не помічали. Хайн сприймає жінку на фото, як людину, яка цілком покинула Європу, забравши з собою все своє майно і яка не хоче повертатися назад. Віконце пропуску, перед яким вона стоїть, натякає на зіткнення нових мігрантів...
Галицькі мігранти, Квебек, близько 1911 року
Фото показує групу мігрантів з Галичини, ймовірно українців у Канаді. Попри інформацію про те, що перед еміграцією селяни купували міський одяг, на цьому фото ми бачимо людей у традиційному вбранні, які відрізняються від канадського оточення. Ставлення до східноєвропейських мігрантів було зверхнім і одяг зокрема часто ставав підставою для іншування і процес успішної інтеграції передбачав «перевдягання» в західний одяг. На фото ми бачимо велику родину, адже часто перші мігранти, які були молодими чоловіками і жінками згодом перевозили своїх дітей чи старших батьків.
Ольга Марія Жидачек та її чоловік Григорій Бандурка
Ця світлина є свідченням популярної у 1930-их фотопрактики — створення портретів перехожих на вулицях міста. Такі фотографії часто фіксували людей в русі на тлі великої вулиці і ніби підкреслювали приналежність зображених до міської культури. З огляду на це жанр такої фотографії може бути названо вуличним портретом, вуличною та комерційною фотографією. На фотографії зображені прабабуся і прадідусь Божени Пеленської — Ольга-Марія Жидачек та її чоловік Григорій Бандурка (1899 року народження). На основі спогадів Божени записана історія світлини і зображених. Фотографія зроблена напередодні ІІ світової війни, перед подіями, які змінили життя цієї родини як і багатьох інших у Львові. На звороті фотографії є напис українською мовою: “Весна, 1939 рік”. Також олівцем написане число 2, що...
Члени бригади комуністичної праці та вручення комсомольських квитків на Маріупольському заводі важкого машинобудування
Світлина показує момент урочистого вручення комсомольського квитка працівниці Маріупольського заводу важкого машинобудування. Крім квитка, партійний чи комсомольський чиновник вручає невідомій нам жінці вимпел, що може свідчити, що ця нова комсомолка уже має здобутки у виконанні трудових завдань партії. Найімовірніше вона є представницею передовиків заводу, а для радянської системи було важливо, щоб лідери виробництва були частиною комсомольсько-партійного активу. Якщо відштовхуватися від назви цього джерела, то молода працівниця є частиною “бригади комуністичної праці”, що було важливим мотивом пропаганди так званого зрілого чи розвинутого соціалізму.
Goldene land (Золота земля), пісня про еміграцію, 1889
Пісня написана литовським єврейським поетом Еліакумом Зунсером (1840-1913) на основі його власного досвіду еміграції до США. Пісня «Золота земля» заторкує питання нових мігрантів, високі очікування яких не справджуються. Американське місто виявляється простором сповненим бруду, шуму і бідності. Праця хоча і є, але вона погано оплачувана і небезпечна для здоров’я. Також Америка не є місцем соціальної рівності, адже як і в Європі у ній є диспропорція в розподілі багатства. Це міський досвід, який був спільним для багатьох єврейських мігрантів, що знаходили працю в текстильній промисловості, чи, як сам Зунсер, у друкарнях.
Пiсня бригад комунiстичної працi
"Пісня бригад комуністичної праці" була написана у 1956 році композитором Аркадієм Філіпенком (1912-1983), який окрім академічної музики, писав твори для оперет чи кінофільмів. Вірші до пісні написав інший видатний діяч радянської культури УРСР Олекса Новицький (1914-1992), який у часи війни був військовий кореспондентом, а згодом став шевченкознавцем. Обидва автори мали “правильні” біографії для написання гімну бригад комуністичної праці, який виконувався на офіційних заходах в УРСР, а також видавався чисельними тиражами для виконання професійними та аматорськими колективами. Пісня має урочистий настрій і твердить, що бригади комуністичної праці формують новий чудовий світ комунізму і весь український народ має доєднуватися до цього важливого руху. Виконує пісню видатний український співак Микола Кондратюк (1931-2006) та хор Українського радіо,...
Пояснюючи причини протиправних учинків високопосадовців, у 1940–1960-х радянська влада вказувала на релікти дореволюційної капіталістичної ментальності, що вразили окремих управлінців. В 1970-1980-х рр. апелювати до пережитків минулого було вже незручно, адже в цей час при владі перебувало покоління, народжене й повністю соціалізоване в радянському Союзі, нібито вільному від вад інших, недосконалих суспільств. У цьому модулі Віктор Крупина на прикладі досі непублікованих архівних матеріалів, а також удоступнених джерельних збірок розглядає поширені службові зловживання радянських високопосадовців в Українській РСР впродовж 1945-1991 років, їх причини, масштаби і наслідки.
Радянський Союз позиціонував себе як країну соціальної рівності, де знищенням експлуатації людини людиною досягнуто гармонії "класових" відносин. Усунення соціальних протиріч між "верхами" та "низами" (за радянською термінологією "експлуататорами" та "експлуатованими" відповідно), широко пропагувалося як незаперечне і незворотне досягнення країни Рад. Парадоксальна ситуація: це була правда, утім значний соціальний розрив між народом і "народною владою" теж був правдою, констатувати яку було небажано. У цьому модулі Віктора Крупини йтиметься про фінансові привілеї української радянської номенклатури.
Цей модуль літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової розповідає про Катерину Білецьку-Кандибу, дружину Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та її досвід Другої світової війни та повоєнного життя в еміграції.
Особливістю ранньої візії аматорського кіновиробництва в Радянському Союзі була прагматична ідея використання нового медіа не лише задля розваги, а й для залучення широкого кола громадян до продукування кінохронік і створення мережі кореспондентів по всій країні, які б покривали висвітлення соціалістичного будівництва. Однак, попри спорадичні спроби, цей задум одразу масштабно не втілився. На заваді став брак технології і достатнього обладнання, а згодом і політичний клімат 1930-х. Лише після "хрущовських реформ" ця ідея знову з’явилась у порядку денному. Детальніше про це читайте у модулі історика Олександра Маханця.
Засновники Радянського Союзу вважали, що за основу нових форм праці слід взяти аматорську ініціативу і талант, як народний безмежний ресурс, та управляти цим за допомогою "всенародного контролю і обліку". Метод запровадження нових форм управління виробництвом став наймасштабнішою пропагандою трудових досягнень. Радянські ідеологи за звичкою цитували Леніна, який вважав, що праця може змінити людину при соціалізмі, і радив, як саме організувати соціалістичні змагання. Цей модуль історика Богдана Шумиловича присвячений темі праці в комуністичній пропаганді на прикладі 1960-х років.
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів.
Кінець XIX - початок ХХ століття відомий як період масової міграції з Європи до інших континентів, коли понад 55 мільйонів людей змінили своє місце проживання. Зокрема цей процес захопив Російську та Австро-Угорській імперії, де складне економічне становище, брак промислу, переслідування підштовхували різні групи населення до виїзду. Серед таких груп були як українські і польські селяни, так і містечкові євреї – дрібні ремісники або робітники. Напрямками руху для них найчастіше ставали США, Канада, Аргентина, Бразилія, які потребували робочої сили на фабриках чи фермах. Історикиня Владислава Москалець у цьому модулі фокусується на особистих досвідах східноєвропейських мігрантів, збережених у фольклорі та спогадах.
У 1950–1960-х роках на підприємствах Радянської України поширилися практики, скеровані на удосконалення праці. Двигуном цього процесу були так звані передовики – учасники руху трудящих СРСР за комуністичне ставлення до праці та за виховання людини комуністичного суспільства. У 1958 році, після вступу у лави Комуністичної партії, Гагановій доручили виконати рішення парткому по допомозі відстаючим бригадам прядильниць. Трудівниця вирішила перейти до відстаючої бригади і використовуючи свій досвід, авторитет та вміння працювати з людьми, зуміла організувати роботу в бригаді і таким чином в короткі терміни вивела її в передові. Таку ініціативу офіційна ідеологія сприйняла натхненно, оскільки перехід у відстаючу бригаду для Гаганової передбачав втрату надбавок у заробітній праці. Тож ініціатива відображала ті риси нового працівника, про...
Рефлексії
Вєрка Сердючка і українська національна ідентичність на Євробаченні 2007
Цей відеозапис є виступом представниці України на пісенному конкурсі “Євробачення” 2007 року, Вєрки Сердючки, із піснею "Dancing Lasha Tumbai". Вєрка Сердючка – драґ-образ, створений та втілений українським коміком, актором та співаком Андрієм Данилком. Образ Вєрки Сердючки репрезентує унікальний культурний архетип – сильну, але просту пострадянську жінку українського походження. Це, зазвичай, передається через слова пісні, дизайни нарядів та її суржик. Образ Данилка часто називають "блазнем" як більш націоналістично-орієнтована авдиторія, так і деякі науковці (Єкельчик 2010). Деякі характеризують його творчість, як "пісні для застілля" з активним використанням фольклорних мотивів, та іноді порівнюють із жанром "диско-поло" (Кашуба та Светлова 2022), а інші називають це постколоніальним "кітчем" (Гундорова 2013). Однак деякі дослідники пропонують називати перформанс Сердючки "кемпом"...
Історія євреїв в Російській імперії один з центральних сюжетів єврейських студій. 2/3 євреїв держави Романових були мешканцями українських земель. Курс пропонує критичний підхід до засадничих термінів класичного наративу. Що ми розуміємо під “Східною Європою” і чи є сенс укладати українські землі та їх єврейське населення у “прокрустове ліжко” визначень імперської географії?
Метою курсу є показати можливості, які відкриває гендерна перспектива у вивченні єврейської культури. Виходячи з аналізу ролі жінки та чоловіка в традиційній єврейській громаді, буде представлено гендерні відмінності в процесі модернізації єврейських жінок та чоловіків. На основі автобіографічних матеріалів буде простежено характерні етапи і моменти життєвих доль та життєвих виборів єврейських маскілів (прихильників Гаскали – єврейського Просвітництва). На прикладі життя та діяльності Пуа Раковської (відомої як "бабуся сіонізму") і Сари Шенірер (реформаторки традиційної освіти для єврейських дівчат) буде порушено проблему світського та релігійного єврейського фемінізму. Особливо цікавим у гендерному розумінні постає питання мовних поділів і співвідношень. Буде обговорено роль мови їдиш, яку часто називають мовою жінок, та її значення в сексуальній революції серед...