Пам'ять
Історичні дослідження пам’яті, всеохопної та культурно значущої риси минулого та сучасного суспільства, є одним із найцікавіших напрямів уваги сучасних дослідників. Вони тісно пов’язані з історією, оскільки пам’ять є символічно значущим елементом у різних культурах. Пам’ять має форму церемоніального вшанування та згадування минулих подій або людей, та їхнього досвіду. Пам’ять про минуле переплітається з багатьма іншими аспектами суспільного життя, політики та культури. Вона базується на історичному розумінні конкретних періодів, залежить від релігійних традицій чи політичних ідеологій і часто має на меті створення групової ідентичності. У Східній і Центральній Європі комеморація також була полем конфлікту та суперечок. Освітня платформа пропонує дослідникам матеріали, які допоможуть зрозуміти, що, як і навіщо комеморалізували у цьому регіоні. Ми фокусуємося на конкретних темах пам’яті, пропаганди, проблемах політичного історизму та ідеологічних культів. Наші матеріали мають на меті надати зміст практикам комеморації та процесів пам’яті.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Комеморація по-радянськи: святкування 150-их роковин з дня смерті Алєксандра Суворова в Ізмаїльській області, 1949 рік
Пропоноване джерело є прикладом внутрішньопартійних інформаційних звітів про підготовку й проведення святкування 150-их роковин з дня смерті Алєксандра Суворова, масштабного комеморативного дійства загальносоюзного масштабу, що відбулося 18 травня 1950 року. Поряд із загальнорадянськими та республіканськими урочистостями важливе місце у вшануванні російського полководця посідали й локальні урочистості на честь його переможних битв у війнах з Османською імперією. У цьому контексті Ізмаїльська область посідала особливе місце в комемораціях, зокрема місто Ізмаїл, яке в радянському дискурсі того часу конструювалося як “місто слави російської зброї”. Окремої уваги заслуговує практика вшанування в Суворовському районі, назва якого, пов’язана з постаттю полководця, зумовлювала підвищену увагу місцевих партійно-адміністративних органів до організації урочистостей. Тексти звітів дають змогу реконструювати механізми функціонування радянської комеморативної...
“Татарбунарське повстання” в системі радянської політики пам’яті: із протоколу засідання Ізмаїльської обласної архітектурної комісії від 28 грудня 1949 року
Протокол засідання Ізмаїльської обласної архітектурної комісії від 28 грудня 1949 року відображає процес обговорення першого проєкту пам’ятника “героям Татарбунарського повстання” в селищі Татарбунари. Його спорудження було передбачене спільною постановою Ізмаїльського облвиконкому та обкому КП(б)У з нагоди відзначення 25-ї річниці цієї події. Пам’ятник було закладено у центрі села під час урочистого мітингу 18 вересня 1949 року на спорудженій радянською владою могилі з перепохованням загиблих повстанців. Документ є прикладом практичного втілення принципів радянської монументальної пропаганди в повоєнний період. Критика проєкту пам’ятника свідчить, що справжньою метою меморіалізації “Татарбунарського повстання” було створення героїчного образу боротьби за встановлення радянської влади, а не вшанування загиблих учасників. Показовою є критика символів скорботи (урна та жінки з вінками), запропонованих у проєкті...
Комеморація “Татарбунарського повстання”: постанова міськвиконкому Ізмаїльського ККП(б)У 1949 року
Тема “Татарбунарського повстання” (організованого більшовиками селянського виступу, що відбувся 15–18 вересня 1924 року в низці сіл Буджака з центром у Татарбунарах і мав на меті дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Румунії) стала однією з ключових у конструюванні офіційної пам’яті сталінським режимом у регіоні. Його комеморація розпочалася з перших днів встановлення радянської влади, а відзначення 25-ї річниці цієї події стало однією з найважливіших локальних політико-ідеологічних кампаній 1949 року, що супроводжувалася масштабними меморіальними, культурно-просвітницькими та пропагандистськими заходами. Запропонований документ є нормативно-правовим актом локального характеру, який регламентував комплекс заходів, пов’язаних із меморіалізацією “Татарбунарського повстання” з нагоди його 25-річчя. Спільна постанова Ізмаїльського облвиконкому та обкому КП(б)У стосувалася не лише спорудження братської могили учасників повстання та встановлення пам’ятника, а...
Повоєнна радянська політика пам’яті: зі звіту Ізмаїльського історичного музею ім. Суворова за 1948 рік
Пропонований документ є важливим джерелом для дослідження політики пам’яті радянської влади в Ізмаїльській області в перші повоєнні роки. Звіт відображає діяльність новоствореного музею за перший рік роботи й містить типову для такого роду адміністративної документації інформацію щодо формування експозиції, упорядкування фондів, науково-дослідної, експозиційної та пропагандистської роботи, а також визначає пріоритетні завдання установи на наступний рік. Водночас джерело дає змогу простежити процес конструювання в регіоні героїчного образу російського полководця Суворова, який став одним із центральних компонентів офіційного радянського історичного наративу. Для створення Ізмаїльського історичного музею імені Суворова радянська влада залучала істориків, музейників та митців з усього СРСР, а його відкриття у символічну дату — 30-річчя “Жовтневої революції” — підкреслювало зв’язок між російською військово-історичною спадщиною...
Перша офіційна радянська версія історії української частини Бессарабії 1945 року
Стаття “Ізмаїл (Історія області й міста)” є першим цілісним наративом, що репрезентував офіційну радянську версію минулого української частини Бессарабії або Буджака. Публікація виходила серією матеріалів упродовж серпня 1945 року на сторінках газети “Придунайская правда” та була приурочена до першої річниці “визволення” Ізмаїльської області радянськими військами. Завершальна частина статті з’явилася 26 серпня – у день офіційних урочистостей, коли в Ізмаїлі було відкрито пам’ятник російському полководцю Алєксандру Суворову. Варто наголосити, що підготовку історичного матеріалу про Ізмаїльську область радянська влада доручила Івану Івановичу Полосіну — професору Московського державного університету ім. В. І. Леніна та фахівцю з історії Росії. Це свідчило про прагнення інтерпретувати минуле регіону не лише крізь призму ленінсько-сталінської ідеології, а й у межах загальноросійського...
“Золотий період” радянізації Львова у спогадах Тані Фукс
Представлений уривок — спогади Тані Фукс (1896–1950), активістки партії Поалей Сіон (ліві сіоністи) з Лодзі, яка пережила Другу світову війну — спершу у Львові (1939–1941), згодом у Чернівцях та таборах Бессарабії (1941–1944). Протягом міжвоєнного періоду вона, разом з її чоловіком Лазарем Фуксом, активно займалася журналістикою та розбудовувала єврейську шкільну освіту. З початком нападу Німеччини на Польщу, вона втекла до Львова, де тоді була значна частина журналістського та літературного середовища міжвоєнної Польщі. Освоївшись у Львові восени 1939 року, Таня долучилася до розбудови шкільної освіти в радянському Львові та з часом відновила журналістську діяльність. Цей уривок можна проаналізувати комплексно, як его-документ, травелог та публіцистику — властивості кожної форми яскраво простежуються в тексті. Перш за все,...
Показати ще
Згорнути все
Волинське село Зелений Дуб в роки Другої світової війни: інтерв’ю з Антоніною Гук
Ці свідчення належать Антоніні Гук, бабусі автора цього коментаря. Інтерв'ю було записано у 2021 році, і є одним із серії з шести розмов з респонденткою про події Другої світової війни у Зеленому Дубі, на Волині. У міжвоєнний період село входило до складу Будеразької ґміни Здолбунівського повіту Волинського воєводства Другої Речі Посполитої, і приблизно порівно населене польськими і українськими мешканцями. Антоніна, народжена у 1931 у сусідньому селі Руська Гута, переїхала сюди у ранньому дитячому віці, і станом на 1943 рік, – кульмінацію польсько-українського протистояння у цьому регіоні, – була 12-літньою дівчинкою. Оповідь Антоніни Гук про минуле не розгортається лінеарно. По-перше, це промовисте свідчення роботи пам’яті: наш мозок не пригадує події минулого, нанизуючи їх на хронологічну...
Цей модуль Петра Долганова розповідає про події Другої світової війни у волинському селі Зелений Дуб. Автор аналізує свідчення своєї бабусі, Антоніни Гук, контекстуалізуючи їх й синхронізуючи із іншими наявними джерельними даними.
Цей курс охоплює період, що починається від поділів Польщі, містить Російську та Габсбурзьку імперії, Радянський Союз та міжвоєнну Польщу. Учасники ознайомляться з геополітичними наслідками експансій Росії на захід та Австрії — на схід, і серед інших широких тем розглядатимуть: унікальне східноєвропейське єврейське середовище, яким був штетль; хасидизм — народжений в Україні популярний рух релігійного ентузіазму; взаємодію між сіоністами та українськими націоналістами в Галичині; розвиток українізації та їдешезації (або ж українського та єврейського варіантів коренізації) у 20-их рр. ХХ ст. і становище євреїв у Польщі у цей самий період; Голокост та його наслідки; українців та євреїв у дисидентському русі; єврейсько-український мистецький та літературний авангард, та єврейсько-польську історичну науку.