Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: info@lvivcenter.org

Протокол засідання Ізмаїльської обласної архітектурної комісії від 28 грудня 1949 року відображає процес обговорення першого проєкту пам’ятника “героям Татарбунарського повстання” в селищі Татарбунари. Його спорудження було передбачене спільною постановою Ізмаїльського облвиконкому та обкому КП(б)У з нагоди відзначення 25-ї річниці цієї події. Пам’ятник було закладено у центрі села під час урочистого мітингу 18 вересня 1949 року на спорудженій радянською владою могилі з перепохованням загиблих повстанців.

Документ є прикладом практичного втілення принципів радянської монументальної пропаганди в повоєнний період. Критика проєкту пам’ятника свідчить, що справжньою метою меморіалізації “Татарбунарського повстання” було створення героїчного образу боротьби за встановлення радянської влади, а не вшанування загиблих учасників. Показовою є критика символів скорботи (урна та жінки з вінками), запропонованих у проєкті пам’ятника, а також образу селянського повстання — селянина з рукою, спрямованою в бік Москви. Ці елементи, на думку членів комісії, не відповідали ідейно-політичному змісту події, не відображали революційного характеру повстання та не створювали належного образу героїчної боротьби трудящих. Висловлені зауваження демонструють, що під час оцінки меморіального проєкту визначальними були не його художньо-естетичні критерії, а здатність репрезентувати офіційну історичну інтерпретацію.

Цінність запропонованого джерела полягає в тому, що воно відображає роль місцевої партійно-державної номенклатури та інтелігенції в конструюванні радянського меморіального простору. Місцева радянська еліта виступала не лише виконавцем рішень центрального та республіканського керівництва, а й активним мнемонічним актором. Зокрема, документ свідчить про безпосередню участь у відборі й інтерпретації символів, які мали б адаптувати офіційні наративи до локального контексту. 

Текст джерела також надає додаткові відомості про будівництво пам’ятника, зокрема виділення на його проєктування й спорудження 1,5 мільйона карбованців, що засвідчує високий статус увічнення пам’яті про Татарбунарське повстання в системі радянської політики пам’яті в регіоні.

Піддавши критиці проєкт пам’ятника, головний архітектор Ізмаїла Ткаченко запропоновав ідею пам’ятника у вигляді скульптурної групи, в якій по центру мала бути зображена “російська людина у робітничому одягу”, яка б символізувала “гордість, силу та впевненість російської людини, що перемогла в 1917 році в Росії та йде уперед до нових завоювань”. Така пропозиція нівелювала локальний характер “Татарбунарського повстання” та відсувала його учасників на другий план. Натомість подія інтерпретувалася як складова ширшого революційного процесу, рушійною силою якого був російський народ. Характерно, що наступного року саме цю ідею було реалізовано в новому проєкті пам’ятника й затверджено на місцевому та республіканському рівнях.

1 жовтня 1950 року в місцевій газеті було оприлюднено проєкт нового пам’ятника (вирізка статті газети міститься в архівній справі), в якому так описувалася скульптурна композиція: “Висота усього пам’ятника — більше 13 метрів. Близько 6 метрів займатиме бронзова скульптурна група, розташована на верхівці колони. Вона складається з трьох фігур. Центральна фігура зображує робітника, спрямованого вперед. Натхненний великими ідеями партії Леніна–Сталіна, він високо підняв прапор минулих і майбутніх перемог, що майорить у повітрі, у боротьбі за комунізм, за визволення пригноблених народів усього світу. У цьому образі втілено заклик до боротьби, рішучість і відвагу, силу та впевненість у перемозі. Ліворуч — фігура моряка з гвинтівкою напоготові. Вона зібрана й підтягнута. Праворуч — постать селянина, який піднявся на боротьбу”.

Зрештою, через брак коштів вартість спорудження пам’ятника була зменшена до 334,5 тис. карбованців, тому до проєкту внесли зміни. Пам’ятник було встановлено лише в 1953 році, а з нагоди 50-річчя повстання у 1974 році відбулася його реконструкція. Попри переосмислення подій “Татарбунарського повстання”, пам’ятник і досі лишається головним місцем пам’яті в місті Татарбунари.

Назва:

“Татарбунарське повстання” в системі радянської політики пам’яті: із протоколу засідання Ізмаїльської обласної архітектурної комісії від 28 грудня 1949 року

Рік:
1949
Джерело:
Комунальна установа “Ізмаїльський архів”. Ф. Р–419. Ізмаїльський обласний відділ архітектури. Оп. 1. Спр. 28. Протоколи засідань Обласної архітектурної комісії та висновки експертної комісії по проєктах за 1949 рік (13.08.1949 – 28.12.1949). Арк. 71–82.
Мова оригіналу:
Російська

П Р О Т О К О Л

ЗАСЕДАНИЯ ОБЛАСТНОЙ АРХИТЕКТУРНОЙ КОМИССИИ

г. Измаил, 28 декабря 1949 г.

 

П О В Е С Т К А    Д Н Я:

  1. Рассмотрение проекта памятника героям Татарбунарского восстания в р-ц Татарбунары.

П Р И С У Т С В О В А Л И:

1/ Инженер – ПИВОВАРОВ Г.Д., зам. нач. Облотдела п/д архитектуры.

2/ Режиссер – КИСЕЦ, Облотдел по делам искусств.

3/ ЩЕЛЮТА, Облотдел Культпросветучреждений.

4/ Инженер – СТАРОВЕРЦЕВ, Обл. Коммунхоз.

5/ Художники – т.т. ЛИПИНСКИЙ И БРЕВНОВ.

6/ Архитекторы: т. ГОРЧАКОВ – начальник “Облпроекта”,

                                  т. БЕЛОКОННЫЙ, СИВОКОНЬ, ТКАЧЕНКО – главный архитектор г. Измаила.

7/ т. ГРИЛИХЕС – инспектор ГАСК г. Измаила.

8/ Архитектор – РЕВЕНКО, автор проекта.

ПРЕДСЕДЕТЕЛЬ: – инженер – ПИВОВАРОВ Г.Д.

УЧЕНЫЙ

СЕКРЕТАРЬ: архитектор – ТКАЧЕНКО Б.А.

На рассмотрение представлены следующие материалы: Генплан участка, фасады на двух листах, перспектива, деталь ограждения, гипсовая скульптура статуи 1/20 натуральной величины, фотографии с макетов 9 штук, пояснительная записка и ориентировочный сметно-финансовый расчет.

СЛУШАЛИ: Информацию автора проекта-архитектора т. РЕВЕНКО по проекту памятника героям Татарбунарского восстания, который изложил идею проекта, конструкцию и детали памятника.

В прениях выступали:

Тов. К И С Е Ц – /Облотдел по делам искусств/, в основном проект памятника мне нравиться, сказал т. КИСЕЦ, но основным недостатком памятника я считаю – это наличие урны и двух фигур женщин у входа, которые опустились на колени со спущенными венками – отображают символ скорби и печали, что не соответствует советской действительности. Стоящая урна на могиле, это довольно избитый мотив и она не является оригинальным для памятника героям Татарбунарского восстания, она здесь явилась инородным телом. Хотелось бы иметь, что то более величественное оригинальное и по замыслу отражающему всю глубину и подлинный политический смысл Татарбунарского восстания и погибших 105-ти героев. Фигуры двух скорбящих девушек у входа коленопреклонных с опустившими венками ничего общего не имеют с нашим современным молодым поколением активно строящих социализм и твердо шагающих по пути к коммунизму. Костюмы девушек надуманы и несовременны. Совершенно не ясно почему задуманы две девушки, а не юноша и девушка и было бы очевидно более понятнее и лучше если бы возлагаемые венки на могилу погибших героев имели бы спускающиеся ленты с надписью.

<…>

Тов. СИВОКОНЬ – Представленный в единственном варианте проект памятника имеет существенные недоработки, а именно: 

  1. Недостаточно продуманы фигуры девушек, установленные у входа, выражающие скорбь, но не отражающие современности, т-е установка этих фигур не вполне четко определяет мысль – для чего они поставлены?
  2. На месте установки памятника похоронены останки 105 героев, и на вопрос к автору проекта памятника: “А как будут известны имена павших героев поколению и где они будут отражены?” Автор проекта довольно легко ответил, что: – “На постаменте памятника с лицевой стороны будет призывающая надпись, а с обратной стороны постамента можно учинить надпись имен героев”. И в то же время автор сказал, что эти имена ему, как автору проекта до сих пор не известны. Я считаю, что отсутствие имен и в то же время незнание их автором проекта является просто недопустимым. Этот пробел нужно восполнить.

Считаю недопустимым начертание имен не на лицевой, а на обратной стороне памятника, совершенно не имеющего подступа для обозрения.

Установка в центре могилы урны, как элемента могильника – является избитым мотивом и довольно простым решением.

Установленная урна – не отображает погребение борцов революции, а подчеркивает вообще могилу.

Я считаю, что было бы лучше, если бы вместо урны была установлена геометрическая фигура: куб или пирамида из черного мрамора. На этой фигуре уложить то оружие, которым дрались за свое освобождение от румыно-боярского ига восставшие крестьяне: косы, вилы, охотничьи ружья, пулемет и.т.п. Все это оружие прикрыть красным – ни каким либо, а красным знаменем выполненным из любого долговечного материала,

На геометрической фигуре на чугунных плитах должны быть рельефно начертаны все сто пять имен, похороненных героев.

Введение в ансамбль памятника не оправдывающей себя диагональной дорожки считаю формальным приемом.

В целом считаю проект памятника недоработанным и требующий изменения с учетом замечаний выступающих товарищей.

<…>

Тов. ЛИПИНСКИЙ – Проект памятника явно не приемлем. Он совершенно не решает темы. Эклектичен. Нет идеи, нет мысли. Поза центральной фигуры с вытянутой рукой в сторону Советского Союза /как основная идея памятника/ в таком случае обязывает сохранение символических направлений и других смысловых деталей памятника. А на памятнике в левом крыле постамента в барельефе изображен боевой эпизод – группа повстанцев с оружием направленным тоже в восточную сторону. Как это понимается?

Мне кажется это не совместимо и чувствуется какая то недоработка автора.

Сама фигура повстанца в болгарской шапке и в балетной позе – производит танцевальное впечатление. Символическое изображение “благодарной молодости” – в виде двух колено-преклоненных девушек с бронзовыми венками на первом плане /при входе на площадку памятника/ очень условно, отвлеченно и вовсе не отражает образа на наших колхозниц, на наших девушек.

В планировочном отношении территория памятника решена слишком изолировано. Она не должна быть ни пантеоном ни интимным интерьером. Всякое архитектурно-скульптурное сооружение, как произведение искусства, должно ярко выражать основную идею и по форме соответствовать содержанию, чего нет в этом памятнике.

Нет в нем и жизнеутверждающей сили – наоборот фигуры девушек вызывают впечатление скорби.

Учитывая те громадные затраты /около 1,5 млн. руб./ предусматриваемые на сооружение памятника, следовало бы отнестись к этому более серьезно и представить несколько вариантов. Желательно было бы привлечь более широкие круги архитекторов и скульпторов, а при возможности организовать общественный конкурс, что принесло бы гораздо больше пользы.

<…>

Тов. ТКАЧЕНКО – Памятник героям Татарбунарского восстания строится нашим поколением в тот период, когда наша страна уверенно идет к коммунизму, когда наша Советская Армия победоносно закончила войну с фашистской Германией, освободила миллионы труженников борцов за свободу и революцию, когда народы бывшей фашистской Румынии, Венгрии, Болгарии, Германии и других добились своего освобождения, когда мечта о революции стала пафосом жизни, когда они эти люди находившиеся под игом палачей Румынской династии достигли свободы и строят свое социалистическое государство.

Представленный проект памятника героям Татарбунарского восстания, изготовленный “Будмонументом” /автор т. РЕВЕНКО/ не отвечает поставленным задачам.

Если говорить о проекте, как вообще красочном планшете не вдаваясь в глубокий смысл и содержание его, то по колориту красок он исполнен хорошо. Со вкусом подобрана тональность, чувствуется мастерство автора, правда замечается при таком мастерстве некоторая небрежность в исполнении, но я эти дефекты отношу за счет спешки,

Представленный вариант в таком виде как он есть явно не отвечает поставленным задачам.

В нем нет идеи, в нем не заложена революционная мысль периода повстанческого двидения, которая давно вошла в жизнь народа нашего времени, в чем бы она не выражалась: в труде ли, в творческом ли произведении, в теоретических науках всегда у нас закладывается теоретическая основа Марксизма–Ленинизма. В этом памятнике не чувствуется революционной борьбы народа, за свою свободу и независимость.

Если мы обратимся к разбору памятника по отдельным деталям, то можно сказать следующее:

Памятник не должен быть замкнутым, он должен иметь свободный подход и осматриваться со всех сторон.

При подборе и отводе площадки под памятник, учитывался всесторонний к нему подход, поэтому специально снесены кварталы.

Памятник должен являться монументальной на площади скульптурой. В представленном варианте наоборот все подходы к нему закрыты, монумент поставлен по краю круга, односторонний в котловине. На переднем плане установлены колено-преклоненные женщины со спущенными венкамии посередине урна, все это напоминает что-то вроде пантеона с интерьерным решением. Все это вместе взятое больше похоже на усыпальницу, чем на памятник героям. Установленные при входе колено–преклоненные женщины с венками в длинных платьях слишком архаичны, мифическая аллегория – скорби. Совершенно не изображают, как говорил автор, наше молодое поколение, нашу молодежь, возлагающих венки своим отцам погибшим за дело революции.

Установленная посредине урна на керамическом ковре скорее напоминает народный молдавский сосуд с вином в момент совершения поминальной трапезы.

Материал-керамика в виде ковра для такого произведения не внушает серьезности.

Постановка монумента на краю круга, не на самой могиле /не в центре могилы/ – неудачная.

Еще из истории древних веков нам известно, что на могилах устанавливались пирамиды и насыпались большие курганы. Имеется и у нас много примеров установки на могилах памятников и целых сооружений.

Пьедестал под скульптуру запроектирован из серого лабрадорита, что вполне правильно, так как он придает монументальность и массивность, но по своим формам и композиционному расположению на плане, не отвечает поставленным задачам.

На планшете, где изображен фасад, общее впечатление дает зрительное представление о монументальности сооружения, но если мы обратимся к генплану, то картина резко изменяется, пьедестал изображен стоящим на краю круга в виде вогнутой пластинки и похож на бутафорную декоративную вещицу. На пьедестале совершенно негде расположить надписи погибших героев, а их было 105 человек.

Скульптурное изображение Татарбунарского восстания в виде статуи крестьянина в болгарской шапке с поднятой эластичной рукой указывающей направление на Москву, а в другой держащий знамя со спокойным лицом-ничего не выражает.

Как выступали предыдущие товарищи я с ними вполне согласен, что эта фигура выражает скорее позу танцующего закарпатского украинца, чем динамичную фигуру борца за освобождение. Предлагать и навязывать идею автору я не собираюсь, но я бы решил эту задачу совершенно иначе. Монумент со статуей должен быть поставлен обязательно на могиле, в центре площади, на возвышенном месте. К нему должен быть свободный подход. На высоком гранитном пьедестале должна возвышаться скульптурная группа с центральной фигурой изображающей русского человека в рабочей обыденной одежде с обнаженной головой, ветром притрепанные волосы, со знаменем в руке прижатым к груди и другая рука должна быть направлена вперед призывающая к победе–свободе народа. В мимике и динамике должна выражаться гордость сила и уверенность русского человека победившего в 1917 году в России и идущего вперед к новым завоеваниям. Остальные фигуры должны быть композиционно увязаны с центральной фигурой. Такая идея должна быть заложена в памятнике героям Татарбунарского восстания. Конечно для такого серьезного произведения и с такими колоссальными затратами средств было бы более правильным разрешением этой задачи объявить открытий конкурс Но если дело обстоит с сугубо индивидуальным заказом, то скульптурную часть я считаю нужно било бы поручить академику–скульптору ЛЫСЕНКО М.Г.

Тов. ПИВОВАРОВ – Выступающие товарищи вполне справедливо указали на серьезные недостатки представленного на рассмотрение проекта памятника Татарбунарского восстания. Придавая исключительное политическое значение события и 1924 года в селе Татарбунарах и чтя память погибших героев за свободу и независимость, наши требования к рассматриваемому проекту должны быть особенно велики.

В настоящем проекте нет ярко выраженной идеи.

Нет компактности. В скульптуре крестьянина мало динамики и величия. Плохо отображена революционная борьба угнетенного народа за свое освобождение и пет увязки с нашей Советской современной действительностью.

Слишком избитым и легким мотивом является установка урны на могиле погибших героев и от нее было бы лучше отказаться установив геометрическую фигуру /пирамиду/ из черного мрамора на которую уложить чугунные плиты с рельефно-начертанными именами погибших героев.

По-моему монумент поставлен чрезвычайно неудачно. Он не доступен для всестороннего обозрения. Было бы значительно лучше монумент установить в центре на могиле. Я вполне согласен с т. ТКАЧЕНКО, который подал мысль в отношении создания памятника со скульптурной группой отображающей Татарбунарское восстание.

Фигура крестьянина в болгарской шапке в предлагаемом варианте памятника слишком бледна, мало динамична без напряжения мускул и не выражает борьбу восставшего народа за свое освобождение . Надписи погибших героев должны быть, но только не на обратной стороне памятника, которая в данном случае недоступна к обозрению, а на лицевой стороне монумента подписи учинить негде. Над этим вопросом автору проекта следует подумать. Что касается установленных фигур у входа скорбящих коленопреклонных женщин со спущенными венками, то мне кажется, этим автор проекта далеко ушел в прошлое забыв о нашей настоящей Советской действительности. Автор имел ввиду в лице этих двух коленопреклонных женщин – отобразить наше молодое поколение, которое чтит память своих отцов, но к сожалению этого автор не достиг. Эти фигуры слишком архаичны и ничего общего не имеют с нашим молодым поколением. Костюмы несовременны.

Приходится сожалеть, что нашему вниманию на рассмотрение представлен только один вариант и нам трудно предлагать, что-то новое, но из выступлений товарищей четко выражена мысль, что настоящий проект необходимо переделать с учетом всех замечаний.

В свое время было бы полезным об”явить открытый конкурс на проектирование настоящего памятника, но постановлением Совета Министров УССР проектирование было поручено архитектурной мастерской “Будмонумента”, которой следовало бы представить несколько хотя бы эскизных вариантов.

<…>

ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНОЕ СЛОВО АВТОРА ПРОЕКТА

архитектора – РЕВЕНКО.

В заключительном слове автор проекта т. РЕВЕНКО поблагодарил выступавших товарищей за резкую и справедливую критику. Тов. РЕВЕНКО отметил, что замечания в части установки урны вполне справедливы и таковую можно заменить другим чем либо. Что касается фигур девушек у входа стоящих на коленях со спущенными венками не выражают скорби, это наше молодое поколение возлагает венки из цветов на могилу своих отцов отдавших свою жизнь за свобода и независимость. Я совершенно не согласен с теми товарищами, которые предлагали свободный подход к памятнику, который не должен быть проходным двором. Что касается замечания тов. ЛИПИНСКОГО в части направления оружия отображенного в барельефе на пьедестале, то Татарбурарские повстанцы защищались со всех сторон откуда не появлялись Румыно-боярские войска и следовательно это замечание не существенное. В отношении поднятия площадки, то я вполне согласен. Некоторые товарищи отмечали, что проектом мало предусмотрено зелени, я прошу учесть, что проектом зелени предусмотрено вполне достаточно. Диагональная дорожка проектом предусмотрена для входа в сквер. Применение многофигурности в памятнике повлекло бы увеличение большей площади для памятника, что потребовало бы сноса квартала. Что касается установки монумента в центре могилы, то считаю не совсем правильным ставить тяжелый монумент на прах героев.

Согласен с товарищами, которые высказали пожелание в отношении участия в конкурсе. В свое время я об этом подавал мысль.

 

П О С Т А Н О В И Л И :

  1. Представленный на рассмотрение проект памятника героям Татарбунарского восстания изготовленный архитектурной мастерской “Будмонумент” /автор архитектор – РЕВЕНКО/ Областная архитектурная комиссия рекомендовать не может для дальнейшей разработки, как неотвечающий по своей идее и композиции поставленным задачам.
  2. Рекомендовать “Будмонументу” разработать несколько эскизных вариантов проекта с учетом замечаний архитектурной комиссии.
  3. Просить управление по делам архитектуры при Совете Министров Украинской ССР возбудить ходатайство перед Советом Министров об об”явлении открытого конкурса, на проектирование памятника героям Татарбунарского восстания.

 

ЧЛЕНЫ АРХИТЕКТУРНОЙ КОМИССИИ:

 

ПРЕДОЕДАТЕЛЬ                                        /ПИВОВАРОВ/

Учений секретарь                                       /ТКАЧЕНКО/

ПРИНЯЛИ УЧАСТИЕ:                              /КИСЕЦ/

                                                                              /ШЕЛЮTA/

                                                                              /CTAPOБEPЦEB/

                                                                              /ЛИПИНСКИЙ/

                                                                              /БРЕВНОВ/

                                                                              /ГОРЧАКОВ/

                                                                              /БЕЛОКОННЫЙ/

                                                                              /СИВОКОНЬ/

                                                                              /Грилихес/

Пов'язані першоджерела:

Документи (5)

Зображення до Комеморація по-радянськи: святкування 150-их роковин з дня смерті Алєксандра Суворова в Ізмаїльській області, 1949 рік
Комеморація по-радянськи: святкування 150-их роковин з дня смерті Алєксандра Суворова в Ізмаїльській області, 1949 рік
Пропоноване джерело є прикладом внутрішньопартійних інформаційних звітів про підготовку й проведення святкування 150-их роковин з дня смерті Алєксандра Суворова, масштабного комеморативного дійства загальносоюзного масштабу, що відбулося 18 травня 1950 року. Поряд із загальнорадянськими та республіканськими урочистостями важливе місце у вшануванні російського полководця посідали й локальні урочистості на честь його переможних  битв у війнах з Османською імперією. У цьому контексті Ізмаїльська область посідала особливе місце в комемораціях, зокрема місто Ізмаїл, яке в радянському дискурсі того часу конструювалося як “місто слави російської зброї”. Окремої уваги заслуговує практика вшанування в Суворовському районі, назва якого, пов’язана з постаттю полководця, зумовлювала підвищену увагу місцевих партійно-адміністративних органів до організації урочистостей. Тексти звітів дають змогу реконструювати механізми функціонування радянської комеморативної...
Зображення до Комеморація “Татарбунарського повстання”: постанова міськвиконкому Ізмаїльського ККП(б)У 1949 року
Комеморація “Татарбунарського повстання”: постанова міськвиконкому Ізмаїльського ККП(б)У 1949 року
Тема “Татарбунарського повстання” (організованого більшовиками селянського виступу, що відбувся 15–18 вересня 1924 року в низці сіл Буджака з центром у Татарбунарах і мав на меті дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Румунії) стала однією з ключових у конструюванні офіційної пам’яті сталінським режимом у регіоні. Його комеморація розпочалася з перших днів встановлення радянської влади, а відзначення 25-ї річниці цієї події стало однією з найважливіших локальних політико-ідеологічних кампаній 1949 року, що супроводжувалася масштабними меморіальними, культурно-просвітницькими та пропагандистськими заходами. Запропонований документ є нормативно-правовим актом локального характеру, який регламентував комплекс заходів, пов’язаних із меморіалізацією “Татарбунарського повстання” з нагоди його 25-річчя. Спільна постанова Ізмаїльського облвиконкому та обкому КП(б)У стосувалася не лише спорудження братської могили учасників повстання та встановлення пам’ятника, а...
Зображення до Повоєнна радянська політика пам’яті: зі звіту Ізмаїльського історичного музею ім. Суворова за 1948 рік
Повоєнна радянська політика пам’яті: зі звіту Ізмаїльського історичного музею ім. Суворова за 1948 рік
Пропонований документ є важливим джерелом для дослідження політики пам’яті радянської влади в Ізмаїльській області в перші повоєнні роки. Звіт відображає діяльність новоствореного музею за перший рік роботи й містить типову для такого роду адміністративної документації інформацію щодо формування експозиції, упорядкування фондів, науково-дослідної, експозиційної та пропагандистської роботи, а також визначає пріоритетні завдання установи на наступний рік. Водночас джерело дає змогу простежити процес конструювання в регіоні героїчного образу російського полководця Суворова, який став одним із центральних компонентів офіційного радянського історичного наративу. Для створення Ізмаїльського історичного музею імені Суворова радянська влада залучала істориків, музейників та митців з усього СРСР, а його відкриття у символічну дату — 30-річчя “Жовтневої революції” — підкреслювало зв’язок між російською військово-історичною спадщиною...
Зображення до Перша офіційна радянська версія історії української частини Бессарабії 1945 року
Перша офіційна радянська версія історії української частини Бессарабії 1945 року
Стаття “Ізмаїл (Історія області й міста)” є першим цілісним наративом, що репрезентував офіційну радянську версію минулого української частини Бессарабії або Буджака. Публікація виходила серією матеріалів упродовж серпня 1945 року на сторінках газети “Придунайская правда” та була приурочена до першої річниці “визволення” Ізмаїльської області радянськими військами. Завершальна частина статті з’явилася 26 серпня – у день офіційних урочистостей, коли в Ізмаїлі було відкрито пам’ятник російському полководцю Алєксандру Суворову. Варто наголосити, що підготовку історичного матеріалу про Ізмаїльську область радянська влада доручила Івану Івановичу Полосіну — професору Московського державного університету ім. В. І. Леніна та фахівцю з історії Росії. Це свідчило про прагнення інтерпретувати минуле регіону не лише крізь призму ленінсько-сталінської ідеології, а й у межах загальноросійського...
Зображення до Скарги на матеріально-побутові умови життя в Ізмаїлі 1944 року за матеріалами НКДБ
Скарги на матеріально-побутові умови життя в Ізмаїлі 1944 року за матеріалами НКДБ
Документальне джерело містить цінну інформацію про скарги радянських громадян, які прибували до Ізмаїльської області, на вкрай тяжкі матеріально-побутові умови, низький рівень майнового забезпечення та негативне ставлення місцевого населення до приїжджих. Повернення радянської влади до Буджаку (історична назва півдня Одеської області; у 1940–1941 і 1944–1954 роках – Ізмаїльська область УРСР) в серпні 1944 року офіційна пропаганда подавала як “визволення від фашистського ярма”. Проте значна частина місцевого населення, маючи досвід радянської окупації 1940–1941 років, масово втікала на румунську територію. За інформацією секретаря обкому, у містах і районних центрах залишилося дуже мало населення. Представників інтелігенції – лікарів та вчителів, за його словами, майже не лишилося. Станом на жовтень 1944 року область потребувала понад 1100 медичних працівників...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Віктор Дроздов

Фото проєкту пам'ятника

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 2. Оп. 8. Спр. 7119. Арк. 73

Коментарі та обговорення