Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

Поданий текст є частиною кримінальної справи, розглянутої кримінальним відділом Крайового суду Львова у 1894 році, проти чотирьох чоловіків, звинувачених у зґвалтуванні жінки на ім’я Марія Копанська. Вибраний фрагмент – це судові свідчення позивачки, а також свідка Даніеля Волошина. Подія трапилася 10 вересня 1893 року близько 23 години вечора в Жовківській дільниці міста, поблизу в’язниці “Бригідки”. У представленому документі цікавим є характер інформації, яку судді запитували у потерпілої сторони. Ця інформація мала підтвердити не лише факт вчиненої жінці кривди, а й, по суті, обґрунтувати саме її право бути позивачкою. Як засвідчив виправдальний вирок, ця інформація для суддів виявилася не переконливою. Покази свідка Даніеля Волошина також не були взяті до уваги. Судове рішення звільняло усіх трьох оскаржених чоловіків від кримінальної відповідальності. Окрім четвертого – Еміля Біло. Його до суду так і не притягнули, він перебував у розшуку. За його іменем судова справа і увійшла в кримінальні хроніки.

Назва:

Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів, 1894

Рік:
1893-1894
Джерело:
ЦДІАЛ, 152/2/17053: 19-20
Мова оригіналу:
Польська

Продовження о 4 год.[ині] дня
Присутні, як вище.

Адв.[окат] Горовіц як довірена особа Aдв[оката] П’янського.

Приступили до допиту Марії Копанської, яка нині на службі в Жовківському [передмісті], вул. Ожехова 1.4, вільна, без судимості, без перешкод, попереджена, приведена до присяги, потім дає свідчення, як і на першому суді.

У неділю після 11 години я поверталася додому з весілля на вулицю Сніжну 1.24. Я зустріла багато чоловіків, один взяв мене за одну руку, другий за другу руку, третій закрив мені рота, так вони мене потягли кудись в куток, їх було 5 чи 6. Там мене кинули на землю, один взяв мене за руку, інший тримав мене за голову, а третій почав справу. Тоді хтось сказав: «Іди ти, Станько, ти не вмієш, в мене буде краще». А потім інший почав другу справу. Скільки разів вони мали зі мною справу, сказати не можу. Я просилася, благала як могла, кричала, але нічого не допомагало. Я говорила, що при надії, хотіла дати їм грошей, щоб мене відпустили. У мене в хустці був 21 ctu, тож я хотіла дати їм це, щоб мене відпустили, один із них розгорнув хустку, а потім кинув її. Один із них вдарив мене по обличчю, і відтоді я була така налякана, що нічого не бачила. Нікого з присутніх підсудних я не впізнаю, тому що було темно.

Тоді кілька осіб займалися зі мною сексом, вони повалили мене на землю, стоячи ніхто не пробував.

Потім я хворіла 3 чи 4 дні, через що я витратила 50 ctu., тому що я наймала когось іншого по 50 ctu. на день, я розраховую на 50 злотих за біль.

З тих, хто мене вели, один Грабовський займався зі мною сексом, а щодо другого – не можу сказати, не пам’ятаю.

Спочатку я тому й не тікала, бо не знала, що зі мною зроблять.

Моя дитина померла через 3 тижні, у мене було двоє дітей від одного нареченого.

Прокурор: Скільки часу тривав цей інцидент?

Свідок: Весь інцидент, від зустрічі і до походу в поліцію, тривав годину.

Адвокат Горовіц: Вони далеко відвели Тебе від вулиці?

Св. Не знаю, вони тягнули мене.

Адв. Горовіц: Хто Тебе вдарив?

Св. Не пам’ятаю

На відповідні питання адв. Горовіца відповідає: двоє вели мене, один кинув мене на землю, потім хтось злягався зі мною, але чи це був той, хто мене вів, я не знаю; після цього першого злягання хтось сказав: «Іди, Станько, ти не вмієш», і ввійшов другий, а потім мене хтось вдарив в обличчя, я вже більше не пам’ятаю, але більше ніхто не злягався.

Переконавшись, що попередній раз свідчила інакше, вона виправляє таким чином і не може сказати, що тих, хто злягались було 4 чи 5, а два чи три.

Останнім був Хаба, який злягався. Можливо, він був на мені після того Станька, я не пам’ятаю.

 

В оригіналі

Dalszy ciąg
o godz.[inie] 4 tej po południu

Obecni, jak wyżej.

Adw.[okat] Horowitz zalega jako męża zaufania Adw.[okata] Pianckiego. 

Przystąpiono do przesłuchania Marii Kopańskiej, obecnie w służbie na Żółkiewskim [przedmieście] ul.[ica] Orzechowa 1.4, wolna, niekarana, bez przeszkód, upomniona zostaje zaprzysiężona, poczem zeznaje, jak w pierwszej rozprawie.

W niedzielę  po 11 tej godz.[inie] wracałam z wesela do domu na ul.[ice] Śnieżną 1.24. Spotkałam wielu mężczyzn, jeden z nich wziął mnie za jednę rękę, drugi za drugą rękę, trzeci mi zatkał gębę, tak mnie zaciągnęli gdzieś w kąt, bylo ich 5 czy 6, tam mnie rzucili na ziemię, jeden wziął mnie za rękę, drugi mnie trzymał za głowę, a trzeci zaczął interes. Potem ktoś powiedział: „Idź ty Stańku, ty nie umiesz, ja będę lepiej”. I wtedy inny zaczął drugi interes. Ile razy mieli ze mną interes, nie mogę powiedzieć. Ja prosiłam się, błagałam, jak mogłam, krzyczałam, ale nic nie pomogło. Mówiłam że jestem przy nadziei, chciałam im dać pieniądze, by mnie puścili. Miałam w chusteczce 21 ctu, więc chciałam im to dać, by mnie puścili, jeden z nich rozwinął chusteczkę, a potem rzucił ją. Jeden z nich uderzył mnie w twarz i odtąd ja tak sie przeląkłam, ze nic nie widziałam. Z obecnych oskarżonych nikogo nie poznaję, bo było ciemno.

Społkowalo wtedy ze mną kilku, zaraz mnie rzucili na ziemię, na stojąco nikt nie próbował.

Potem byłam chorą 3 czy 4 dni, przez to straciłam 50 ctu., bom kogo innego naimowała po 50 ctu dziennie, za ból liczę sobie 50 zlt. 

Z tych, co mnie prowadzili, jeden Grabowski spółkował ze mną, ale co do drugiego – nie umiem powiedzieć, nie pamiętam.

Z początku dlatego nie uciekałam, bo nie wiedziała, co ze mną zrobią. 

Moje dziecko umarło w 3 tygodni, w ogóle miałam dwoje dzieci od jednego narzeczonego.  

Prokurator: Jak długo trwało to zajście?

Św[iadek]: Całe zajście od spotkania się aż do pójścia do Policyi trwało godzinę.

Adw.[okat] Horowitz: Daleko Cię odprowadzili od ulicy. 

Św. Nie wiem, oni mnie wlekli.

Adw. Horowitz: Kto Cię udeszył?

Św. Nie pamiętam.

Na stosowne pytania Adw. Horowitza odpowiada: dwoje mnie prowadziło, jeden mnie rzucił na ziemię, potem ktoś spółkował ze mną, ale czy to był ten, co mnie prowadził, nie wiem; po tym pierwszym spólkującym ktoś powiedział:  „Idź Stańku, ty nie umieją” i wlagł drugi, a potem udeszył mnie ktoś w twarz już więcej nie pamiętam, ale już nikt więcej nie spółkował.

Po skonstatowaniu, że poprzedni inaczej zeznała, prostuje w ten sposób, że nie mogę powiedzieć, że spółkujących było 4 lub 5, ale dwóch albo trzech.

Ostatni był Haba, który spółkował. Czy on był na mnie po tym Stańku, nie pamiętam.

Свідченнями потерпілої Марії Копанської

Розпочато допит свідка Даніеля Волошина, його попередили та він склав присягу.

Тодішньої ночі я простояв на посту у дворі суду з 10 до 12. Я почув шум за парканом. Тоді я пішов будити Відковського, і ми пішли під паркан. Ми чули стогони, крики та ґвалтування. Жінка благала неймовірним голосом відпустити її, бо вона цієї самої віри. Хтось інший сказав: «Іди, Станько, бо ти погано пхаєш». Я почав стукати палкою по паркану, але це не допомогло, тому потім я пішов за поліцейським, і тоді ми знайшли двох.

Жінка благала їх відпустити, але вони не слухали цього, а один навіть сказав: «Давай, курво, на пиво». Мені здається, що один вдарив її.

Адв. Горовіц: Ви слухали її голос після удару?

Св. Так, я слухав.

Прокурор Ви довго ще слухали після удару?

Св. Я відразу пішов за поліцейським.

Присяжний: Скільки часу пройшло з тих пір, як ви почули голос «Станько…», аж поки ви не повернулися з поліцією.

Св. П’ятнадцять хвилин, зрештою не пам’ятаю.

 

В оригіналі

Przystąpiono do przesłuchania świadka Daniela Wołoszyna, upomniany zostaje zaprzysiężony. 

Uwej nocy stałem na posterunku w podwórza Sądu od 10 do 12 tej. Usłyszałem hałas za parkanem. Poszedłem wtedy  zbudzić Widkowskiego  i poszliśmy pod parkan. Usłychalismy  jęki i krzyki i gwał. Kobieta prosiła głosem przesadzonym, by ją puścili, bo jest tej samej wiary. Ktoś inny  mówił: “Idź Stańku  bo ty złe pchasz”. Zacząłem pukać palaczem  w parkan, ale to nie pomogło, więc wtedy poszedłem po policjanta i wtedyśmy dwóch znaleźli.

Kobieta prosiła się, by ją puścili, ale oni nie słuchali tego, a jeden nawet mówił: “Dawaj kurwo na piwo”. Zdaje mi się, że jeden ją uderzył.

Adw. Horowitz: Czy po uderzeniu słuchał Pan jej głos?

Św.  Tak jest, słuchałem.

Prokurator: Długo po uderzeniu słuchaliście jeszcze?

Św.  Zaraz poszedłem po policjanta.

Przysięgły: Jak wiele czasu upłynęło od czasu, gdyście słychali głos: “Stanku…” aż do powrotu z Policją. 

Św. Kwadrans, zresztą nie pamiętam. 

 

Свідчення Даніеля Волошина

Пов'язані першоджерела:

Документи (3)

Зображення до Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871
Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871
Це фрагмент допиту Марії Шутек у справі про дітовбивство, у якому жінка обвинувачувалася Крайовим судом Львова у 1870 році. У ньому вона пояснює свою версію злочину, а також передісторію того, що передувало цьому вчинку. Детальні автобіографічні свідчення, що вимагалися від підсудних з огляду на потреби слідства, дають можливість скласти картину не лише злочину жінки, а й її життя. Попри те, що написані радше всупереч, аніж завдяки бажанню, автобіографічні наративи кримінальних історій (як не парадоксально) можуть претендувати на куди більшу, порівняно з класичними автобіографіями, збалансованість репрезентацій, оскільки у процесі свого творення безпосередньо були коректовані свідченнями інших. З огляду на потребу судочинства, розказане протягом слідства, піддавалося сумніву — спростовувалося чи підтверджувалося численними супровідними документами, як-от:...
icon
Стаття у щомісячнику “Świat Płciowy” про проституцію у Львові, 1905
Опублікована у популярному польськомовному щомісячнику "Świat Płciowy" стаття на тему проституції у Львові була написана на основі статистичних даних за 1904 рік. В Австро-Угорській імперії держава намагалася контролювати проституцію через поліційне ведення обліку повій. Така система контролю розрізняла дві форми існування сексуальної торгівлі - проституцію явну (реєстровану) і таємну (нереєстровану). Особи запідозрені в останній підлягали правовому переслідуванню. Реєстровані повії мали за свій кошт проходити регулярні перевірки у лікаря і самі оплачувати своє лікування, якщо така необхідність була виявлена. Власне, ця остання обставина була одним з найбільш очевидних мотивів уникання впису в реєстр. За даними дослідження Ненсі Вінгфілд (Nancy M. Wingfield) 90 % жінок, що працювали в секс-торгівлі в період останніх десятиліть існування Австрійської...
Зображення до Анна Павлик. Есе “Зарібниця”, Львів, 1887
Анна Павлик. Есе “Зарібниця”, Львів, 1887
Це полемічне есе молодої української соціалістки Анни Павлик, присвячене міським робітницям та викликам їхнього статусу у якості найманих низькооплачуваних учасниць міського ринку праці. Про особливості цього статусу Анна знала з перших вуст, велику частину свого життя жінка пропрацювала швачкою або служницею. Есе було надруковане у Львові у 1887 у жіночому альманасі "Перший вінок", зініційованому і виданому письменницями Наталієї Кобринською та Оленою Пчілкою, як перше україномовне видання жінок-авторок. Анна Павлик робить спробу колективного жіночого портрету низів тогочасної соціальної драбини - доньок "бідних родичів", що починали самостійно заробляти з дитячого віку, без будь-якої отриманої освіти, з небагатим вибором можливих опцій себе прогодувати, окрім виснажливої фізичної роботи у якості найманої працівниці на фабриці чи у приватному...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все

Пов'язані модулі (1)

У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію.  В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів. 

Пов'язані цифрові історії (1)

У неділю 10-го вересня 1893 року близько 11-ої вечора поблизу вулиці Раппапорта служниця Марія Копанська зазнала нападу чотирьох чоловіків – Станіслава Юліана Стажевського, Міхала Бендика, Антонія Рувного та Еміля Біло. Компанія поверталася з ресторації на вулиці Шпитальній, де як вони зізнавали пізніше, "пили горілку і пиво". На Раппапорта побачили Марію, яка йшла сама додому з весілля. Результатом цієї зустрічі для жінки стало групове зґвалтування. Судове провадження, що незабаром розпочалося за позовом постраждалої, хоч і підтверджувало факт вчиненого насильства, звільняло усіх трьох оскаржених від кримінальної відповідальності. Окрім четвертого – Еміля Біло. Його до суду так і не притягнули, він перебував у розшуку. Суд порекомендував позивачці шукати відшкодування, звернувшись до сторони цивільного права.
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Іванна Черчович

Переклад з польської

Василь Хімяк

Фото

Центральний державний історичний архів України у Львові, 152/2/17053: 19,20

Коментарі та обговорення