Спадщина
Історія та спадщина тісно пов’язані, оскільки спадщина часто дає підказки про минуле та розуміння того, як розвивалося суспільство. Наша матеріальна, нематеріальна та природна спадщина, а також усі пов’язані з нею міфи, казки, спогади та ритуали забезпечують людей загальним розумінням та усвідомленням, що дозволяють їм спілкуватися між собою на глибинному рівні і в унікальний способів виражати себе світу назовні. Спадщина ненадійна і часто заперечується, тому потребує постійного захисту та розвитку. Але вона дає так багато з точки зору важливого людського досвіду взаємодії зі, створеним людиною або природою, оточенням. Спадщина є минулим, втіленим в дискурсах та наративах, що поглиблюють життя людей і дозволяють їм краще визначати себе. Освітня платформа зосереджується, але не обмежується, на питаннях інклюзивної спадщини, історичних практиках збереження, спільнотах спадщини. Нас цікавлять відповіді на питання про те, які важливі вибори у стосунку до спадщини були зроблені у Східній та Центральній Європі та як політика спадщини формувала міста у цьому регіоні.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Стаття Івана Кревецького про Оссолінеум, 1928
Директор бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові Іван Кревецький долучився до когорти представників НТШ, які в честь столітнього ювілею Оссолінеуму підготували свої привітальні тексти про цю інституцію. У статті, надруковані в українському часописі Нова Зоря, автор, будучи бібліографом і одним із фундаторів державницького напряму української історіографії, наголошував на багатстві Оссолінеуму, насамперед, у стосунку до україністики XVI–XVII ст.: історії Хмельниччини і козаччини, та історії Львова. Згадав І. Кревецький і про о. Михайла Гарасевича, автора праці „Annales Ecclesiae Ruthenae” (Церковні аннали Рутенії, 1863), що був добре знайомий із фундатором Оссолінеуму Юзефом Максиміліаном Оссолінським, ба більше сповідав його перед смертю.
Михайло Возняк про ювілей Оссолінеуму у Львові у 1928
Літературознавець, фольклорист, член Наукового Товариства ім. Шевченка Михайло Возняк (1881–1954) написав наведену нижче статтю для української щоденної газети "Діло" у 1928 на честь столітнього ювілею Оссолінеуму. Автор переконував, що „багато дало "Національне Заведення ім. Оссолінських" і для відродження галицьких українців і для української науки взагалі”, перелічуючи серед іншого імена відомих українців, які проводили свої дослідження в Оссолінеумі: Пантелеймона Куліша, Антіна Петрушевича, Сидора Шараневича, Осипа Федьковича, Михайла Драгоманова, Олександра Огоновського, Михайла Павлика, Осипа Терлецького. Згадав Возняк і про українознавчі праці, що вийшли у його видавництві: Івана Могильницького, Володимира Дорошенка, Адама Фішера. Як і більшість представників української інтелігенції автор був критичним до польської національної політики міжвоєнного часу у стосунку до своїх українських громадян. У статті...
Промова Кирила Студинського в честь столітнього ювілею Інституту ім. Оссолінських у Львові, 1928
У 1928 році голова Наукового Товариства ім. Шевченка Кирило Студинський підготував промову в честь ювілею Інституту ім. Оссолінських. Вона на скільки сподобалася керівництву Оссолінеуму, зокрема тодішньому директору закладу Людвику Бернацькому, що була опублікована в Інститутському ювілейному збірнику. Окрім К. Студинського на святкуванні століття Оссолінеуму, НТШ представляли Роман Цегельський та Володимир Левицький. Цікаво, що у 2016 році під час відкриття меморіальної таблиці на честь Оссолінеуму в Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (Львів, вул. Стефаника, 2) директор Національного закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві Адольф Юзвенко використав частину з цієї промови Кирила Студинського.
Проєкти видання посмертних спогадів у листах українських емігрантів після Другої світової війни
Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х. Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців), приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька....
Сеймова дискусія про участь українців у Загальній Крайовій виставці Галичини 1894 року
У цьому документі відображена дискусія між українськими та польськими депутатами у Галицькому Сеймі, що відбулася у Львові 15 травня 1893 року. Одне із питань на засіданні того дня стосувалося звіту бюджетної комісії щодо прохання виконавчого комітету Крайової виставки 1894 року про надання субвенції для її реалізації. Попри фінансову складову питання дискусія набрала ширшого політичного виміру і демонструє польсько-українські стосунки в Галичині наприкінці ХІХ століття. Першим промовцем з-поміж українських депутатів був Ярослав Кулачковський директор страхового товариства «Дністер». Він говорив про мету майбутньої виставки, яку депутатам представив виконавчий комітет і про невідповідність означення «крайова» в її назві. Станом на травень 1893 року підготовчі процеси для проведення Крайової виставки тривали майже рік. А українці, за його...
У часі автономії Загальна Крайова Виставка була вже третьою спробою галицьких еліт показати свої досягнення в промисловому, господарському й культурному розвитку краю. Перша така спроба відбулася у Львові 1877 року, друга — у Кракові 1887-го. У свою чергу, наступна мала б відчинити свою браму перед відвідувачами через 10 років у Львові. Офіційно відлік до початку відкриття Виставки розпочався у червні 1892 року, коли був сформований Головний Виставковий Комітет. Наповнення фінансового фонду виставки відбувалося за рахунок повітових громад, субвенцій уряду та Крайового виділу, ради міста Львова, приватних осіб і організацій. Більшість витрат були пов'язані із облаштуванням території та спорудженням тих павільйонів, що будувались коштом дирекції виставки — так званих "дирекційних" (інші приватні павільйони, як-то...
Курс присвячено ідеям та практикам пов’язаним зі спадщиною у Центрально-Східній Європі від 1945 р. і дотепер. Ми розпочнемо із загальних питань: Що таке спадщина: це – об’єкт, ідея, проект чи процес? Як формувалося поняття спадщини? Хто задіяний і як визначаються учасники і ті, хто приймають чи залучені до прийняття рішень? Кому належить спадщина, яке значення вона містить, і які потреби вона відображає? Тоді ми торкнемося таких питань: Чи поняття має історію? Що означає критично поглянути на спадщину? Якими є відносини між спадщиною, політикою та владою? Якщо спадщина означає підбір, тоді що вибирається, а що ні і чому? Чи можемо ми розділяти матеріальне й нематеріальне у спадщині і як працює такий поділ? Чи спадщина...