Інакомислення
Латинське слова dissidens (незгодний) в політичній теорії означає відмову від співпраці з визнаною владою (суспільною, культурною чи державною). У колишньому СРСР дисидентами називали людей, які не погоджувалися з певними аспектами радянської ідеології та виступали проти них. Групи інтелектуалів, які самоідентифікували себе дисидентами, були частиною кола осіб, яким випало жили за партійно-державної системи і чий нонконформізм переслідувався офіційною ідеологією. Освітня платформа пропонує матеріали, які пов’язані з політикою та політв’язнями. Ми також зосереджуємося на інших формах нонконформізму, таких як альтернативне міське життя чи субкультури. Історія інакомислення показує боротьбу за визнання інакомислячих ідентичностей (меншин або інших виключених груп людей) невід’ємною частиною демократії. Ця тема сприяє більш рефлексивному розумінню ідентичності та, відповідно, історичного походження більш інклюзивної плюралістичної політичної культури.
Фільтрувати за періодами:
Першоджерела
Ідентичності учасників і учасниць Євромайдану
Опубліковані тут цитати з інтерв'ю є частиною проєкту "Голоси Євромайдану у глобальних студіях протестів та солідарності". У його центрі є опрацьовані й тематично організовані матеріали з колекції усноісторичних інтерв'ю "Голоси супротиву і надії", що були записані впродовж грудня 2013 - лютого 2014 рр. (понад 100 інтерв'ю). Всі вони були зібрані у базу "Особисті хронології Євромайдану", яка у повному обсязі є розміщена на сайті Міського медіаархіву. Колекція налічує 17 тематичних блоків. Категорія "Ідентичності учасників і учасниць протесту" будується навколо міркувань опитаних про власні ідентичності, які увиразнилися під час Євромайдану. У другій хвилі опитування були додані питання про те, ким з наведеного списку себе відчувають учасники й учасниці протесту – мешканцем свого міста, регіону, представником...
Репортаж робітничих кореспондентів про стан культурно-просвітницької роботи у харківських клубах, 1920-ті
Ця газетна стаття складається із репортажів робітничих кореспондентів про стан культурно-просвітницької роботи у харківських клубах. Автори критикують процес виборів правління клубів, дають рекомендації щодо їх проведення, звертають увагу на кумівство при розподілі посад, засуджують вживання спиртних напоїв та паління у клубних приміщеннях. Радянська влада намагалася перетворити робітничі клуби на зразкові місця відпочинку. Причому радянська версія дозвілля передбачала активне політичне життя, самоосвіту та саморозвиток відвідувачів клубів. Проте відвідувачі клубів тяжіли до традиційних форм відпочинку, а культпрацівники часто ставилися до своїх обов’язків формально. Клуби шукали баланс між агітацією та розважанням публіки. Проте втримати цей баланс було складно. Тому, на сторінках періодичних видань подібні репортажі були типовим явищем. Слід заначити, що ця газета є найстарішим періодичним...
Харківські робітники про арешти радянських опозиціонерів у 1929-му
Представлений документ ілюструє процес утвердження тоталітарного режиму в УРСР на повсякденному рівні. У січні 1929 р. Й. Сталін здолав Л. Троцького у внутрішньополітичній боротьбі за владу та ухвалив рішення про його депортацію за межі СРСР. Услід за цим відбулась хвиля арештів прибічників троцькістської опозиції або тих, кого влада зараховувала до них. Це відбувалося зокрема й на підприємствах Харкова – тогочасній столиці УРСР. У тексті зафіксовано оцінки, які давали робітники діям влади, ставлення до Л. Троцького, антисемітські настрої тощо. Арешти політично активних працівників заводів Харкова обговорювались у робітничому середовищі. На прикладі цього документу ми бачимо як робітники приміряли на себе "маску публічної покори", приділяли значну увагу сказаним словам та тлумаченню їх змісту. Вони вчилися...
Лист Василя Стуса до міжнародного ПЕН-клубу від 11 серпня 1976 року
Цей лист українського поета, літературознавця, правозахисника, дисидента Василя Стуса, був адресований міжнародній організації літераторів і письменників ПЕН-клубу. Лист автор написав під час відбуття свого ув'язнення в трудовому таборі селища Матросове Теньківського району Магаданської області СССР, покараний за статею 62 Кримінального кодексу УРСР (аналог ст. 70 КК РРФСР) „Антирадянська агітація і пропаганда”. Лист став частиною нової кримінальної справи, розпочатої проти Стуса у 1980 році, після його повернення із свого першого 8-ми річного терміну додому, до Києва. Це звернення до міжнародної літературної спільноти було черговою спробою автора, після невдач написаних листів до тогочасного керівництва СССР (Президії Верховної Ради СССР, голови Президії), врятувати плід своєї 15-ти літньої літературної праці, конфіскований органами Комітету державної безпеки (рос. КГБ).
Спогади Уляни Старосольської про депортацію зі Львова до Казахстану у 1940 році
Представлений тут фрагмент є уривком зі спогадів Уляни Старосольської (Львів, 1912 - Нью-Йорк, 2011) - української журналістки і письменниці, депортованої радянською владою разом з мамою (піаністкою, журналісткою і редакторкою Дарією Шухевич-Старосольською) і братом Ігорем, з рідного Львова до Казахстану в часі Другої світової війни. Родина була відправлене туди вслід за репресованим у 1940-му році батьком, адвокатом Володимиром Старосольським. У 1946 році Уляна разом з братом повернулася зі заслання. Оселилася у Польщі, закінчила Познанський університет і здобула фах економіста. З 1967 року мешкала у США. Була редакторкою журналу Союзу українок Америки «Наше життя», членкою президії Об'єднання українських письменників «Слово» та Національної спілки письменників України. Найбільш відомою авторською збіркою Уляни Старосольської є нариси-спогади, видані під...
Реакції робітників УССР на конфлікт з Китаєм, 1929
У представленому тут звіті зафіксована реакція населення УССР на радянсько-китайський конфлікт у липні-грудні 1929 р. за контроль над Китайсько-Східною Залізницею. У тексті зібрано висловлювання робітників українських промислових підприємств у приватних розмовах та в колективі. Вони відображають широкий діапазон думок, що панував у суспільстві: від рішучої підтримки СРСР у конфлікті і закликів йти на фронт до заперечення необхідності конфронтації. Відзначимо, що розмови про стан та рівень забезпеченості радянської армії часто завершувались роздумами про витоки внутрішніх економічних проблем у державі. Чимало робітників були впевнені в тому, що селяни не будуть воювати за радянську владу, оскільки вона їх розорила. Окремі робітники висловлювали думку, що люди, отримавши зброю, повернуть її проти радянської влади. У тексті звіту також...
Показати ще
Згорнути все
Білка, фільм, 12 хвилин
Фільм кінорежисера-аматора Романа Бучка (у співавторстві з Володимиром Бордюком та Романом Чижиком), названий за іменем однойменної річки Білка у Львівській області, що є правою притокою Полтви (басейн Вісли). Стрічка була створена на народній кіностудії “Муратор” Львівського будинку культури будівельників. Потрійне авторство відображає специфіку кіноаматорської творчості у СРСР, адже будь-яка народна самодіяльність повинна була бути колективною. Обрана тема та зміст роботи були характерними і найближчими саме Романові Бучку, з цією темою він працював систематично. До того ж походив він із місцевості, яка описана у фільмі - з села Гаї, що поруч зі Звенигородом. Прикментним є також той факт, що Володимир Бордюк був керівником міського кіноклубу у Львові. Саме він відповідав за діяльність...
Радянська влада прагнула докорінно змінити стиль і структури повсякденного життя людей (житло, дозвілля, роботу). Особливо радикальні проєкти були розроблені і частково втілені у 1920-1930-ті роки. Робітники опинилися у центрі уваги радянської соціальної політики. У офіційному дискурсі комуністична партія більшовиків була представлена як авангард пролетаріату, що діяла передусім в інтересах трудящих. Чи відповідали ці ідеї практиці, і якою ціною втілювалися. Про це йтиметься у модулі авторства історика Романа Любавського.
Серія публікацій "Місто як сцена. Коли політика вийшла на вулицю" розповідає історію масових подій у публічному просторі Львова габсбурзького періоду, що відбувалися під відкритим небом на вулицях та площах міста. Будучи політичним центром краю Галичини, "королівське столичне місто" Львів вважалося водночас і "столицею найвільнішої частини Польщі", і "столицею князя Лева". Тут зосереджувалися політичні і національні протистояння. Хоча населення Львова у той час складалося з поляків, євреїв і аж потім українців, визначальною була саме конкуренція українців та поляків. Ці дві групи декларували свої виключні права на місто і провінцію як фундаментальні для своїх національних проєктів. Вулиця стала інструментом не лише політичного істеблішменту, а й можливістю для різних соціальних груп гучніше заявити про себе. Організатори...
Історія євреїв в Російській імперії один з центральних сюжетів єврейських студій. 2/3 євреїв держави Романових були мешканцями українських земель. Курс пропонує критичний підхід до засадничих термінів класичного наративу. Що ми розуміємо під “Східною Європою” і чи є сенс укладати українські землі та їх єврейське населення у “прокрустове ліжко” визначень імперської географії?
Цей курс охоплює період, що починається від поділів Польщі, містить Російську та Габсбурзьку імперії, Радянський Союз та міжвоєнну Польщу. Учасники ознайомляться з геополітичними наслідками експансій Росії на захід та Австрії — на схід, і серед інших широких тем розглядатимуть: унікальне східноєвропейське єврейське середовище, яким був штетль; хасидизм — народжений в Україні популярний рух релігійного ентузіазму; взаємодію між сіоністами та українськими націоналістами в Галичині; розвиток українізації та їдешезації (або ж українського та єврейського варіантів коренізації) у 20-их рр. ХХ ст. і становище євреїв у Польщі у цей самий період; Голокост та його наслідки; українців та євреїв у дисидентському русі; єврейсько-український мистецький та літературний авангард, та єврейсько-польську історичну науку.