Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]
Цитувати
Іванна Черчович, Бути жінкою у Львові зламу ХІХ-ХХ століть, Reesources. Переосмислюючи Східну Європу, Центр міської історії, 25.10.2022
скопійовано

Бути жінкою у Львові зламу ХІХ-ХХ століть

Дата публікації 25.10.2022
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію.  В такій візії місто, як найбільш очевидне втілення публічного життя, за замовчуванням видавалося чоловічим. Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Свідчив про це цілий ряд заборони, що міг включати не лише певні місця для жінок недоступні, як от, наприклад, у Львові університети до кінця 1890-х рр., а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. У цьому модулі історикиня Іванна Черчович спробує подивитися на місто з перспективи його жінок і їхніх можливих міських досвідів. 

У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. Сепарацію приватного і публічного акселерувала Індустріальна революція, закріплюючи за чоловіком роль головного “здобувача хліба”. Сфери відповідальності, поділені за статтю, звісно, існували і до ХІХ століття, але роль жінки в сімейній економіці до Промислової революції була значно більш видимою. Від епохи Просвітництва ідея приватного і публічного (як жіночого і чоловічого – відповідно) входила в правові кодекси більшості європейських держав, законодавчо закріплюючи новий економічний порядок, в якому праця тих, хто відповідав за приватне (жінок) більше не вважалася вагомою, бо не приносила прибутку. Нова капіталістична матриця неминуче впливала і на саме місце жінки у просторі, окреслюючи його класичним буржуазним ідеалом – діти-кухня-церква. Цей ідеал, звичайно, не завжди був практикою, він також мав виразний становий характер: жінкам-вихідцям з непривілейованих соціальних середовищ у нього вписатися було важче, як мінімум через потребу “залишати дім”, іншими словами заробляти.

Місто, як найбільш очевидне втілення публічного, за замовчуванням видавалося чоловічим. За визначенням соціалогині Елізабет Вілсон, чоловіки володіють містом без необхідності думати про це, жінки ж завжди мають свідомо про це заявляти, щоразу заново відстоюючи своє право бути на вулиці [1]. Асоційоване з конкуренцією, ринком праці, щоденною необхідністю виборювати собі “завтра”, в патріархальному суспільстві міське життя дуже дисонувало з ідеальним уявленням про домашній жіночий світ.

У стосунку до Львова часів Австро-Угорської імперії жіночі простори міста були доволі обмеженими. Їх розширення в трьох останніх декадах ХІХ століття провокувала економічна доцільність – щоразy більше жінок шукали працю у місті – та емансипаційні ідеї, втілені в розбудові мережі жіночих навчальних закладів, товариств, переліку удоступнених для них професій, а відтак – і нових середовищ. 

Жінки у місті сприймалися потенційно загроженими. Як це доводить на прикладі Лондона пізньовікторіанського періоду Джудіт Валковіц, на ментальній мапі міських учасників жінки були без автономії, “радше носіями наділених їм значень, аніж їх самостійними творцями” [2]. Перелік заборон для жінок міг включати не лише певні місця, повністю для них недоступні, як от, наприклад, університети до кінця 1890-х рр. (перші студентки у Львівському університеті з’явилися щойно у 1897 році), а й звичайні побутові досвіди, на які ті могли претендувати лише ціною власної репутації. Супровід у вигляді “мами, тьоті чи гувернантки” ще до перших десятиліть ХХ ст. вважався нормою для дівчини “інтелігентних родичів”. Юлія Шнайдер (майбутня українська поетеса Уляна Кравченко) згадувала, якою скандальною в очах львівської публіки вважалася її поведінка, коли вона, молода дівчина, ходила сама до бібліотеки Осолінських, зустрічалася з неодруженим тоді Іваном Франком у кав’ярнях чи у редакції газети “Діло”. А її зустріч і розмова зі знайомим мужчиною на вулиці закінчилися тим, що опісля їй доводилося вислуховувати розмови про те, що аби уникнути компрометації її дівочої честі, єдиним логічним виходом стало б їхнє одруження. 

Бідні жінки, через власну економічну вразливість і соціальну субординацію, особливо ризикували потрапити у ситуації загроз.  Яскраво ілюструють це справи про зґвалтування. Постраждалі жінки, що опинилися у небезпеці, найперше повинні були пояснити причину їхньої появи у місці, що стало для них загрозливим, – як-от міська вулиця ввечері – а відтак подати дуже детальну історію їхнього спротиву. Оскільки закон захищав не так особу жінки, як її честь, основний тягар доказів покладався на постраждалу сторону, тобто на зґвалтовану жінку, що мала довести власне чесне ім’я. (Див. детальніше Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів 1894)

Місто, як жіноча небезпека, найчастіше нав’язували до тем проституції та торгівлі жінками. Переконання, що молодих жінок слід захищати від сповзання у “легковажне життя” і в кінцевому результаті до проституції, було найбільш популярним топосом публічних дебатів на тему. Проституцію вважали свого роду інфекційним захворюванням, від якого молоді жінки повинні були бути “імунізовані” [3]. Місто з його численними “спокусами” – крамницями, кав’ярнями, кондитерськими, танцмайданчиками – для жінок з найбідніших прошарків соціальної драбини було зображене особливо підступним. Популярний суспільний дискурс апелював до необхідності їхнього постійного захисту і протекції, при чому часто самих від себе. Одним з очевидних мотивів таких наративів було не лише те, що найпростішим шляхом дотягнутися бідним жінкам до омріяного міського повсякдення було б заняття проституцією (власне, від вибору цього шляху їх і планувалося захищати), а й те, що проституція, з такої рації, була трактована легким заробітком, або ж небажанням працювати взагалі. Cуттєвий деструктив в останню тезу вносили хіба що феміністки, наводячи аргументи на користь того, що першопричинами попадання жінок в означену “легкою” сферу проституції ставали їх обмежені можливості себе прогодувати в інший спосіб, за умов існуючих статевих нерівностей на ринку праці. Зрештою, підтверджують це і статистичні дані: серед жінок, вписаних до львівських книг повій, більшість, окрім заняття проституцією, заробляла також в якості служниць, швачок, гаптувальниць чи в сфері “різних ремесл”. (Див. детальніше Стаття у щомісячнику “Świat Płciowy” про проституцію у Львові, 1905).

Приблизний сюжет пресових історій про сексуальне рабство, в яке “невинні сільські дівчата” могли потрапити у місті,  виглядав так: молода дівчина підступно обманута пропозицією праці, а потім безжалісно продана до чоловічих утіх; або цинічно спокушена обіцянками одружитися від замаскованих торговців дівчина вірила і тікала з дому, а потім потрапляла в сексуальне рабство. “Яка доля їх там чекає, – переповідала чергову історію одна з львівських газет, – про те відомо всім, окрім лише самих жертв” [4]. Зображені не в міру наївними, а то і зовсім недалекими, місто для жінок рідко коли було представлене можливістю. Вони ж у стосунку до нього найчастіше були лише жертвами. Останнє, очевидно, не завжди було правдою. 

“Чи думаєш, що перед усіма я мусила брехати, говорити, що потребую їх (дівчат – ІЧ) до (домашньої – ІЧ) служби? Десятки були таких, котрі прямо говорили мені: “А хоч ви, пані продали нас навіть у турецьку неволю, то будемо вас благословити, щоби тілько видобутися геть відси. Адже ж тут не лишається нам ніщо інше, як тільки з моста в воду або на шлях ганьби, та й то навіть сей шлях не охоронить нас від нужди, голоду та неволі!” – Такі слова говорила Анеля з повісті Івана Франка “Для домашнього вогнища” (1892), пояснюючи чоловікові свій викритий злочин – рекрутування дівчат для секс-торгівлі за кордон. Роблячи тлом свого твору тему проституції, Франко не лише апелював до існуючих соціальних нерівності, про які йому, – як соціалісту і заразом як чи не найвідомішому українцеві того часу, котрий публічно підтримував жіночий рух, – могло йтися. Франко також, свідомо чи ні, підняв дуже незручне питання – питання вибору жінки у використанні власного тіла.

У публічному дискурсі того часу, ясна річ, про такі речі не було й мови. Можливо тому опублікувати цей твір Франкові довгий час не вдавалося через відмови видавців. І це при тому, що тема була аж надто злободенною. Львів тоді активно обговорював, як мінімум кілька гучних кримінальних процесів, що стосувалися торговців “живим товаром”  [5]. Маючи в імперії недобру славу, як другого найбільш “неморального” міста (після Будапешта), звиклій до перманентних скандалів на цю тему львівській публіці, очевидно, було не звикати [6]. Однак критики закидали автору надто поблажливе ставлення до головної героїні – Анелі Ангарович – зображеної з жалістю, чи навіть ще гірше, з розумінням. Ймовірно не додавала Франку бонусів в очах моралізаторів і фінальна сцена, коли дівчата, які мали вказати на ту, що їх продала в сексуальну неволю, не зробили цього, тим самим висловивши колективну жіночу солідарність: “Якими ж благородними, майже святими видались йому в тій хвилі ті упавші, його жінкою так страшно покривджені дівчата, що в тій тяжкій для нього мінуті знайшли в своїх серцях наскільки людськості, і самовідреченя, і прощення, щоб одноголосно, рішучо висказати се однісіньке, а в своїх наслідках таке важне слівце “ні””[7]. (Див. детальніше Для домашнього вогнища, фільм 1970)

Зв’язок між роботою, сексуальністю, клеймом “потенційної повії” і ризиком чоловічого насилля у стосунку до міських робітниць укладався в щільний мікс упереджень і стереотипів. (Див. детальніше Анна Павлик. Есе “Зарібниця”, Львів, 1887) Служниці у конфігураціях суспільних підозр займали особливе місце. Конотації навколо праці на службі, найперше, натякали на невисокі моральні стандарти жінок, що нею заробляють, а також на їхню можливу сексуальну зговірливість. Відсутність опіки родичів чи належного морального середовища,  яке необхідність заробляти звично не передбачала, і яке кожна молода особа, особливо жінка, згідно з тогочасними суспільними нормами, обов’язково потребувала, – провокували підозри щодо служниць як менш чесних чи цнотливих за визначенням.  Очевидно, саме такими ідеями могло бути пояснене часом цілком свідоме «закривання очей» господинь дому щодо, наприклад, залицянь своїх дорослих синів до служниць, як не лише на допустиму, а й трактовану цілком “нормальною” для чоловіків сексуальну практику. Моральну драму наслідків таких упереджень у стосунку до жінок своєї епохи яскраво підсумувала Габріела Запольська у трагікомедії  “Моральність пані Дульської” (1907). Головна героїня твору, пані Дульська, за трактуваннями літературних критиків була списана з реальної особи – львів’янки (за однією з версій), що на сторінках популярного тоді польського часопису „Wiek Nowy” пояснювала свій домашній порядок, заснований на егоїзмі, скупості та визиску слуг. Сільська дівчина на ім’я Ганка за ідеєю п’єси стала головною жертвою виховних методик пані Дульської, завагітнівши від сина господині, котра свідомо запланувала зупинити сексуальний запал свого сина в межах дому, використавши для цього особу найманої до служби дівчини. (Див. детальніше Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013).

Нешлюбні діти міських робітниць на кінець століття стали дуже видимою проблемою міського життя. Про це свідчило не лише статистичне зростання кількості кримінальних справ про дітовбивства та підкидання дітей, а й частота згадок таких випадків у пресі. Самотні працюючі матері, по суті, сформували потребу окремої сфери послуг з опіки і догляду, якою заробляли жінки з навколишніх до міста сіл.  (Див. детальніше Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871).  Проблема небажаних дітей і самотніх матерів  уявлялася моральними ранами суспільства змін, яке за декадентськими настроями кінця “прекрасної епохи” котилося в нікуди. Моральні паніки fin de siècle все ж мали свій пункт призначення, упершись в жорстку реальність Першої світової війни. Реальність, яка для жінок і для міста принесе інші, нові виклики.

Список використаної літератури до есе: 

  1. Elizabeth Wilson. The Contradictions of Culture: Cities, Culture, Women. SAGE Publications, 2001. P.139​​
  2. Judith R. Walkowitz. City of Dreadful Delight. Narratives of sexual danger in Late-Victorian London. The University of Chicago Press, 1992. P. 21.
  3. Торгівля дівчатами з Галичини, Новий пролом. (Львів). 1884. Ч. 200.
  4. Nautz Jürgen. The Effort to Combat the Traffic in Women in Austria before the First World War, Journal for Police Science and Practice.  2012. Vol. 2. P. 82-95. 
  5. Stauter-Halsted K. The Devils Chain: Prostitution and Social Control in Partitioned Poland. Cornell University Press, 2015. Р. 124, 136.
  6. Tracie L. Wilson. Migration, Empire, and Liminality. Sex trade in the borderlands of Europe, Aspasia. The international yearbook of central, eastern, and southeastern European women’s and gender history. Volume 11. 2017. P.75.
  7. Франко, Іван Якович. Твори [Електронна копія] / Іван Франко; до друку виготував І. Лизанівський; за заг. ред. С. Пилипенка. Електрон. текст. дані. Харків : Рух, 1924- (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2016). Т. 15:  Для домашнього вогнища: повість. Електрон. текст. дані (1 файл : 154 Мб). Харків: Рух. 1927 (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2016). Код доступу: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7503
Періоди

Першоджерела

Документи (4)

Зображення до Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871
Справа Марії Шутек про дітовбивство, Львів, 1870-1871
Це фрагмент допиту Марії Шутек у справі про дітовбивство, у якому жінка обвинувачувалася Крайовим судом Львова у 1870 році. У ньому вона пояснює свою версію злочину, а також передісторію того, що передувало цьому вчинку. Детальні автобіографічні свідчення, що вимагалися від підсудних з огляду на потреби слідства, дають можливість скласти картину не лише злочину жінки, а й її життя. Попри те, що написані радше всупереч, аніж завдяки бажанню, автобіографічні наративи кримінальних історій (як не парадоксально) можуть претендувати на куди більшу, порівняно з класичними автобіографіями, збалансованість репрезентацій, оскільки у процесі свого творення безпосередньо були коректовані свідченнями інших. З огляду на потребу судочинства, розказане протягом слідства, піддавалося сумніву — спростовувалося чи підтверджувалося численними супровідними документами, як-от:...
icon
Стаття у щомісячнику “Świat Płciowy” про проституцію у Львові, 1905
Опублікована у популярному польськомовному щомісячнику "Świat Płciowy" стаття на тему проституції у Львові була написана на основі статистичних даних за 1904 рік. В Австро-Угорській імперії держава намагалася контролювати проституцію через поліційне ведення обліку повій. Така система контролю розрізняла дві форми існування сексуальної торгівлі - проституцію явну (реєстровану) і таємну (нереєстровану). Особи запідозрені в останній підлягали правовому переслідуванню. Реєстровані повії мали за свій кошт проходити регулярні перевірки у лікаря і самі оплачувати своє лікування, якщо така необхідність була виявлена. Власне, ця остання обставина була одним з найбільш очевидних мотивів уникання впису в реєстр. За даними дослідження Ненсі Вінгфілд (Nancy M. Wingfield) 90 % жінок, що працювали в секс-торгівлі в період останніх десятиліть існування Австрійської...
Зображення до Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів, 1894
Справа Еміля Біло про зґвалтування, Львів, 1894
Поданий текст є частиною кримінальної справи, розглянутої кримінальним відділом Крайового суду Львова у 1894 році, проти чотирьох чоловіків, звинувачених у зґвалтуванні жінки на ім’я Марія Копанська. Вибраний фрагмент – це судові свідчення позивачки, а також свідка Даніеля Волошина. Подія трапилася 10 вересня 1893 року близько 23 години вечора в Жовківській дільниці міста, поблизу в'язниці "Бригідки". У представленому документі цікавим є характер інформації, яку судді запитували у потерпілої сторони. Ця інформація мала підтвердити не лише факт вчиненої жінці кривди, а й, по суті, обґрунтувати саме її право бути позивачкою. Як засвідчив виправдальний вирок, ця інформація для суддів виявилася не переконливою. Покази свідка Даніеля Волошина також не були взяті до уваги. Судове рішення звільняло усіх...
Зображення до Анна Павлик. Есе “Зарібниця”, Львів, 1887
Анна Павлик. Есе “Зарібниця”, Львів, 1887
Це полемічне есе молодої української соціалістки Анни Павлик, присвячене міським робітницям та викликам їхнього статусу у якості найманих низькооплачуваних учасниць міського ринку праці. Про особливості цього статусу Анна знала з перших вуст, велику частину свого життя жінка пропрацювала швачкою або служницею. Есе було надруковане у Львові у 1887 у жіночому альманасі "Перший вінок", зініційованому і виданому письменницями Наталієї Кобринською та Оленою Пчілкою, як перше україномовне видання жінок-авторок. Анна Павлик робить спробу колективного жіночого портрету низів тогочасної соціальної драбини - доньок "бідних родичів", що починали самостійно заробляти з дитячого віку, без будь-якої отриманої освіти, з небагатим вибором можливих опцій себе прогодувати, окрім виснажливої фізичної роботи у якості найманої працівниці на фабриці чи у приватному...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (2)

Зображення до Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Зображення до Для домашнього вогнища, фільм 1970
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все

Цифрові історії (3)

Представлені тут три історії присвячені трьом різним жінкам, об'єднаних одним містом. Діливши спільний міський простір, вони досвідчували його у різних спосіб, з огляду на свої відмінні соціальні становища, статус і стартові можливості. Мікросюжети з життя кожної з цих жінок у той чи інший спосіб віддзеркалювали час, в якому їм випало проживати своє життя. Перша історія присвячена Марії Грушкевич — багаторічній працівниці львівської пошти, котра була серед "перших" жінок, працевлаштованих державою. У другій — йтиметься про Марію Лінчак, служницю у домі Теофіла і Людмили Грушкевичів, хористку храму св. Онуфрія у Львові, героїню численних домашніх суперечок. Третя історія розповідатиме про Євгенію Барвінську, піаністку, хорову диригентку, дружину і матір семи дітей українського політика Олександра Барвінського. Їхні...
Ця публікація присвячена трьом жінкам зламу ХІХ-ХХ століть, що були пов'язані зі Львовом в особливий спосіб. Їхні історії дійшли до нас радше завдяки випадку, ніж заздалегідь продуманому плану й, імовірно, жодна з них не уявляла, що саме це залишиться в історії про її життя. У центрі першої розповіді буде 20-ти річна Марія Шутек зі Знесіння, яка опинилася на лаві підсудних за вбивство своєї доньки Софії у Львові в травні 1870 року. Друга розповідь присвячена 45-річній акушерці з Вірменської на ім'я Клара Вaйсгар, обвинуваченій у співучасті в злочині аборту, який вона допомогла здійснити служниці Катажині Слодкій у березні 1905 року. Третя справа розповідатиме про 35-річну Ельжбету Венне, засуджену за сутенерство над своєю донькою у...
У неділю 10-го вересня 1893 року близько 11-ої вечора поблизу вулиці Раппапорта служниця Марія Копанська зазнала нападу чотирьох чоловіків – Станіслава Юліана Стажевського, Міхала Бендика, Антонія Рувного та Еміля Біло. Компанія поверталася з ресторації на вулиці Шпитальній, де як вони зізнавали пізніше, "пили горілку і пиво". На Раппапорта побачили Марію, яка йшла сама додому з весілля. Результатом цієї зустрічі для жінки стало групове зґвалтування. Судове провадження, що незабаром розпочалося за позовом постраждалої, хоч і підтверджувало факт вчиненого насильства, звільняло усіх трьох оскаржених від кримінальної відповідальності. Окрім четвертого – Еміля Біло. Його до суду так і не притягнули, він перебував у розшуку. Суд порекомендував позивачці шукати відшкодування, звернувшись до сторони цивільного права.

Рекомендована література

Keely Stauter-Halsted, “A Generation of Monsters”: Jews, Prostitution, and Racial Purity in the 1892 L’viv White Slavery Trial”, Austrian History Yearbook, 2007, Vol. 38, 25-35.

Shani D’Cruze, “Approaching the History of Rape and Sexual Violence: Notes Towards Research”, Women’s History Review, 1993, Vol. 1, No. 3, 377-397.

Sabine H. Smith, Sexual Violence in German Culture: Rereading and Rewriting the Tradition. Frankfurt/Main: Lang, 1998, 35–50.

Judith R. Walkowitz, City of Dreadful Delight. Narratives of sexual danger in Late-Victorian London. The University of Chicago Press, 1992, 21.

Tracie L. Wilson, “Migration, Empire, and Liminality. Sex trade in the borderlands of Europe”, Aspasia. The international yearbook of Central, Eastern, and Southeastern European women’s and Gender history, 2017, Vol. 11, 83-84.

Jürgen N., The Effort to Combat the Traffic in Women in Austria before the First World War. Journal for Police Science and Practice, 2012, 2, 82-95.

Piotrowska-Marchewa M.,«Trzech masz wrogów, którzy czyhają na zabicie twej duszy…». Zagrożenia moralne w ujęciu polskich poradników i prasy dla służby domowej na przełomie XIX i XX wieku. Kobieta i rewolucja obyczajowa. Społeczno-kulturowe aspekty seksualności. Wiek XIX i XX, 2006, 9, 247-264.

Urbanik-Kopeć A., Instrukcja nadużycia. Służące w XIX-wiecznych polskich domach. Katowice: Sonia Draga, 2019.

Коментарі та обговорення