Іванна Черчович
Історикиня, кандидатка історичних наук (Інститут українознавства НАН України, 2014), випускниця історичного факультету Львівського національному університеті імені Івана Франка. Була гостьовою дослідницею в Інституті Гердера з вивчення історії Центрально-Східної Європи у Марбурзі (2017), Німецькому історичному інституті у Варшаві (2019), Центрі Європейський, Російських та Євразійських студій при Університеті Торонто за програмою Петра Яцика (2022). Авторка курсу вільного вибору “Бути жінкою у Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ століття” в Українському католицькому університеті (2019). З 2016 р. входить до Української асоціації дослідників жіночої історії.
Сфера наукових інтересів: жіноча історія, історична антропологія, історія повсякдення у стосунку до Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
У Центрі міської історії Іванна реалізовує освітні проекти, а також працює над власним дослідницьким проектом про жіночі досвіди міських просторів Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Пов'язані першоджерела:
Спогади Уляни Старосольської про депортацію зі Львова до Казахстану у 1940 році
Представлений тут фрагмент є уривком зі спогадів Уляни Старосольської (Львів, 1912 - Нью-Йорк, 2011) - української журналістки і письменниці, депортованої радянською владою разом з мамою (піаністкою, журналісткою і редакторкою Дарією Шухевич-Старосольською) і братом Ігорем, з рідного Львова до Казахстану в часі Другої світової війни. Родина була відправлене туди вслід за репресованим у 1940-му році батьком, адвокатом Володимиром Старосольським. У 1946 році Уляна разом з братом повернулася зі заслання. Оселилася у Польщі, закінчила Познанський університет і здобула фах економіста. З 1967 року мешкала у США. Була редакторкою журналу Союзу українок Америки «Наше життя», членкою президії Об'єднання українських письменників «Слово» та Національної спілки письменників України. Найбільш відомою авторською збіркою Уляни Старосольської є нариси-спогади, видані під...
Уривок листа Лесі Українки до Михайла Кривинюка про “братні народи”, 1903
Письменниця Леся Українка у листі до друга, ідейного і політичного однодумця, члена Української соціал-демократичної партії, на той час вимушеного емігранта з Російської імперії осілого у Львові, Михайла Кривинюка, пише свої враження від видавничих дискусій, що точилися тоді в російських ліберальних колах щодо питань неросійських мов та мовної політики російських "опозиціонерів" початку ХХ століття.
Спогади дисидента Леоніда Плюща про Дніпропетровську психтюрму, 1973-1976
Леонід Плющ - український математик, публіцист, літературознавець, дисидент, член Ініціативної групи захисту прав людини та Закордонного представництва Української Гельсінської групи. З 1968 року зазнав переслідувань радянської влади. У 1973 році запроторений у Дніпропетровську психтюрму. Під тиском міжнародної громадськості у 1976 року був звільнений, емігрував до Франції. Після звільнення написав автобіографічну книгу під назвою «У карнавалі історії». Аналізуючи свій життєвий шлях від повоєнного дитинства до потрапляння у лещата радянської каральної психіатрії, автор створює портрет цілого покоління “шістдесятників”. Представлений тут уривок демонструє систему радянської каральної медицини зсередини, зафіксовану людиною, якій вдалося її перемогти.
Лист Лесі Українки до Михайла Павлика про українське підданство до двох різних імперій, 1903
Письменниця Леся Українка у листі до українського галицького політика Михайла Павлика, пише про свій план еміграції з Російської імперії. Лист писаний у 1903 році з Сан-Ремо, де письменниця лікувалася, відтак авторка дозволила собі писати відверто, не криючись перед тогочасною російською імперською цензурою, яка у разі потрапляння до неї такого листа навряд чи його пропустила б. Принаймні радянська цензура найцікавіший фрагмент Українчиного меседжу не оминула, вилучивши його з публікації у підготовленому у 1979 році 12-томному виданні творів письменниці. Цей фрагмент проливає світло на ставлення тогочасних українських еліт, - яскравою представницею яких була письменниця, будучи одночасно племінницею і ученицею одного з найбільших українських політичних мислителів ХІХ століття Михайла Драгоманова, - до підданства українців до двох...
Лист Антіна Крушельницького до дружини Марії про факт харасменту у Коломийській жіночій семінарії, 1926
Антін Крушельницький - український письменник, літературний критик, педагог, станом на час написання цього тексту працював директором єврейської гімназії рабина Х. Шапіри в Коломиї, у листі до своєї дружини Марії (дівоче прізвище Слобода, в минулому актриси театру "Руська Бесіда") пише про випадок сексуальних домагань до учениць Коломийської учительської жіночої семінарії (закладу освіти для підготовки вчителів початкових шкіл), здійснених директором цієї учбової установи, Йосипом Чайківським. Ця справа набула розголосу завдяки директору жіночої гімназії Українського Педагогічного Товариства, Роману Гамчикевичу, який дізнався про факт харасменту від однієї з учениць семінарії, і прийшов "радитися" до автора листа і колеги по цеху Антіна Крушельницького, що йому з цією інформацією робити. Дуже ймовірно, цей випадок послужив прецедентом: Йосип Чайківський у...
О.Галичанка. Стаття про подорожі, надрукована у “Жіночому ділі”, Львів, 1912
Це стаття із заголовком "От такі собі, сезонові уваги", була надрукована в безкоштовному додатку до україномовної щоденної газети "Діло" під назвою "Жіноче діло". Додаток виходив раз на квартал впродовж 1912 року у Львові. У статті авторка, українська письменниця і журналістка, редакторка цього додатку Олена Кисілевська, під псевдонімом О. Галичанки, пише про користь подорожей для жінок, заперечуючи ряд упереджень, якими її сучасниць, звично, "лякали" у самостійному подорожуванні. Цільовою аудиторією її меседжу були жінки з "інтелігентної верстви", по-суті тогочасного українського середнього класу. Попри легкий, розважальний і навіть злегка іронічних стиль цього тексту Олена Кисілевська піднімає теми, які їй, як активній учасниці жіночого руху, видавалися важливими бути публічно дискутованими. Дієві містянки, учасниці "Жіночої громади" (предтечі "Союзу...
Показати ще
Згорнути все
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. Сепарацію приватного і публічного акселерувала Індустріальна революція, закріплюючи за чоловіком роль головного "здобувача хліба".
Представлені тут три історії присвячені трьом різним жінкам, об'єднаних одним містом. Діливши спільний міський простір, вони досвідчували його у різних спосіб, з огляду на свої відмінні соціальні становища, статус і стартові можливості. Мікросюжети з життя кожної з цих жінок у той чи інший спосіб віддзеркалювали час, в якому їм випало проживати своє життя. Перша історія присвячена Марії Грушкевич — багаторічній працівниці львівської пошти, котра була серед "перших" жінок, працевлаштованих державою. У другій — йтиметься про Марію Лінчак, служницю у домі Теофіла і Людмили Грушкевичів, хористку храму св. Онуфрія у Львові, героїню численних домашніх суперечок. Третя історія розповідатиме про Євгенію Барвінську, піаністку, хорову диригентку, дружину і матір семи дітей українського політика Олександра Барвінського. Їхні...
Ця публікація присвячена трьом жінкам зламу ХІХ-ХХ століть, що були пов'язані зі Львовом в особливий спосіб. Їхні історії дійшли до нас радше завдяки випадку, ніж заздалегідь продуманому плану й, імовірно, жодна з них не уявляла, що саме це залишиться в історії про її життя. У центрі першої розповіді буде 20-ти річна Марія Шутек зі Знесіння, яка опинилася на лаві підсудних за вбивство своєї доньки Софії у Львові в травні 1870 року. Друга розповідь присвячена 45-річній акушерці з Вірменської на ім'я Клара Вaйсгар, обвинуваченій у співучасті в злочині аборту, який вона допомогла здійснити служниці Катажині Слодкій у березні 1905 року. Третя справа розповідатиме про 35-річну Ельжбету Венне, засуджену за сутенерство над своєю донькою у...
У неділю 10-го вересня 1893 року близько 11-ої вечора поблизу вулиці Раппапорта служниця Марія Копанська зазнала нападу чотирьох чоловіків – Станіслава Юліана Стажевського, Міхала Бендика, Антонія Рувного та Еміля Біло. Компанія поверталася з ресторації на вулиці Шпитальній, де як вони зізнавали пізніше, "пили горілку і пиво". На Раппапорта побачили Марію, яка йшла сама додому з весілля. Результатом цієї зустрічі для жінки стало групове зґвалтування. Судове провадження, що незабаром розпочалося за позовом постраждалої, хоч і підтверджувало факт вчиненого насильства, звільняло усіх трьох оскаржених від кримінальної відповідальності. Окрім четвертого – Еміля Біло. Його до суду так і не притягнули, він перебував у розшуку. Суд порекомендував позивачці шукати відшкодування, звернувшись до сторони цивільного права.
Цей курс про те, як можна вивчати пізньомодерний період за допомогою гендерної оптики. Запропонований тут цикл з 10-ти лекцій запрошує подивитися на різні теми і прояви модерності, враховуючи інструмент гендеру, лінза якого робить можливими якісно нові прочитання чоловічих і жіночих досвідів минулого.