Іванна Черчович
Історикиня, кандидатка історичних наук (Інститут українознавства НАН України, 2014), випускниця історичного факультету Львівського національному університеті імені Івана Франка. Була гостьовою дослідницею в Інституті Гердера з вивчення історії Центрально-Східної Європи у Марбурзі (2017), Німецькому історичному інституті у Варшаві (2019), Центрі Європейський, Російських та Євразійських студій при Університеті Торонто за програмою Петра Яцика (2022). Авторка курсу вільного вибору “Бути жінкою у Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ століття” в Українському католицькому університеті (2019). З 2016 р. входить до Української асоціації дослідників жіночої історії.
Сфера наукових інтересів: жіноча історія, історична антропологія, історія повсякдення у стосунку до Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
У Центрі міської історії Іванна реалізовує освітні проекти, а також працює над власним дослідницьким проектом про жіночі досвіди міських просторів Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Пов'язані першоджерела:
Різдво і Великдень у Львові 1908 року: приклад одного різноконфесійного подружжя
Теофіл Грушкевич, вчитель класичних мов в Другій (німецькій) гімназії Львова почав писати свій щоденник у 1895, однак по-справжньому регулярними його записи стали після виходу на пенсію - у 1906. Рукописний щоденних, який зберігся, складається з восьми записних книжок, у яких містяться нотатки за 1895, 1903 і 1906 рр. (нерегулярні) та за 1908–1915 рр. (майже щоденні). Свої записи автор, звично, робив ввечері і розпочинав з опису погоди, а далі розповіді про те, як пройшов цей день: полагодження особистих справ, як от отримання пенсії, сплату рахунків, відвідання друзів чи зустрічі зі знайомими, походи на церковні богослужінь, та громадських - участь у зборах якогось з українських товариств, членом яких він був, похід у театр чи на...
Лист з Нью-Гейвен до галицького Буцнева 1921 року
Цей лист, без зазначеного авторства, був адресований Анастасії Кузик, економці у домі греко-католицького священика з галицького села Буцнів, що біля Тернополя, Ісидора Глинського. Його написала колишня жителька Буцнева або котрогось із сусідніх сіл, яка емігрувала до Америки і на час написання листа жила в м. Нью-Гейвен, штат Коннектикут. Лист датований 11 липня 1921 р. Писаний по слідах подій недавньої українсько-польської війни, і українського програшу, як її наслідку. Щоправда згаданих не напряму, а у дуже обережній формі, ймовірно, спровокованій страхом цензури і можливих неприємних наслідків для адресатів. Авторка роздумує про своє емігрантське життя, національну ідентичність, американські звичаї і власну агентність. Великого значення у набутті останньої для неї мало її вміння писати, а відтак можливість...
Галицька святкова кухня в листах родини Глинських, 1890-1920-ті
Наведені тут листи належать до листування родини Глинських: греко-католицького священика Ісидора Глинського, його матері Юлії Глинської (з Білинських) та економки в домі Ісидора, Анастасії Кузик. У них, серед іншого, обговорюються святкові меню храмових празників у галицькому селі Буцнів поблизу Тернополя, в якому Ісидор Глинський був парохом впродовж 1887-1931 років. Авторкою перших двох листів, датованих приблизно 1890-1892 рр. є Юлія Глинська, вдова по священику Купріяну Глинському, мати Ісидора, яка мешкала в Чернелеві-Руському. Написані вони українською мовою, переданою латинкою. Вибір абетки імовірно диктувала отримана польською освіта Глинської. Третій наведений тут лист належить Анастасії Кузик, багаторічній управительці господарства Ісидора Глинського щонайменше від початку 1890-х до 1931 року. Її письмо є унікальним свідченням тогочасного локального галицького українського...
Лист учительки львівської виділової школи Ольги Барвінської до батька, 1893
Цей лист є частиною листування між його авторкою, Ольгою Барвінською (1874-1955), та її батьком, тоді впливовим українським політиком Олександром Барвінським. Сім'я Барвінських у цей час мешкала нарізно. Олександр, будучи послом австрійського парламенту, проживав постійно у Відні, а його сім'я - у Львові. У цьому листі, серед іншого, знаходимо цікавий сюжет стосовно Ольжиної учительської кар'єри, яка розпочалася практично одразу по закінченню нею місцевої учительської жіночої семінарії. З вересня 1893 року Ольга починає працювати учителькою руської (української) мови у одній з виділових шкіл міста. У поданому нижче листі авторка описує своє запрошення праці в Інституті сестер Василіянок, одному з тоді поодиноких жіночих українських приватних навчальних закладів Львова, трактуючи цю нагоду "спосібністю прислужитися Руси". Таке трактування...
Лист Василя Стуса до міжнародного ПЕН-клубу від 11 серпня 1976 року
Цей лист українського поета, літературознавця, правозахисника, дисидента Василя Стуса, був адресований міжнародній організації літераторів і письменників ПЕН-клубу. Лист автор написав під час відбуття свого ув'язнення в трудовому таборі селища Матросове Теньківського району Магаданської області СССР, покараний за статею 62 Кримінального кодексу УРСР (аналог ст. 70 КК РРФСР) „Антирадянська агітація і пропаганда”. Лист став частиною нової кримінальної справи, розпочатої проти Стуса у 1980 році, після його повернення із свого першого 8-ми річного терміну додому, до Києва. Це звернення до міжнародної літературної спільноти було черговою спробою автора, після невдач написаних листів до тогочасного керівництва СССР (Президії Верховної Ради СССР, голови Президії), врятувати плід своєї 15-ти літньої літературної праці, конфіскований органами Комітету державної безпеки (рос. КГБ).
Спогади Уляни Старосольської про депортацію зі Львова до Казахстану у 1940 році
Представлений тут фрагмент є уривком зі спогадів Уляни Старосольської (Львів, 1912 - Нью-Йорк, 2011) - української журналістки і письменниці, депортованої радянською владою разом з мамою (піаністкою, журналісткою і редакторкою Дарією Шухевич-Старосольською) і братом Ігорем, з рідного Львова до Казахстану в часі Другої світової війни. Родина була відправлене туди вслід за репресованим у 1940-му році батьком, адвокатом Володимиром Старосольським. У 1946 році Уляна разом з братом повернулася зі заслання. Оселилася у Польщі, закінчила Познанський університет і здобула фах економіста. З 1967 року мешкала у США. Була редакторкою журналу Союзу українок Америки «Наше життя», членкою президії Об'єднання українських письменників «Слово» та Національної спілки письменників України. Найбільш відомою авторською збіркою Уляни Старосольської є нариси-спогади, видані під...
Показати ще
Згорнути все
Моральність пані Дульської, телевізійний фільм 2013
Це екранізація однойменного твору польської письменниці Габріели Запольської, написаного у 1906 р. В сюжеті п'єси розкрита проблема соціальних нерівностей і моральної деградації галицького суспільства зламу ХІХ-ХХ століть, для якого ці нерівності були важливими. Авторка обрала жіночі характери ключовими. Прототипом головної героїні твору, Анелі Дульської, на переконання літературних критиків, була відомa письменниці львівська міщанка, пані Голаньбова (pani Gołąbowa). Ім’я прототипу також пов’язують зі львів’янкою на ім'я Чеслава Дульська, яка у відповіді на опитування, опубліковане 1905 року популярною місцевою газетою «Wiek Nowy», описала свою систему ведення домашнього господарства, засновану на егоїзмі, скупості та строгому поводження зі слугами. Про місце дії у Львові вказують також згадані міські топоніми. Пан Дульський гуляє на Високому замку, у тексті...
Для домашнього вогнища, фільм 1970
Фільм є екранізацією однойменного роману Івана Франка, написаного у 1892 р. В його сюжеті розкрита проблема сексуального рабства (чи мовою того часу "білого рабства") і жіночої участі у ньому в якості його жертв і призвідниць. На авторський вибір теми, ймовірно, мали вплив судові процеси проти торговців людьми, які активно відбувалися у Галичині у цей час. Одним із найгучніших був львівський процес 1892 року проти 27-ми торговців (чоловіків і жінок), обвинувачених в організації сексуального трафіку закордон. Слідству вдалося підтвердити 29 випадків продажу дівчат з Галичини в будинки розпусти до Константинополя, Єгипту та Індії. В ідеї про “біле рабство” жінки були зображені, як правило, винятково жертвами, використовуваними “іншими” (тобто не своїми чоловіками) – турками (коли...
У ХІХ столітті гендерний пакт, що розділяв публічну і приватну сферу, де першу вважав цілком і повністю доменом чоловіків, а другу – жіночою прерогативою, знайшов свою найбільшу аргументацію. Сепарацію приватного і публічного акселерувала Індустріальна революція, закріплюючи за чоловіком роль головного "здобувача хліба".
Представлені тут три історії присвячені трьом різним жінкам, об'єднаних одним містом. Діливши спільний міський простір, вони досвідчували його у різних спосіб, з огляду на свої відмінні соціальні становища, статус і стартові можливості. Мікросюжети з життя кожної з цих жінок у той чи інший спосіб віддзеркалювали час, в якому їм випало проживати своє життя. Перша історія присвячена Марії Грушкевич — багаторічній працівниці львівської пошти, котра була серед "перших" жінок, працевлаштованих державою. У другій — йтиметься про Марію Лінчак, служницю у домі Теофіла і Людмили Грушкевичів, хористку храму св. Онуфрія у Львові, героїню численних домашніх суперечок. Третя історія розповідатиме про Євгенію Барвінську, піаністку, хорову диригентку, дружину і матір семи дітей українського політика Олександра Барвінського. Їхні...
Ця публікація присвячена трьом жінкам зламу ХІХ-ХХ століть, що були пов'язані зі Львовом в особливий спосіб. Їхні історії дійшли до нас радше завдяки випадку, ніж заздалегідь продуманому плану й, імовірно, жодна з них не уявляла, що саме це залишиться в історії про її життя. У центрі першої розповіді буде 20-ти річна Марія Шутек зі Знесіння, яка опинилася на лаві підсудних за вбивство своєї доньки Софії у Львові в травні 1870 року. Друга розповідь присвячена 45-річній акушерці з Вірменської на ім'я Клара Вaйсгар, обвинуваченій у співучасті в злочині аборту, який вона допомогла здійснити служниці Катажині Слодкій у березні 1905 року. Третя справа розповідатиме про 35-річну Ельжбету Венне, засуджену за сутенерство над своєю донькою у...
У неділю 10-го вересня 1893 року близько 11-ої вечора поблизу вулиці Раппапорта служниця Марія Копанська зазнала нападу чотирьох чоловіків – Станіслава Юліана Стажевського, Міхала Бендика, Антонія Рувного та Еміля Біло. Компанія поверталася з ресторації на вулиці Шпитальній, де як вони зізнавали пізніше, "пили горілку і пиво". На Раппапорта побачили Марію, яка йшла сама додому з весілля. Результатом цієї зустрічі для жінки стало групове зґвалтування. Судове провадження, що незабаром розпочалося за позовом постраждалої, хоч і підтверджувало факт вчиненого насильства, звільняло усіх трьох оскаржених від кримінальної відповідальності. Окрім четвертого – Еміля Біло. Його до суду так і не притягнули, він перебував у розшуку. Суд порекомендував позивачці шукати відшкодування, звернувшись до сторони цивільного права.
Цей курс про те, як можна вивчати пізньомодерний період за допомогою гендерної оптики. Запропонований тут цикл з 10-ти лекцій запрошує подивитися на різні теми і прояви модерності, враховуючи інструмент гендеру, лінза якого робить можливими якісно нові прочитання чоловічих і жіночих досвідів минулого.