Привет Филипп Яковлевич!
Пишу Вам по следующему положению в н/области:
Вследствие неурожая в 1945 г. и засухи в текущем году положение с хлебными ресурсами плохое. В районах Болградском, Ренийском, Бородинском и Ст. Казачанском хлеб весь выгорел т.к. дождей не было и в особенно тяжелом положении находятся мои многодетные матери у которых начиная от 6 детей и до 10 человек. В частности, мать героиня Облакова (Болградский р-н) уже “пухнет с детьми”, т.к. давно не имеет хлеба и ряд таких матерей-героинь в других р-нах не имеют возможности кормить детей хотя-бы кукурузой-мамалыгой, ибо она доходит до 25-30 руб. за килограмм, а денег, получаемых по госпособиям, им не хватает и взять не откуда, т.к. у многих из них нет дома мужей и объем личного хоз-ва не обеспечивает пропитание семьи. Коммерческого хлеба достать нельзя, да и торговля таковым в н/условиях слабо развита.
Такие сигналы я имею с регионов от работников, имею увеличившийся поток посещений ко мне многодетных матерей, требующих денег, хотя оснований для выплаты госпособий у них нет, т.к. дети вышли из возраста.
Они мне заявляют: “кормить детей нечем”.
Наконец обменявшись мнением с Завженотделом Обкома КП/б/У по этому вопросу, решила поставить Вас в известность.
Мне кажется, что в части семей матерей многодетных – должно быть какое-то исключение и оказана помощь или поддержка в этот трудный период. Ибо они сейчас сами заявляют, что им не орден нужен, а возможность сохранить детей.
Районные организации пока никаких мер не принимают, но и у них нет никаких рессурсов на это.
Прошу сообщить какие нужно принять меры, чтобы спасти детей.
С ком[мунистическим] прив[етом] Дмитриева
Лист “Дмитрієвої” від 13 червня 1946 р. є важливим документальним свідченням стану повоєнного продовольчого становища населення Ізмаїльської області. Документ фіксує звернення посадової особи до вищого керівництва щодо необхідності допомоги місцевому населенню. У листі нестача хліба безпосередньо пов’язується з неврожаєм 1945 р. та посухою 1946 р. Особливо складною ситуація була в Болградському, Ренійському, Бородинському та Старокозацькому районах.
Особливий акцент авторка листа зробила на становищі багатодітних матерів, які виховували від шести до десяти дітей. Вже в червні 1946 р. окремі родини перебували на межі фізичного виживання. Зокрема, повідомляється про матір-героїню Облакову з Болградського району, яка разом із дітьми вже страждала від набряків через тривале недоїдання та відсутність хліба. Подібне становище було характерним і для інших багатодітних родин. Лист натякає на чинники, які робили становище багатодітних жінок особливо вразливим. У багатьох родинах чоловіки були відсутні, особисте господарство не могло забезпечити необхідного харчування, а придбати хліб у комерційній торгівлі було практично неможливо. Частина матерів втрачала право на державну допомогу через те, що їхні діти вже вийшли з установленого для виплат п’ятирічного віку, а нагальна потреба родини в продовольстві залишалася. Збільшення кількості особистих звернень багатодітних матерів до представників влади, про яке повідомляє Дмитрієва, також свідчить про швидке поглиблення кризи.
Особливо промовистим є зафіксоване в документі протиставлення державного вшанування багатодітного материнства реальним потребам жінок. Це виразно демонструє суперечність між офіційною радянською політикою підтримки материнства та повсякденною реальністю багатодітних родин. Формальні статуси, нагороди й державні виплати не гарантували доступу до найнеобхіднішого – продовольства, достатнього для виживання.
Документ також дає змогу простежити реакцію місцевих органів влади на наростання продовольчої кризи. Дмитрієва зазначала, що районні організації нічого з цим не робили, водночас одразу пояснюючи це відсутністю ресурсів для надання допомоги. Документ, відтак, засвідчує, що вже в середині 1946 р. представники місцевої влади усвідомлювали не лише серйозність продовольчих труднощів, а й безпосередню загрозу життю дітей у найбільш вразливих родинах.