Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: info@lvivcenter.org

Стаття Ісаака Радомиського, директора й художнього керівника Першого державного єврейського робітничо-селянського (колгоспного) театру, належить до жанру службового прохання, адресованого публічно. Театр створили наприкінці 1931 р. в Сталіндорфському єврейському національному районі як подорожуючий колектив, покликаний обслуговувати колгоспне село й поєднувати виставу з агітацією за колективізацію та виконання господарських кампаній. Текст написано наприкінці 1932 — на початку 1933 р., на порозі першого “ювілею” театру, коли колектив, за словами автора, не мав приміщення, стабільного фінансування й транспорту, а зарплату затримували на 2–3 місяці. Публікація в московському виданні “Трибуна” виводила проблему з місцевого рівня, де її не вдавалося розв’язати, на рівень центральної преси. Адресатів було кілька: “пролетарська громадськість” як загальна аудиторія, профспілкові, колгоспні та письменницькі організації, від яких залежали гроші й кадри, і обидва державні єврейські театри, московський і харківський, які, за твердженням автора, не виконали обіцяної допомоги.

Основний аргумент Радомиського полягає в тому, що відсутність підтримки шкодить не театру, а справі партії. Тому він відтворює офіційну мову: наводить схвальні відгуки преси, розповідає про роботу артистів серед колгоспників (стінні та степові газети, гуртки, “обстеження” їдалень, робота на полях) і підкреслює, що театр “включився” в будівництво єврейських національних районів.

Цей текст показує, як культурна установа виправдовувала своє існування політичною корисністю, як працювала система патронату над нею й у яких умовах діяв такий колектив. Водночас оцінки діяльності театру, твердження про масову популярність на контрасті з поганими умовами праці, поданими керівником, який був зацікавлений показати колектив корисним, не можна приймати беззастережно і без перевірки іншими джерелами. Показовою є й мовчанка тексту: у розпал Голодомору автор жодним словом не згадує голод у районі, що, очевидно, свідчить про межі, в яких допускалася публічна розмова в 1933 р.

Назва:

Перший єврейський колгоспний театр, стаття 1933 року

Автор:
Ісаак Радомський
Рік:
1933
Джерело:
И. С. Радомыский (директор и художественный руководитель театра), Первый еврейский колхозный театр нуждается в помощи пролетарской общественности, Трибуна (Москва), № 1, 1933, с. 16–17.
Надруковано в:
Сталіндорфський район документи й матеріали, укладач Альберт Венгер (Київ, 2021), 161-163.
Мова оригіналу:
Російська

Первый еврейский колхозный театр нуждается в помощи пролетарской общественности

Существование 1-го государственного еврейского рабоче-крестьянского театра [1] – факт большой политической значимости. Организованный в конце 1931 года [2] на социалистических полях Сталиндорфского еврейского нац[ионального] района[3], театр с первых своих творческих шагов завоевал симпатии широких еврейских колхозных масс.

Его спектакли, близкие по содержанию и понятные по форме колхознику, своей эмоциональной насыщенностью помогают выполнению политическо-хозяйственных кампаний [4] и повышению культурного уровня колхозников.

Репертуар театра «Найт гедайгет» – Маркиша [5], «Бройт-фронт» – Гордона[6], «Девятнадцать-двадцать девять» по роману Гордона, малые формы Зельда, Гордона, Рискинда.

Достаточно указать на несколько отзывов, помещенных в прессе о работе театра, чтобы стала совершенно ясна его роль на селе.

«Колхозники по 7-8 раз ходили на один и тот же спектакль и каждый раз смотрели его с максимальной заинтересованностью; за 20-30 верст [7] едут колхозники смотреть спектакли».

«Театр сразу стал важным политико-культурным фактором, он разговаривает ежедневно с колхозными массами на их языке об интересах их социалистического роста и о задачах партии и соввласти на селе».

«Театр действительно рабоче-колхозный, – пишет тов[арищ] Эго в «Эмесе» [8] о спектакле «Нит гедайгет».

О работе театра, о правильно понятых театральным коллективом задачах, стоящих перед нашими театрами, имеются и другие письменные отзывы. Но все они сводятся к одному: 1-й колхозный еврейский театр включился в хозяйственно-организационное строительство еврейских нацрайонов [9].

Театр не ограничивается одними лишь театральными постановками, он проводит большую массовую работу среди колхозников. Выезжая в район, коллектив театра, разбиваясь на бригады, выпускает степные и стенные газеты [10], организует драматические и хоровые кружки, библиотеки, ленуголки [11] и др[угие]. Обследует столовые [12], снабжает колхозников агротехнической литературой. Зачастую, в случае необходимости, артисты работают на полевых работах.

Отсутствие помещения, твердой финансовой базы, отсутствие пособий для повышения квалификации коллектива, отсутствие квалифицированных кадров и основное отсутствие квалифицированных кадров заинтересованности пролетарской общественности, и отсутствие общественного мнения вокруг нашего театра, – вот с чем коллективу пришлось столкнуться на первых порах своего существования. Только коллектив, состоящий из рабочей молодежи, из комсомольцев-энтузиастов смог, работая в таких условиях, добиться определенных успехов. Театр молодой. Ему всего лишь год. Сейчас, на пороге нашего первого юбилея, надо с сожалением констатировать, что все трудности первого этапа остались в силе и на сегодня.

Как и раньше, коллектив театра находится в кошмарных материально-бытовых условиях, не получая по 2-3 м-ца зарплаты. Из-за отсутствия транспорта артистам приходится пешком обходить колхозы, таская на себе театральный инвентарь.

Средства, ассигнованные в виде дотаций по местному бюджету, сокращены. Общественные, профсоюзные, колхозные организации как центральные, так и местные, театру не помогают. Общественное мнение вокруг театра не организовано, ни одно из множества обещаний театру в помощи не исполнено. Организация советских писателей, в особенности на Украине [13], нас игнорирует. Ни Московский ГОСЕТ [14] (взявший над нами шефство), ни Харьковский ГОСЕТ [15] палец о палец не ударил для того, чтобы нам помочь в повышении квалификации ребят. Ясно, что при таких условиях дальнейшее существование театра поставлено под угрозу.

Пора, чтобы работа театра была оценена. Пора повернуться лицом к первому еврейскому рабочеколхозному театру. Пора принять все меры к его дальнейшему существованию и росту.

Директор и художественный руководитель театра И. С. Радомыский.

Примітки:

[1] Робітничо-колгоспні (пересувні) театри створювали в УСРР на початку 1930-х рр. для обслуговування села, зокрема національних районів. Вони мали поєднувати мистецтво з агітацією за колективізацію та виконання господарських кампаній.

[2] Театр утворено наприкінці 1931 р. Отже, статтю, автор якої пише про “перший ювілей” і про те, що театру “всього лише рік”, написано наприкінці 1932 – на початку 1933 р., тобто в розпал Голодомору, про який в тексті жодним чином не згадано.

[3] Сталіндорфський єврейський національний район утворили 1930 р. (до 1931 р. — Ізлучистський) на території нинішньої Дніпропетровської області; центр — Сталіндорф (колишній Чемериськ).

[4] Ідеться про посівні, збиральні та хлібозаготівельні кампанії, для яких мобілізували також культурні установи. Вистави, “польові” газети та виступи артистів мали підвищувати темпи робіт і виконання планів.

[5] “Ніт гедайгет” (з їдиш “Не журись!”) — п’єса Переца Маркіша (1895–1952), одного з провідних радянських поетів на їдиші. 1931 р. її поставив Московський ГОСЕТ (режисери С. Радлов і С. Міхоелс). Маркіша заарештували 1949 р. у справі Єврейського антифашистського комітету й розстріляли 12 серпня 1952 р.

[6] “Бройт-фронт” (з їдиш “Хлібний фронт”). 

[7] Верста — дореволюційна міра довжини, що дорівнює 1,07 км.

[8] “Дер Емес” (з їдиш “Правда”) — центральна газета на їдиші в СРСР (Москва, 1918–1938), орган Євсекції, згодом — ЦК ВКП(б). 

[9] Наприкінці 1920-х-1930-х роках в УСРР діяли такі єврейські національні райони: Калініндорфський (1927), Новозлатопільський (1929) і Сталіндорфський (1930), у Криму — Фрайдорфський і Лариндорфський.

[10] Степові (польові) газети — листівки й короткі бюлетені, які випускали просто на полях під час посівних і збиральних кампаній; стінні газети вивішували в колгоспах, клубах тощо.

[11] Ленінські куточки (червоні кутки) — приміщення або частини приміщень для політосвітньої роботи (читання газет, бесід, лекцій).

[12] Ідеться про громадські їдальні колгоспів під час польових робіт; “обстеження” таких їдалень було частиною масової роботи (“громадського контролю”).

[13] Після постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. “Про перебудову літературно-художніх організацій” пролетарські письменницькі об’єднання (зокрема ВУСПП) ліквідували; створювали оргкомітети єдиної Спілки радянських письменників, яку утворили 1934 р. Серед них діяла і секція єврейських письменників України.

[14] Московський державний єврейський театр (ГОСЕТ), художній керівник С. Міхоелс; закритий 1949 р. Шефство — патронат великої установи над меншою (допомога кадрами, методично, матеріально).

[15] Український державний єврейський театр у Харкові (1925–1934), з 1934 р. — у Києві (після перенесення столиці УСРР).

Пов'язані першоджерела:

Документи (1)

icon
Історія Ново-Златопільського єврейського національного району Запорізької області до серпня 1940 року в інтерпретації НКВС
Поданий нижче документ – це різновид радянського бюрократичного “чекістського” мовлення. Такі тексти не лише фіксують дійсність, а й конструюють її через систему ярликів: “кулацкий и антисоветски настроенный элемент”, “засоренность антисоветским элементом”, “банда Махно”, “сионистические контрреволюционные группы”. Радянська держава визначала, кого вважати лояльним, а кого – загрозою. Ці категорії мали практичні наслідки – позбавлення прав, депортації, арешти, – тому опис певних "груп" в документі НКВС водночас є оцінкою їх “небезпечності”. Читаючи його, варто звернути увагу, щонайменше, на кілька моментів. По-перше, на розрив між мовою ярликів та самим змістом звинувачення: “контрреволюційним сіоністським групам" приписано вплив на прийом на тракторні курси, при цьому водночас автор зазначає, що  "контрреволюционных организаций" у районі немає. По-друге, на етнізацію підозри:...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (1)

icon
Колгоспна застільна: єврейська народна пісня на слова Іцика Фефера у виконанні Зіновія Шульмана 1938 року
  Пропонований матеріал це грамзапис пісні “Колгоспна застільна” мовою їдиш на слова Іцика Фефера у виконанні Зіновія Шульмана, здійснений у Москві 1938 р. Іцик (Ісаак) Соломонович Фефер (1900, Шпола, Київська губ. – 12 серпня 1952, Москва) –  радянський поет, писав на їдиші; у 1920–1930-х рр. –  один із провідних діячів єврейської радянської літератури в Україні, автор численних віршів і пісень про колгоспне життя. Під час війни – член президії Єврейського антифашистського комітету (ЄАК). Заарештований 1948 р. у справі ЄАК, розстріляний у ніч на 12 серпня 1952 р. (“ніч страчених поетів”); реабілітований 1955 р. Відомо, що Фефер співпрацював з органами держбезпеки й дав викривальні свідчення проти інших членів ЄАК.   Зіновій Борисович Шульман (28...
Показати ще Згорнути все

Пов'язані модулі (1)

Створення єврейських національних районів на півдні України наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. є одним із показових епізодів радянської національної політики міжвоєнного часу. Проголошена 1923 р. політика коренізації мала “вкоренити” нову владу в національних середовищах через рідну мову, місцеві кадри та територіальну організацію етнічних груп, а національний район ставав її базовою ланкою — “національною за формою, соціалістичною за змістом”. Проте єврейський випадок мав принципову особливість: розпорошені по містах і містечках євреї не мали компактної території, тож радянська держава мусила створити її наново через переселення, “виробничу” перебудову соціальної структури єврейства та залучення закордонної допомоги, передусім американського “Агро-Джойнту”. Дніпропетровщина, до складу якої входили Новозлатопільський (з 1939 р. — територія Запорізької області) і Сталіндорфський райони, стала...
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар, примітки

Альберт Венгер

Коментарі та обговорення