ЦК КП України
Загальний відділ. II сектор
Вх. № 3536/16, 10 арк.
“18” IX 1967 р.
гл3.
УРСР
КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ
при РАДІ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
УССР
КОМИТЕТ ГОСУДАРТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ
при СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР
“18” сентября 1967 г.
Доложено тов. Ляшко А. П. 18.IX [підпис]
№ 665/ш г. Киев
СекретноНетаємно 24/2-2653 27.06.13
Экз. № 1
XXXVIII
ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ
СПЕЦИАЛЬНОЕ СООБЩЕНИЕ
В связи с опубликованием Указа Президиума Верховного Совета СССР от 5 сентября 1967 года о снятии с крымских татар огульного обвинения в пособничестве немецким оккупантам Комитет госбезопасности при Совете Министров УССР располагает следующими данными.
Подстрекательские элементы из числа крымских татар заявляют, что Указ Президиума Верховного Совета СССР от 5 сентября 1967 г. о политической реабилитации крымских татар является частичным решением “крымско-татарского” вопроса и они будут продолжать добиваться переселения татар в Крым и предоставлении им автономии.
Так, находившаяся на отдыхе в Крыму крымская татарка СУЛЕЙМАНОВА Э. С., 1941 года рождения, преподаватель средней школы пос. Советобад, Таджикской ССР, по поводу указанного решения заявляла:
“…Это лишь подачка, чтобы закрыть нам рот к празднику”.
Один из главарей “автономистов” УМЕРОВ Бекир /житель гор. Самарканда, персональный пенсионер, внештатный корреспондент газеты “Ленин Байрагъы”/, конспиративно направляющий деятельность “инициативных групп”, в июле-августе с. г. побывал во многих городах Крыма якобы с целью сбора материала для написания книги об участии крымских татар в установлении советской власти в Крыму. По поводу вышеуказанного решения ЦК он заявлял, что по уго мнению, крымских татар “опять обманули, хотя ЦК принял “делегатов” от татарского народа на высшем уровне… Пренебрежительное отношение к требованиям татарского народа со стороны правительственных инстанций озлобило татар и превратило их во внутренних врагов”.
Далее он рассказал, что через “посланца” он получил письмо из Самарканда, в котором сообщалось о разработке нового плана действий крымских татар и что теперь татары будут действовать более решительно. Они якобы намерены провести одновременно демонстративное мероприятие в Москве и в Крыму, в котором примут участие по 500 человек крымских татар.
Находившийся в августе с. г. в Ялте врач из города Иркутска БЕКИРОВ Кемал, высланный в 1944 г. из города Ялты, среди окружения заявлял:
“…Крымские татары сейчас, как никогда сплочены, постоянно общаются друг с другом и полны решимости добиться возвращения в Крым любой ценой”.
В 1967 г., особенно в период курортного сезона, заметно увеличился приезд крымских татар в Крымскую область для проведения отпусков.
Установлено, что цель приезда многих из них заключался в том, чтобы выяснить обстановку и возможности возвращения в Крым на постоянное местожительство.
Находясь в Крыму, татары осматривают свои дома, где они проживали до выселения, фотографируют, внушают местным жителям мысль о своем скором возвращении, а отдельные из них выказывают угрозы.
Так, 26 июля с. г. в с. Резервное Орлиновского сельского совета /район особо режимного военного объекта/ местными жителями и офицером воинской части были задержаны 4 человека крымских татар, фотографировавшие в селе якобы памятные для них места. После проверки документов им было предложено прекратить фотографирование, на что один из них – ДАГЖЕЕВ Д. Р., оказавшийся жителем гор. Красноярска, заявил офицеру, засветившему у них фотопленку:
“Посмотрим куда вы через полтора-два месяца побежите отсюда”.
В этом же селе 25 августа находилась крымская татарка по имени Зоя, 1928 года рождения, осматривавшая свой бывший дом. Хозяйке дома ПАВЛОВОЙ К. П., работающей учительницей и другим жителям села она говорила:
“Крымские татары скоро все возвратятся в Крым, а если не разрешат, тогда мы как чечены и ингуши поедем в Москву, сядем у Кремля и будем сидеть пока наш вопрос не решится положительно. А если и это не подействует, тогда будем писать в ООН”.
Сын бывшего председателя Крымского совнаркома Вили Ибраимова – Тимур, работающий в Воронежском облархиве, находясь в Крыму вместе с упомянутым выше главарем “автономистов” УМЕРОВЫМ Бекиром, в беседах со знакомыми говорит, что татары категорически настаивают на возвращении в Крым. В данное время, по его словам, очень много татар выехали в Краснодарский край, живут там целыми колониями и ждут Указа Верховного Совета о возвращении их в Крым. Он хоть и вырос в Российской Федерации и даже не знает своего родного языка, что считает для себя позором, тоже переедет в Крым, так как это его родина, здесь жили его предки и для него крымская земля является священной.
По поступившим за последнее время данным, среди крымских татар, проживающих в республиках Средней Азии, “инициативниками” распространяются якобы выработанный ими план переезда татар в Крым.
По этому плану переезд татар в Крым намечается осуществить в течение 3–5 лет. Вначале в Крым поедут те, у кого есть средства на покупку или возможность обмена жилплощади в Крыму.
В целях разрешения жилищной проблемы для остальной части крымских татар намечается создание строительных бригад, которые будут строить дома в разных районах Крыма на личные средства и ссуду, которую они намерены получить от государства.
После переселения в Крым “инициативники-автономисты” согласно этому плану намерены продолжать “борьбу” за автономию для крымских татар.
После опубликования Указа Президиума Верховного Совета СССР о снятии огульного обвинения с крымских татар в пособничестве немецким оккупантам в Крым с мест расселения в республиках Средней Азии, Кубани, Запорожской и Херсонской областей стали въезжать группами и в одиночку крымские татары, которые посещают города и районы области, партийно-советские органы, предприятия и учреждения, а также частных лиц, при этом выясняют основу для устройства на жительство и работу в области.
Отмечены также факты въезда членов т. н. “инициативного комитета” и активных крымско-татарских “автономистов” /АСАНОВ Сулейман Османович, УМЕРОВ Бекир, ДАКЧЖИ Тимур и др./, ставящих своей задачей найти факты, которые свидетельствовали бы о том, что со стороны местных властей Крыма чинятся препятствия возвращению татар на территорию области.
Такие факты они намерены использовать на межреспубликанском совещании активных “автономистов”, которое планируют провести в сентябре сего года в гор. Ленинабаде.
Они намерены якобы настроить участников совещания отрицательно к Указу Президиума Верховного Совета от 5.9.1967г. и преподнести его как частичное удовлетворение их требований, после чего через участников совещания склонить татарское население к продолжению “борьбы” за компактное переселение их в Крым и образование автономии.
Один из активных участников крымских “автономистов” АСАНОВ С. О. по этому поводу заявил, что их целью является добиться Указа о создании Крымской АССР в составе Российской Федерации. Далее сказал, что если требования не будут удовлетворены, они проведут демонстративные акции в Москве и Крыму, в частности в Ялте. Здесь они соберут митинг у памятника В. И. Ленину из 500 человек представителей крымско-татарского народа, на котором предъявят свои требования. В Ялте постоянно бывают иностранцы и их выступление сразу станет достоянием зарубежной прессы.
Другой идеолог “автономистов” ОСМАНОВ Ю. Б., проживающий в гор. Протвино Московской области, работающий научным сотрудником НИИ по атомной промышленности, 10 сентября с. г. заявил:
“…В нашем вопросу явно видно нежелание Политбюро встать на курс ленинизма в национальной политике. Их кредо – Крым без татар, без национального равноправия коренного населения. Будущее постановление – результат борьбы народа, приближение 50-летия. Они вынуждены сделать что-то, чтобы сохранить главное – захват национальной родины и равноправие. Отвергая требование восстановления автономии, они, естественно, отвергают требование организованного возвращения и компактного расселения /т. е. такого расселения, при котором возможно было бы открыть школы и которое было до войны/.
Они, очевидно, рассчитывая на дураков, планируют “уравнять крымских татар в правах с гражданами СССР”. Это значит, что будет формально разрешена прописка татарами в Крыму, но осуществляться она будет так, чтобы так расселить и столько крымских татар в Крыму, чтобы не допустить возможности открыть школы и общения народа, т. е. ускорить процесс принудительного расселения народа и окончательно захватить национальную родину и не восстановить равноправие”.
12 сентября с. г. из гор. Ташкента прибыли в гор. Симферополь т. н. представители крымско-татарского народа, члены “инициативного комитета” ОСМАНОВ, АЛИМОВ и Тимур ДАКГЖИ, которые на приеме у первого заместителя председателя Крымского облисполкома тов. МОИСЕЕВА Н. А. задали вопросы:
- Что делается в области в связи с Указом Президиума Верховного Совета СССР от 5.9.1967 г.?
- Какие льготы будут представлены при переселении?
- Как будет осуществляться переселение?
- Почему экскурсоводы неправильно освещают историю татарского народа, его поведение во время Великой Отечественной войны, огульно обвиняя всех в предательстве?
- Будет ли напечатан Указ от 5.9.67г. в “Курортной газете” и газете “Крымская правда?”
- В колхозах Ленинского района имеются пустые дома, почему бы их не разрешить заселить татарами?
- Где можно устроиться на работу в сельском хозяйстве механизаторам, табаководам и другим специалистам сельского хозяйства?
- Сколько человек может принять на работу Керченский металлургический завод, горнообогатительная промышленность Крыма, строительная, химическая и другая промышленность?
- Сколько можно трудоустроить шоферов, врачей, педагогов и других специалистов интеллигентов?
- Можно ли оформить приезд в Крым по оргнабору?
- Какой порядок перевода студентов из вузов других республик? и др.
В ходе беседы они интересовались порядком обмена квартир и покупки домов.
В конце беседы “делегаты” заявили, что многие крымские татары продают имущество, дома и готовятся переехать в Крым.
14 сентября 1967г. в гор. Симферополь прибыла самолетом из Ташкента организованная группа татар в количестве 50 человек с целью устройства на жительство и работу с последующим перевозом своих семей. В паспортном отделе УООП, который они посетили, им даны соответствующие разъяснения. В ряде сел и райцентров отмечено прибытие с вещами семей крымских татар с аналогичной целью.
Несмотря на активною деятельность крымско-татарских “автономистов”, определенная часть рядовых граждан крымско-татарской национальности, проживающая в республиках Средней Азии и некоторых областях Украины, осуждает их деятельность по сбору средств для содержания делегатов, командируемых в гор. Москву, называя эти действия со стороны главарей “автономистов” “поборами” с трудящихся татар, что “автономисты”, добиваясь автономии, больше думают о “руководящих портфелях”, а некоторые крымские татары не желают переселяться в Крым, заявляя, что они на новых местах живут гораздо лучше, чем жили в Крыму.
Комитетом госбезопасности при СМ УССР по согласованию с партийными и советскими органами на местах принимаются меры по активизации работы по изучению процессов, происходящих в среде находящихся и приезжающих на территорию республики крымских татар, компрометации в их среде автономистских настроений, выявлению подстрекательских и националистических элементов, изучению поведения и намерений авторитетов татарских “автономистов” и ограждению от их влияния основной массы крымских татар, своевременному вскрытию и предотвращению возможных антиобщественных и антисоветских проявлений.
ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР
[підпис]
/ В. НИКИТЧЕНКО /
Примітки:
[1] “Автономісти” на позначення активістів кримськотатарського руху у документах КДБ зʼявилися з тієї причини, що однією з головних вимог руху було відновлення Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки, ліквідованої у 1945 році після депортації кримських татар.
Представлені тут документи дозволяють поглянути на початок повернення кримських татар крізь оптику радянських спецслужб.
Наведене першим, спеціальне повідомлення голови КДБ при Раді Міністрів УРСР Віталія Нікітченка на адресу ЦК КПУ від 18 вересня 1967 року (з поміткою про доповідь другому секретареві ЦК КПУ Олександру Ляшку), укладено лише через тринадцять днів після виходу Указу від 5 вересня, і фіксує найпершу, майже миттєву реакцію національного руху кримських татар на дії Москви та початок штурму кримських владних інституцій “через парадні двері”. Читаючи це джерело, важливо враховувати специфіку дискурсу: активістів руху тут послідовно маркують як “підбурювальні елементи” та “автономістів”[1], а слова “боротьба”, “делегати”, “ініціативники” і навіть саме “кримськотатарське” питання беруть у іронічні лапки. Водночас завдяки агентурним донесенням і перевірці листування документ зберігає живі, нецензуровані голоси самих кримських татар від Самарканда й Таджикистану до Іркутська, Красноярська та Підмосков’я.
Перший важливий зріз документа стосується подій літа 1967 року напередодні Указу, коли кримські татари масово приїздили на півострів під виглядом курортників для, ніби, розвідки умов повернення. Залишаючи за дужками питання чи справді це була “розвідка”, чи лише бажання відвідати рідні місця, звернемо увагу на те як ці епізоди яскраво ілюструють зіткнення ментальної мапи втраченої батьківщини з новою реальністю Криму. Відвідування рідних сіл і фотографування довоєнних будинків викликали нервову реакцію нових мешканців і військових, як-от у селі Резервне, де офіцер засвітив фотоплівку кримським татарам.
Друге важливе спостереження полягає у тому, що серед активістів руху були ті, хто одразу розпізнав оманливу природу Указу від 5 вересня. Якщо вчителька з Таджицької РСР Сулейманова емоційно назвала документ “подачкою, щоб закрити нам рота до свята” (50-річчя Жовтневої революції), то фізик і теоретик руху Юрій Османов уже 10 вересня сформулював точний політичний діагноз. У перехопленій КДБ заяві він попереджав, що під гаслом “зрівняння у правах” Політбюро планує формально дозволити прописку, але реалізовувати її так, аби розсіяти кримських татар, не допустити компактного розселення й відкриття національних шкіл. У відповідь кримські татари готували власну стратегію: від планів одночасних 500-особових мітингів у Москві та Ялті (розрахованих на увагу іноземців та закордонної преси) до три-, п’ятирічного плану самостійної репатріації через купівлю житла і створення власних будівельних бригад.
Головним у документі є фіксація початку повернення кримських татар через Сімферополь. Вже 12 вересня делегація з Ташкента (Османов, Алімов і Дагджи) на прийомі в першого заступника голови Кримського облвиконкому Миколи Моісеєва поставила одинадцять чітких запитань. Вони питали про пільги, заселення порожніх будинків у колхозах Ленінського району, квоти на працевлаштування металургів у Керчі, гірників, будівельників, хіміків, механізаторів, тютюнників, лікарів і вчителів, порядок переведення студентів, але водночас вимагали припинити наклепи екскурсоводів про “зраду” кримських татар у війні та надрукувати текст Указу в місцевих газетах “Крымская правда” і “Курортная газета”. А вже 14 вересня літаком із Ташкента до Сімферополя прибула перша група з 50 осіб для працевлаштування й прописки. Завершується документ типовою для радянської бюрократії риторичною формулою: намагаючись заспокоїти партійне керівництво, Нікітченко протиставляє “автономістам” нібито лояльну масу рядових татар, які засуджують діяльність активістів і задоволені життям у Середній Азії, та звітує про оперативні заходи з компрометації лідерів руху.
Другий представлений тут документ, Інформаційне повідомлення Віталія Нікітченка на адресу ЦК КПУ від 6 жовтня 1967, показує, як на практиці запрацював механізм блокування повернення в Сімферополі та районах Криму. Прикметно, Нікітченко цього разу починає з тези про те, що “переважна більшість кримських татар” нібито підтримує партійні заходи, а серед “автономістів” настала розгубленість. Проте всі наступні шість сторінок тексту прямо спростовують цей заспокійливий вступ, малюючи іншу картину.
Вступний тематичний блок джерела дозволяє простежити динаміку подій. Нарада в таджицькому Ленінабаді, про підготовку якої КДБ лише попереджав у вересні, успішно відбулася 17 вересня. На ній активісти затвердили масову петицію — “Заяву жінок, молоді, дітей, усього кримськотатарського народу про своє нерівноправне становище в сім’ї народів СРСР” до 50-річчя Жовтневої революції. Надзвичайно важливою є агентурна інформація про плани руху відправляти до Криму фінансованих громадою “розвідників”, створити на півночі СРСР групу із заготівлі будівельних матеріалів, а навесні 1968 року приїхати на півострів із наметами для розгортання власного будівництва. Як ми знаємо з інтерв’ю Аліма та мемуарів Енвера Аметова, навесні 1968 року ідея наметового табору справді втілилася в життя у сімферопольському Мар’їному, але з іншою метою.
Центральна частина документа є доброю ілюстрацією того, як штучно конструювалося замкнене коло “прописка — робота” для тих кримських татар, які поверталися додому. Хоча офіційною причиною відмов називали “відсутність житлової площі та роботи”, наведені у звіті чотири конкретні казуси доводять, що справжнім критерієм була виключно національність. Наприклад, у Сімферополі міліція через два дні анулювала вже оформлену прописку на вулиці представникові, здавалося б, радянської еліти — 66-річному Асану Нурі Маметову, “першому комсомольцю Криму”, члену партії з 1924 року та ветерану війни. У селищі Мирному родина Ізмайлова з п’яти осіб зуміла обійти пастку санітарних норм (про яку детально писав у спогадах Аметов), знайшовши будинок місцевої мешканки Федорчук із достатньою площею, проте голові родини відмовили у місці шофера в радгоспі “Пригородний” та учгоспі “Комунар”, де офіційно бракувало водіїв. Восьми будівельникам (штукатурам, теслярам і мулярам) у Нижньогірському спочатку прийняли документи на роботу в “Кримканалбуд”, але наступного дня повернули — точнісінько як в усній розповіді Аліма про виконробів і директорів. Фігурує у звіті й учитель Рустем Воєнний, якому попри вакансії та пільги відмовили в роботі у сільських школах.
Нарешті, документ фіксує перетворення приймальні Кримського облвиконкому в Сімферополі на простір протесту. Під час візиту групи з 48 молодих кримських татар 24 вересня вони не просто вимагали пояснити причини відмов у прописці, а й прямо поставили під сумнів доцільність організованого завезення до Криму переселенців із західних областей України, пропонуючи власним коштом приїхати і повністю відшкодувати державі вартість збудованих для переселенців будинків. Показово, що правдиве розуміння кримськими татарами того, що всі перешкоди у прописці та працевлаштуванні санкціонуються особисто Кримським обкомом КПУ, у мові документа подається як ворожі “чутки”, які поширюють “автономісти”.