Лист Катерини Білецької до Етель Лессер
Торонто, 5 жовтня, 1977
Дорога Пані Лессер,
Довгий час я хотіла якось сконтактувати з Вами, й рада, що нарешті знайшла можливість. Передусім, дозвольте представитися. Я мати Олега Кандиби-молодшого. Я чула багато хорошого про Вас від різних людей й впізнала Вас на фотографіях, котрі знайшла в архівах мого першого чоловіка. Мій син Олег щиро памʼятає Вас й шкодує, що втратив з Вами звʼязок. (Йому завжди було складно підтримувати листування). Відтак, я знаю, що Ви надзвичайно хороша людина, з якою я відчуваю спорідненість.
Хотіла б повідомити Вас про проєкт, за який ми взялися з Олегом Лащенком та моїм сином Олегом. Ми хочемо надрукувати чотиритомне видання творів мого покійного чоловіка Олега (не повʼязаних з археологією), спогади про нього, критичні статті та бібліографію. Ми плануємо віддати перший том на друк у березні 1978 року. Він передбачає спогади та його життєпис.
Головним чином, пишу Вам саме з цієї причини вперше. Хочу Вас запитати, чи Ви могли б написати Ваші спогади про мого покійного чоловіка Олега, описати його найцікавіші та характерні риси. Особливо мене цікавлять два періоди. Перший — празький період, коли ви навчалися й подружилися там з Олегом. Переконана, що тільки Ви здатні по-справжньому написати про його археологічні дослідження. Другий період — його перебування в Америці. Гадаю, що ви вдвох обговорювали багато з того, що він планував втілити. Відтак, будь-які ваші спогади будуть безцінними для мене у спробі відтворити ці періоди його життя.
З Вашого дозволу ми б хотіли опублікувати Ваші спогади про Олега у першому томі разом із спогадами багатьох інших, хто працював разом з ним. Насправді, Олег Лащенко назбирав надзвичайно багато матеріалів. Плануємо надрукувати тексти англійською мовою, ймовірно із українським перекладом.
Щиро сподіваюся, що Ви серйозно поставитеся до мого прохання й не відмовите мені. Я вірю, що Ви можете розкрити багато речей про Олега, які б інакше залишилися незнані…
Щиро очікую на Вашу відповідь. З найщирішими побажаннями
Toronto, October 5, 1977
В оригіналі англійською мовою
Dear Mrs. Lesser:
For a long time I’ve wanted to somehow get in touch with you, and I’m happy to have finally succeeded. First of all let me introduce myself. I’m mother of Oleh Kandyba (jr.). I’ve heard a lot of nice things about you from a number of people, and I recognized you from the pictures that I found in the files of my first husband. My son Oleh remembers you fondly and regrets having lost touch with you. (He always was and still is a very poor letter writer). On this basis I know that you are a very fine person to whom I feel a warm kinship.
I would like to bring to your attention a project which Oleh Lashchenko, my son Oleh and I have taken upon ourselves. We would like to publish a 4 volume edition containing of the works of my late husband Oleh (outside of archaeology), memoirs about him, critical essays and bibliography. We plan to submit the first volume to the printers in March 1978. It would contain memoirs and his life history.
It is largely for this reason that I’ve written to you for the first time. I would like to ask you if you would be kind enough to write down what you remember about my late husband Oleh, describing his most interesting and characteristic traits. I am particularly interested in two periods. The first is the Prague period when you studied there and became friends with Oleh. I believe that only you alone can truly write about his archaeological field work. The second period of great interest is his stay in the United States. I think that the two of you must have discussed a great deal of what he was trying to do. Therefore any of your recollections would be invaluable to me in trying to reconstruct these periods of his life.
By your permission we would like to publish your memoirs about Oleh in the first volume along with the memoirs of many others who worked with him. Oleh Lashchenko has indeed amassed a very large collection of materials. It is envisaged that writings would be printed in English possibly accompanied by a Ukrainian translation.
I sincerely pray that you will seriously consider my request and will not refuse me. I believe that you can reveal many aspects about Oleh which could otherwise remain unknown to all…
Looking forward to your reply, I remain with kindest regards,
Наведений тут першим лист невідомого авторства, імовірно, належав колишному діячеві українського націоналістичного підпілля. Лист був адресований Олегові Лащенку, публіцисту, в минулому також учаснику підпілля. У листі обговорюються проекти видання творів Олега Кандиби (літературний псевдонім Олег Ольжич), поета та учасника українського націоналістичного підпілля, голову культурно-освітньої референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) та Революційного Трибуналу Організації українських націоналістів (ОУН) (1939—1941), та спогадів про нього. Задум таких видань у діаспорі з’явився ще на початку 1950-х, однак втілився у 1980-х.
Автор листа наголошує на важливій деталі: на формування наративу про Ольжича впливали різні сили, що мали власне бачення, зокрема члени Організації українських націоналістів (бандерівців і мельниківців), приятелі та знайомі Ольжича і члени його родини, передусім удова Катерина Білецька.
Другий лист 1977 року написала Катерина Білецька до Етель Лессер. Він стосується видання творів Олега Ольжича і спогадів про нього. Етель Лессер народилася 1913 року в Нью-Йорку, а навчалася в Карловому університеті в Празі, де 1936 року отримала ступінь доктора філософії в галузі археології та познайомилася з Олегом Ольжичем. Вони разом їздили до США, 1938 року надіслали листівку його батькам (Етель вчилася писати друкованими українськими літерами), планували одружитись, однак Ольжич таки повернувся до Європи сам.
У листі Катерина Білецька згадує, що її син Олег листувався з Етель Лессер раніше, однак нерегулярно. Невідомо, чи Лессер написала спогади про празький та американський періоди з життя Ольжича, про що просить у листі Білецька. Однак Лессер, імовірно, передала збережені в неї листи від Ольжича 1936 року, що нині зберігаються в Інституті літератури ім. Шевченка НАН України.
Третій наведений тут лист, звернений до Олега Лащенка, написав Олег Кандиба – син Олега Ольжича та Катерини Білецької. Він народився 31 липня 1944 року в Празі, його батько на той час уже загинув у нацистському концтаборі Закзенгаузен (10 червня 1944 року). 1945 року разом мамою і її родиною, Олег Кандиба виїхав до Німеччини, звідти 1949 року родина емігрувала до Вінніпега (Канада), а 1954 року до Торонто. 1967 року закінчив Квінський університет (Кінгстон), одержав диплом інженера прикладної фізики, 1990 року – магістр електронної інженерії в університеті Карлтон (Оттава). Працював для NASA, зокрема над створенням робота, що може самостійно діяти в космосі, консультував міністерство оборони Канади з питань озброєнь, виготовлення програмного забезпечення для канадського флоту.
Олег Кандиба у спогаді про батька пише, що кілька разів зустрічався з Етель Лессер – “близькою товаришкою-американкою”, яку “батько так дуже любив, але покинув на зов Батьківщини”. Він пише, що Етель відкрила йому “ще одну дуже інтимну сторінку його життя і особи”.
Олег Кандиба окреслює три джерела його поінформованості про батька, передусім розповіді матері: “Вона присвятила решту свого життя для збереження пам’яті по батькові – збирала різну інформацію про Ольжича, писала спогади, зустрічалася та допомагала тим, хто досліджував Ольжича, його добу і його творчість”. Друге коло – це друзі родини, співробітники Ольжича з часів культурної референтури: Олег Лащенко, Михайло та Ніна Михалевичі, Улас Самчук, Кость Мельник. Про них Олег Кандиба пише: “Вони мене дуже любили, чітко відчували мою порожнечу і жадобу пізнати батька. Тому при кожній зустрічі мене наповнювали розповідями про нього”. Третє коло – це Ольжичеві побратими по зброї з ОУН, зокрема Андрій Мельник, Олег Штуль-Жданович, Ярослав Гайвас, Марко Антонович, Богдан Боцюрків, Зиновій Книш та інші. Більшість із них лишили спогади про Ольжича.
У наведеному тут третім листі згадано листування Олега Кандиби з Етель Лессер у справі спогаду про археологічну діяльність Ольжича, збірник “На зов Києва. Український націоналізм у ІІ світовій війні”, який Лащенко співредагував. Лащенко видав посмертні збірки поезій Олега Ольжича “Підзамчя” та Олени Теліги “Душа на сторожі”; уклав книжки вибраних творів Ольжича “Будьте” і “Сонце слави” (1946), “Поезії – книжка перша” (1956). Вочевидь, у 1985 році Лащенко планував працювати над виданням про Ольжича, про що згадує Олег Кандиба.