Мої мамця дома, а я в Америці
Мої мамця дома, а я в Америці,
Роблю я в Нев-Йорку, в тій новій фабриці,
Як машину пущам, нитки ся торгают,
А мої мамуся о ничім не знают.
А та Америка єст то превелика,
Наїстся ’го біда, хто не зна язика.
Мене ся наїла за дванацет тижнів,
Ніж ся мі не здерли ті краївски цижми.
Цижми ся мі здерли, лашки з мя спадали
Хтовди мя англики до роботи взяли.
Обіцяли мені півталяра на ден,
Ищи ся сміяли: “Роби, грінер блазен!”
Як я то почула, што они ся сміют,–
Не буду робила, бо мі ручки мліют!
А ручки мі мліют, слези мі спадают,
А мої матуся о ничім не знают.
Виховали-сте мя на своїх колінах,
Не буду робила на ваших полянах.
Виховали-сте мя, як єдну ягоду,
Виправили-сте мя за широку воду.
За воду широку, за море глубоке,
Тераз бануєте: “Дитя моє любе!”
Пісня побудована на дихотомії – еміграція-дім. Вона відображає популярну стратегію сільських родин, які висилали когось з дітей у еміграцію, щоб вони грошовими переказами допомагали утримувати господарство. У пісні донька, яка має важку роботу на фабриці і страждає як «зелена», тобто недосвідчена мігрантка від незнання мови, несправедливої оплати праці і складних умов. Жінки часто ставали мігрантками, однак працювали на гірших і менш оплачуваних роботах. Вона дорікає мамі, яка відправила її заробляти гроші і не знає про складнощі праці. Досвід молодих мігрантів, які проходили через численні випробування, але водночас набували самостійності відділяв їх від родин. Молоді люди уже не підлягали контролю своїх батьків і завдяки дистанції та фінансовій незалежності могли приймати власні рішення.