C. 28:
На другий день, тобто 30 травня німці в друге зробили облаву на ліс. Обидва дні в цій облаві брали участь 4 літаки, які бомбили ліс.
Другого дня спалили Дермань-Залуже (що сусідує з лісом), де застрілили 64 особи мирного населення, різного віку і полу, в тому числі і дітей. Чимало постріляли коло хат, а більшість стягали в рів і стріляли над ямою з вапна (де випалювано вапно), а трупи вже самі падали в яму. Добре тут пописались поляки- шуцмани, які своїми звірствами, ані трохи не вступали німцям. (У 1944 р. справу Дермань-Залуже вияснено. Була це робота агента енкаведе Ілька-Сидорчука Мілєтя, родом з того ж села, котрий співпрацював з ґестапом. Про повстанчий рух на Залужі докладно знав, та про все доносив німцям).
Опівдні німці потягнулись на Гурбенський ліс, котрий пройшли тільки дорогами. По дорозі що іде з Мощаниці до с. Майдану, напоролись на німців 4-ох кінних розвідчиків з відділу Чорноморця. Німці відкрили вогонь і ранили повстанця Лісового (род[ом] з Дерманя-Залуже) тяжко в ногу, котрий злетівши з коня — дострілив себе з нагана. Це була одинока жертва з обох відділів УПА за час цеї облави. На цьому облава й закінчилась.
У відповідь полякам, що так пописались на Залужі, обидва відділи в поворотній дорозі спалили чисто польські кольонії, як: Гурби, Кудрин, Камінці, та частину Зеленого Дуба, враз з прилеглими хуторами, р[айо]н Мізоч.
[…]
С. 37-38
Якраз в той час на півдні перебував к[оманди]р УПА Клим Савур, з наказу якого в ніч з 29 на 30 червня, якраз в другу річницю проголошення Самостійності у Львові — була переведена загальна акція УПА на рештки польських колоній. В акції брали участь крім відділів УПА, всі боївки в терені. В ту ніч к[оманди]р Савур і к[оманди]р Еней були на Бущанських хуторах, звідки з високої могили обсервували, як довкола палали заграви пожарів, як вияв протесту всім зайдам чужинцям, що посягають по українську волю і землю. Попалено рівночасно всі вежі в терені (пункти). В цю ніч по всіх райцентрах, та «штіцпунктах» німці були не мало перестрашені. Держали гостре поготівля, та через цілу ніч освітлювали ракетами терен довкола своїх становищ.
На початку липня на Бущанському хуторі над озером Провідник Охрім-Савур скликав відправу. На цій відправі були всі к[оманди]ри і орг[анізаційні] люди до надрайону включно з терену В.О. УПА-Південь. З проводу були: Пров[ідник] Охрім-Савур, Горбенко, Іванів. З терену В.О. УПА-Південь: к[оманди]р Еней, далі Крук, Черник, Олег, Орел, Вороний. З орг[анізаційних] людей: Пташка — провідник округи, та надрайонові — Матрос ( Рівне), Щур ( Крем’янець), Граб ( Дубно), Клим ( Здолбунів). З політичного осередку В.О. — Тимко та шеф орг[анізаційного] зв’язку Славко.
Порядок відправи приблизно був слідуючий:
1) Пров[ідник] Охрім-Савур — Міжнародне політичне положення і наші завдання, та організаційні справи;
2) Горбенко — Визвольні змагання укр[аїнського] народу впродовж історії, накінці повстання і програма УПА;
3) Іванів — інформації зі СУЗ, та перебіг подій на фронтах, при цьому вияснив докладно на карті. На цьому відправа закінчилась.
Повстанчий рух оформлювавсь, ріс, кріпшав, по містах німці дальше переводили масові арешти, та дальше щомісяця систематично розстрілювали українців. Українці, що працювали в адміністрації в містах чи так мешкали — стали масово втікати на села, та включатися в повстанчий рух.
[…]
C. 41-42
3-ох місяців стояла на даному постої більшовицька партизанка — «отряд Михайлова» в силі коло 350 чол[овік], в тому числі до 100 бувших червоноармійців, між котрими було багато старшин і підстаршин з ЧА. «Отряд» цей, абсолютно не входив в жодні сутички з німцями, а обмежувавсь тільки на грабленню і тероризуванню населення з сусідніх з лісом сіл, як: Теремне, Андрушівка, Зелений Дуб, Переморівка, Наворочиці, Вілія, р[айо]н Остріг, та Закоти і Сураж, р[айо]н Шумськ. На ці села партизанка мала вплив. А коли вже повстанчий рух полонив і ці села, з яких багато молоді пішло до УПА, то більшовицькі партизани пробували тероризувати свідоміши родини, які брали активну участь в повстанчому русі, або яких сини пішли в повстанці.
В дійсності, «отряд Михайлова» робив свою розвідчоенкаведівську роботу. До того мав він по селах своїх людей агентів, що докладно інформували про все. Від «отряду» курсував зв’язок на схід в Славутські ліси.
[…]
C. 56-57
На початку листопада теренова боївка Здолбунівського району, командиром якої був Чорнота (Бойко), вела переговори з азербайджанцями, що стояли в с. Новомильск район Здолбунів, як охорона «штацґуту» в силі 135 чол[овік]. Всі 135 азербайджан зі зброєю на другий день переходять на сторону УПА. Німці, довідавшись про це, зараз же прислали для охорони вже німаків. Чорнота організує напад на «штатсґут», що йому і вдається. Німці втікли, залишивши одного ручного кулемета. Боївка забирає все майно зі «штатсґуту», в тому 300 штук худоби, яку роздає селянам.
У цей час якраз переїздила одна німецька частина льотчиків з фронту додому на відпочинок. По дорозі заїхали до м. Острога, де їх «крайсляндвірт» зараз використав до стягнення контингенту по селах. Приїхали в с. Точивикі, р[айо]н Остріг, що сусідує з лісом. 3 сотні УПА, в тому числі сотня азербайджан, що два дні тому перейшли на сторону УПА, окружили с. Точивикі. Шуцмани-поляки, яких було коло 50 чол[овік], знаючи добре цей терен як небезпечний для них, заздалегідь втікли в напрямі с. Білашів. Фронтовики-льотчики, будучи не зорієнтованими в ситуації в терені, а до того ще спантеличені німецькою уніформою азербайджан, почувалися свобідно. Зав’язався бій, в результаті якого було 20 німців вбито, а 5 взято в полон. Решта прорвалась і втікла. При цьому здобуто: 4 про[ти]летунські кулемети, решта кріси і автомати. З нашої сторони були тільки легко ранені. Між полоненими був один старшина.
У відповідь на цей бій, німці через 4 дні, стягнувши велику силу війська, окружили майже пів Остріжського р-ну з такими селами: Новомалин, Лючин, Попівці, Дерев’янче, Точивикі, Білашів, Грозів, Грем’яче, Корчунок, Михайлівка, та Шлях (хутір). Всі ці села були дочиста спалені, враз з прилеглими до них хуторами. Тривало це пекло два дні. Два дні без перерви били німці з мінометів по селах, від чого займалися будинкі. Другі знову ж ходили і від руки підпалювали сірниками усе решту, що не зайнялось від мінометного вогню. Цими другими були виключно поляки. Треба зазначити, що в шуцманах, яких на район в той час було до 50 чол[овік] — були виключно поляки. Всі контингенти, в той час, які німцям тоді вдавалось стягати, то це робили виключно при помочі шуцманів-поляків. А поляки добре справлялись, а при тому, ще краще грабили що попало. Коли була більша німецька акція на села, то німці давали зброю навіть тим всім мужчинам-полякам, котрі формально й не належали до шуцманів, а тільки проживали в місті. Вони також брали активну участь у вбиванню українського мирного населення, в паленні та грабленні. У цій акції, вони пописались чи не найкраще. Всі поляки-мужчини, які тільки були в м. Острозі в той час і то різного віку, брали активну участь. Ті, що не мали зброї, йшли з мішками і грабили все, що попало під руки. Ще після акції впродовж тижня і більше, поляки фірами їздили при охороні шуцманів і на згарищах з льохів діставали селянське майно, яке збереглось від огню і вивозили до міста.
З прилісних сіл населення мало змогу скритися в лісі. З тих сіл, що знаходилися дальше від ліса було замордовано, спалено живцем, застрілено 430 осіб селян, різного віку і статі. І це була переважно робота поляків, що були на услугах німців.
Коментар готується