Передано по ВУ 4/VIII-47 г
ЦК КПбУ тов Хрущеву.
О МЕРОПРИЯТИЯХ В ОБЛАСТИ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ В ГОРОДЕ ЛЬВОВ
Древний украинский город Львов, будучи захвачен поляками, подвергался многолетней полонизации и специально заселялся поляками. В настоящее время большинство населения города Львова – поляки. Для восстановления украинского характера города Львова было бы целесообразно провести следующие мероприятия:
- Провести добровольное массовое переселение украинского населения с польской территории во Львовскую область, в том числе городское украинское население – в город Львов. Обеспечить переезжающих работой и жильем.
- Предложить добровольное переселение людей польской национальности с территории советской Украины на территорию Польши.
- Провести массовый набор рабочих и интеллигенции восточных областей Украины для переезда на постоянное местожительства в Западные области и, особенно, в город Львов и [нерозбірливо] Обеспечить переезжающих работой и жильем.
- Немедленно начать в городе Львове восстановление и организацию украинских советских научных и культурно-просветительных учреждений:
а) Возобновить работу Львовского украинского Университета;
б) решить вопрос о возобновлении работы Львовского филиала Академии Наук с филиалами институтов истории, языка и литературы, экономики, с научной библиотекой Академии Наук и музеем естествознания;
в) возобновить работу украинского оперного театра, ускорить решение вопроса о переезде в город Львов на постоянную работу драматического театра имени ЗАНЬКОВЕЦКОЙ, организовать украинский театр юного зрителя и театр музыкальной комедии;
г) возобновить работу Львовской консерватории и музыкального училища, организовать во Львове школу мастеров народного творчества.
- Реорганизовать систему музеев города Львова, почеркнув в экспозиции музеев вековой украинский характер города Львова, неразрывную связь его со всей украинской землей. Создать в городе Львове украинский исторический музей.
- Резко увеличить в городе Львове количество украинских средних школ, принять меры к переводу большинства кафедр высших учебных заведений города Львова на украинский язык преподавания.
- Начать издание в городе Львове украинской молодежной газеты, журнала для детей и общественно-литературного журнала “ЛЬВОВ”. Возобновить издание месячника филиала Академии Наук УССР.
- Восстановить в городе Львове исторические названия улиц, переименовать ряд улиц.
- Соорудить в городе Львове памятники Шевченко [дописано відруки] И. Франко и Богдана Хмельницкого.
- Организовать в городе Львове дом ученых, дом литературы и исскусства, дом учителя, дом врача.
3.8.44 г
Литвин
Грушецький
Бажан [?]
Цей документ, складений російською мовою та адресований першому секретарю ЦК КП(б)У Микиті Хрущову, підписали Костянтин Литвин (заступник голови відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У), Іван Грушецький (перший секретар Львівського обкому та міськкому КП(б)У) та ще один партійний діяч зі Східної України. Документ, датований 3 серпня 1944 року, відображає заходи національної політики, впроваджені після повторного зайняття Львова радянськими військами, за місяць до підписання польсько-радянської угоди про обмін населенням. Його мета — інтеграція Львова до Української РСР та легітимізація радянської влади.
Меморандум характеризує Львів як “давнє українське місто”, що зазнало “багаторічної полонізації”. Така риторика відображає ідеологічний наратив, спрямований на переписування багатоетнічного минулого міста, применшення не лише панівного польського впливу, а й замовчування трагедії нещодавно знищеної єврейської громади.
Заходи, викладені в документі, можна згрупувати за трьома основними цілями, спрямованими на легітимізацію радянської влади:
Українізація Львова: відновлення українського характеру міста через демографічні зміни, зокрема переселення українців із польських територій до Львова із подальшим забезпеченням їх житлом і роботою.
Деполонізація: “добровільне” переселення польського населення не лише зі Львова, а й із усієї радянської України до Польщі, що закладало основу для майбутньої угоди про обмін населенням.
Радянізація: “перетворення міста на радянське” через переселення робітників та інтелігенції зі Східної України до Львова та довколишніх територій. Окрім демографічних зрушень, план охоплював українізацію культурного ландшафту та радянізацію інституцій — зокрема в освіті, історіографії, літературі й топоніміці — для тривалого впровадження радянської ідеології та цінностей.
Хоча ці заходи нагадують політику українізації (та коренізації) 1920-х років, вони мають ключову відмінність: якщо раніше акцент був на розширенні повноважень місцевих кадрів, то після 1944 року українізація була централізованим проєктом, керованим партійними функціонерами зі східних областей. Це забезпечувало її повне підпорядкування радянській владі.
У меморандумі дивує відсутність згадок про релігійну сферу, яка в 1944 році залишалася впливовою інституцією в Галичині та осередком опору радянізації. Не менш промовистим є ігнорування наслідків нацистської окупації, що кардинально змінила демографію Львова, зокрема через майже повне знищення його численної єврейської громади.