Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

Сімейне листування Іванни Блажкевич з чоловіком Іваном, який у часі Першої світової війни воював у лавах австрійської армії.

Назва:

Сімейне листування Івана та Іванни Блажкевичів з часу Першої світової війни, 1917

Автор:
Іванна та Іван Блажкевичі
Рік:
1917
Джерело:
Денисівський районний краєзнавчий музей
Мова оригіналу:
Українська

Лист Іванни Блажкевич до Івана Блажкевича від 04.08.1917 р.:

 «Найдорожший Іваську! В дивних обставинах жиємо ми тепер: вже два тижні кулі нам не грають, вже два тиждні не були ми в землянці… І дивно що в хаті ми сами, що нема нікого чужого. І дивно що річи можна розпакувати що минула непевність кождої хвилі, що перестало грозити виселення і руїна. Словом вернули обставини з перед трех літ. Здавалося б що радіти мені всею душею, бож чудом майже вийшли ми з сеї заверухи страшної яка то сюди то туди, пересувалась по нас. Так щож? Нема у мене спокою в душі; нема вдоволення. І тому не гнівайся Іваську, що я нині скину маску, в якій стою перед Тобою все від трьох літ. Іва! У мене вже сил нема щоб довше комедію грати. Я нині перший раз щирою хочу бути. 

Прости Іваську! Правда, мені перед двома роками гірше вело ся, але я бодра була. Мені дитина конала, а я не писала до Тебе про се, щоб спокою Твого не мішати. Мені не раз серце рвало ся а я панувала над собою, щоб жалем своїм Тобі горя не додавати. Але нині Івасик, нині я не в силі спромогтися на се. Я слаба, я знесилена, фізично і морально. Іва! Мені дуже дуже тяжко! Тепер, коли втишилось в хаті, мене туга ще гірше придавила. Мене сирітство моє діб’є. Я згадую пестощі Твої, згадую Твоє піклування про мене, згадую наше щастя велике та коротке і сум мене находить і слези ллють ся. Вже надоїла мені та моя самостійність теперішня. Так хтіло б ся схоропитись під любе рамя, притулитись до дорогої груди, мати почуття, що при мені є людина, якій я дорога, котра хтіла б улегчити мені житя, подбати для мене. Я чую себе сиротою, дуже сиротою, а та безконечність ся невідома коли горю прийде кінець, прямо вялить душу. Три роки вже! Три роки! Хто верне їх нам сі чудові три літа? Кілько добра мож було зробити за то час, а тимчасом лиш кров і слези ллють ся і кінця горя не видати. А сили доходять до краю. Я тепер така роздражнена що відай і лист лишу на пізнійше, бо боюсь що він дібє мене. Ти Іва не пізнав би мене тепер. Дивлюсь на Меляню, між нами 5 літ ріжниці, а она виглядає десять літ молодша від мене. Не знаю що так з’їло мене. Але відай туга страшнійша від гуку гармат. Туга, се газовий гранат, перед яким не сховати ся і в лисячу нору, ні в десять метрів глубоку землянку. Она палить і нищить чоловіка в нутрі і лиш маска твоїх рамен вхоронить мене від неї. А не наспіє она в пору, так пропаду. Іва, хоть жалко умерати, жалко, тим більше тепер напередодні великих подій». 

Лист Іванни Блажкевич до Івана Блажкевича від 26.09.1917 р.: 

«Найдорожший! Довша моя мовчанка най не буде моїм гріхом. У мене Івасю тепер діла страх много. В канцелярії «Сільського Господаря» все повно діла, люди помочі жадні. Я тепер секретарем в філії. Поки що ще без умови але дістану платню за роботу. От куди мною доля покермувала. Лиш науки ще нема. А коли буде Бог знає. Ми здорові. 

Вернувши зі Львова застала я Тебе на фотографії, змінений дуже, а дорогий все однако. Ні! Щораз дорожший Ти Мені! Вчера карточки з липня вже прийшли. Остання з 08.07. У нас тоді бої були. Твоя віра в поміч Всевишнього стерегла нас. Бачиш ми вийшли ціло! Оподі прийшли картки ще з серпня і червня 1916. Спізнено їм було. 

Іва! От-от. Пакунок зможу післати. Мід, медовник і яблочка нашому Татусеви! Лиш людям трохи поможу, бо зима йде а їм ніяк будувати ся, поміч конечна тож подання роблю о субвенциї, то знова муку даємо голодним. 

Твої погляди на виховангя Бонда такі ж як мої. Я тепер досить студіована з педагогії. І моя мрія з Бонда зробити працьовитого мужика з душею філософа. Сеж найкращий і найщасливіший тип людини. 

Коби лиш вже разом були Іва! Але то вже певне недалека і ангел мира з свитає. 

Що з Ільком? Міся хоче їхати домів. Шукаю когось до хати. Може Городиські приїдуть. Оподі був Стах з Мелянею. Здоровий Генко Городиський був на урльопі дома. А ти мій невільнику коли приїдеш? Написала б до Г. Думки але нема коли. 

Тусьо ніколи не журись евантуальною бідою у нас. Наш край багатий, а мені люди не дадуть загинуть. Пора кінчити сю любу розмову. Цілуєм дуже Туся. Іваннаю і Даньо»

Лист Івана Блажкевича до сина Богдана від 23.10.1917 р.:

«Дорогий Сину! Ти напевно вже не ходиш по хатах і не гризеш Мамусі. «Гонить по хатах» – пише Мамуся, а мені тут від тих слів так стало сумно, болюче, дуже болюче. Я собі зараз представляю страшного, зчорнілого, брудного, зіпрілого вічно подряпаного хлопчиська, котрий тільки прилітає в хату з криком : «їсти», а потім знов улітає. А бідна Мамусенька, сама саменька сиріткою в хаті. Журба насідає: один сам, одна душа, тай та, місто повеселити, журба прастирює. Не ходи по хатах, Богданку, а проси Мамусю, щоб позволяла Тобі до себе хлопчиків на забаву кликати. Шануй Мамусю, шануй!.Будь здоровенький. Цілую тебе сильно Твій Татко».

Пов'язані першоджерела:

Документи (3)

Зображення до Марко Черемшина, новела “Інвалідка”
Марко Черемшина, новела “Інвалідка”
Це новела Марка Черемшини (справжнє ім'я Іван Семанюк; 1874-1927) - українського письменника, адвоката, доктора права. В ній автор розкриває питання наслідків Першої світової війни і проблем її ветеранів. Все це на тлі гуцульського колориту.
Зображення до Воєнні спомини Степана Гайдучка, 1918-1919
Воєнні спомини Степана Гайдучка, 1918-1919
Уривок зі спогадів Степана Гайдучка (українського педагога, автора книжок про спортивне навчання). Фрагмент присвячено періоду українсько-польської війни 1918-1919 рр. У ньому автор пише про жіночу медичну службу.
Зображення до Записи Олеся Бабія про Першу світову війну, 1917
Записи Олеся Бабія про Першу світову війну, 1917
Це джерело представляє два оповідання й два ракурси «жіночого» і «чоловічого» бачення драм Першої світової війни. Усні наративи записав жовнір австро-угорської армії Олесь Бабій (1897–1975), згодом стрілець української армії (УГА), письменник-символіст, автор слів гімну ОУН «Зродились ми великої глодини». Обидва тексти він записав 12 листопада 1917 року у своєму рідному селі Середнє біля міста Калуш (тепер Івано-Франківська обл., Україна). В оповіданнях відображено народно-релігійний досвід та християнські імперативи негативного ставлення селян до світової битви. Ця думка виражена вже від самих зачинів, зокрема у порівнянні життя в галицькому селі того часу із життям біблійних міст Содом та Гомора. У першому оповіданні викладена трагічна історія дівчини-каліки, яка народила позашлюбну дитину від угорського вояка. Молода жінка втрачає...
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Мар’яна Байдак, Мейгіл Фавлер

Коментарі та обговорення