Підтримати
вул. акад. Богомольця 6Львів 79005, Україна
Тел.: +38-032-275-17-34
E-mail: [email protected]

У 1933–1939 рр. виходила друком «Gazeta Stryjska» – тижневик Інституту суспільної праці (Instytut Pracy Społecznej), який повідомляв насамперед про локальні новини. Деякі вміщені в цьому часописі матеріали виходили за рамки суто новинної хроніки і були більш інформативними. До таких належить і представлена стаття, що проливає світло на повсякдення стриян малокваліфікованих професій. Журналіст, який підписався криптонімом A. S., у листопаді 1938 р. зробив репортаж зі стрийського бруку, взявши невеликі інтерв’ю у посильного і нічного сторожа про особливості їхньої роботи.

Назва:

Репортаж про побут посильного і нічного сторожа у Стрию, 1938 рік

Рік:
1938
Джерело:
Двоє людей вулиці [Dwóch ludzi ulicy], Gazeta Stryjska, 1938, 27 листопада, с. 4.
Мова оригіналу:
Польська

Двоє людей вулиці

Посильний виглядає так, як малюють на поштівках чи картинах. Старий, згорблений, обличчя у зморшках, волосся сиве, очі запалі. Під пахвою невід’ємна тростина, яка водночас є складаним кріселком. На голові червона шапка з великим номером над дашком. Розмовляємо.

– Минулого тижня я заробив 25 грошів. Цього тижня, а зараз тільки середа, вже заробив 4 злотих. Бо то було Тадеуша. Носив листи, квіти. Буває, що зароблю за місяць 20 зл., а буває, що тільки 6.

– Чи багато потрібно заплатити за право заробляти кур’єрством?

– Щоб бути посильним, треба заплатити в Міському Виділі 4 зл. на рік, якщо не вперше, бо перший викуп номера коштує близько 15 зл.

– То на цю ціль витрачається середній місячний заробіток? І як ви, чоловіче, можете вижити, бо ж, мабуть, і страхування теж не маєте?

– Мешкаю у сина безкоштовно, а їм, як маю за що купити. Не маю гроша – то слабну з голоду. Що день, то слабшаю. І не знати, для чого у мене залишилися зуби. Хіба для того, щоб боліли. А нема за що вирвати, бо не маю страхування. Звідки? Магістрат не запише? Я у нього не працюю. Я вже майже нікому не потрібний. Ще рік, і мене вже не обходитиме, скільки і яких гостей заїхало до готелю, під яким стою.

Посильний зайшовся надривним кашлем. Таким, що не обіцяє надії на рік вистоювання перед готелем. Я дав йому злотого і поспішно відійшов, щоб не чути слів подяки чоловіка, який нарікає на те, що має… зуби, які потрібно час від часу рвати, а нема за що.

Глухо звучить стукіт черевиків нічного сторожа, якого зустрічаю трохи згодом. Закутаний у товсту шубу, похитуючись, він іде бруком. Якусь хвилю йду обіч нього, потім частую цигаркою і нав’язую розмову.

– О котрій ви починаєте працювати?

– Від сьомої вечора, або від закриття крамниць, до шостої ранку. Тринадцять годин!

– І це так завжди, без змін?

– Залежить. Я працюю в такій фірмі, де службу несуть ніч у ніч. Мороз – це ще нічого. Обгортаю ноги папером, шматами, на це одягаю черевики. Закутую голову хусткою. Підперезую шубу поясом. І мороз нічого не зробить. Гірше, коли сльота. Мжить такий дощ і мжить, аж у грудях коле і горло стискає. А ще як вітер здійметься – це вже найгірше. Ревматизм тоді ломить, ой ломить!

– Кожен має визначений район? Багато платять?

– Є визначені для обходу вулиці. Що два тижні відбувається зміна районів між працівниками. На місяць маю 60 зл.

– Але зброю, мабуть, якусь маєте. Ну і напевно, є прибутки від різних крамниць, майстерень, такі додаткові за особливу опіку.

– В дуже великих, промислових містах деякі нічні сторожі мають обмундирування, зброю на службові години. А додатки трапляються рідко, від багатих крамниць або фабричок. О, вже не один злодій сидить, бо вибрався на роботу під час моєї служби.

– То ви вже полюбили це заняття?

– От якби більше платили, тоді не можна було б нарікати. Болячки мене не можуть подолати, бо маю страхування. Якби не це, то вже справились би зі мною, і я би ходив з повикручуваними в суглобах ногами.

– Що ж, ваша ситуація в порівнянні з долею посильного відрізняється, як день і ніч.

– Бо й він працює вдень – а я вночі…

Зробивши вдале і просте спостереження, нічний сторож почав заводити ключем схований у мурі контрольний годинник.

Посильний і нічний сторож. Вулиця дає їм поживок. Перший – це приклад працівника без можливості скористатися правами, які дає праця. Іншого доля вберегла від цього удару. Тому він не боїться завтрашнього дня і хоче жити довше, ніж іще рік.

 

В оригіналі польською мовою

Dwóch ludzi ulicy

Posłaniec jest taki, jakich malują na pocztówkach, obrazach. Stary, zgarbiony, twarz w bruzdach, włosy siwe, oczy zapadnięte. Pod pachą nieodzowna laska, która jest jednocześnie składanym krzesełkiem. Na głowie czerwona czapka z wielkim numerem nad daszkiem. Gwarzymy.

– W zeszłym tygodniu zarobiłem 25 gr. W tym tygodniu, a jest dopiero środa zarobiłem już 4 zł. Bo to było Tadeusza. Listy, kwiaty nosiłem. Bywa, że zarobię przez miesiąc zł. 20.–, a bywa, że tylko zł. 6.–.

– Za prawo zarabiania jako posłaniec, dużo się opłaca?

– Żeby być posłańcem trzeba zapłacić w Miejskim Wydziale zł. 4 na rok, jeżeli nie pierwszy raz, bo pierwsze wykupienie numeru kosztuje około zł. 15.

– To średni miesięczny zarobek przepada na ten cel? I jak wy człowieku możecie wyżyć, bo przecież i Ubezpieczalni chyba też nie macie?

– Mieszkam u syna darmo, a jem gdy mam za co kupić. Nie mam grosza – to przymieram z głodu. Co dzień jestem słabszy. I nie wiedzieć po co zęby mi zostały. Chyba poto, żeby bolały. A nie ma za co je wyrwać, bo Ubezpieczalni nie mam. Skąd? Magistrat nie zapisze? Nie pracuję u niego. Jestem już prawie nikomu niepotrzebny. Jeszcze rok i nic mnie nie będzie obchodziło, ile i jakich gości zjechało się do hotelu, pod którym stoję.

Posłaniec zaniósł się gwałtownym kaszlem. Takim, który nie rokuje nadziei na rok wystawania przed hotelem. Dałem mu złotego i śpiesznie odszedłem, ażeby nie słyszeć dziękowań człowieka narzekającego na to, że ma… zęby, które trzeba od czasu do czasu rwać, a nie ma za co.

Głucho brzmi stukot butów nocnego stróża spotkanego w chwilę potem. Otulony w gruba szube, kiwając się stąpa po bruku. Chwilę idę obok niego, po czym częstuję go papierosem i nawiązuję rozmowe.

– Od której zaczyna pan pracę?

– Od 7 g. wieczorem, czyli od zamknięcia sklepów do 6 g. rano. Trzynaście godzin!

– I to tak zawsze, niezmiennie?

– Zależy. Ja jestem zatrudniony w takiej firmie, że służbę pełnie noc w noc. Mróz, to jeszcze nic. Nogi owinę w papier, szmaty, na to wdziewam buty. Chustą otulam głowę. Pasem ściskam szubę. I mróz nic nie zrobi. Gorzej jest w pluchę. Mży taki deszcz i mży, aż w piersiach kłuje a gardło ściska. A jeszcze jak wiatr dojdzie –to już najgorsze. Reumatyzm łamie wtedy, oj łamie!

– Każdy ma wyznaczony rejon? Dużo płacą?

– Są wyznaczone ulice do obchodu. Co parę tygodni  jest zmiana rejonu między pracownikami. Miesięcznie mam zł. 60.

– Ale broń macie chyba jakąś. No i są pewno dochody od różnych sklepów, wytwórni, takie dodatkowe za szczególną opiekę.

– W bardzo wielkich, przemysłowych miastach, niektóre straże nocne mają umundurowania, broń na godziny służbowe. A dodatki trafiają się rzadko, od zamożnych sklepów, lub fabryczek. O, już nie jeden złodziej siedzi, bo wybrał się na robotę w czasie mej służby.

– Więc pan polubił już to zajęcie?

– Ot, żeby więcej płacili, toby ta nie można narzekać. Choróbska mnie nie mogą zmóc, bo mam Ubezpieczalnię. Żeby nie to, to już dałyby mi radę i chodziłbym z powykręcanymi w stawach nogami.

– No, sytuacja pana w porównaniu z losem posłańca jest różna jak dzień i noc.

– Bo też on w dzień pracuje – a ja w nocy…

Wypowiedziawszy trafne i proste spostrzeżenie nocny stróż poczał kluczem nakręcać schowany w murze kontrolny zegar.

Posłaniec i nocny stróż. Ulica daje im utrzymanie. Pierwszy jest przykładem pracownika bez możności korzystania z praw jakie daje praca. Drugiemu los oszczędził tego ciosu. Przeto nie drży o jutro i chce żyć dłużej niż jeszcze rok.

Пов'язані першоджерела:

Документи (2)

icon
Газетний репортаж про робочий день дирекції поліції Львова, 1901 р.
У липні 1901 р. у Львові з’явилася нова щоденна газета «Wiek Nowy», яку позиціонували як популярний часопис, розрахований на швидке й масове читання. Недороге видання, яке привертало увагу ілюстраціями й сенсаційними матеріалами, швидко стало найпопулярнішим у Львові, його наклад зріс з 4,5 тисяч до 20 тисяч. Часопис завойовував смаки масового читача розлогими репортажами про злочини чи романтичні історії, моторошними та дотепними розповідями з львівського бруку. Багато опублікованих матеріалів дозволяють скласти загальне враження про тогочасне повсякдення міста, як-от стаття від 18 серпня 1901 р., в якій описано типовий робочий день бюро дирекції львівської поліції.
Показати ще Згорнути все

Зображення (0)

Показати ще Згорнути все

Відео (0)

Показати ще Згорнути все

Аудіо (0)

Показати ще Згорнути все
Над матеріалом працювали:
Дослідження, коментар

Ігор Петрій

Переклад з польської

Ігор Петрій

Коментарі та обговорення