Зі статуту «ХОРСу»
Статут «ХОРС» ніде не писався і ніким не затверджувався. «ХОРС» ніколи не мав установчих зборів, не проводив жодних засідань і не пам’ятає дати свого народження.
Основний закон «ХОРСу»: примат художньої форми. Будь-який митець – незалежно від раси, національності, конфесійних чи політичних переконань – який визнає цей основний закон, може належати до «ХОРСу». (Комуністи автоматично виключаються, оскільки, окрім незліченних інтелектуальних злочинів, їхня ідеологія не визнає примату форми).
Кожен, хто приєднується до групи «сім’я ХОРС», може повідомити про це штаб-квартиру «ХОРС», місцезнаходження якої може бути змінено в будь-який час, але не обов’язково робити це – як при приєднанні, так і при виході. (Ви можете покинути «сім’ю ХОРС» в будь-який час без пояснення причин). Для «сім’ї ХОРС» достатньо, щоб людина усвідомила свою приналежність до неї. Якщо він не є майстром завершеної форми, цей обман «ХОРСа» залишається виключно на особистому сумлінні такого митця.
«ХОРС» поширює свої мистецькі ідеї та плоди своєї творчої діяльності всіма доступними засобами.
«ХОРС» звертається лише до особистостей. «ХОРС» радіє всім своїм послідовникам, незалежно від того, чи їх десятки, чи тисячі: кількість не має значення, а принцип масовості «ХОРС» рішуче і безкомпромісно відкидає.
«ХОРС» виступає за повну незалежність в оцінці мистецьких явищ. «ХОРС схвалює», «ХОРС рекомендує», «ХОРС протестує» – це стосується лише тих хорсистів, які причетні до питання, що розглядається «ХОРСом», інші ж хорсисти ні до чого не зобов’язані. Може виникнути кілька груп прихильників «ХОРСу» з незалежними думками, програмами та завданнями. Наприклад, група японських хорсистів, що ставить собі за мету європеїзацію вітчизняної поезії, або група французьких хорсистів, що має на меті пропагувати мистецтво Марка Шагала в текстильній промисловості.
Кожен новий стиль виникає випадково, тобто через вищий закон творчих сил, втілених у сильній мистецькій особистості. Останнім новим стилем був сюрреалізм, і після цього «ХОРС» не має нічого нового в глибині свого руху, щоб запропонувати світові. Але в кожну епоху повинен бути той, хто підтримує вогонь мистецтва, культивуючи чисту форму. Це культивування форми, яке безконечний обиватель – Вічний Обиватель – розцінює як дику «новизну» або як «безпричинне повторення вже віджилих примх», насправді є лише простою вірністю чистих митців чистому мистецтву – Вічній Мистецькій Традиції. Цю скромну роль «ХОРС» взяв на себе беззастережно, і в ній єдині всі хорсисти – попри індивідуальні розбіжності в переконаннях та оцінках. Це гарантує існування «ХОРСу» – вічного «ХОРСу» – без статутів, зборів, з’їздів, без точного списку членів.
Мовою оригіналу, німецькою
Aus den CHORS-Statuten
Die CHORS-Statuten wurden nirgendwo geschrieben, auch nirgendwann und durch niemanden gebilligt. Niemals hatte CHORS eine konstituierende Versammlung, er hat keine Tagungen abgehalte, und an das Datum seiner Geburt erinnert er sich nicht.
Das CHORS-Grundgesetz: Primat der künstlerischen Form. Dem CHORS darf jeder Künstler angehören – unabhängig von Rasse, Nationalität, komfessionellen [sic!] oder politischen Überzeugungen -, welcher dieses Grundgesetz anerkennt. (Die Kommunisten schliessen sich automatisch aus, denn, ausser unzähligen anderen geistigen Verbrechen, ihre Ideologie erkennt den Primat der Form nicht an.)
Jeder, der in die Gruppe „Die Familie CHORS“ eintritt, kann dies der CHORS-Zentrale bekanntgeben, deren Sitz jederzeit veränderlich ist, aber er braucht es nicht unbedingt zu tun – so beim Eintritt wie auch beim Austritt. (Man kann aus der „Familie CHORS“ jederzeit austreten, ohne die Gründe anzugeben.) Es genügt für die „Familie CHORS“, wenn es jemandem selbst bewusst wird, dass er zu ihr gehört. Wenn er dabei kein Meister der vollkommenen Form ist, so bleibt dieser Betrug an CHORS ausschliesslich auf dem persönlichen Gewissen eines solchen Künstlers.
CHORS verbreitet seine künstlerischen Ideen und die Früchte seiner schöpferischen Tätigkeit durch alle ihm zur Verfügung stehenden Mittel.
CHORS wendet sich nur an die Persönlichkeiten. CHORS freut sich über alle seine Anhänger, mögen sie sich nach Zahnen oder Tausenden zählen: die Menge spielt keine Rolle, und der Grundsatz der Massenhaftigkeit wird durch CHORS entschlossen und kompromisslos verworfen.
CHORS ist für die vollkommene Unabhängigkeit in der Wertung von Kunsterscheinungen. „CHORS billigt“, „CHORS empfiehlt“, „CHORS protestiert“ – das geht nur diejenigen Chorsiten an, die an der betreffenden CHORS-Ausgabe beteiligt sind, ohne dass andere Chorsiten dadurch zu irgend etwas verpflichtet werden. Mehrere Gruppen von CHORS-Anhängern können entstehen mit selbständigen Gedanken, Programmen und Aufgaben. Zum Beispiel: eine Gruppe japanischer Chorsiten, die sich die Europäisierung (?) der heimischen Poesie zum Ziel nähme, oder eine Gruppe französischer Chorsiten mit dem Zweck, die Kunst Marc Chagalls in der Textilindustrie zu propagieren.
Jeder neue Stil entsteht zufällig, das heisst durch die höhere Gesetzmässigkeit schöpferischer Kräfte, die in einer starken künstlerischen Persönlichkeit verkörpert ist. Der letzte neue Stil in der Zeit war der Surrealismus, und CHORS hat inzwischen nichts Neues danach in der Tiefe seiner Bewegung, das er der Welt vorschlagen könnte. Doch in jeder zeitlichen Epoche muss jemand sein, der das Feuer bewahrt im Herd der Kunst: die Pflege der reinen Form. Diese Pflege der Form, dem jederzeitigen Philister – dem Ewigen Philister – als wilde „Novität“ oder als „grundlose Wiederholung schon überlebter Capriolen“ geltend, ist tatsächlich nur einfache Treue reiner Künstler zur reinen Kunst – die Ewige Kunsttradition. Diese bescheide Rolle nahm CHORS bedingungslos auf sich, und in ihr sind alle Chorsiten – trotz individueller Verschiedenartigkeiten in Überzeugung und Wertung – einig. In ihr wird die Existenz des CHORS verbürgt – der Ewige CHORS – ohne Statuten, Versammlungen, Tagungen und ohne genaue Mitgliederliste.
***
Український журнал від ДіПі під назвою «ХОРС» був насамперед не політичним виданням. Його видавала невелика команда, що об’єдналася довкола дисидента Ігоря Костецького. Журнал зосереджувався на темах мистецтва, культури та кіно. У статуті журнал «ХОРС» представляли не лише як журнал. Натомість він мав стати чимось на кшталт всесвітнього руху, до якого люди могли як приєднатися, так і покинути за власним бажанням. Головним принципом значилося визнання «примату художньої форми», тобто того, що мистецтво повинно створюватися заради мистецтва, а не з економічних, політичних чи популістських причин. Якщо прийняти саме цей принцип, то «кожен митець може належати до [ХОРС] – незалежно від раси, національності, конфесійних чи політичних переконань». Лише одній групі там не місце: комуністам, бо «їхня ідеологія не визнає примату форми».
Костецький мріяв, щоб у майбутньому у різних куточках світу сформувалося кілька колективів «ХОРСу», які би працювали над різними темами, мали різні програми, різні думки, але були об’єднані одним принципом – приматом форми. Цим принципом «ХОРС» різко протистояв радянському способу мислення про мистецтво. У контексті радянського реалізму мистецтво заради мистецтва було неприйнятним, оскільки воно повинно було служити якійсь справі, принаймні, прогресу комунізму. Крім того, високо цінуючи сюрреалізм, редактори «ХОРСу» схиляються до мистецтва і світогляду західного світу більше, ніж до батьківщини, Радянської України. Продовжуючи надавати платформу українському мистецтву та митцям, Костецький та інші укладачі намагалися налагодити контакт між українською та західною культурами. Через це історик Марко-Роберт Стех вважає, що зусилля Костецького були важливим внеском у забезпечення українській культурі її місця у світі.
Проте, хоч якими ліберальними та безтурботними були ці плани про рух без кордонів та обмежень, до якого кожен міг би приєднатися або покинути за бажанням, Костецький був пристрасно захоплений своїм проєктом. За словами Юрія Шевельова, співредактора «ХОРСу», одного разу Костецький розлютився, коли якийсь автор, пообіцявши опублікувати свої твори в «ХОРСі», опублікував їх деінде.
Ставлячи такі високі цілі для «ХОРСу», Костецький наважився звернутися до Сальвадора Далі, однієї з головних фігур сюрреалізму, щоб попросити його від імені «ХОРС» намалювати «Божественну комедію» Данте. Це підкреслює абсолютну впевненість Костецького в успіхах «ХОРСу», адже він вважав, що такий задум справдиться. Лист був задуманий як «відкритий», і його, найімовірніше, планували опублікувати у другому виданні, присвяченому культурі Іспанії, наприкінці 1940-х або на початку 1950-х років. Однак це видання так і не вийшло друком, і невідомо, чи потрапив цей лист до Далі. Відповіді на це питання у спадщині Костецького не знайдено.