Дѣло Симферопольской Городской Управы по Бухгалтсткому столу о составленіи приходо-расходной смѣты по городу Симферополю за 1891 годъ.
Акр. 64:
По ст. 48 на выдачу добавочныхъ квартирныхъ денегъ г.г. офицерамъ постоянно квартирующихъ въ городѣ войскъ Коммисія полагаетъ внести 11.325 руб. вмѣсто предположенныхъ Управою 11125 р., въ виду того, что число постоянно квартирующихъ въ городѣ войскъ увеличилось съ осени прошлаго года двумя ротами Литовскаго полка, прибывшими въ городъ на постоянное квартированіе изъ г. Мелитополя.
По ст. 49й, на уплату за квартиры отводимыя г.г. офицерамъ, прибывающимъ въ городъ Симферополь по дѣламъ службы, Коммисія полагает внести 485 р. т. е. сумму, дѣйствительно израсходованную на этотъ предметъ въ прошломъ году, вмѣсто предположенныхъ Управою 500 р.
[…]
Арк. 65:
По ст. 60й, на содержаніе въ исправности городскихъ улицъ, шоссе и площадей, Коммисія полагаетъ внести въ смѣту 2000 р., вмѣсто 5000 р. предположенныхъ Управою; при этомъ Коммисія считает необходимымъ объяснить, что при ознакомленіи съ расходомъ дѣйствительно произведеннымъ по упомянутой статьѣ, оказалось, что на содержаніе въ порядкѣ улицъ по смѣтѣ 1890 г. было назначено 5000 р. а израсходовано было 5654 р. – Перерасходованіе это, какъ оказалось по справкѣ, вызвано было между прочимъ, усиленною въ прошломъ году дѣятельностію по очисткѣ улицъ отъ пыли и грязи, для выполненія каковыхъ работъ, по усмотрѣнію административной власти, высылались арестанты, которымъ Управа и уплачивала деньги, производя сначала выдачу оныхъ изъ ст. 60 а затѣмъ, когда по означенной статьѣ средства были исчерпаны, то Управа безъ испрошенія особаго разрѣшенія Думы, производила дальнѣйшій расходъ изъ другихъ смѣтныхъ ассигнованій. Признавая производство Управою сверхсмѣтнаго расхода, безъ полученія на то разрѣшенія Думы, крайне не удобнымъ и могущимъ вызвать серьёзныя затрудненія при исполненіи смѣты, Коммисія представляетъ на утвержденіе Думы свое заключеніе о томъ во 1х что бы на будущее время въ случаѣ израсходованія по какой-либо статьѣ всей суммы, ассигнованной на извѣстную надобность, дальнѣишее производство расхода по той же статьѣ не могло-бы производиться Управою, впредь до полученія на то разрѣшенія Думы, съ назначеніемъ дополнительнаго ассигнованія и во 2хъ просить Г. Заступающаго мѣсто Городскаго Головы войти къ Г. Начальнику Губерніи съ представленіемъ о томъ, не признаетъ-ли Его Превосходительство возможнымъ, чтобы на будущее время, въ случаѣ могущей представиться надобности въ очисткѣ улицъ отъ пыли и грязи трудомъ арестантовъ, послѣдніе высылались бы на работы на иначе какъ по наряду Городской Управы.
[…]
Арк. 68 зворот:
Внесенный Управою по ст. 111й расходъ въ суммѣ 13347 р. 6 к., на выполненіе расходовъ, не выполненныхъ по смѣтнымъ назначеніямъ истекшаго года, исключить, по основаніямъ, изложеннымъ въ началѣ сего доклада, вмѣсто же означенной суммы внести по 111й ст. 1816 р. на удовлетвореніе расходовъ, оставшихся не выполненными къ 1му Января 1891го года; а именно: на усиленіе средствъ уѣздныхъ Судовъ въ Имперіи 221 р. 20 к. на содержаніе чиновника, завѣдывающаго обществомъ вольныхъ матросовъ 44 р. 80 к, обществу для поданія помощи при караблекрушеніяхъ 550 р., пособіе обществу исправительныхъ пріютовъ для малолѣтнихъ приступниковъ 700 р. и пособіе въ распоряженіе благотворительнаго общества для поддержанія народныхъ чтеный 300 р.
У Російській імперії міське самоврядування з кінця XVIII ст. функціонувало на основі «Жалуваної грамоти» 1785 р. За нею міська влада поділялась на міську думу (розпорядчий орган влади) і шестигласну думу (виконавчий орган). Очолював обидві думи міський голова. На початку XIX ст. міське самоврядування переживало кризу, пов’язану з надмірною адміністративною опікою центральної влади, відтак свого поширення набув так званий «муніципальний рух» з вимогами зменшення такої опіки.
У 1870 р. відбулася реформа міського управління, за якою міське самоврядування отримало деяку самостійність. Його структура, як результат, дещо змінилась. Відтоді розпорядчим органом влади стала загальна дума, а її виконавчим органом – міська управа. Однак зберігся дуже незручний рудимент про те, що очолювати обидві гілки міської влади мав і надалі міський голова. Таке поєднання безуспішно критикувалося сучасниками. Міське самоврядування отримало право створювати у своїй структурі власні комісії (фінансові, господарські, земельні, благоустрою тощо) і комітети для більш оперативного і зручного управління. Кожна міська дума мала можливість проводити власну фінансову політику через формування плану фінансової діяльності, який знаходив своє вираження у складанні та використанні кошторисів. Згадана реформа, разом з тим, зменшила кількість міських виборців до 10% від усього населення міста (на відміну від попередніх 50%).
Представлений тут уривок з архівної справи про діяльність Сімферопольської міської управи відображає практики використання міського бюджету на прикладі Сімферополя 1891 року. У ньому представлені відомості про роботу міських комісій, які мали можливість розглядати використання фінансів і вносити міській думі власні пропозиції щодо виконання або невиконання тих чи інших видатків. Цікавим було положення щодо витрати на розквартирування військ у містах. Коли центральна влада наказувала розміщувати свої війська в містах, то зобов’язувала міські думи покривати на це кошти із власних бюджетів, з тим аби згодом отримати повернення цих грошей з центрального бюджету. Однак центральні органи влади не завжди дотримувалися обіцянки і, нерідко, не повертали кошти. Ці борги, відтак, ставали причиною частих конфліктів між міською та центральною владою. Нерідко їх вирішенням було списання центральною владою власних боргів перед міським самоврядування, а заразом також і списання боргів того міського населення, яке не сплачувало податки багато років. Так, наприклад, тільки за 1900 рік держава списала міському самоврядуванню Таврійської губернії своїх боргів за розквартирування війська на суму майже 28 тисячі рублів. Попри такі особливості центрального правління, кошториси міст в кінці ХІХ століття щороку збільшувались. Це відбувалось завдяки кільком важливим факторам: податковій політиці, урбанізації, підприємницькій активності міського самоврядування, торговельній спроможності міського населення.
У видатковій частині міських бюджетів найбільше витрат було пов’язано з утриманням державних інституцій влади. З залишків міське самоврядування витрачало на утримання інфраструктурних об’єктів, навчальних і медичних закладів, благоустрій вулиць, а також, при можливості, на благодійні товариства, читальні та бібліотеки.
Унікальність представленого тут документа полягає також у тому, що він датований 1891 роком, тобто передднем нової міської реформи 1892 р. За її умовами самоврядування втрачало перелік своїх нещодавно здобутих позицій, ще більше зменшувалась кількість виборців, а також фінансова самостійність міст.