До
СВІТЛОЇ УПРАВИ ІНСТИТУТУ ІМ. ОССОЛІНСЬКИХ
у Львові.
Наукове Товариство імени Шевченка у Львові, що саме числить 55-ий рік свого існування, пересилає високозаслуженій, старшій посестрі, Інститутові ім. Оссолінських сердечні привітання з нагоди Його столітнього ювилею.
Українські наукові і культурні робітники згадують Інститут ім. Оссолінських не тільки з глибокою пошаною, але і з щирою вдячністю.
В мурах Інституту ім. Оссолінських вчитувався в історичні твори, у видання народніх пісень та літературні писання словянських письменників галицький поет, Маркіян Шашкевич, батько літературного, духовного, а вслід за тим національного відродження галицьких Українців.
Книгозбірня Оссолінеум стояла для нього отвором і тут черпав він знання з творів Длуґоша, Кадлбука, Герберштайна, Зіморовича, Пясецького, Рудавського, Стебельського, Коховського, Шимоновського, поруч із писаннями Татіщева, Карамзіна, Щафаржіка і Мацейовського.
В Інституті Оссолінських мав він нагоду познайомитись із етнографічними розвідками Зоряна Доленги Ходаковського і Ляха Ширма, із виданням українських дум. ки Цертелева і першим збірником пісень Максимовича, доки й сам не приложив рук до появи збірника пісень Вацлава з Олеска.
В Інституті Оссолінських знайомився Шашкевич з виданням сербських пісень Караджіча, з чеським Kraledvorsk-им рукописом Вячеслава Ганки і з староруською поемою «Слово о полку Ігоревім».
В Оссолінеум вчитувався він в поезію Міцкевича і в «Slav-и Doer-у» поему апостола словянської взаїмности Яна Колляра.
І серед цього зачарованого кола відродження словянських народів розбудилися в душі Шашкевича могутня ідея народности, сердечні симпатії до словянських народів і глибока віра у краще будуче свого народу.
Любячи свій нарід цілою своєю культурною душею і працюючи для нього, линув Шашкевич думкою із щирою пошаною для минувшини Словян над береги Салі і Лаби, де жили колись полабські Словяни, де «красна Ретра з Арконою пилом вічним припали», повз Дунай і Дніпро, понад яру Велтаву, де «суд Любуши мир давав», або й поза «білі води», де «білий орел гніздо вив». Усім він бажав як найкращого розвитку у межах своїх власних земель.
В мурах Інституту Оссолінських не тільки зароджувалося українське, духове і національне життя, але тут знайомилися наші робітники пера з численними словянськими діячами з над берегів Неви, Висли, Велтави, з за Дунаю і Дніпра аж до 1860-их років, коли серед Українців почало виростати своє власне, громадське життя і свої власні національні інституції.
А не було хиба ані одного наукового, українського ученого, що не черпавби аж по сьогодні із богатою скрабниці Інституту ім. Оссолінських, де усіх нас зустрічала висока культурність його персоналу.
І тому, у столітній ювилей Інституту – Наукове Товариство ім. Шевченка складає поклін памяти великого його Основника і дослідника минулого Польщі Йосифа Максиміліана з Тенчина Оссолінського і бажає польському народові, щоби число меценатів, справжніх Лицарів духа безнастанно росло і до давних, шанованих імен прибували нові!
А Світлій Управі Інституту ім. Оссолінських бажає Наукове Товариство імени Шевченка, щоби воно не відчувала ніколи недостачі матеріяльних засобів, щоби книгозбірня, архів і музей Інститута як найкраще розвивалися, щоби число наукових видань зростало на добро не тільки польської культури, але й цілого людства.
У Львові, дня 27. V. 1928 року.
ЗА
НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
Голова: Секретар:
У 1928 році голова Наукового Товариства ім. Шевченка Кирило Студинський підготував промову в честь ювілею Інституту ім. Оссолінських. Вона на скільки сподобалася керівництву Оссолінеуму, зокрема тодішньому директору закладу Людвику Бернацькому, що була опублікована в Інститутському ювілейному збірнику. Окрім К. Студинського на святкуванні століття Оссолінеуму, НТШ представляли Роман Цегельський та Володимир Левицький. Цікаво, що у 2016 році під час відкриття меморіальної таблиці на честь Оссолінеуму в Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (Львів, вул. Стефаника, 2) директор Національного закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві Адольф Юзвенко використав частину з цієї промови Кирила Студинського.